ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 372/2920/21

1. Описова частина

У серпні 2021 року Українсько-швейцарське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрвермут+Ко» (далі - ТОВ «Укрвермут+Ко», товариство) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13 вересня 2021 року просило стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 540 000,00 дол. США.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Укрвермут+Ко» посилалося на те, що 09 серпня 2017 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення. На виконання умов цього договору, товариство сплатило ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2 600 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 752/23610/18 договір купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року визнано недійсним. У зв`язку з цим сплачена товариством ОСОБА_1 на виконання цього договору сума грошових коштів мала бути повернена товариству в порядку реституції (стаття 216 ЦК України). Товариство надсилало відповідачу вимогу про повернення коштів, отриманих на виконання вказаного договору купівлі-продажу, однак станом на час звернення до суду з цим позовом відповідач коштів не повернув.

Крім того, як на підставу позову посилалося на статтю 1212 ЦК України, вважаючи, що з моменту набрання законної сили постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, відпала підстава набуття ОСОБА_1 грошових коштів.

Ураховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти у розмірі 2 600 000,00 грн.

13 вересня 2021 року товариство подало заяву про зміну позовних вимог.

Обґрунтовуючи цю заяву, товариство посилалося на те, що ОСОБА_1 увів його в оману, що призвело до визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року в судовому порядку, а тому за умовами пункту 4.7 цього договору ОСОБА_1 повинен сплатити йому штраф у розмірі, еквівалентному 540 000,00 дол. США. У зв`язку з цим просило задовольнити позов із зазначених підстав.

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 25 січня 2022 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрвермут+Ко» грошові кошти в розмірі 540 000,00 дол. США. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки у зв`язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року товариство втратило право власності на нежитлові приміщення (предмет договору), а тому згідно з пунктом 4.7 цього договору в ОСОБА_1 виник обов`язок сплатити ТОВ «Укрвермут+Ко» штраф у розмірі, еквівалентному 540 000,00 дол. США. Також суд виходив з того, що стягнення суми саме в доларах США не суперечить вимогам закону та договору.

Київський апеляційний суд постановою від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Танащука М. В. залишив без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим суд виходив з того, що доводи скарги щодо зміни позивачем предмета і підстав позову у зв`язку з поданням заяви про збільшення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки в заяві про збільшення позовних вимог лише збільшується розмір стягнення, що є процесуальним правом позивача, яке реалізується шляхом подання заяви про збільшення позовних вимог. Підстави стягнення з відповідача грошових коштів також не змінено, оскільки в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог такими підставами вказано визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Також суд вважав необґрунтованим доводи відповідача про те, що штрафи за своєю юридичною природою відрізняються від збитків та не можуть бути стягнуті в результаті реституції у зв`язку з визнанням договору недійсним з посиланням на те, що сторони досягли згоди щодо умов договору на момент його укладення, а застосована умова договору не суперечить чинному законодавству.

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Танащук М. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 10 грудня 219 року у справі № 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19, від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20, від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15, від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17, від 06 жовтня 2021 року у справі № 921/182/20.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що позивач просив стягнути штраф у розмірі 540 000,00 дол. США за договором купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року, який визнано недійсним в судовому порядку, посилаючись на статтю 216 ЦК України, яка передбачає у разі недійсності правочину обов`язок кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Таким чином, у спірних правовідносинах, у зв`язку з недійсністю договору купівлі-продажу сторони зобов`язані були повернути лише те, що одержали на виконання цього правочину. Тому товариство в порядку статті 216 ЦК України має право вимагати від ОСОБА_1 лише те, що він отримав за вказаним договором, а не штраф у розмірі 540 000,00 дол. США, що передбачено недійсним договором. Крім того, штраф за своєю юридичною природою відрізняється від збитків та не може бути стягнений в результаті реституції.

Не звернули уваги суди і на те, що, подавши заяву про збільшення позовних вимог позивач змінив як підстави (стягнення коштів відповідно до пункту 4.7 договору купівлі-продажу), так і предмет заявленого позову (сума коштів, які підлягають стягненню). Таким чином, суди всупереч вимогам процесуального закону, розглянили змінені вимоги позову, адже доповнення позовних вимог новими вимогами відбувається шляхом зміни предмета позову, а не шляхом збільшення позовних вимог. Крім того, суд не врахував, що одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається.

У травні 2023 року ТОВ «Укрвермут+Ко» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку. Водночас зазначило, що, подаючи заяву про збільшення позовних вимог, було змінено лише суму позовних вимог, а підстава позову залишилася незмінною - визнання договору купівлі-продажу недійсним. Оскільки пунктом 4.7 договору визначено, що у зв`язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу у продавця виникає обов`язок щодо сплати штрафу у розмірі, визначеному цим пунктом, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Танащук М. В. подав до Верховного Суду письмові пояснення.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

25 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 09 серпня 2017 року між ОСОБА_1 як продавцем і ТОВ «Укрвермут+Ко» як покупцем був укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 8 (група приміщень № 66) під літ. «А» загальною площею 234 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1239.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що згідно з рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. від 09 серпня 2017 року, індексний номер 36547318 за ТОВ «Укрвермут+Ко» зареєстроване право власності на вказані нежитлові приміщення.

Згідно з пунктом 4.7 договору купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року в разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть юридичну відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Продавець гарантує, що станом на момент підписання даного договору відсутні обставини, які виникли до дня підписання даного договору і які не залежать від волі покупця, і які становлять або становитимуть в майбутньому перешкоду для набуття (або збереження набутого) права власності покупця на об`єкт, в силу чого покупець або його правонаступник у правовідносинах, які випливатимуть з даного договору або з права власності на об`єкт, буде мати обов`язок повернути об`єкт або іншим чином втратить (не набуде відповідно до цього договору) право власності на об`єкт.

В коло таких обставин, серед іншого, входять такі обставини: визнання даного договору недійсним, його розірвання, переведення прав і обов`язків покупця на іншу особу, витребування об`єкта з володіння покупця, скасування рішень суб`єктів владних повноважень про прийняття об`єкта до експлуатації, про реєстрацію будь-яких прав на цей об`єкт за продавцем, виділу чи поділу об`єкта або об`єднання об`єкта з іншим об`єктом нерухомості. Наведені обставини не вичерпують всього кола обставин, про відсутність яких надає гарантію продавець.

У випадку виявлення обставин, згаданих у попередніх двох абзацах, в силу чого покупець, або його правонаступник у правовідносинах, які випливають з даного договору або з права власності на об`єкт, буде мати обов`язок повернути об`єкт або іншим чином втратить (не набуде) право власності на об`єкт, продавець сплачує покупцеві штраф в розмірі, еквівалентному 540 000,00 дол. США. При цьому, сплата такого штрафу припиняє обов`язок повернення ціни об`єкта, сплаченого відповідно до даного договору (якщо такий обов`язок виникає). При цьому, якщо в силу настання вищевказаних обставин об`єкт підлягатиме поверненню продавцеві, продавець матиме право протягом 2 робочих днів після сплати штрафу у повному обсязі отримати об`єкт від покупця.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у справі № 752/23610/18 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ «Укрвермут+Ко», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Укрвермут+Ко». Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 серпня 2017 року, індексний номер 36547318, про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 8 (група приміщень № 66) літ. «А», загальною площею 234 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Укрвермут+Ко».

Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року касаційну скаргу ТОВ «Укрвермут+Ко» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ «Укрвермут+Ко» про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації залишено без змін та поновлено її виконання в цій частині.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановлено процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Предмет позову кореспондується зі способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного способу захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Зміна предмета позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

У свою чергу, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При поданні заяви про збільшення позовних вимог, зміну предмета або підстав позову, позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Одночасна зміна підстав і предмета позову не допускається. Зміна підстав або предмета позову здійснюється шляхом подання суду відповідної письмової заяви. Зміна підстав або предмета позову можлива лише до початку розгляду судом справи по суті, тобто до того моменту, коли суд почне проголошувати позовну заяву. Ця норма спрямована на усунення зловживання процесуальним правом на зміну підстав або предмета позову. Заява, подана після початку розгляду справи по суті, залишається без розгляду і повертається позивачеві.

Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

Схожий за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 352/1331/20, від 25 травня 2022 року у справі № 753/1908/15-ц та від 28 лютого 2024 року у справі № 359/6716/21.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зазначила, що оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви у підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений прав звернутися до суду з новим позовом у встановленому законом порядку.

Встановивши, що позивач у попередньому судовому засіданні подав заяву про збільшення позовних вимог щодо стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду, яка фактично є новим позовом, оскільки обґрунтована новими вимогами, які не заявлялися під час подачі позову, та спрямована на одночасну зміну підстав і предмета позову, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У справі, яка переглядається у первісній редакції позовної заяви товариство просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти у розмірі 2 600 000,00 грн як суму, яка була передана продавцю на виконання договору купівлі-продажу, який в подальшому визнаний недійсним в судовому порядку.

При цьому позивач зазначив, що сплачена ним сума на виконання договору купівлі-продажу мала бути повернена товариству в порядку реституції.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тобто у первісній редакції позовної заяви предметом позову була сума у розмірі 2 600 000,00 грн, а матеріально-правовою підставою зазначено частину першу статті 216 ЦК України.

13 вересня 2021 року товариство подало заяву про збільшення позовних вимог.

У цій заяві позивач просив:

1. Прийняти до розгляду та задовольнити заяву ТОВ «Укрвермут+Ко»про збільшення позовних вимог.

2. Позовну заяву ТОВ «Укрвермут+Ко» до ОСОБА_1 розглядати з наступною редакцією прохальної частини:

1) задовольнити позов ТОВ «Укрвермут+Ко» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у повному обсязі;

2) стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрвермут+Ко» грошові кошти в сумі 540 000,00 дол. США;

3) судові витрати покласти на відповідача.

Предметом позову у заяві від 13 вересня 2021 року про збільшення позовних вимог заначено грошові кошти в розмірі 540 000,00 дол. США, а матеріально-правовою підставою - стягнення з відповідача штрафу на підставі пункту 4.7 договору купівлі-продажу, який визнаний недійсним.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Таким чином, у заяві від 13 вересня 2021 року позивач, розпорядившись процесуальними правами на власний розсуд,змінив як предмет так і підстави позову, що процесуальним законом не допускається, оскільки одночасна зміна підстав і предмета позову є новими вимогами позову, які мали бути оформлені письмовою заявою відповідно до ЦПК України.

Вийшовши за межі первісних позовних вимог, місцевий суд самостійно змінив предмет та підставу позову, помилково розглянув та вирішив нові позовні вимоги, надавши юридичну оцінку новим підставам.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не звернув належної уваги на зазначені доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справиВерховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

05 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвоката Танащука М. В. подав клопотання про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду задля врегулювання в практичній площині питань правозастосування норм статей 216, 236, 549 ЦК України - в частині не можливості застосування грошового штрафу як міри цивільно-правової відповідальності (не як реституції), в межах прав та обов`язків встановлених у договорі, який визнано судом повністю недійсним і з урахуванням того, що такий договір є повністю недійсним з моменту його вчинення відповідно до чинного законодавства України та/або передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду якщо суд вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм статей 216, 236, 549 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, щодо недійсності правочину, наслідків недійсності правочину та не можливості застосування у випадках недійсності правочину норм права про виконання зобов`язання (глава 48 ЦК України), норм права про відповідальність за порушення зобов`язання (глава 51 ЦК України).

Клопотання представника ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами другою - п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення скасовані через порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів не встановила підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду