ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 703/3231/20

ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернувся до суду з позовом до Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що наказом Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради від 03 вересня 2020 року № 93-к його звільнено з посади директора Смілянської музичної школи № 2 03 вересня 2020 року відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором.

Вважав наказ про звільнення незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки будь-яких порушень трудової дисципліни він не вчиняв, свої посадові обов`язки виконував сумлінно. Йому не відомо, за яке саме порушення трудової дисципліни його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, які посадові обов`язки, передбачені посадовою інструкцією, він не виконував та в чому саме знайшла прояв систематичність таких порушень.

ОСОБА_1 зазначав, що в наказі про звільнення є посилання на акт перевірки Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області від 02 вересня 2020 року, який, на його думку, є сфальсифікованим, оскільки у нього є копія іншого акта.

Позивач у листопаді 2020 року подав уточнення до позовної заяви, у яких зазначив, що, видаючи 29 жовтня 2020 року наказ № 114-к про внесення доповнень і уточнень до наказу від 03 вересня 2020 року № 93-к, відповідач визнав і підтвердив, що звільнення відбулося з порушенням чинного трудового законодавства.

Наказ від 29 жовтня 2020 року № 114-к є незаконним, оскільки його видано після відкриття провадження у цій справі, відповідач не має права видавати накази, які стосуються звільненого працівника. Викладення наказу про звільнення в новій редакції не передбачене КЗпП України, а видання будь-якого наказу не в день звільнення суперечить вимогам законодавства.

На підставі викладеного та з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради від 29 жовтня 2020 року № 114-к про внесення доповнень і уточнень до наказу від 03 вересня 2020 року № 93-к про його звільнення;

- визнати незаконним і скасувати наказ Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради від 03 вересня 2020 року № 93-к (в двох редакціях) про звільнення з посади директора Смілянської музичної школи № 2 03 вересня 2020 року відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, в зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором;

- поновити його на посаді директора Смілянської музичної школи № 2;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 вересня 2020 року до дня ухвалення рішення про поновлення на роботі.

Відділ культури виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та недоведеним належними та допустимими доказами.

Рішенням від 29 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області відмовив у задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено невиконання позивачем наказу Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради від 20 серпня 2020 року № 51-д «Про організацію освітнього процесу в школах естетичного виховання», що полягало у непідготовці Смілянської дитячої музичної школи № 2, станом на 02 вересня 2020 року до початку 2020 - 2021 навчального року, який розпочався 01 вересня 2020 року, в умовах карантину, запровадженого у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Позивач такими своїми діями наразив на небезпеку зараження зазначеною хворобою, в першу чергу, здобувачів освіти, якими є дітьми, а також працівників школи, що є порушенням, зокрема, Конституції України та Закону України «Про охорону дитинства» та могло стати джерелом спалаху та подальшого поширення хвороби. Порушення, за яке до позивача 03 вересня 2020 року застосовано дисциплінарне стягнення, стосується обов`язків, які є складовими його трудових функцій відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку та які позивач навмисно, внаслідок своєї бездіяльності, не виконав без поважних причин.

Також оскільки станом на 03 вересня 2020 року позивач мав два незнятих дисциплінарних стягнення у вигляді доган, то при обранні виду стягнення відповідач враховував ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну позивачем шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу, з дотриманням положень КЗпП України застосував до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 23 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 29 січня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявником, наполягаючи на тому оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 742/4121/18 (провадження № 61-15025св20);

- відсутній правовий Верховного Суду щодо застосування норм права у ситуації, коли роботодавець видав наказ, який стосується вже звільненого працівника та після відкриття провадження у справі щодо оскарження такого звільнення;

- суд першої інстанції безпідставно відхилив показання свідків, зазначивши, що вони перебувають у товариських стосунках із позивачем.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відділ культури виконавчого комітету Смілянської міської ради у серпні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 01 вересня 2006 року наказом Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради № 90 ОСОБА_1 призначено на посаду директора Дитячої музичної школи № 2.

