ПОСТАНОВА
судді-доповідача Мацедонської В. Е.,
суддів Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
секретаря судового засідання - Морозенко С. П.
представника позивача - Карліна О. В.,
представника Кабінету Міністрів України - Пуленця А. С.,
представника Державної митної служби України - Гришакової Н. Є.,
представника третьої особи - Іщенко Р. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної митної служби України, третя особа на стороні відповідачів, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство фінансів України, про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, Державної митної служби України, Міністерства фінансів України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року (головуючий суддя Безименна Н. В., судді: Аліменко В. О., Кучма А. Ю.), за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, Державної митної служби України на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року (головуючий суддя Безименна Н. В., судді: Аліменко В. О., Кучма А. Ю.), І. Суть спору
У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Державної митної служби України (далі - Держмитслужба), третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство фінансів України (далі - МФУ), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження КМУ від 24 квітня 2020 року № 450-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної митної служби України»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Державної митної служби України з 25 квітня 2020 року;
- звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Державної митної служби України з 25 квітня 2020 року;
- стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходячи з розміру його середньоденної (годинної) заробітної плати;
- звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходячи з розміру його середньоденної (годинної) заробітної плати.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що його звільнення на підставі статті 87-1 Закону України «Про державну службу» є протиправним, оскільки визначені цією статтею додаткові підстави для звільнення суперечать принципам верховенства права та правової визначеності, Загальній декларації з прав людини і Конвенції МОП. Позивач вказує, що стаття 87-1 Закону України «Про державну службу» надає можливість безперешкодно порушувати визначене статтею 43 Конституції України право громадянина на працю. Також ОСОБА_1 уважає, що в оскаржуваному ним розпорядженні не визначені фактичні підстави (причини) його звільнення і що він не був присутній під час його прийняття.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
11 грудня 2019 року розпорядженням КМУ № 1246-р ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника Голови Державної фіскальної служби України з дати початку фактичного виконання ним посадових обов`язків на зазначеній посаді строком на п`ять років з оплатою праці відповідно до законодавства.
18 грудня 2019 року розпорядженням КМУ № 1300-р ОСОБА_1 призначено на посаду заступника Голови Державної митної служби України з дати початку фактичного виконання ним посадових обов`язків на зазначеній посаді строком на п`ять років з урахуванням часу призначення на посаду згідно з розпорядженням КМУ від 11 грудня 2019 року № 1246-р, з оплатою праці відповідно до законодавства.
24 квітня 2020 року Міністр фінансів України звернувся до КМУ з поданням № 17030-02-3/12061 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної митної служби України відповідно до частини першої статті 87-1 Закону України «Про державну службу».
Розпорядженням КМУ від 24 квітня 2020 року № 450-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної митної служби України» позивача звільнено із займаної ним посади відповідно до частини першої статті 87-1 Закону України «Про державну службу».
Зазначене розпорядження прийнято на засіданні КМУ за результатами розгляду вищевказаного подання Міністра фінансів та доданого до нього проєкту.
27 квітня 2020 року Держмитслужбою прийнято наказ № 295-о «Про оголошення розпорядження КМУ від 24 квітня 2020 року № 450-р», яким наказано:
1) оголосити розпорядження КМУ від 24 квітня 2020 року № 450-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної митної служби України»;
2) зарахувати ОСОБА_1 за штат Держмитслужби з дня звільнення з вказаної посади;
3) Департаменту бухгалтерського обліку та організації фінансової роботи митних органів здійснювати оплату праці ОСОБА_1 відповідно до постанови КМУ від 27 листопада 2019 року № 977;
4) Департаменту управління персоналом ознайомити ОСОБА_1 з цим наказом.
Позивача ознайомлено із зазначеним наказом Держмитслужби - 27 квітня 2020 року.
Уважаючи розпорядження КМУ протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанцій виходив з того, що посада заступника Голови Державної митної служби України, яку займав позивач, належить до посад державної служби категорії «А» і його звільнення з вказаної посади оскаржуваним розпорядженням КМУ було здійснено на підставі та на виконання спеціальної норми статті 87-1 Закону України «Про державну службу». При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що ані на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, ані на час розгляду цієї справи судом вказана законодавча норма неконституційною не визнавалася, є чинною і підлягала застосуванню КМУ.
Суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо непередбачуваності законодавства та зазначив, що на момент призначення позивача як на посаду заступника Голови ДФС України, так і на посаду заступника Голови ДМС України стаття 87-1 Закону України «Про державну службу» вже набула чинність і позивач мав реальну можливість з нею ознайомитися.
Також суд першої інстанції зазначив, що стаття 87-1 Закону України «Про державну службу» є спеціальною нормою, що передбачає додаткові підстави для звільнення з посади державної служби та при цьому закріплює відповідні гарантії прав працівників, до яких вона застосовується, шляхом зарахування їх за штат (а не звільнення зі служби) та пропонування їм інших посад не нижче категорії «Б» з можливістю відповідного переведення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2020 року № 450-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної митної служби України». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Державної митної служби України з 25 квітня 2020 року. Стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 квітня 2020 року по 23 березня 2021 року в сумі 468 925,20 грн (чотириста шістдесят вісім тисяч дев`ятсот двадцять п`ять грн 20 коп.) з утриманням установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що до позивача була застосована норма статті 87-1 Закону України «Про державну службу», яка суперечить самому Закону України «Про державну службу» та Конституції України, та яка була в подальшому виключена самим законодавцем. Звільнення позивача на підставі положень статті 87-1 вказаного Закону є протиправним, порушує принцип верховенства права, допускає дискримінацію та порушення базових принципів державної служби, а також суперечить висновкам Європейського суду з прав людини.
Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі у відповідності до положень частини першої статті 235 КЗпП України, а також стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 468 925,20 грн.
Крім того, 06 квітня 2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив додаткову постанову, якою стягнув солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Державної митної служби України, Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 70 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення чинного законодавства визначають можливість встановлення розміру вартості правничої допомоги адвоката у фіксованому розмірі із виключенням погодинної оплати, залежно від часу, витраченого адвокатом на здійснення представництва чи надання іншої правової допомоги, а тому визначення в договорі про надання правової допомоги фіксованого розміру оплати за надані послуги (гонорар адвоката) у сумі 35 000,00 грн в суді першої інстанції та 35 000,00 грн в суді апеляційної інстанції, звільняє від необхідності визначати в детальному описі витраченого адвокатом часу на кожну окрему дію, вчинену на виконання вказаного договору при наданні позивачу правничої допомоги в рамках даної справи. При цьому, подані акти, в яких зафіксовано, які саме послуги надавались АО «Есквайр» позивачу, є належним доказом, що описує надані послуги з правової допомоги позивачу.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
26 квітня 2021 року КМУ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
26 квітня 2021 року Держмитслужба звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року, а 06 травня 2021 року звернулася з касаційною скаргою на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Держмитслужби на додаткову постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Держмитслужби на постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також 11 травня 2021 року МФУ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі КМУ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Також КМУ просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву позивача про винесення додаткового судового рішення залишити без задоволення.
На обґрунтування позиції, КМУ посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 87-1 Закону України «Про державну службу» (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин). Зазначає, що звільнення позивача з посади заступника Голови Держмитслужби в порядку статті 87-1 Закону України «Про державну службу» відбулось у межах процедури припинення державної служби. Можливість суб`єкта призначення звільняти державних службовців категорії «А», зокрема і позивача, здійснене відповідно до Закону, унаслідок встановлення у законодавстві відповідних повноважень суб`єкту призначення, тобто переслідує «законну мету».
Також КМУ зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові застосував норму права (частини 1, 7 статті 139 КАС України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № Н/806/1943/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 826/4466/18 та від 19 березня 2021 року у справі № 826/6958/17. Стверджує, що позивачем до заяви про винесення додаткового судового рішення не долучено жодного доказу проведення оплати витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги.
У касаційній скарзі Держмитслужба просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Також Держмитслужба просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про винесення додаткового судового рішення.
Держмитслужба посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 87-1 Закону України «Про державну службу». Уважає, що КМУ, приймаючи спірне розпорядження від 24 квітня 2020 року № 450-р, та Держмитслужба, видаючи наказ від 27 квітня 2020 року № 295-о, діяли на підставі та на виконання норм чинного законодавства та в межах наданих їм повноважень. Поряд з цим, Держмитслужба стверджує, що ухвалюючи додаткову постанову суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, оформлених у встановленому порядку, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У касаційній скарзі МФУ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження КМУ від 24 квітня 2020 року № 450-р та поновлення ОСОБА_1 на посаді, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині залишити в силі.
МФУ зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 87-1 Закону України «Про державну службу», яка була чинною у період видання оскарженого розпорядження КМУ. Наголошує, що комплексний аналіз змісту статті 87-1 згаданого Закону, яка була чинна у період видання оскаржуваного розпорядження КМУ, у контексті правовідносин, які є предметом спору та наданих суду доказів, свідчить про те, що державна служба позивача не припинялась та, відповідно, він не був звільнений з державної служби або переведений на іншу нижчу посаду, відповідно умови оплати праці позивача, визначені Законом, не змінились, а тому, на думку МФУ, позов щодо оскарження звільнення з публічної служби є передчасним. Також скаржник зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про незаконність оскаржуваного розпорядження Уряду через невідповідність статті 87-1 Закону України «Про державну службу», яка не визнана Конституційним Судом України неконституційною, статті 22 Конституції України, є помилковими.
ОСОБА_1 подав відзив на касаційні скарги, у якому просить відмовити у їх задоволенні, постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Уважає, що процедура звільнення державного службовця на підставі статті 87-1 Закону України «Про державну службу» має виключно політичний характер звільнення, який не може бути застосований до державного службовця. Фактичним приводом для застосування цієї норми є лише призначення нового Прем`єр-міністра України або нового відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу). Таке правозастосування, на думку позивача, призводить до незаконного звільнення та грубого порушення прав державних службовців, а також принципів стабільності, послідовності, політичної неупередженості державної служби.
Також позивач зазначає, що адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не лише компенсацією стороні, на користь якої ухвалено рішення, але й певним чином має спонукати суб`єкт владних повноважень утримуватись від подання безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію, повноваження і порядок діяльності КМУ визначає Закон України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII) за приписами статті 1 якого встановлено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Стаття 21 Закону № 794-VII визначає повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 21 вказаного Закону Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.
Пунктом 1 частини сьомої статті 21 Закону № 794-VII передбачено, що Кабінет Міністрів України призначає на посаду державних секретарів міністерств, керівників та заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, відповідно до законодавства про державну службу.
У пункті 1 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227, визначено, що Державна митна служба України (Держмитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів.
Відповідно до статті 16 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI) визначено, що центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії.
Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.
Відповідно до частини першої та пунктів 1, 2, 21 частини другої статті 18 Закону № 3166-VI Кабінет Міністрів України спрямовує та координує діяльність центральних органів виконавчої влади через міністра у порядку, визначеному цим Законом та актами Кабінету Міністрів України.
Міністр забезпечує формування державної політики у відповідній сфері та контролює її реалізацію центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується ним; погоджує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України розроблені центральним органом виконавчої влади проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України; вирішує інші питання, пов`язані із спрямуванням і координацією діяльності центрального органу виконавчої влади.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Приписами частини першої та пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 899-VIII обумовлено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
Встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія «А» (вищий корпус державної служби) - посади: зокрема, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України та їх заступників.
За змістом статті 34 Закону № 889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України. Строкове призначення на посаду здійснюється у разі: призначення на посаду державної служби категорії «А» - на п`ять років, якщо інше не передбачено законом, з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу на ще один строк або переведення на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу.
Пункт 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення.
Згідно з частиною 2 статті 83 Закону № 889-VIII зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім випадків, передбачених статтею 87-1 цього Закону.
Так, статтею 87-1 Закону № 889-VIII регламентовано додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.
За приписами частин 1, 2 статті 87-1 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення може прийняти рішення про звільнення державного службовця з посади державної служби категорії «А» з власної ініціативи, за поданням Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) протягом чотирьох місяців з дня призначення Прем`єр-міністра України або відповідного міністра чи керівника центрального органу виконавчої влади (керівника державного органу) з одночасним зарахуванням такого державного службовця за штат відповідного державного органу.
Державні службовці, зараховані за штат відповідно до частини першої цієї статті, продовжують перебувати на державній службі згідно з цим Законом, виконуючи обов`язки державного службовця в межах, визначених керівником відповідного державного органу. Граничний строк такого перебування становить шість місяців з дня звільнення з посади відповідно до частини першої цієї статті.
Відповідно до частини третьої статті 87-1 Закону № 889-VII умови оплати праці державних службовців, зазначених у частині другій цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Частинами четвертою - шостою статті 87-1 Закону № 889-VII установлено, що протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, погодженою з відповідним суб`єктом призначення, державний службовець за його згодою може бути переведений на будь-яку вакантну посаду державної служби не нижче категорії "Б" у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, без проведення конкурсу. Якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державному службовцю не запропоновано переведення відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, з виплатою вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою. Якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державний службовець тричі відмовився від переведення на іншу посаду відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, без виплати вихідної допомоги
Крім того, за приписами статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
VІІ. Висновки Верховного Суду
В силу положень частини першої статті 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Що стосується касаційних скарг на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року, колегія суддів звертає увагу на таке.
Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 87-1 Закону № 889-VII (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин).
Задовольняючи позов суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідне формулювання статті 87-1 Закону № 889-VII щодо додаткових підстав припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, перш за все, дискримінаційним, оскільки законодавцем визначено лише вузьке коло осіб - державні службовці категорії «А», до яких може бути застосована така стаття. Положення статті 87-1 Закону № 889-V за жодним з критеріїв не відповідають принципу пропорційності.
Водночас колегія суддів уважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими з огляду на наступне.
19 січня 2022 року Верховним Судом було розглянуто адміністративну справу № 640/8299/20 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, за участю третьої особи - Державної інспекції містобудування України - про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування наказу, поновлення на посаді, виплату премії за час перебування на посаді, зобов`язання вчинити певні дії.
При розгляді вказаної справи Верховним Судом зроблено висновок, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців. До категорії «А» (вищий корпус державної служби) належать посади, зокрема (але не виключно), керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників, призначення на які здійснюється Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства про державну службу строком на п`ять років, якщо інше не передбачено законом.
Звільнення з посади вищого корпусу державної служби не пов`язується лише зі спливом п`ятирічного строку, на який особа призначена, у разі якщо законом передбачені інші додаткові правові підстави для такого звільнення.
Так, 19 вересня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким було внесено численні зміни до низки законодавчих актів, зокрема й до Закону № 889-VІІІ.
Окрім іншого, вказаним Законом внесено зміни до статті 83 Закону № 889-VІІІ, яка визначає перелік підстав для припинення державної служби.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» було доповнено Закон № 889-VІІІ статтею 87-1 з назвою «Додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення» та розширено перелік підстав припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.
Верховний Суд вказав, що зазначена правова норма була чинною як на момент внесення подання про звільнення позивача із займаної посади, так і на час прийняття оскаржуваного розпорядження КМУ.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Суд зазначив, що з 06 березня 2021 року Закон № 889-VIII діє в редакції, в якій виключено статтю 87-1 Закону № 889-VIII.
Разом з тим, Конституційним Судом України в рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, усі нормативно-правові та підзаконні акти застосовуються судом у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Верховний Суд дійшов висновку, що стаття 87-1 Закону № 889-VІІI була застосована до позивача саме під час її дії і щодо правовідносин, які існували після її прийняття, ця норма є чіткою, не викликає сумніву в її тлумаченні по іншому, що узгоджується з вказаною конституційною нормою та принципом правової визначеності. Також Суд не знайшов у змісті статті 87-1 Закону № 889-VІІI врегулювання спірних відносин, яке б вказувало на її суперечність статтям 22, 38, 64 Конституції України, а також не знайшов норми Конституції України як норми прямої, яка б по-іншому врегульовувала ці відносини.
Ураховуючи наведений висновок Верховного Суду, сформований у подібних правовідносинах, колегія суддів уважає за необхідне зазначити про те, що оскільки Закон України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», яким доповнено Закон № 889-VIII статтею 87-1, набрав чинності 25 вересня 2019 року, положення вказаної норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які мали місце у квітні 2020 року, оскільки стаття 87-1 Закону № 889-VIII на час виникнення спірних правовідносин була чинною. При цьому, ні на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, ні на час розгляду цієї справи судом вказана законодавча норма неконституційною не визнавалася, є чинною і підлягала застосуванню КМУ.
Крім того, з аналізу викладених правових норм та предмету позову (оскарження розпорядження КМУ, яке, на думку позивача, не містить підстав звільнення з посади), колегія суддів зазначає, що визначені частиною першою статті 87-1 Закону № 889-VIII додаткові підстави звільнення з посади державної служби окремих державних службовців категорії «А» за ініціативою суб`єкта призначення є самостійними і достатніми та не потребують наявності інших підстав для їх реалізації, оскільки звільнення державних службовців категорії «А» з посади відбувається на підставі прямої вказівки закону.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 липня 2022 року у справі № 640/17864/20 та від 16 червня 2022 року у справі № 640/20021/19, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
Верховний Суд в рамках перевірки меж дискреції КМУ визначених статтею 87-1 Закону № 889-VIII щодо прийняття оспорюваного розпорядження відповідно до статті 2 КАС України виходить з такого.
Як встановлено судами, 24 квітня 2020 року КМУ прийнято спірне розпорядження № 450-р про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови ДМС відповідно до частини першої статті 87-1 Закону № 889-VIII. Вказане розпорядження підписано Прем`єр-міністром Д. Шмигалем. Підставою для прийняття спірного розпорядження був лист Міністра фінансів України від 24 квітня 2020 року
№ 17030-02-3/12061 про внесення до КМУ подання про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Державної митної служби України відповідно до частини першої статті 87-1 Закону № 889-VIII із одночасним зарахуванням його за штат МФУ.
Наведене свідчить, що спірне розпорядження КМУ від 24 квітня 2020 року № 450-р прийнято на підставі відповідного подання та в межах чотирьохмісячного строку з дня призначення Прем`єр-міністра України Д. Шмигалем, що відповідає приписам частини першої статті 87-1 Закону № 889-VIII.
Аналогічний підхід щодо перевірки законності прийнятого розпорядження КМУ був застосований у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 640/8299/20 та від 16 червня 2022 року у справі № 640/20021/19.
З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність спірного розпорядження КМУ та його скасування. Натомість, на думку Верховного Суду, вказане розпорядження КМУ є таким, що відповідає визначеним у статті 2 КАС України критеріям, тобто видане на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України; з дотримання принципу рівності перед законом; пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Отже, доводи касаційних скарг КМУ, ДМС та МФУ, які були підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.
У той же час у цій справі позивача спірним рішенням на підставі статті 87-1 Закону № 889-VIII не було звільнено з державної служби, а лише звільнено з посади заступника Голови ДМС із зарахуванням його за штат Держмитслужби.
З огляду на це Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що стаття 87-1 Закону № 889-VIII жодним чином не може відповідати принципові верховенства права, а також вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду, що приписи вказаної статті Закону не забезпечують необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та є непропорційним втручанням у право на приватне життя державного службовця категорії «А», до якого може бути застосоване відповідне положення, що є порушенням статті 8 Конвенції.
Верховний Cуд не вбачає такого втручання у право на приватне життя з огляду на легітимну мету, законні підстави та пропорційність з точки зору необхідності в демократичному суспільстві.
Вказана законодавча норма статті 87-1 Закону № 889-VIII передбачає додаткові гарантії умов подальшого проходження публічної служби (професійної діяльності) для цієї категорії осіб, які дають можливість, звільненій з посади особі, адаптуватися до нових умов у сфері праці.
Верховний Суд вважає, що висновки апеляційного суду про невідповідність приписів статті 87-1 Закону № 889-VIII статтям 22, 38, 64 Конституції України, з посиланням на частину четверту статті 7 КАС України, є помилковими.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги.
Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на те, що висновки суду апеляційної інстанції в цій справі ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 87-1 Закону № 889-VIII, суперечать правовій позиції Верховного Суду, сформованій у справах, спір у яких виник за подібних правовідносин, висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, натомість судом апеляційної інстанції рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, яке відповідає закону, скасовано помилково, тому колегія суддів уважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Що стосується касаційних скарг на додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року, колегія суддів дійшла висновку про її скасування, оскільки у силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що Верховним Судом скасовано постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову і залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволені позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача витрати на правничу допомогу.
З цих же підстав не підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу (орієнтовний розмір судових витрат, який очікує понести позивач у зв`язку з розглядом справи Верховним Судом, 35 000 грн), про що ОСОБА_1 зазначалось у відзиві на касаційну скаргу.
Керуючись ст. 139, 341, 344, 349, 355-356, 359 КАС України, Суд