ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/1514/20

1. У січні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2173ц;

- зобов`язати запропонувати працевлаштування в Офісі Генерального прокурора на посаду, рівнозначну тій, яку обіймав до проведення заходів з реформування органів прокуратури;

- виплатити заробітну платну за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що незважаючи на закріплене пунктом 7 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та пунктом 14 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, він був звільнений з посади у зв`язку з непроходженням атестації. Причиною неуспішного тестування був хворобливий стан після перенесеного у жовтні 2019 року інсульту. Подав заяву з проханням надати можливість повторно пройти тестування після одужання, яка не була задоволена.

3. У обґрунтування додаткових підстав для скасування наказу про звільнення вказував на відсутність у Генерального прокурора обставин та повноважень на звільнення з посади слідчого, з огляду на те, що відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ Закону України «Про прокуратуру» положення цього Закону поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань, яка почала свою діяльність 27 листопада 2018 року.

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 2173ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Поновлено ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 934 861,09 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

6. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

7. Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач проходив службу в органах прокуратури на різних посадах, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни- інвалідів війни.

9. 09 жовтня 2019 року позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

10. За результатами проходження 21 листопада 2019 року тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки набрав 86 балів (вербальний блок - 87, абстрактно-логічний блок - 85).

11. 21 листопада 2019 року звернувся до голови другої кадрової комісії з проходження прокурорами атестації Генеральної прокуратури України з заявою, в якій просив розглянути на комісії питання щодо надання можливості повторного тестування другого етапу конкурсного відбору після одужання. Повідомляв про те, що з 10 жовтня 2019 року у нього відкритий листок непрацездатності у зв`язку з гострим порушенням мозкового кровообігу за ішемічним типом (інсульт). Незважаючи на рекомендації лікарів вирішив взяти участь у тестуванні 21 листопада 2019 року, проте перебування у хворобливому стані під час тестування не дало можливості показати реальні та об`єктивні результати.

12. На засіданні Другої кадрової комісії 27 листопада 2019 року (протокол № 8) було розглянуто заяву ОСОБА_1 , за результатами розгляду якої головою та секретарем комісії опитано членів робочої групи, які спілкувалися із заявником, та встановлено, що заявник не звертався за допомогою, не скаржився на стан здоров`я під час тестування, завершив тестування та підтвердив його результати власноруч у відповідній відомості. Керуючись пунктом 7 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, визначивши, що підстави для повторного проходження заявником іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки відсутні, комісія відмовила у задоволенні заяви в частині проходження повторного тестування.

13. Рішенням Другої кадрової комісії від 27 листопада 2019 року № 24, керуючись пунктами 13, 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пунктом 6 розділу І, пунктом 6 розділу ІІІ Порядку проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221), враховуючи що позивач за результатами іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки набрав 86 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, він не може бути допущений до проходження наступних етапів атестації. У зв`язку з цим прийнято рішення що ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

14. На підставі рішення кадрової комісії № 2 наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2173ц звільнено ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 27 грудня 2019 року.

15. Не погодившись з наказом про звільнення позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що положення законодавства, на які посилається позивач, є положеннями щодо переходу функцій слідства від органів прокуратури до ДБР та граничні терміни такого переходу, оскільки Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» внесено зміни до Конституції України, якими не передбачено функцію досудового слідства у прокуратури. Водночас, зміни до Конституції України та інших законодавчих актів, якими врегульовано функцію досудового розслідування, не свідчать про зміну регулювання статусу слідчих органів прокуратури, які перебувають у трудових відносинах із, зокрема, Генеральною прокуратурою України, тим більше, регулювання їх статусу Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

17. Навіть після внесених змін до законодавства щодо функцій прокуратури в частині досудового слідства, положення Закону У країни «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697) розповсюджуються на слідчого органу прокуратури. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113) та Порядком № 221 посади прокурора та слідчого об`єднуються словом «прокурор», тобто, кандидат на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.

18. Доказів скорочення посади, на якій перебував позивач, а також ліквідації підрозділу Генеральної прокуратури України станом на дату виникнення спірних правовідносин, суду не було надано.

19. Враховуючи те, що позивача звільнено з посади на підставі рішення Другої кадрової комісії за результатами неуспішного складання тестування, та з огляду на відсутність факту ліквідації, реорганізації або скорочення чисельності штату Генеральної прокуратури України, посилання позивача на пункт 7 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в даному випадку визнано помилковим.

20. Суд також зауважував про те, що рішення Другої кадрової комісії, оформлене протоколом від 27 листопада 2019 року №8, про відмову у задоволенні заяви позивача в частині надання можливості проходження повторного тестування не оскаржується, як і результати тестування, та в якості підстав протиправності оскаржуваного наказу про звільнення у позові не зазначаються, що свідчить про правомірність наказу про звільнення.

21. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позовних вимог, виходив з того, що за відсутності ліквідації, реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, початок проведення процедури атестації не узгоджуватиметься з вимогами Закону № 113-ІХ, що є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог.

22. Оскаржуваний наказ про звільнення не містить посилання на те, яка з обставин, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 зумовила звільнення позивача з посади та органів прокуратури, а правова невизначеність у підставах звільнення з роботи породжує для особи негативні наслідки.

23. У зв`язку з тим, що у суді першої інстанції позивачем не було заявлено позовної вимоги про визнання незаконними рішень Другої кадрової комісії, в силу вимог частини п`ятої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції не може вийти за межі позовних вимог.

24. Частина п`ята статті 51 Закону № 1697 неконституційною не була визнана, а тому положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження, не поширюються на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті.

25. Належним способом поновлення порушеного права позивача у даній справі суд апеляційної інстанції визнав його поновлення на посаді та в органі, з якого було звільнено.

26. Середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислено відповідно до кількості робочих днів за період з 28 грудня 2019 року по 01 липня 2021 року (373 дні) та середньоденної заробітної плати (2 506,33 грн), без застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу.

27. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора зазначив, що у своїй заяві від 09 жовтня 2019 року позивач вказав про ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, зокрема і щодо неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації.

28. Вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо вичерпного переліку підстав для звільнення відповідно до статті 51 Закону № 1697 та про те, що для звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 та пункту 19 Закону № 113-ІХ обов`язковою умовою повинна бути наявність факту ліквідації, реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів.

29. З тексту пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є очевидним що для звільнення в порядку атестації настання жодної з умов, передбачених в пункті 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 (реорганізація, ліквідація, скорочення кількості прокурорів), не є обов`язковим. Застосування цієї підстави для звільнення має відбутися за умови настання одного з юридичних фактів, зазначених в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Будь-яке інше тлумачення цього пункту у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 унеможливить звільнення прокурора який не пройшов атестацію, внаслідок чого не буде досягнута мета та цілі Закону № 113-ІХ (кадрове перезавантаження органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури; є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності).

30. На підтвердження викладених доводів касаційної скарги звертав увагу на висновки Верховного Суду, викладені у пункті 57 постанови від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, які не були враховані судом апеляційної інстанції.

31. Також звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції не доведено, що при прийнятті рішень в межах атестації та виданні наказу про звільнення, відбулося порушення хоча б одного з принципів юридичної визначеності.

32. Скаржник вказує підставу касаційного оскарження також і пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ щодо визначеного цим Законом імперативу про можливість переведення прокурорів до регіональних прокуратур лише у разі успішного проходження атестації, пункту 9 на підставі якого затверджено Порядок №221 та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункту 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів, пункту 17 щодо повноважень кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 Закону №113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів.

33. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на те, що наказ про його звільнення не зазначає обставин такого звільнення, а відтак невизначеність у підставах та обставинах звільнення породжує негативні наслідки у вигляді позбавлення права займатися роботою, на якій він перебував упродовж 25 років перед звільненням.

34. Принцип правової визначеності має застосовуватися не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачити наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України права та свободи особи.

35. Звертав увагу на ігнорування відповідачем встановленого статтею 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» переважного права залишення на роботі. Також вказував на Рішення Конституційного Суду України щодо недопустимості скасування чи обмеження окремих пільг особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до числа яких він віднесений.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

36. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

37. Касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

38. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу звільнення з посади старшого слідчого в органах прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

39. Слід зазначити що на час розгляду справи Верховним Судом у постановах від 21 липня 2022 року (справа № 640/22657/19) та від 11 серпня 2022 року (справа № 640/25355/19) вже було сформовано правову позицію щодо звільнення з посади слідчого Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

40. Відповідно до статті 1 Закону №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

41. За приписами статті 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

42. Водночас пунктом 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (у редакції Закону України від 02 червня 2016 року №1401-VIII) обумовлено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.

43. Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування знайшли своє продовження у пункті 1 розділу X «Прикінцеві положення» і пункті 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п`ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п`яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно.

44. Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності державного бюро розслідувань, але не пізніше п`яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №1697-VII.

45. При цьому відповідно до пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону №1697-VII положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.

46. Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VІІІ набув чинності 01 березня 2016 року.

47. 23 листопада 2018 року у газеті «Урядовий кур`єр» № 221 (6337) опубліковано оголошення про те, що Державне бюро розслідувань розпочинає свою діяльність з 27 листопада 2018 року.

48. Таким чином, до 27 листопада 2018 року прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування у підслідних їй кримінальних провадженнях, а на її слідчих поширювалися положення Закону №1697-VII.

49. Наказом Генеральної прокуратури України від 23 серпня 2018 року №168 затверджено Положення про Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Положення).

50. За змістом пунктів 1.1 і 3.1 цього Положення Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (далі - Головне управління) є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України (на правах Департаменту), одним із основних завдань якого є організація та проведення відповідно до вимог пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України та пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України досудового розслідування кримінальних правопорушень.

51. Згідно з пунктом 2.1 Положення до складу Головного управління, зокрема, входять: управління з розслідування особливо важливих справ, управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки, управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, кожне з яких діє у складі відповідних відділів.

52. Пунктом 4.1 Положення визначено повноваження вказаних управлінь (слідчих управлінь) та їхніх структурних підрозділів (слідчих відділів), крім організаційно-методичних відділів та відділів документального забезпечення, як органів досудового розслідування відповідно до КПК України.

53. Отже, ОСОБА_1 як старший слідчий в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, в розумінні пункту 17 частини першої статті 3 КПК України, виконував обов`язки слідчого органу досудового розслідування, службове становище і процесуальний статус якого, з огляду на приписи статей 36 і 40 КПК України, статей 22-26 Закону №1697-VII, є відмінними від правового статусу прокурора.

54. Позивач, обіймаючи посаду старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, не виконував повноваження прокурора, передбачені КПК України і Законом №1697-VII, а отже, не мав статусу прокурора, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення (21 грудня 2019 року) положень Закону №1697-VII, в тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону.

55. Висновок суду першої інстанції щодо об`єднання Законом № 113-ІХ та Порядком № 221 посади прокурора та слідчого загальним словом «прокурор» є помилковим. У той же час суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, свій висновок щодо наявності у позивача статусу прокурора не зробив.

56. Так само приписи пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що визначали порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII під час проведення їхньої атестації, стосувалися виключно прокурорів. При цьому системний аналіз положень Закону №113-ІХ у взаємозв`язку з положеннями Закону №1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону №113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори».

57. Також колегія суддів зазначає про те, що Верховний Суд у своїх постановах (перелік яких зазначено у пункті 39 цієї постанови) висновував що норма пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, стосувалася слідчих органів прокуратури і передбачала можливість їх переведення на посаду прокурора у реформованих органах прокуратури за умови успішного проходження ними атестації, не означала застосування до таких осіб усіх професійних процедур, обов`язкових для посади прокурора, а також можливість звільнення їх з посад слідчих в разі непроходження або неуспішного проходження атестації для зайняття посади прокурора.

58. У цьому контексті також зверталась увага на приписи статті 38 Закону №1697-VII, яка встановлює правила переведення прокурорів з одного органу прокуратури до іншого, проте не передбачає переведення на посаду прокурора інших осіб, які не мають такого статусу.

59. За наведених обставин питання подальшого перебування ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, яке не було вирішено до 27 листопада 2018 року, після цієї дати мало вирішуватися в інший спосіб, аніж звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

60. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про незаконність наказу про звільнення позивача та поновлення його на посаді, яку він займав до звільнення, що вважав належним способом поновлення порушеного права у цій справі.

61. Відповідач у касаційній скарзі не заперечував проти такого висновку суду апеляційної інстанції щодо належного способу поновлення порушеного права позивача. Також у касаційній скарзі відсутнє обґрунтування незгоди з розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

62. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

63. Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

64. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року № 2173ц про звільнення позивача, поновлення його на посаді, яку він займав до звільнення, однак оскільки судове рішення містить помилкові мотиви (зокрема щодо відсутності ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України, а фактичне її перейменування в Офіс Генерального прокурора), то в цій частині воно підлягає зміні.

65. У касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України , відповідач посилався на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 57 постанови від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а, відповідно до якого саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

66. Проте таке посилання не можна вважати належним з огляду на неподібність правовідносин та різні обставини справи, що виключає можливість урахування при вирішенні спірних правовідносин вказаного правового висновку Верховного Суду.

67. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

68. За таких обставин, касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, підлягає закриттю.

69. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Верховний Суд