28 травня 2019 року наказом Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради № 55-к ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани. З наказом позивач був ознайомлений, про що свідчить його підпис на наказі.

15 листопада 2019 року наказом Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради № 123-к ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану. З наказом позивач був ознайомлений, про що свідчить його підпис на наказі.

20 серпня 2020 року наказом Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради № 51-д відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 та Тимчасових рекомендацій щодо організації протиепідемічних заходів у закладах освіти в період карантину в зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 30 липня 2020 року № 42, доручено, зокрема директору Дитячої музичної школи № 2 видати накази про організацію освітнього процесу в підпорядкованих закладах. З наказом ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його підпис.

Постановою від 22 серпня 2020 року головний державний санітарний лікар України № 50 «Про затвердження протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» визнав такою, що втратила чинність, постанову головного державного санітарного лікаря України від 30 липня 2020 року № 42 «Про затвердження Тимчасових рекомендацій щодо організації протиепідемічних заходів у закладах освіти в період карантину в зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», та затвердив протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

26 серпня 2020 року наказом Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради № 52-д «Про підготовку мистецьких шкіл до початку 2020/2021 навчального року» створено робочу групу з перевірки забезпечення підготовки шкіл мистецтв до організованого початку 2020/2021 навчального року. Доручено робочій групі у школах естетичного виховання провести огляд кабінетів з метою визначення стану готовності їх до проведення занять; визначити наявність аптечок з набором медикаментів для надання першої медичної допомоги і засобів пожежогасіння; перевірити організацію цивільного захисту та охорони праці, перевірити організацію роботи під час пандемії відповідно до рекомендацій МОЗ.

27 серпня 2020 року за підписом ОСОБА_1 видано наказ Смілянської дитячої музичної школи № 2 № 33/1 «Про роботу під час карантину», в якому відповідно до Тимчасових рекомендацій Міністерства охорони здоров`я України від 30 липня 2020 року № 42 встановлено у цьому закладі режим роботи з дотримання карантинних заходів, зобов`язано провести роз`яснювальну роботу щодо виконання рекомендацій Міністерства охорони здоров`я України; допуск до роботи здійснювати за умови використання засобів індивідуального захисту; дотримуватися правил особистої гігієни; дотримуватися маршрутів руху; заборонити допуск батьків до закладу; у розкладі передбачити можливість визначення різного часу занять.

02 вересня 2020 року комісією складено Акт з питань готовності закладу до освітнього процесу під час пандемії, у якому зазначено, що музична школа № 2 не готова до навчального процесу в умовах карантину, зокрема в туалеті немає рідкого мила, паперових рушників; немає безконтактного термометра; відсутня інформація про необхідність дотримання санітарних вимог при епідемії; немає кімнати для ізоляції хворого; не призначений відповідальний працівник за вимірювання температури у працівників школи та учнів; відсутні маршрути руху здобувачів освіти; відсутні інформаційні таблички щодо запобігання захворювання коронавірусом; відсутній розклад занять з визначенням різного часу закінчення занять.

02 вересня 2020 року Смілянським міськрайонним управлінням Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області за результатами комісійного обстеження Смілянської дитячої музичної школи № 2 складено акт комісійної перевірки дотримання протиепідемічних заходів у закладах освіти на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), встановлених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 22 серпня 2020 року № 50. У цьому акті зафіксовано, що не визначено відповідальну особу, яка пройшла відповідний інструктаж; не забезпечено щоденний контроль за виконанням протиепідемічних заходів; не проведено роз`яснювальну роботу з персоналом та здобувачами освіти щодо індивідуальних заходів профілактики та реагування на виявлення симптомів коронавірусної хвороби (COVID-19) серед персоналу та здобувачів освіти; відсутній алгоритм дій на випадок надзвичайної ситуації, пов`язаної з реєстрацією випадків захворювання на коронавірусну хворобу (COVID-19) серед здобувачів освіти та працівників закладу освіти; не проведено інструктаж для працівників щодо запобігання поширенню коронавірусної інфекції (COVID-19) та дотримання правил респіраторної гігієни і протиепідемічних заходів; допуск до роботи персоналу закладу здійснюється без дотримання умов використання засобів індивідуального захисту (респіратора або захисної маски, в тому числі виготовлених самостійно) без проведення термометрії безконтактним термометром; працівники закладу не забезпечені засобами індивідуального захисту із розрахунку 1 захисна маска на 3 години роботи; в закладі не забезпечено проведення навчання працівників щодо одягання, використання, зняття засобів індивідуального захисту, їх утилізації, контроль за виконанням цих вимог, необхідні умови для дотримання працівниками правил особистої гігієни (рукомийники, мило рідке, паперові рушники (але електросушарки для рук), антисептичні засоби для обробки рук тощо); обмеження проведення масових заходів (нарад, зборів тощо) в закритих приміщеннях; медичні пункти закладу необхідними засобами та обладнанням (безконтактними термометрами, дезінфекційними, в тому числі антисептичними засобами для обробки рук, засобами особистої гігієни та індивідуального захисту); розміщення інформації (плакатів/багерів) про необхідність дотримання респіраторної гігієни та етикету кашлю.

02 вересня 2020 року Смілянське міськрайонне управління Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області надіслало начальнику Відділу культури Виконавчого комітету Смілянської міської ради листа «Про результати комплексної моніторингової перевірки Смілянської дитячої музичної школи № 2», яким повідомлено, що під час проведення комплексної моніторингової перевірки Смілянської дитячої музичної школи № 2 встановлено, що станом на 02 вересня 2020 року школа з міркувань дотримання протиепідемічних заходів не готова надавати освітні послуги гарантованої якості, подальша її робота може стати джерелом спалаху коронавірусної хвороби (COVID-19) серед персоналу школи та здобувачів освіти.

02 вересня 2020 року позивач на ім`я начальника Відділу культури Виконавчого комітету Смілянської міської ради надав пояснення, що акт від 02 вересня 2020 року не відповідає дійсності, а також 03 вересня 2020 року склав пояснення до акта від 02 вересня 2020 року, в яких ОСОБА_1 зазначив, зокрема, що графік роботи працівників є, інструктаж проведено; сміттєві баки, мило та паперові рушники знаходяться на визначених місцях; інформація про норми санітарних вимог знаходяться на стенді інформації.

Наказом Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради від 03 вересня 2020 року № 93-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Смілянської музичної школи № 2 у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього відповідно до трудового договору, 03 вересня 2020 року, відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстава - пояснення ОСОБА_1 від 03 вересня 2020 року, акт перевірки готовності закладу до освітнього процесу від 02 вересня 2020 року, акт перевірки Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області від 02 вересня 2020 року, лист Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області про результати комплексної моніторингової перевірки Смілянської дитячої музичної школи № 2.

Наказом Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради від 29 жовтня 2020 року № 114-к, у зв`язку з приведенням наказу від 03 вересня 2020 року № 93-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у відповідність з чинним законодавством, внесено доповнення і уточнення до цього наказу та викладено його в новій редакції.

У новій редакції наказу № 93-к «Про звільнення ОСОБА_1 » зазначено, що «директор Смілянської дитячої музичної школи № 2 ОСОБА_1 без поважних причин не виконав наказ начальника Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради від 20 серпня 2020 року № 51-д «Про організацію освітнього процесу в школах естетичного виховання», а саме: не видав наказ про організацію освітнього процесу в Смілянській дитячій музичній школі № 2; не підготував школу до надання освітніх послуг 2020 - 2021 року в умовах сьогодення; не виконав та порушив вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 і постанову головного санітарного лікаря України від 30 липня 2020 року № 42. Таким діями ОСОБА_1 вчинив дисциплінарний проступок, яким порушив пункти 2.4, 3.1, 5.3 Статуту Смілянської дитячої музичної школи № 2, пункти 3.1, 3.4, 3.6, 3.12 посадової інструкції директора Смілянської дитячої музичної школи № 2, пункти 1, 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку Смілянської дитячої музичної школи № 2. Оскільки ОСОБА_1 притягувався до дисциплінарної відповідальності наказом від 15 листопада 2019 року № 123-к у вигляді догани у зв`язку з невиконанням та неналежним виконанням трудових обов`язків, ОСОБА_1 звільнено із посади директора Смілянської музичної школи № 2 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України».

Право, застосоване судом

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

За передбаченою пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставою працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з часиною першою статті 147 КЗпП України належать догана та звільнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на них трудовим договором, судам потрібно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, працівник може бути звільнений за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

При цьому систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій ранішеі на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків їх не знято і не погашено.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про освіту» управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють засновник (засновники); керівник закладу освіти; колегіальний орган управління закладу освіти; колегіальний орган громадського самоврядування; інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.

Згідно з частинами першою, третьою статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти. Повноваження (права і обов`язки) та відповідальність керівника закладу освіти визначаються законом та установчими документами закладу освіти. Керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень, зокрема організовує діяльність закладу освіти, забезпечує організацію освітнього процесу та здійснення контролю за виконанням освітніх програм, забезпечує функціонування внутрішньої системи забезпечення якості освіти, сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти, здійснює інші повноваження, передбачені законом та установчими документами закладу освіти.

Також відповідно до пункту 5.3 Статуту Смілянської дитячої музичної школи № 2 директор закладу, зокрема, створює належні умови для здобуття учнями початкової спеціальної музичної освіти; забезпечує дотримання вимог щодо охорони дитинства санітарно-педагогічних та протипожежних норм, техніки безпеки; відповідає перед засновником за результати діяльності закладу.

Згідно з пунктами 3.1, 3.7, 5.1 посадової інструкції директора Смілянської дитячої музичної школи № 2, з якою позивач був ознайомлений, до посадових обов`язків директора належить здійснення загального керівництва, координація роботи всіх структурних підрозділів закладу. Директор здійснює контроль за дотриманням працівниками норм і правил охорони праці, техніки безпеки; відповідає, зокрема, за техніку безпеки та протипожежну безпеку у закладі.

Суди встановили, що на виконання наказу Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради від 20 серпня 2020 року № 51-д щодо видання наказу про організацію освітнього процесу 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 видав наказ № 33/1 «Про роботу під час карантину». Проте, зазначений наказ ОСОБА_1 видав формально, його виконання не було здійснено, про що свідчать численні порушення, встановлені актом комісії від 02 вересня 2020 року та актом комісійної перевірки, складеним 02 вересня 2020 року Смілянським міськрайонним управлінням Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області.

Врахувавши, що на керівника закладу освіти положеннями законодавчих актів покладено обов`язок організовувати діяльність закладу освіти, створювати належні умови для здобуття учнями спеціальної музичної освіти, в тому числі в умовах карантину в зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки, що формальне видання позивачем наказу не свідчить про належне виконання ним трудових обов`язків, які є складовими його трудових функцій як керівника закладу освіти, враховуючи й те, що здобувачами освіти є діти, життя і здоров`я яких наражається на небезпеку внаслідок неналежного виконання директором школи покладених на нього трудових обов`язків.

Роботодавцем дотримано положення частини першої статті 149 КЗпП України, за змістом якого до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Так, 02 вересня 2020 року позивач на ім`я начальника Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради надав пояснення та 03 вересня 2020 року ОСОБА_1 виклав пояснення до акта від 02 вересня 2020 року.

Суди дали оцінку систематичності невиконання позивачем трудових обов`язків та неодноразовому притягненню його до дисциплінарної відповідальності. Так, наказами Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради від 28 травня 2019 року № 55-к та від 15 листопада 2019 року № 123-к ОСОБА_1 притягнутий до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення доган.

Із зазначеними наказами про застосування дисциплінарних стягнень позивач був ознайомлений. Доказів оскарження цих наказів, визнання їх незаконними чи скасування матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 151 КЗпП України якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.

Отже, зі спливом зазначеного річного строку працівник вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення, лише за умови, що протягом цього строку на працівника не буде накладене нове дисциплінарне стягнення. Тобто дисциплінарні стягнення погашаються, якщо протягом року після їх застосування працівник не порушив дисципліну знову. У разі повторного порушення трудової дисципліни в межах річного строку перше дисциплінарне стягнення не втрачає свою юридичну силу до тих пір, поки не мине річний строк з дня накладення другого дисциплінарного стягнення, або ж якщо ці стягнення не будуть зняті достроково роботодавцем.

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про відсутність доказів того, що дисциплінарні стягнення, накладені на позивача 28 травня 2019 року та 15 листопада 2019 року, скасовані або втратили юридичну силу за давністю.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки з моменту накладення першого дисциплінарного стягнення у виді догани, а саме 28 травня 2019 року, та до моменту повторного притягнення до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани, а саме 15 листопада 2019 року, минуло менше календарного року, тому перше дисциплінарне стягнення не може вважатися знятим чи погашеним, оскільки втрата юридичної сили за давністю можлива лише у випадку, якщо працівника протягом року не було піддано новому дисциплінарному стягненню, а у разі накладення повторного стягнення - правові наслідки попереднього дисциплінарного стягнення продовжуються на річний строк дії наступного стягнення, крім випадку їх дострокового зняття за рішенням роботодавця.

З урахуванням положень статті 151 КЗпП України станом на день звільнення - 03 вересня 2020 року - ОСОБА_1 мав два незнятих дисциплінарних стягнення у виді доган, тому у відповідача були правові підстави для звільнення ОСОБА_1 , який втретє допустив порушення трудової дисципліни, за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з подальшим систематичним невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором, як працівника, до якого раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Не підтвердилися доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 742/4121/18 (провадження № 61-15025св20). У цій постанові Верховний Суд визначив норми права, які регулюють порядок звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, та обставини, які підлягають з`ясуванню судом у разі оскарження наказу про звільнення із зазначеної підстави. За обставинами згаданої справи № 742/4121/18 звільненню позивача передувало застосування до нього лише одного дисциплінарного стягнення, що, за висновками Верховного Суду, виключає систематичність невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У справі, що переглядається, суди встановили наявність двох дисциплінарних стягнень у виді доган, які не були зняті чи погашені на момент звільнення, що свідчить про відмінність фактичних обставин у справі, яка переглядається, та у справі № 742/4121/18, тому у суду апеляційної інстанції не було підстави для врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 742/4121/18 (провадження № 61-15025св20).

Та обставина, що в новій редакції наказу про звільнення зазначено лише про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за наказом від 15 листопада 2019 року № 123-к, а судами акцентовано увагу на двох дисциплінарних стягненнях, які передували звільненню, не впливає на висновки про законність звільнення позивача та про законність оскаржуваних судових рішень, оскільки роботодавець виконав свій процесуальний обов`язок з надання доказів на підтвердження саме систематичного характеру невиконання позивачем своїх трудових обов`язків, на підставі чого суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив фактичні обставини справи та з`ясував систематичність порушень трудової дисципліни з боку позивача.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок щодо можливості роботодавця внести зміни до наказу про звільнення, якщо при цьому не змінюється підстава звільнення.

Відповідно до пункту 3 глави 1 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, організаційно-розпорядча документація, що є одним з класів управлінської документації, поділяється, зокрема, на розпорядчу, що фіксує рішення нормативно-правового або організаційно-розпорядчого характеру з основних питань діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових (особового складу) питань (постанови, рішення, накази, розпорядження).

Згідно з пунктом 6 глави 1 розділу ІІ зазначених Правил розпорядчий документ може бути відмінено (змінено, доповнено) лише новим розпорядчим документом.

Відповідно до пункту 92 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, після набрання чинності наказом (розпорядженням) внесення змін до нього, визнання його таким, що втратив чинність, чи його скасування здійснюється лише шляхом видання нового наказу (розпорядження).

Отже, наказ з кадрових питань як різновид розпорядчого документа, може бути змінено і доповнено новим розпорядчим документом.

Наказом Відділу культури виконавчого комітету Смілянської міської ради від 29 жовтня 2020 року № 114-к, у зв`язку з приведенням наказу від 03 вересня 2020 року № 93-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у відповідність з чинним законодавством, внесено доповнення і уточнення до зазначеного наказу та викладено його в новій редакції.

Внаслідок внесення змін до наказу від 03 вересня 2020 року № 93-к «Про звільнення ОСОБА_1 » суть дисциплінарного проступку, за вчинення якого позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, формулювання причин звільнення, передбачене КЗпП України (визначення відповідного пункту та статті КЗпП України), на підставі якого його звільнено із займаної посади, а також підстави, які слугували встановленню наявності в його діях та бездіяльності дисциплінарного проступку та, як наслідок, застосування до нього дисциплінарного стягнення, не змінилися.

Тобто підстава звільнення, а також дисциплінарний проступок, за який звільнено ОСОБА_1 , не змінені новим наказом відповідача. Фактично у новій редакції зазначеного наказу додано лише правове обґрунтування ухваленого роботодавцем рішення, тому Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що видання наказу від 29 жовтня 2020 року № 114-к про внесення змін до наказу від 03 вересня 2020 року № 93-к відбулися на підставі та без порушення чинного законодавства України.

Безпідставними є й доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у ситуації, коли роботодавець видає наказ, який стосується вже звільненого працівника, та після відкриття провадження у справі щодо оскарження такого звільнення, оскільки Верховний Суд зазначав про можливість внесення змін до наказу про звільнення. Зокрема, у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 761/23477/16-ц (провадження № 61-46657св18) Верховний Суд врахував, що внесення змін до наказу про звільнення позивача стосуються лише дати звільнення і не змінюють підстави розірвання трудового договору та погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість позовних вимог та про те, що звільнення позивача з роботи відбулося з дотриманням положень КЗпП України.

Отже, за сталою практикою Верховного Суду наказ роботодавця про внесення змін до наказу про звільнення, з урахуванням фактичних обставин справи, може бути визнаний незаконним, якщо він змінює підстави розірвання трудового договору, тоді як у справі, яка переглядається, підстава звільнення ОСОБА_1 не змінена, а лише доповнено правове обґрунтування прийнятого рішення з метою приведення наказу про звільнення у відповідність до вимог законодавства, яке вимагає зазначення у наказі відомостей, коли і в чому конкретно полягає порушення, яке стало приводом для звільнення працівника з роботи, та відомостей про застосування дисциплінарних стягнень на підтвердження систематичності невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на працівника.

Верховний Суд не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив показання свідків, зазначивши, що вони перебувають у товариських стосунках із позивачем, оскільки суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні належно обґрунтував неврахування показань свідків, які не узгоджуються з письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким суди надали належну оцінку, Верховний Суд зробив висновок про відсутність потреби повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому враховано усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Отже, установивши, що ОСОБА_1 не виконував без поважних причин покладені на нього трудові обов`язки, у зв`язку з чим наказами відповідача неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, проте вжиті заходи не дали позитивних наслідків і позивач знову допустив невиконання своїх трудових обов`язків, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що звільнення відбулося з дотриманням положень трудового законодавства, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу варто залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду