ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 496/986/22

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України» (далі - ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України», підприємство), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 30 червня 2021 року він обіймав посаду заступника генерального директора ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України».

З 09 листопада 2021 року він перебував на лікарняному, а після виходу на роботу 10 лютого 2022 року, йому було вручено акти про його відсутність на роботі 03 листопада 2021 року, 04 листопада 2021 року, 05 листопада 2021 року, 08 листопада 2021 року.

Водночас, з 03 листопада 2021 року до 08 листопада 2021 року він частково працював дистанційно, а на робочому місці перебував у разі необхідності. Будь-яких повідомлень стосовно причин відсутності на робочому місці, а також необхідності надати пояснення з цього приводу він не отримував.

Наказом ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України» від 11 лютого 2022 року № 52-К його звільнено з роботи за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

11 лютого 2022 року він звернувся до директора ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України» з клопотанням провести службове розслідування щодо фальсифікації службових документів, а саме актів про його відсутність на роботі 03 листопада 2021 року, 04 листопада 2021 року, 05 листопада 2021 року та 08 листопада 2021 року, відповіді на яке він не отримав.

Посилаючись на те, що він належно виконував посадові обов`язки, а його звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати незаконним і скасувати наказ ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України» від 11 лютого 2022 року № 52-К про його звільнення роботи за прогули без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та поновити його на роботі.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 11 лютого 2022 року № 52-К про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора

ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України».

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що характер виконуваної позивачем роботи не передбачає його перебування на робочому місці протягом усього робочого дня. Відповідач не довів факту вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а тому його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 травня 2023 року апеляційну скаргу ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України» задоволено.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в наказі ДП «Класифікаційне товариство регістр судноплавства України» від 29 жовтня 2021 року «Про запровадження режиму дистанційної роботи» № 547-К, який підписано позивачем, зазначено про необхідність забезпечення присутності на робочих місцях заступників генерального директора ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України».

На підтвердження вчинення позивачем прогулів, відповідач надав акти про виявлення факту вчинення дисциплінарного проступку, які дають підстави для висновку про відсутність позивача на роботі протягом всього робочого часу 03 листопада 2021 року, 04 листопада 2021 року, 05 листопада 2021 року та 08 листопада 2021 року. Позивач та його представник, не пояснили де конкретно перебував ОСОБА_1 у зазначені дні, будь-яких доказів на підтвердження поважності причин його відсутності на роботі не надали.

На виконання вимог статті 149 КЗпП України відповідач запропонував ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу прогулів та у належний спосіб зафіксував його відмову у наданні таких пояснень.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні його позовних вимог.

У липні 2023 року ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Фомін А. І. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 01 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм права матеріального права без урахування висновків Верховного Суду. викладених у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/1232/18, від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 589/2862/16-ц, від 28 вересня 2021 року у справі № 162/567/19, від 31 травня 2021 року у справі № 753/1721/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

А також на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази; оскаржуване судове рішення ухвалено на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не врахував, що після виявлення та фіксування відсутності працівника на роботі роботодавець повинен вжити заходів для з`ясування причин такої відсутності.

Якщо причини відсутності працівника не з`ясовано або з`ясовано, але виникають сумніви щодо достовірності пояснень працівника, необхідно вижити додаткових заходів щодо з`ясування причин його відсутності на роботі, наприклад розпочати службове розслідування, яке проводиться на підставі відповідного наказу роботодавця, виданого в день отримання відповідної доповідної записки.

Проте, члени комісії, що складали акти про відсутність позивача на роботі, не вчинили будь-яких дій для з`ясування причин його відсутності на роботі, доповідних записок на ім`я генерального директора ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України» не подавали, а службове розслідування не проводилося.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що звільнення працівника за прогул без отримання від нього письмових пояснень або складання акта про відмову надати такі пояснення є неправомірним.

Позивачу було вручено акти про відсутність на робочому місці, однак надати пояснення він не мав можливості, оскільки роботодавець не встановив строку для їх надання.

11 лютого 2022 року він звернувся до відповідача з клопотанням про проведення службового розслідування щодо фальсифікації актів про відсутність ОСОБА_1 на роботі від 03 листопада 2021 року, від 04 листопада 2021 року, від 05 листопада 2021 року та від 08 листопада 2021 року, оскільки у зазначені дні він перебував на роботі та працював, що безпосередньо підтвердив колишній генеральний директор ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України» ОСОБА_17.

Зазначене клопотання відповідач проігнорував, службового розслідування не проводив.

Крім того, посадовими обов`язками позивача не визначено його постійне місце роботи та часу протягом якого він має перебувати на робочому місці.

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України», у якому підприємство просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фомін А. І., на постанову Одеського апеляційного суду від 01 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фомін А. І., з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Біляївського районного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 496/986/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У вересні 2023 року матеріали справи № 496/986/22 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що наказом від 29 червня 2021 року № 310-К ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника генерального директора Регістра судноплавства України з 30 червня 2021 року, за основною роботою, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Згідно з актом від 03 листопада 2021 року про відсутність працівника на роботі, складеного начальником відділу канцелярії ОСОБА_6 , начальником відділу економіки та тарифів ОСОБА_7 , комендантом господарчо-майнового відділу ОСОБА_8 , головним фахівцем відділу кадрів ОСОБА_9 , 03 листопада 2021 року заступник генерального директора ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці в кабінеті № 5, за адресою: вул, Петра Сагайдачного, 10, м. Київ, протягом усього робочого дня з 08.30 год до 17.30 год.

Відповідно до акта від 04 листопада 2021 року про відсутність працівника на роботі, складеного головним фахівцем відділу канцелярії ОСОБА_10 , головним фахівцем відділу економіки та тарифів ОСОБА_11 , начальником господарчо-майнового відділу ОСОБА_12 , начальником відділу кадрів ОСОБА_13 , 04 листопада 2021 року заступник генерального директора ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці в кабінеті № 5, за адресою: вул, Петра Сагайдачного, 10, м. Київ, протягом усього робочого дня з 08.30 год до 17.30 год.

Згідно з актом від 05 листопада 2021 року про відсутність працівника на роботі, складеного головним фахівцем відділу канцелярії ОСОБА_10 , начальником відділу охорони праці та цивільного захисту ОСОБА_19, провідним фахівцем відділу розробки правил і норм ОСОБА_14 , головним фахівцем відділу кадрів ОСОБА_9 , 05 листопада 2021 року заступник генерального директора ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці в кабінеті № 5, за адресою: вул, Петра Сагайдачного, 10, м. Київ, протягом усього робочого дня з 08.30 год до 16.15 год.

Відповідно до акта від 08 листопада 2021 року про відсутність працівника на роботі, складеного начальником господарчо-майнового відділу ОСОБА_12 , головним фахівцем відділу канцелярії ОСОБА_10 , головним фахівцем відділу морських суден, суден змішаного і внутрішнього плавання ОСОБА_15 , начальником відділу кадрів ОСОБА_13 , 08 листопада 2021 року заступник генерального директора ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці в кабінеті № 5, за адресою: вул, Петра Сагайдачного, 10, м. Київ, протягом усього робочого дня з 08.30 год до 17.30 год.

Згідно з інформаційною довідкою від 10 листопада 2021 року, складеною начальником відділу кадрів ОСОБА_13 , заступник генерального директора ОСОБА_1 09 листопада 2021 року був відсутній на робочому місці за невідомими причинами зранку і до 16.26 год, коли вона отримала відомості про його перебування на лікарняному (е-лікарняний № 1441320-2002626189-1).

26 листопада 2021 року начальник відділу кадрів ОСОБА_13 звернулася до виконувача обов`язків генерального директора ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України» ОСОБА_21 із доповідною запискою про не вихід на роботу ОСОБА_1 з 03 листопада 2021 року до 08 листопада 2021 року, причини його відсутності у вказаний період невідомі.

Згідно з табелем обліку робочого часу за листопад 2021 року ОСОБА_1 у період з 03 листопада 2021 року до 08 листопада 2021 року проставлено НЗ (нез`ясовані причини), заробітна плата за вказані дні йому не нараховувалася до з`ясування причин його відсутності на роботі у зазначені дні.

Відповідно до акта від 24 січня 2022 року про відсутність працівника на роботі, складеного начальником відділу канцелярії ОСОБА_16 , головним фахівцем відділу кадрів ОСОБА_9 , комендантом господарчо-майнового відділу ОСОБА_8, 24 січня 2022 року ОСОБА_1 , заступник генерального директора, був відсутній на робочому місці в кабінеті № 5, за адресою: вул, Петра Сагайдачного, 10, м. Київ, протягом усього робочого дня з 08.30 год до 17.30 год.

Згідно з поясненнями ОСОБА_1 від 10 лютого 2022 року з 09 листопада 2021 року він перебував на лікарняному, про що повідомив генерального директора ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України» ОСОБА_17 та начальника відділу кадрів ОСОБА_13 .

Наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 09 листопада 2021 року № 29-ПД звільнено ОСОБА_17 із посади генерального директора ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України» з 09 листопада 2021 року відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України та припинено дію контракту від 05 квітня 2021 року № 6-11.

Згідно з актом від 10 лютого 2022 року, складеним заступником начальника відділу ГТС ОСОБА_20, тимчасово виконувачем обов`язків начальника відділу кадрів ОСОБА_9 , комендантом господарчо-майнового відділу ОСОБА_8, 10 лютого 2022 року ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з актами про відсутність його на робочому місці 03 листопада 2021 року, 04 листопада 2021 року, 05 листопада 2021 року, 08 листопада 2021 року та надання пояснень щодо його відсутності на роботі у зазначені дні.

У вказаному акті також зазначено, що ОСОБА_1 зазначив про те, що 10 лютого 2022 року о 17.25 год надасть письмові пояснення та ознайомиться з актами, однак до відділу кадрів він не з`явився та покинув робоче місце.

Згідно з доповідною запискою начальника відділу кадрів ОСОБА_9 на ім`я виконувача обов`язків генерального директора підприємства ОСОБА_21, станом на 11.00 год 11 лютого 2022 року ОСОБА_1 не надав до відділу кадрів будь-якої інформації щодо поважності причин його відсутності на робочому місці в головному офісі в м. Києві у період з 03 листопада 2021 року до 08 листопада 2021 року, що дає можливість вважати здійснення ним прогулів без поважних причин.

11 листопада 2022 року виконувач обов`язків генерального директора підприємства ОСОБА_21 звернувся до голови профспілкового комітету Регістра судноплавства України з поданням № 12.7-205 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 11 лютого 2022 року у зв`язку із прогулами без поважних причин.

Згідно з рішенням профспілкового комітету Регістру судноплавства України від 11 лютого 2022 року, затвердженим протоколом від 11 лютого 2022 року № 477, профспілковий комітет не заперечує щодо звільнення заступника генерального директора ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України» ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням трудової дисципліни згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказом від 11 лютого 2022 року № 52-К ОСОБА_1 звільнено з посади заступника генерального директора ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України» 11 лютого 2022 року, у зв`язку із прогулами без поважних причин згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Підставою для звільнення зазначено: правила внутрішнього трудового розпорядку регістру судноплавства України, акти від 03 листопада 2021 року, 04 листопада 2021 року, 05 листопада 2021 року, 08 листопада 2021 року, акт від 10 листопада 2022 року, табель обліку робочого часу за листопад 2021 року.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Частиною третьою статті 149 КЗпП України визначено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

За приписами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників.

Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа передбачених ЦПК України.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Фомін А. І., посилається на те, що суд апеляційної інстанції після не врахував, що його звільнення за прогул без отримання від нього письмових пояснень або складання акта про відмову надати такі пояснення є неправомірним та суперечить вимогам частини першої статті 149 КЗпП України.

Перевіряючи зазначені доводи касаційної скарги Верховний Суд виходить з їх безпідставності, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що актами, складеними працівниками ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України», від 03 листопада 2021 року, 04 листопада 2021 року, 05 листопада 2021 року, 08 листопада 2021 року зафіксовано відсутність ОСОБА_1 на робочому місці протягом всього робочого дня.

Згідно з доповідною запискою, складеною тимчасово виконувачем обов`язків начальника відділу кадрів ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України» ОСОБА_9 заступник генерального директора підприємства ОСОБА_1 10 лютого 2022 року приступив до виконання роботи після тривалої непрацездатності (з 09 листопада 2021 року до 09 лютого 2022 року). Надати письмові пояснення стосовно його відсутності на роботі та від ознайомлення з відповідними актами від 03 листопада 2021 року, 04 листопада 2021 року, 05 листопада 2021 року, 08 листопада 2021 року він відмовився, про що складено акт від 10 лютого 2022 року.

Установивши, що до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець запропонував ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу прогулів та у належний спосіб зафіксував його відмову у наданні таких пояснень, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про дотримання відповідачем вимог частини першої статті 149 КЗпП України.

Такий висновок суду апеляційної інстанції не суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18 про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника, на який заявник посилається у касаційній скарзі.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/1232/18, від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 589/2862/16-ц, від 28 вересня 2021 року у справі № 162/567/19, від 31 травня 2021 року у справі № 753/1721/19, колегії суддів виходить з такого.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц зазначено, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 278/1232/18 зазначено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

У постанові від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 Верховний Суд зазначив, що визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

У постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 589/2862/16-ц зазначено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. З посадової інструкції заступника директора Державного підприємства «Конотопський лісгосп» вбачається, що посадові обов`язки позивача не передбачали присутність його саме на робочому місці протягом усього робочого дня, оскільки існувало ряд обов`язків, які він мав здійснювати поза робочим місцем, а саме: забезпечення контролю за виконанням підрозділами підприємства замовлень, договірних зобов`язань у встановлені строки, організація вивозки та приймання готової продукції від виробничих підрозділів на склади тощо.

Подібних висновків стосовно виконання посадових обов`язків за межами робочого місця дійшов Верховний Суд у постановах від 28 вересня 2021 року у справі № 162/567/19, від 31 травня 2021 року у справі № 753/1721/19.

У справі, що переглядається суд апеляційної інстанції встановив, що ані позивач, ані його представник не зазначили де конкретно перебував позивач 03 листопада 2021 року, 04 листопада 2021 року, 05 листопада 2021 року та 08 листопада 2021 року, будь-яких доказів виконання ним трудових обов`язків поза межами робочого місця не надали, а отже не довели наявності поважних причин відсутності ОСОБА_18 на робочому місці у зазначені дні.

Суд апеляційної інстанції перевірив доводи заявника про те, що факт його перебування на роботі та належне виконання посадових обов`язків підтверджується показаннями ОСОБА_17 , який в той час обіймав посаду генерального директора ДП «Класифікаційне товариство Регістр судноплавства України», та дійшов висновку про необґрунтованість таких тверджень. Оскільки у судовому засіданні 29 серпня 2022 року, допитаний як свідок ОСОБА_17 , на запитання «Чи підтверджує свідок факт перебування ОСОБА_1 на робочому місці в період 03 листопада 2021 року, 04 листопада 2021 року, 05 листопада 2021 року та 08 листопада 2021 року та виконання ним трудових обов`язків?», пояснив, «...що він точно не пам`ятає, оскільки пройшло чимало часу».

Зазначене дає підстави для висновку про те, що доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції згаданих висновків Верхового Суду не знайшли свого підтвердження, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права долучив до матеріалів справи нові докази, а саме копії службових записок: від 10 квітня 2023 року №105, від 07квітня 2023 року № 11.9-44, від 10 квітня 2022 року № 102, від 19 квітня 2023 року № 127, оскільки такі були надані на вимогу суду, з метою повного та всебічного встановлення дійсних обставин справи.

Заявник не обґрунтував, які конкретно обставини справи суд апеляційної інстанції встановив на підставі зазначених доказів, які позивач вважає недопустимими, що призвело до неправильного вирішення справи.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом апеляційної інстанції, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника встановлені судом неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції належно дослідив зібрані у справі докази, надав їм відповідну оцінку та правильно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 149 та пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду