ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/17864/20

1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2020 № 787-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції енергетичного нагляду України";

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної інспекції енергетичного нагляду України від 03.07.2020 № 242-ОС;

- поновити ОСОБА_1 на посаді Голови Державної інспекції енергетичного нагляду України з 01.07.2020.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України № 787-р його незаконно звільнено на підставі статті 87-1 Закону України "Про державну службу" та наказом Державної інспекції енергетичного нагляду України від 03.07.2020 № 242-ОС припинено його повноваження. Позивач уважає, що норма статті 87-1 Закону України "Про державну службу" була до нього застосована протиправно, оскільки визначені нею додаткові підстави для звільнення виникли після його призначення на займану посаду та звужують соціальні гарантії, які існували раніше.

3. Крім того, позивачем зазначалось, що оскаржуване розпорядження прийнято на підставі листа Міністерства енергетики України за підписом в.о. Міністра енергетики України Буславець О., за відсутності подання Міністра енергетики України чи Прем`єр-міністра України з приводу його звільнення, що суперечить вимогам Закону України "Про державну службу".

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Кабінет Міністрів України, приймаючи розпорядження від 01 липня 2020 року № 787-р діяв на підставі та на виконання норм чинного законодавства України та в межах наданих йому повноважень, а отже, таке розпорядження є правомірним і підстави для його скасування відсутні, що зумовлює правомірність оскаржуваного позивачем наказу Державної інспекції енергетичного нагляду України від 03 липня 2020 року № 242-ОС, який виданий на підставі та на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України.

6. Не погоджуючись із рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

7. Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження, відповідач посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8. В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 87-1 Закону України «Про державну службу».

9. У касаційній скарзі позивач наголошує, що ініціювання звільнення позивача не міністром чи прем`єр-міністром, а в.о. Міністра енергетики України Буславець О.А. не відповідає чинному законодавству України.

10. Скаржник зазначив, що його було звiльнено з посади Голови Держенергонагляду на підставі частини 1 статті 87-1 Закону України «Про державну службу» лише з огляду на те, що в Україні було призначено нового Прем`єр-міністра України, оскільки Міністра енергетики України на той момент і до цього часу не призначено. Посилається на те, що положення статті 87-1 Закону України «Про державну службу» та прийняте на підставі нього розпорядження жодним чином не відповідає принципам правової визначеності та пропорційності, як складових верховенства права. Крім того, ОСОБА_1 наголошено, що звільнення позивача з посади становило втручання в його право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

11. Державна інспекція енергетичного нагляду України надала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

12. У відзиві на касаційну скаргу Кабінет Міністрів України просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

13. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р., від 06 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України щодо відсутності висновку Верховного Суду із застосування пункту статті 87-1 Закону України «Про державну службу» у подібних правовідносинах.

14. Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 07 липня 2022 року.

15. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, 28.12.2016 розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1038 ОСОБА_1 призначено Державним секретарем Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з дати початку фактичного виконання ним посадових обов`язків на зазначеній посаді строком на п`ять років з оплатою праці відповідно до законодавства.

16. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.10.2018 № 758-р позивача звільнено з посади Державного секретаря Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України у зв`язку з переходом на іншу роботу.

17. Також, 24.10.2018 розпорядженням Кабінету Міністрів України № 759-р ОСОБА_1 призначено на посаду Голови Державної інспекції енергетичного нагляду України з дати початку фактичного виконання ним посадових обов`язків на зазначеній посаді строком на п`ять років з урахуванням часу призначення на посаду згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1038 з оплатою праці відповідно до законодавства.

18. 30.06.2020 Міністерство енергетики України в особі в.о. Міністра О. Буславець відповідно до Порядку розгляду питань, пов`язаних з підготовкою та внесенням подань щодо осіб, призначених на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 298, унесено на розгляд Прем`єр-міністру України проект розпорядження Кабінету Міністрів України про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції енергетичного нагляду України, згідно з частою 1 статті 87-1 Закону України "Про державну службу".

19. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01 липня 2020 року № 787-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції енергетичного нагляду України" позивача звільнено із займаної ним посади відповідно до частини 1 статті 87-1 Закону України "Про державну службу".

20. 03 липня 2020 року Державною інспекцією енергетичного нагляду України прийнято наказ № 242-ОС "Про кадрові питання", яким наказано:

1) оголосити розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2020 № 787-р "Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції енергетичного нагляду України" та від 01.07.2020 № 794-р "Про тимчасове покладення виконання обов`язків Голови Державної інспекції енергетичного нагляду України";

2) припинити виконання повноважень за посадою Голови Державної інспекції енергетичного нагляду України ОСОБА_1 відповідно до частини 1 статті 87-1 Закону України "Про державну службу" з одночасним зарахуванням за штат Державної інспекції енергетичного нагляду України.

21. Позивач, уважаючи зазначене розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 липня 2020 року № 787-р та наказ Державної інспекції енергетичного нагляду України від 03 липня 2020 року № 242-ОС протиправними, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом.

VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

22. Конституція України.

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України)

Частина 2 статті 2 КАС України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

24. Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року № 794-VII (далі - Закон № 794-VII) за приписами статті 1 якого встановлено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Стаття 21 Закону № 794-VII визначає повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 21 вказаного Закону Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

Пунктом 1 частини сьомої статті 21 Закону № 794-VII передбачено, що Кабінет Міністрів України призначає на посаду державних секретарів міністерств, керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, відповідно до законодавства про державну службу.

25. У пункті 1 Положення про Державну інспекцію енергетичного нагляду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 № 77, визначено, що Державна інспекція енергетичного нагляду України (Держенергонагляд) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та який реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики та теплопостачання.

26. Відповідно до статті 16 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) визначено, що центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії.

Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Відповідно до частини першої та пунктів 1, 2, 21 частини другої статті 18 Закону № 3166-VI Кабінет Міністрів України спрямовує та координує діяльність центральних органів виконавчої влади через міністра у порядку, визначеному цим Законом та актами Кабінету Міністрів України.

Міністр забезпечує формування державної політики у відповідній сфері та контролює її реалізацію центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується ним; погоджує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України розроблені центральним органом виконавчої влади проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України; вирішує інші питання, пов`язані із спрямуванням і координацією діяльності центрального органу виконавчої влади.

27. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Приписами частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 899-VIII обумовлено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

Встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія "А" (вищий корпус державної служби) - посади: зокрема, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України та їх заступників.

За змістом статті 34 Закону № 889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України. Строкове призначення на посаду здійснюється у разі: призначення на посаду державної служби категорії "А" - на п`ять років, якщо інше не передбачено законом, з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу на ще один строк або переведення на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу.

Пункт 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно з частиною 2 статті 83 Закону № 889-VIII зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім випадків, передбачених статтею 87-1 цього Закону.

Так, статтею 87-1 Закону № 889-VIII регламентовано додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.

За приписами частин 1, 2 статті 87-1 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення може прийняти рішення про звільнення державного службовця з посади державної служби категорії "А" з власної ініціативи, за поданням Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) протягом чотирьох місяців з дня призначення Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) з одночасним зарахуванням такого державного службовця за штат відповідного державного органу.

Державні службовці, зараховані за штат відповідно до частини першої цієї статті, продовжують перебувати на державній службі згідно з цим Законом, виконуючи обов`язки державного службовця в межах, визначених керівником відповідного державного органу. Граничний строк такого перебування становить шість місяців з дня звільнення з посади відповідно до частини першої цієї статті.

Відповідно до частини 3 статті 87-1 Закону № 889-VII умови оплати праці державних службовців, зазначених у частині другій цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України.

В силу частин четвертої - шостої статті 87-1 Закону № 889-VII протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, погодженою з відповідним суб`єктом призначення, державний службовець за його згодою може бути переведений на будь-яку вакантну посаду державної служби не нижче категорії "Б" у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, без проведення конкурсу.

Якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державному службовцю не запропоновано переведення відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, з виплатою вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою.

Якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державний службовець тричі відмовився від переведення на іншу посаду відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, без виплати вихідної допомоги.

VІІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 визначено відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 87-1 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо додаткових підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.

30. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що 19 січня 2022 року Верховним Судом було розглянуто адміністративну справу № 640/8299/20 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, за участю третьої особи - Державної інспекції містобудування України - про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування наказу, поновлення на посаді, виплату премії за час перебування на посаді, зобов`язання вчинити певні дії.

31. При розгляді вказаної справи Верховним Судом зроблено висновок, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

32. До категорії "А" (вищий корпус державної служби) належать посади, зокрема (але не виключно), керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників, призначення на які здійснюється Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства про державну службу строком на п`ять років, якщо інше не передбачено законом.

33. Звільнення з посади вищого корпусу державної служби не пов`язується лише зі спливом п`ятирічного строку, на який особа призначена, у разі якщо законом передбачені інші додаткові правові підстави для такого звільнення.

34. Так, 19 вересня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким було внесено численні зміни до низки законодавчих актів, зокрема й до Закону №889-VІІІ.

35. Окрім іншого, вказаним Законом внесено зміни до статті 83 Закону №889-VІІІ, яка визначає перелік підстав для припинення державної служби.

36. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» було доповнено Закон № 889-VІІІ статтею 87-1 з назвою «Додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення» та розширено перелік підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.

37. Верховний Суд вказав, що зазначена правова норма була чинною як на момент внесення подання про звільнення позивача із займаної посади, так і на час прийняття оскаржуваного розпорядження Кабінету Міністрів України.

38. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

39. Суд зазначив, що з 06 березня 2021 року Закон № 899-VIII діє в редакції, в якій виключено статтю 87-1 Закону № 899-VIII.

40. Разом з тим, Конституційним Судом України в рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

41. Таким чином, усі нормативно-правові та підзаконні акти застосовуються судом у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

42. Верховний Суд дійшов висновку, що стаття 87-1 Закону №889-VІІI була застосована до позивача саме під час її дії і щодо правовідносин, які існували після її прийняття, ця норма є чіткою, не викликає сумніву в її тлумаченні по іншому, що узгоджується з вказаною конституційною нормою та принципом правової визначеності. Також Суд не знайшов у змісті статті 87-1 Закону №889-VІІI врегулювання спірних відносин, яке б вказувало на її суперечність статтям 22, 38, 64 Конституції України, а також не знайшов норми Конституції України як норми прямої, яка б по-іншому врегульовувала ці відносини.

43. Ураховуючи наведений висновок Верховного Суду, сформований у аналогічних правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду уважає за необхідне зазначити про те, що оскільки Закон України №117-ІХ від 19 вересня 2019 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", яким доповнено Закон № 889-VIII статтею 87-1, набрав чинності 25 вересня 2019 року, положення вказаної норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які мали місце у липні 2020 року, оскільки стаття 87-1 Закону №889-VIII на час виникнення спірних правовідносин була чинною.

44. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що ні на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, ні на час розгляду цієї справи судом вказана законодавча норма неконституційною не визнавалася, є чинною і підлягала застосуванню Кабінетом Міністрів України.

45. У зв`язку з цим, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визнали безпідставними доводи позивача про те, що стаття 87-1 Закону № 889-VIII суперечить Конституції України.

46. Також з огляду на вказані висновки Верховного Суду, доводи позивача в касаційній скарзі про невідповідність положення статті 87-1 Закону № 889-VIII та прийнятого на підставі нього розпорядження принципам правової визначеності (передбачуваності) є необґрунтованими.

47. Стосовно тверджень позивача у касаційній скарзі щодо втручання держави у його приватне життя (стаття 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод), Верховний Cуд не вбачає такого втручання з огляду на легітимну мету, законні підстави та пропорційність очікуваним наслідкам.

48. Щодо доводів позивача про порушення процедури прийняття оскаржуваного розпорядження, то колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

49. Як правильно було встановлено судами попередніх інстанцій, прийняттю Кабінетом Міністрів України оспорюваного розпорядження про звільнення позивача передувало подання Міністерства енергетики України від 30.06.2020, підписане в.о. Міністра О. Буславець, про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної інспекції енергетичного нагляду України, яке внесено на розгляд Прем`єр-міністру України, відповідно до Порядку розгляду питань, пов`язаних з підготовкою та внесенням подань щодо осіб, призначених на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 298.

50. З наведеного убачається, що оскаржуване розпорядження Кабінету Міністрів України прийнято на підставі відповідного подання, що відповідає приписам частини 1 статті 87-1 Закону № 889-VIII.

51. Твердження позивача про те, що відповідне подання повинно було бути підписано Міністром, а не виконуючим обов`язки є безпідставним, оскільки в силу розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 року № 604-р на ОСОБА_3 тимчасово було покладено обов`язки Міністра енергетики України.

52. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

53. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення- без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

54. Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі.

55. Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення, переглянуті судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІХ. Судові витрати

56. Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду