ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 308/5695/19

1. Описова частина

У травні 2019 року ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Заяву мотивовано тим, що відповідно до наказу від 28 серпня 1996 року

№ 81 його зараховано на навчання до Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, де згодом на підставі наказу від 02 липня 1997 року № 55 його направлено для подальшого навчання у Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Наказом начальника Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 26 серпня 1997 року № 148 його зараховано для продовження навчання на другий курс із 01 вересня 1997 року.

Вказував, що 18 червня 1999 року він закінчив навчання у Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою (наказ від 18 червня

1999 року № 142) та був направлений згідно з наказом від 30 червня

1999 року № 150 для навчання до Національної академії Прикордонних військ ім. Б. Хмельницького.

Зазначав, що на момент закінчення навчання був чинним Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про загальний військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до статті 24 цього Закону початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, – для допризовників, призовників і військовозобов`язаних.

Вказував, що припис військового комісаріату для вступу до військового училища (ліцею) не зберігся, встановлення факту перебування його на військовій службі можливо лише за довідками, атестатами та іншими документами.

Встановлення цього факту має значення для подальшого його пенсійного забезпечення.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проходження ним військової служби в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 28 серпня 1996 року до 02 липня 1997 року та в Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 01 вересня 1997 року до 18 червня 1999 року, відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про загальний військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 березня 2020 року у складі судді Іванова А. П. встановлено факт проходження ОСОБА_1 військової служби в період навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 28 серпня 1996 року до 02 липня 1997 року та в Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 01 вересня 1997 року до 18 червня 1999 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник довів належними доказами, що він навчався в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкоюта Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 28 серпня 1996 року до 02 липня 1997 року та в період з 01 вересня 1997 року до 18 червня 1999 року, а відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час вступу заявника, проходження ним навчання та його завершення у вказаних закладах, початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військового навчального закладу (військового ліцею).

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_3 на рішення Ужгородського міськрайонного судуЗакарпатської області від 06 березня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою про встановлення факту, що має юридичне значення, закрито.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що згідно з витягом з наказу начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27 серпня 2021 року № 431-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а отже, оскарженим рішенням місцевого суду не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ), посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційну скаргу мотивовано тим, що Луганський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою та Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут, не є військовими навчальними закладами в розумінні Закону України від 25 березня

1992 року № 2232-ХІІ «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (у відповідній редакції), а тому строк навчання заявника не може бутизараховано до загального строку військової служби, оскільки навчання втакому учбовому закладі не можна вважати проходженням військовоїслужби згідно з переліком її видів, що закріплений у частині 3 статті 2цього Закону.

Зазначає, що відповідно до змісту рапорту ОСОБА_1 встановлення такого факту необхідне було заявнику для внесення змін до особової справи.

Вказане свідчить про те, що у цих правовідносинах існує спір про право, і зокрема, спір щодо права заявника на зарахування періоду навчання до вислуги років для виплати відсоткової надбавки, право надання йому чергової відпустки оскільки саме кадровим підрозділом на підставі особової справи та інших документів, що підтверджують проходження військової служби, визначаються періоди, які дають право на отримання відповідної надбавки та відпустки.

Посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 27 березня 2012 року у справі № 21-7а12, від 16 квітня 2013 року у справі № 21-107а13, від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-330а13 та у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 825/1086/17.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до витягу з наказу від 28 серпня 1996 року № 81 ОСОБА_1 було зараховано для навчання до Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою (а.с. 5)

Згідно з наказом начальника Луганського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 02 липня 1997 року № 55 на підставі розпорядження начальника головного управління військової освіти, ОСОБА_1 було виключено зі списків складу ліцею та направлено для подальшого навчання у Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою (а.с. 6)

Відповідно до наказу начальника Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 26 серпня 1997 року № 148 ОСОБА_1 зараховано для продовження навчання на другий курс з 01 вересня

1997 року (а.с. 7).

Згідно з наказом начальника Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою від 18 червня 1999 року № 142 ОСОБА_1 закінчив навчання та отримав атестат про середню освіту та відповідно до наказу від 30 червня 1999 року № 150 ОСОБА_1 було направлено для навчання до Національної академії Прикордонних військ ім. Богдана Хмельницького (а.с. 8, 9).

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18 березня 2021 року № 12/2639 особова справа полковника ОСОБА_1 перебуває у відділі кадрів Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с. 70).

Згідно з біографічною довідкою, виданою 30 березня 2021 року начальником відділу кадрів ОСОБА_2 , полковник ОСОБА_1 з 08 травня 2020 року до часу видачі довідки обіймав посаду – заступника начальника загону з персоналу 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України /організаційно-штатні заходи/ (а.с. 54–56).

Відповідно до витягу з наказу начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27 серпня 2021 року № 431-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 103–104).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншогосудочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Подібний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 676/3596/16-а (провадження

№ 11-187апп18).

Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проходження ним військової служби в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 28 серпня 1996 року до 02 липня 1997 року та в Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 01 вересня 1997 року до 18 червня 1999 року. При цьому вказував, що встановлення цього факту впливатиме на його подальше пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частині першій статті 315 ЦПК України визначено перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку.

Перелік юридичних фактів, визначений частиною першою статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, – закриває провадження у ній.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Згідно з частинами першою-третьою статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частини перша, третя статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 2 р озділу І Інструкції).

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу ІІІ Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за наявності вислуги років на військовій службі виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах на місяць: від 1 до 5 років – 25 %; від 5 до 10 років – 30 %; від 10 до 15 років – 35 %; від 15 до 20 років – 40 %; від 20 до 25 років – 45 %;

25 і більше років – 50 %.

Підпунктом 2 пункту 1 Розділу ІІІ Інструкції визначено, що до вислуги років військовослужбовців для виплати їм надбавки за вислугуроків зараховуються в календарному обчисленні певні періоди, в тому числі і військової служби (навчання) курсантів (слухачів) у військових навчальних закладах.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац 2 частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Отже, грошове забезпечення, яке складається в тому числі і з надбавки за вислугу років, призначається і виплачується відповідними органами.

Таким чином встановлення факту проходження військової служби з метою отримання надбавки за вислугу років не підлягає судовому розгляду, а повинне вирішуватися у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.

Відтак такий спір не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки визначено інший порядок встановлення зазначеного факту. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1–2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за цим Законом (стаття 17-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Порядок призначення пенсій військовослужбовцям визначений у Розділі VI Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Статтею 48 зазначеного Закону передбачено, що заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою – дата їх відправлення. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз`яснюється, які документи він повинен надати додатково.

Тобто встановлення факту наявності вислуги років для призначення пенсії військовослужбовцю здійснюється органами Пенсійного фонду України за послужним списком його особової справи.

Установлений вищезазначеними нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії військовослужбовцям передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначенняпенсії підлягає окарженню у встановленому законодавством порядку.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Суб`єкт владних повноважень – це орган державноївлади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Пенсійний фонд України (його територіальні органи) є суб`єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями у сфері пенсійного забезпечення.

Якщо вирішення спору має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, то згідно з вимогами вимогами частини першої статті 377, частини першої статті 414, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у цивільній справі підлягає закриттю.

Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 04 вересня 2019 року у справі № 198/623/18 (провадження № 14-369цс19), від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19).

У справі, що розглядається, спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинен вирішуватися в позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури, а заявник, у разі відмови суб`єкта владних повноважень зарахувати проходження військової служби у період його навчання в Луганському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 28 серпня 1996 року до 02 липня 1997 року та в Львівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою у період з 01 вересня 1997 року до 18 червня 1999 року до вислуги років та призначити йому пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», має право оскаржити відповідну відмову в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Згідно з частиною першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19–22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Частиною третьою статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Якщо вирішення спору має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, то згідно з вимогами частини першої статті 414, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у цивільній справі підлягає закриттю.

Таким чином, якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито.

З огляду на викладене касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 березня 2020 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року скасувати, провадження у справі – закрити.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду