ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/4264/20

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка наказом Генерального прокурора від 27.12.2019 року № 358 з 02.01.2020 року перейменована в Офіс Генерального прокурора, в частині невиплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та зобов`язати Офіс Генерального прокурора здійснити виплату вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку 40713,74 грн;

1.2. визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка наказом Генерального прокурора від 27.12.2019 року № 358 з 02.01.2020 року перейменована в Офіс Генерального прокурора, щодо невиплати частини заробітної плати у вигляді надбавки за класний чин "старший радник юстиції", присвоєно наказом Генеральної прокуратури України від 07.12.2012 №4907ц, з 25.09.2019 по 24.12.2019 на загальну суму 17954,28 грн, та зобов`язати Офіс Генерального прокурора виплатити заробітну плату у вигляді набавки за класний чин "старший радник юстиції", присвоєного наказом Генеральної прокуратури України від 07.12.2012 №4907ц, з 25.09.2019 по 24.12.2019 на загальну суму 17954,28 грн;

1.3. стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток в якості відповідальності за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні за період з 24.12.2019 по день постановлення судового рішення.

1.4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення позивача із займаної посади відповідачем не було виплачено вихідну допомогу за останні два місяці перед звільненням, а також, у вересні-грудні 2019 року протиправно не виплачено частину заробітної плати у вигляді надбавки за класний чин.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

2.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, враховуючи факт поновлення позивача на посаді та виплаті йому середнього заробітку, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є взаємовиключними. Крім того, вказано також на відсутність права на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати, з огляду на набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури" від 19.09.2019 №113.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову повністю.

3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

3.2. На обґрунтування підстав оскарження зазначає про те, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень безпідставно не застосував правові висновки Верховного Суду викладені у постановах у справах №№ 560/3971/19, 260/1890/19, 640/23379/19, 420/4115/20, 420/4581/20, 640/25354/19 та інших, за якими Суд визнав право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні та право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також вказав про те, що незалежно від того чи було прокурора поновлено на посаді, чи ні він має право на вихідну допомогу при звільненні. Також позивач зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 117 КЗпП України у спірних правовідносинах.

4. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в означеній частині та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Наказом Генеральної прокуратури України від 07.12.2012 №4907ц позивачу присвоєно класний чин "старший радник юстиції".

6. Наказом Генерального прокурора України від 21.12.2019 № 2076ц позивача звільнено з посади заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 24.12.2019.

7. Цим же наказом зобов`язано Департамент планово - фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

8. Однак, після звільнення позивача із займаної посади Генеральною прокуратурою України, не було виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України. Крім того, за твердженням позивача, у вересні - грудні 2019 року йому не було виплачено частину заробітної плати у вигляді надбавки за класний чин.

9. Не погоджуючись із позицією відповідача з приводу невиплати вихідної допомоги при звільненні, а також надбавки за класний чин, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

10. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

12. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

13. Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

14. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

15. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

16. Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

17. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

18. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

19. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

20. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

21. Щодо позовних вимог про стягнення недоотриманої суми заробітної плати за період з 25 вересня 2019 року по дату звільнення 05 травня 2020 року, до якої входить надбавка за класний чин.

22. Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII (у редакції до внесення змін Законом №113-ІХ) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

23. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

24. Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII (чинної до набуття чинності Законом № 113-ІХ) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів.

25. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» якого втратили чинність, зокрема, частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» та постанова Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», тобто, положення законодавства, на підставі яких встановлювалися класні чини працівників органів прокуратури України та передбачалася відповідна надбавка як складова частина заробітної плати.

26. Пунктом 3 розділу ІІ вказаного Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

27. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

28. В той же час, відповідно пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

29. У додатку 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 за №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505) визначено розмір надбавок до посадових окладів працівників органів прокуратури за класні чини.

30. Вказана постанова була чинною на день прийняття Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ.

31. Додаток 8 Постанови № 505 виключено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2020 року № 171 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

32. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

34. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

34.1. Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання позивача на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

35. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із тим, що, на думку позивача, відповідач протиправно відмовив йому у виплаті вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, надбавки за класний чин, а також у зв`язку з неповним розрахунком при звільненні вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.

36. Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд зазначає таке.

37. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

38. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

39. Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

40. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

41. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

42. Водночас, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

43. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

44. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

45. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

46. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

47. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

48. Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

49. За цих обставин Верховний Суд зазначає, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.

50. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

51. Верховний Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.

52. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав.

53. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

54. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

55. Таким чином, Верховний Суд резюмує, що позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а протилежні висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та незастосуванні закону, що підлягав застосуванню.

56. Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо цього у численних рішеннях, прийнятих у тотожних правовідносинах, зокрема і у постановах від 21.01.2021 у справі №260/1890/19 та у постанові від 15.04.2021 у справі №440/3166/20 і не вбачає підстав для відступу від цих висновків.

57. Також Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

58. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі №560/3971/19.

59. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, то за правилами статті 44 КЗпП України, за якою при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а тому наявні підстави для її стягнення на користь позивача.

60. Щодо позовної вимоги про стягнення на користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховний Суд зазначає таке.

61. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

62. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

63. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

64. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанції встановили відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги.

65. Проте, такий висновок судів суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, за яким з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вона зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

66. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги позивача.

67. Водночас, Верховний суд звертає увагу на те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

68. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі №560/3971/19.

69. Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції в силу вимог частини другої статті 341 КАС України не має процесуальної можливості перевірити правильність обрахунку позивачем заявленої до стягнення суми та, у зв`язку з цим задовольнити цю позовну вимогу шляхом стягнення такої суми, оскільки не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

71. Відповідно до статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

72. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

73. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, у зв`язку з чим порушено також і норми процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, а тому наявні підстави для направлення справи в цій частин на новий розгляд до суду першої інстанції.

74. Щодо позовних вимог про стягнення недоотриманої суми заробітної плати за період з 25 вересня 2019 року по дату звільнення, до якої входить надбавка за класний чин, Верховний Суд зазначає таке.

75. За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

76. Крім того, Закон № 113-ІХ був прийнятий значно пізніше ніж Постанова № 505 із урахуванням відповідних змін, внесених Постановами КМУ від 6 жовтня 2014 року № 506, від 30 вересня 2015 року № 763, від 30 серпня 2017 року № 657, а тому виходячи із ієрархії нормативно-правових актів, має пріоритет у застосуванні.

77. 25 вересня 2019 року набув чинності Закон № 113-ІХ, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» якого втратили чинність, зокрема, частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» та постанова Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», тобто, положення законодавства, на підставі яких встановлювалися класні чини працівників органів прокуратури України та передбачалася відповідна надбавка як складова частина заробітної плати.

78. За наведеного правового регулювання, Верховний Суд констатує, що з набранням чинності Законом № 113- ІХ, у прокурорів відсутнє право на отримання надбавки за класний чин як складової заробітної плати, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку що у позивача із 25 вересня 2019 року відсутнє право на нарахування та виплату надбавки за класний чин.

79. Верховний Суд також зазначає, що збереження виплати за класний чин у підзаконному нормативно-правовому акті не може бути застосовним, за відсутності передбаченого законом права на таку виплату, оскільки заробітна плата прокурора регулюється виключно Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 81 Закону № 1697-VII).

80. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 560/4178/20 та від 18 травня 2021 року у справі № 360/2160/20 і Верховний Суд у цій справі не вбачає підстав для відступу від неї.

81. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги у частині перерахунку заробітної плати за період з 25 вересня 2019 року по час звільнення позивача із включенням до її складової надбавки за класичний чин «старший радник юстиції» не можуть бути задоволені.

82. Проаналізувавши викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

83. Отже, доводи касаційної скарги відповідача, які були підставою відкриття касаційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та частково спростовують висновки суду апеляційної інстанції по суті справи в оскаржуваній частині, і приймаються Судом як належні.

84. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка наказом Генерального прокурора від 27.12.2019 року № 358 з 02.01.2020 року перейменована в Офіс Генерального прокурора, щодо невиплати частини заробітної плати у вигляді надбавки за класний чин "старший радник юстиції" є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

85. В іншій частині позовних вимог суди дійшли помилкового висновку про відмову у їх задоволенні.

86. Крім цього, у контексті оцінки доводів касаційної скарги відповідача Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

87. Водночас, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою відкриття касаційного провадження, у цій частині знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи.

88. При цьому Верховний Суд враховує, що суди не з`ясовували період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена виплата, з урахуванням часу коли позивач дізнався про порушення свого права та звернувся з вимогою про його поновлення, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні, а також не перевіряли доводи позивача щодо розміру належної йому до виплати суми вихідної допомоги при звільненні.

89. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

90. Отже, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості вирішити це питання.

91. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

92. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

93. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми вихідної допомоги при звільненні.

94. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідно до правил статті 350 КАС України підлягає залишенню без змін.

95. Крім цього, статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України визначено підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

96. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

97. Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає необхідним скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги позову.

98. Отже, касаційна скарга позивача є такою, що підлягає задоволенню частково.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд