ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 686/7685/20

У березні 2020 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до державного підприємства «Новатор» (далі - ДП «Новатор») про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що із 01 березня 2007 року вонапрацювала у

ДП «Новатор» на посаді начальника відділу праці.

До її відома було доведено про зміни в організаційній структурі підприємства та скорочення чисельності і штату працівників, зокрема і посади начальника відділу праці.

30 вересня 2019 року наказом № 988-ВК її було переведено з посади начальника відділу праці на роботу учнем гальваніка, про що їй стало відомо лише 20 грудня 2019 року.

У період із 01 жовтня до 20 грудня 2019 року вона перебувала на лікуванні.

20 грудня 2019 року вийшла на роботу, однак відповідач не забезпечив її робочим місцем, а тому, побоюючись звільнення за прогул, вона була змушена написати заяву про надання їй із 20 грудня 2019 року відпустки без збереження заробітної плати.

У подальшому ДП «Новатор» прийнято наказ № 25-ВК від 16 січня 2020 року, яким припинено трудовий договір із нею, як учнем гальваніка цеху друкованих плат, внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі (посаді) через стан здоров`я.

Вважаючи зазначений наказ про звільнення незаконним, остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Новатор» № 25-ВК від 16 січня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити її на посаді начальника відділу праці ДП «Новатор»;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2019 року по 03 березня 2021 року в сумі 256 689,97 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Заворотної О. Л., від 16 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Новатор» № 25-ВК від 16 січня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ДП «Новатор» на користь держави судовий збір в сумі 908 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_1 звільнено з посади учня гальваніка внаслідок виявленої невідповідності виконуваній роботі (посаді) через стан здоров`я, який перешкоджає продовженню виконуваній роботі, проте ДП «Новатор», звільняючи позивача, належним чином не виконав вимог статті 492

КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд врахував, що ОСОБА_1 просить про поновлення на посаді начальника відділу праці, проте її звільнено з посади учня гальваніка, а тому відсутні підстави для її поновлення на посаді, з якої її не звільняли, та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ДП «Новатор» на користь ОСОБА_1 87 048,39 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (сума середньої заробітної плати визначена без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

Стягнуто з ДП «Новатор» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 781,77 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць допущена до негайного виконання.

Апеляційний суд виходив з того, що ДП «Новатор» лише 16 вересня

2020 видано наказ № 340 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, а тому в період із 17 січня по 15 вересня 2020 року мав місце вимушений прогул та із роботодавця на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток.

Разом з тим колегія судів дійшла висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку, оскільки наказами

ДП «Новатор» встановлювались 2-х денні, 3-х денні, 4-х денні робочі тижні, конкретизувались робочі та вихідні дні протягом місяця, а тому кількість робочих днів для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача становить 103 дні.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог щодо поновлення на роботі, врахувавши рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року у справі № 686/779/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу праці ДП «Новатор».

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу ДП «Новатор» № 25-ВК від 16 січня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 не оскаржувалось та в апеляційному порядку не переглядалось.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення решти середнього заробітку за час вимушеного прогулу і ухвалити нове судове рішення, яким поновити її на посаді начальника відділу праці ДП «Новатор» та змінити розмір стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 січня по 15 вересня 2020 року із 87 048,39 грн на 140 291,58 грн.

У касаційній скарзі ДП «Новатор»,посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати в частині задоволених вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишивши в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

27 листопада 2021 року ОСОБА_1 та 06 грудня 2021 року

ДП «Новатор» подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи з міськрайонного суду.

У січні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «Новатор», зупинено виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року в частині, не допущеній до негайного виконання.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2022 року продовжено строк на подання ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу ДП «Новатор».

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 607/83/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 17 березня 2020 року у справі № 569/6583/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 757/25503/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 243/10392/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, вказує на порушення норм процесуального права, що виявилось у встановленні обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Звертає увагу, що апеляційний суд, стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, помилково виходив із 3-х денного робочого тижня, натомість працівникам керівного складу було фактично встановлено

5-ти денний робочий тиждень.

Стверджує, що тривалість вимушеного прогулу у період з 17 січня по 15 вересня 2020 року, виходячи з 5-ти денного робочого тижня, становить 166 днів.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду

ДП «Новатор» зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказує, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Стверджує, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки задоволення цих вимог можливе лише з одночасним поновленням працівника на роботі.

Наголошує, що позивача було поновлено на роботі у справі № 686/779/20. Натомість апеляційний суд в оскарженій постанові прийняв рішення щодо позовної вимоги, яка вже була предметом розгляду у справі

№ 686/779/20 та щодо якої вже прийнято судове рішення.

Звертає увагу, що апеляційним судом не було з`ясовано наявності у ОСОБА_1 під час вимушеного прогулу заробітку за іншим місцем роботи, відомостей щодо одержання нею допомоги по тимчасовій непрацездатності, вихідної допомоги, допомоги по безробіттю тощо.

Крім того, оскільки ОСОБА_1 подала позов 19 березня 2020 року, нею пропущений, передбачений статтею 233 КЗпП України, місячний строк для звернення до суду за вирішення трудового спору.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу

ДП «Новатор», в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Вважає доводи касаційної скарги ДП «Новатор» необґрунтованими та безпідставними.

Додатково зазначає, що не отримувала заробітної плати за іншим місцем роботи, оскільки перебуває у трудових відносинах з ДП «Новатор», де і зберігається її трудова книжка.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала у ДП «Новатор» на посаді начальника відділу праці.

Згідно з наказом № 252 від 25 липня 2019 року «Про зміни в організаційній структурі підприємства та скорочення чисельності і штату працівників» посада, на якій працювала ОСОБА_1 , підлягала скороченню з

01 жовтня 2019 року.

Відповідно до наказу № 988-ВК від 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 переведено з посади начальника відділу праці на посаду учня гальваніка

ДП «Новатор» з 01 жовтня 2019 року.

У період із 01 жовтня до 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на лікуванні.

23 грудня 2019 року ОСОБА_1 приступила до роботи на посаді учня гальваніка, відпрацювавши вісім повних робочих днів (23, 24, 26, 27 грудня 2019 року та 13, 14, 15, 16 січня 2020 року).

Згідно з наказом № 25-ВК від 16 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади учня гальваніка з 16 січня 2020 року на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, внаслідок виявленої невідповідності працівника виконуваній роботі (займаній посаді) через стан здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року у справі № 686/779/20 визнано незаконним і скасовано наказ ДП «Новатор» № 988-ВК від 30 вересня 2019 року щодо переведення ОСОБА_1 з посади начальника відділу праці на посаду учня гальваніка ДП «Новатор» з 01 жовтня 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу праці ДП «Новатор» з 01 жовтня 2019 року.

16 вересня 2020 року ДП «Новатор» на виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року у справі № 686/779/20 видано наказ № 340 про поновлення ОСОБА_1 на роботі (у зв`язку з відсутністю відділу праці та посади його керівника в організаційній структурі підприємства та в штатному розкладі) поза штатом.

Наказами ДП «Новатор» № 17 від 24 січня 2020 року, № 79 від 24 березня 2020 року, № 94 від 02 квітня 2020 року, № 123 від 14 квітня 2020 року, № 137 від 29 квітня 2020 року, № 186 від 28 травня 2020 року, № 223 від 23 червня 2020, № 291 від 31 липня 2020 року, № 318 від 18 серпня

2020 року з метою забезпечення охорони праці і здоров`я працівників та запобіганню виникненню та поширенню масових інфекційних захворювань та з метою оптимізації витрат на оплату праці на підприємстві встановлювались 2-х денні, 3-х денні, 4-х денні робочі тижні, конкретизувались робочі та вихідні дні протягом місяця.

У справі № 686/25893/20 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Новатор» про визнання наказів незаконними, їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 845,13 грн.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ДП «Новатор» задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частин першої-другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У розглядуваній справі предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу ДП «Новатор» № 25-ВК від 16 січня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 , поновлення її на посаді начальника відділу праці ДП «Новатор» та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2019 року по 03 березня 2021 року у сумі 256 689,97 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування наказу ДП «Новатор» № 25-ВК від 16 січня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.

Апеляційний суд, вирішуючи спір в частині позовних вимог про поновлення на роботі, обґрунтовано врахував, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2020 року у справі № 686/779/20 ОСОБА_1 вже поновлено на посаді начальника відділу праці ДП «Новатор».

Крім того, у зв`язку із незаконним звільненням позивача у період із 17 січня по 15 вересня 2020 року мав місце вимушений прогул за час якого із роботодавця на користь працівника підлягає стягненню середній заробіток.

Однак Верховний Суд не в повній мірі погоджується із визначеним апеляційним судом розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 87 048,39 грн.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 686/25893/20 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Новатор» про визнання наказів незаконними, їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 16 вересня 2020 року по 16 липня 2021 року погодився із висновками суду першої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи із

5-ти денного робочого тижня ОСОБА_1 .

Також колегія судів звертає увагу, що згідно пункту 2 наказу ДП «Новатор»

№ 340 від 16 вересня 2020 року «Про поновлення ОСОБА_1 на роботі» їй було встановлено 5-ти денний робочий тиждень.

Таким чином, апеляційний суд помилково визначив кількість робочих днів за час вимушеного прогулу в період із 17 січня по 15 вересня 2020 року, як 103 робочі дні.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується із доводами

ОСОБА_1 про те, що тривалість її вимушеного прогулу в період із 17 січня по 15 вересня 2020 року становить 166 робочих днів, а середній заробіток за час вимушеного прогулу 140 291,58 грн (із розрахунку 166 днів х 845,13 грн).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 вказано, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

Посилання ДП «Новатор» у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд прийняв рішення щодо позовної вимоги, яка вже була предметом розгляду у справі № 686/779/20, є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі ОСОБА_1 не заявляла вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про що зазначено безпосередньо в рішенні Хмельницького міськрайонного суду від 15 вересня 2020 року, яке набрало законної сили.

Колегія суддів відхиляє, як безпідставні, доводи касаційної скарги

ДП «Новатор» про те, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу можливе лише з одночасним поновленням незаконно звільненого працівника, а також те, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зазначила, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Твердження ДП «Новатор» про те, що відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» необхідно з`ясувати чи отримувала ОСОБА_1 заробітну плату за місцем нової роботи, або одержувала допомогу по тимчасовій непрацездатності, вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, підлягають відхиленню, оскільки вказані роз`яснення були надані Пленумом Верховного Суду з огляду на положення частини третьої статті 117 КЗпП України, яка була виключена Законом України від 20 грудня 2005 року № 3248-ІV, на що звертала увагу і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року в справі № 826/808/16.

№ 297/3092/15-ц, на яку посилалось ДП «Новатор» в касаційній скарзі.

Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування постанови апеляційного суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну постанови апеляційного суду, в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до приписів статті 436 ЦПК України необхідно поновити виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня

2021 року, з урахуванням внесених цією постановою змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду