ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 380/3613/20

14 травня 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 118-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС;

- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 квітня 2020 року по момент винесення рішення судом.

На думку ОСОБА_1 , наказ Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 118-о про його звільнення є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки під час його прийняття застосовано норми законодавства про працю, які не підлягали застосуванню в ході реалізації постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02 жовтня 2019 року № 858 та наказу ДФС України «Про реорганізацію митниць ДФС» від 25 листопада 2019 року № 30-рг. Позивач зауважує, що процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачала, зокрема, необхідність персонального попередження про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці та надання одночасної пропозиції працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, установі, організації. Тому, на думку позивача, його повинні були попередити про наступне вивільнення до 28 грудня 2019 року та запропонувати іншу роботу в Галицькій митниці Держмитслужби. Однак, таких дій Львівською митницею ДФС не вчинено, чим порушено вимоги статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Також позивач зазначає, що починаючи з моменту реорганізації та до його винесення наказу про його звільнення, у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі посада, на якій працював позивач. Однак, такі вакантні посади йому не пропонувалися. За таких обставин позивач уважає, що наказ Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 118-о «Про звільнення ОСОБА_1 » необхідно скасувати та поновити його на попередній посаді.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року, позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 118-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 16 квітня 2020 року. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 116 561,70 грн із проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 8 850 грн із проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допущено до негайного виконання.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивача було попереджено про наступне вивільнення з порушенням порядку, визначеного положеннями частини шостої статті 49-2 КЗпП України та частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII. Відтак, оскільки встановлено порушення порядку попередження позивача про наступне вивільнення, яке стало підставою для прийняття спірного наказу про звільнення, суди дійшли висновку, що така обставина є достатньою, самостійною та такою, яка вказує на протиправність оскаржуваного наказу і не потребує додаткового дослідження рішення відповідача про звільнення позивача на предмет конкретизації причин та підстав звільнення.

За висновком судів першої та апеляційної інстанцій, надання частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності».

Суди зауважили, що у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади і жодних перешкод у зайнятті такої посади позивачем не наведено. Крім того, з моменту попередження про наступне вивільнення і по дату звільнення з державної служби відповідачем не пропонувалось позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, та/або іншої роботи (посади державної служби), а тому звільнення позивача не може бути визнано обґрунтованим. У зв`язку із цим суди дійшли висновку про протиправність і, відповідно, скасування наказу Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 118-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » і поновлення позивача на посаді головного державного інспектора митного оформлення №3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснений судами відповідно до приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

11 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року, в якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Так, автор скарги, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вказує, що суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування статті 87 Закону № 889-VIII, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, про те, що процедура звільнення державного службовця та припинення державної служби з підстав реорганізації державного органу не вимагає обов`язкового пропонування вакантних посад державної служби, оскільки це віднесено до дискреційних повноважень суб`єкта призначення.

Ухвалою від 24 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

21 січня 2022 року до Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні скарги Галицької митниці Держмитслужби, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій на підставі повно та правильно встановлених обставин підтверджено незаконність його звільнення. При цьому вказує, що правовідносини у справі № 640/11024/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, та у справі № 380/3613/20, не є подібними. Водночас, зроблені судами попередніх інстанцій висновки у даній справі узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 липня 2021 року у справі № 140/6353/20.

Крім того, 04 лютого 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про передачу справи № 380/3613/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ця справа містить виключну правову проблему і її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Зауважив, що наразі існують протилежні позиції Верховного Суду щодо тлумачення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції від 13 лютого 2020 року.

Ухвалою від 27 липня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 09 листопада 2018 року по 15 квітня 2020 року працював на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з пунктом 1 наказу ДФС України від 25 листопада 2019 року № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, а пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС - три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

28 листопада 2019 року у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04 грудня 2019 року № 1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

З дня набрання чинності розпорядженням № 1217-р (08.12.2019) повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14 листопада 2019 року проведено державну реєстрацію як юридичної особи Галицької митниці Держмитслужби.

Керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21 грудня 2019 року прийнято наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII згідно списку, до якого був включений позивач.

Наказом Львівської митниці ДФС від 07 лютого 2020 року № 03 скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 21 грудня 2019 року № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення.

Наказом Львівської митниці ДФС від 10 березня 2020 року № 07 «Про попередження про наступне вивільнення» наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України згідно списку. Позивач включений до списку осіб, які підлягають попередженню про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС, згідно цього наказу під номером 125.

З попередженням про наступне вивільнення із займаної посади 13 квітня 2020 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VІІІ, пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України позивач ознайомився 10 березня 2020 року, підтвердженням чого є його власний підпис. У цьому ж попередженні позивачу одночасно повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.

Наказом Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 118-о ОСОБА_1 звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 15 квітня 2020 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою прийняття цього наказу зазначено: попередження про наступне вивільнення від 10 березня 2020 року.

V. Нормативне регулювання

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Приписами частини п`ятої статті 87 Закону № 889-VIII обумовлено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням позивача наказом Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 118-о з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому, позивач був звільнений у період реорганізації Львівської митниці ДФС, яка розпочата наказом ДФС України «Про реорганізацію митниць ДФС» від 25 листопада 2019 року № 30-рг.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону № 889-VIII у взаємозв`язку з нормами КЗпП України.

У первинній редакції, чинній до 25 вересня 2019 року, пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

При цьому частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон № 117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.

Внаслідок цих законодавчих змін у частині першій статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

Законом № 117-ІХ були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Цим же Законом № 117-ІХ стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

За змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - № 440-IX), підпунктом «в» пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим.

Вищенаведені норми були чинними на момент їх застосування до спірних правовідносин та неконституційними не визнавалися.

Унесення таких послідовних змін до Закону № 889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

За змістом ухвали Верховного Суду від 24 грудня 2021 року касаційне провадження у цій справі відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме у зв`язку з неврахуванням висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 440-IX у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20.

Так, у згаданій постанові Верховний Суд зазначив: «37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: « 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII.».

З огляду на нормативне регулювання спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, наведений підхід Верховного Суду в указаній постанові, є застосованим у розглядуваній справі і колегія суддів не бачить підстав для його неврахування.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону № 889-VIII.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 16 лютого 2022 року у справах № 380/3389/20, №380/3435/20, № 380/3654/20 наголосив, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення.

У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що з попередженням від 10 березня 2020 року про наступне вивільнення із займаної посади 13 квітня 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті Закону № 889-VІІІ, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 ознайомився 10 березня 2020 року. При цьому одночасно у цьому ж попередженні позивачу повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення, а так само і на час видання спірного наказу, у цій справі врегульована положеннями Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX та № 440-IX).

У світлі аргументів касаційної скарги Галицької митниці Держмитслужби колегія суддів зазначає, що Верховним Судом вже неодноразово, зокрема у постановах від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року у справі №380/3551/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3389/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3435/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/3654/20, від 16 лютого 2022 року у справі №380/4357/20, від 22 лютого 2022 року у справі №380/3547/20, від 09 червня 2022 року у справі №380/3833/20, від 09 червня 2022 року у справі №380/3269/20, від 07 липня 2022 року у справі №380/3754/20, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX).

У наведених постановах Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Аналізуючи положення Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, Верховний Суд у справах з подібними правовідносинами № 640/11024/20, №380/3646/20, №380/3551/20, №380/3389/20, № 380/3435/20, №380/3654/20, № 380/4357/20, №380/3547/20, № 380/3833/20, №380/3269/20, № 380/3754/20 та інших дійшов висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

У цій справі Суд також ураховує, що редакції статей 41, 87 Закону № 889-VIIІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX, які набули чинності з 25 вересня 2019 року, та із Законом № 440-IX, які набули чинності з 13 лютого 2020 року) були чинними як на момент попередження позивача про наступне звільнення (10 березня 2020 року), так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача (13 квітня 2020 року) та підлягали застосуванню.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин у цій частині положень КЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати такий обов`язок.

Колегія суддів уважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про порушення порядку попередження позивача, визначеного положеннями частини шостої статті 49-2 КЗпП України та частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку з тим, що в період з 01 по 24 березня 2020 року строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, що свідчить про порушення строків виконання плану заходів, пов`язаних із реорганізацією Львівської митниці ДФС, та відсутністю законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації указаної установи у цей період, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 наказу ДФС України «Про реорганізацію митниць ДФС» від 25 листопада 2019 року № 30-рг розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС.

За приписами статті 104 Цивільного кодексу України реорганізація є формою припинення юридичної особи. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина п`ята статті 104 цього Кодексу).

Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 (далі - Порядок № 1074).

Відповідно до пункту 18 Порядку № 1074 до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідного органу виконавчої влади або територіального органу.

Визначення строку реорганізації Львівської митниці ДФС належить до повноважень голови Комісії з реорганізації ДФС України, в тому числі і продовження встановлених ним раніше строків. Наказом ДФС України № 14-рг від 24 березня 2020 року у пункті 4 наказу № 30-рг від 25 листопада 2019 року в частині визначення строку внесено зміни та замінено слова «три місяці» словами «шість місяців».

Невиконання усіх необхідних заходів з реорганізації у визначені головою Комісії з реорганізації строки не зупиняє та не відміняє саму реорганізацію, яка триває до моменту внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи у зв`язку з реорганізацією. Пункт 1 наказу ДФС України «Про реорганізацію митниць ДФС» від 25 листопада 2019 року № 30-рг, яким розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС, не скасовувався і не відмінявся.

Тож у вимірі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX) у взаємозв`язку з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX), колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушення Львівською митницею ДФС встановленої чинним на той час законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення позивача та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.

Між тим, суди першої та апеляційної інстанцій не проаналізували належним чином обставини, які склались у спірних правовідносинах, неправильно розтлумачили вищенаведені норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому знайшли своє підтвердження доводи Галицької митниці Держмитслужби про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо заявленого позивачем клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід зазначити, що відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Обґрунтовуючи вказане клопотання, позивач зазначає, що наразі існує різна правова позиція Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIIІ (зі змінами, внесеними Законом № 440-IX, які набули чинності з 13 лютого 2020 року) у подібних правовідносинах. Зокрема посилається на постанови Верховного Суду у справах № 140/6353/20, №440/1964/20 та справі № 640/11024/20, у яких містяться протилежні правові позиції.

Разом із тим слід зауважити, що у справах № 140/6353/20, № 440/1964/20 суд касаційної інстанції не прийняв нового рішення, формуючи правові висновки, а направив їх новий розгляд до суду першої інстанції внаслідок недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У справі № 140/6353/20 державного службовця не було належним чином повідомлено про наступне звільнення. Верховний Суд зазначив про необхідність застосовувати до спірних правовідносин, що виникли після 13 лютого 2020 року, норми Закону №889-VIII, а не КЗпП України. Однак ураховуючи задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій та поновлення державного службовця на посаді, Верховний Суд вказав про таку можливість роботодавця лише за наявності вакантних посад. Проте, дана обставина судами першої та апеляційної інстанцій встановлена не була.

У справі № 440/1964/20 працівник (позивач) мав право на соціальну гарантію у вигляді збереження за ним місця роботи на весь період лікування як особи, яка хворіє на туберкульоз, а тому пріоритетним у правозастосуванні до спірних правовідносин є не Закон № 889-VIII, а Закон України «Про протидію захворювання на туберкульоз».

Аналогічний підхід щодо висвітлення обставин у вказаних справах наведений у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 380/357/20.

Натомість, у справі № 640/11024/20 Верховний Суд, розтлумачивши частину третю статті 87 Закону № 889-VIIІ (зі змінами, внесеними Законом № 440-IX), дійшов висновку, що вжите у цій нормі слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. При цьому, навіть ураховуючи особливість цієї справи (працівника було звільнено під час випробувального термін), Верховний Суд зазначив, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

Відтак, правовідносини у справах № 140/6353/20 і № 440/1964/20 , на які посилається позивач, та у справі № 640/11024/20 не є подібними.

Зважаючи на це та враховуючи усталену практику Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIIІ (зі змінами, внесеними Законом № 440-IX) у подібних правовідносинах, про що зазначено вище, колегія суддів не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частинами першою, третьою статті 351 КАС України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд уважає за необхідне прийняти нову постанову, не направляючи справу на новий судовий розгляд.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового - про відмову в задоволенні позову.

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь сторони, яка є суб`єктом владних повноважень, у силу частини другої статті 139 КАС України з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зважаючи на відсутність документального підтвердження понесених суб`єктом владних повноважень зазначених витрат, підстави для їх стягнення з позивача відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд