ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 905/1330/24

Головне управління ДПС у Донецькій області (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Нафта Захід" (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю "Пазелс") (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні дорожні матеріали" (далі - відповідач 2), у якому просило суд:

- визнати договір поставки № 6311/06 від 15.06.2023, укладений між відповідачами недійсним;

- застосувати наслідки, визначені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, шляхом стягнення з відповідача 1 на користь відповідача 2 коштів у сумі 6 500 250,00 грн, як таких, що були отримані за недійсним правочином;

- застосувати наслідки, визначені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), шляхом стягнення з відповідача 2 в дохід держави кошти у сумі 6 500 250,00 грн, як таких, що були отримані за недійсним правочином.

Підставами для визнання договору поставки № 6311/06 від 15.06.2023 недійсним позивач визначив оспорюваність та нікчемність договору, неукладеність розрахункових документів на придбання нафти, відсутність основних засобів виробництва у відповідача 1, відсутність факту транспортування бітуму та нафти по договору поставки № 6311/06 та складення товарно-транспортних накладних з порушенням нормативних вимог. Позивач стверджує, що договір № 6311/06 від 15.06.2023 не створює жодних юридичних наслідків з огляду на нікчемність, передбачену цивільним законодавством, відсутність факту виконання умов договору та відсутність поставки товару. Позивач наполягав на тому, що в межах адміністративної справи № 320/39925/23, ввівши суд в оману, відповідач 1 фактично легалізував безпідставно сформований податковий кредит з податку на додану вартість на користь відповідача 2 у розмірі 1 083 375,00 грн, тому на думку позивача, відповідач 2 може отримати безпідставні податкові преференції у вигляді податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 1 083 375,00 грн.

15.06.2023 між ТОВ "Пром Нафта Захід" (постачальник) та ТОВ "Сучасні дорожні матеріали" (покупець) було укладено договір поставки № 6311/06.

Згідно із умовами договору постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві бітум та/або інші товарно-матеріальні цінності (далі - ТМЦ, Товар), а покупець зобов`язується приймати і оплачувати вартість вказаного товару на умовах цього договору.

На виконання договору № 6311/06 ТОВ "Пром Нафта Захід" поставлено ТОВ "Сучасні дорожні матеріали" бітум нафтовий дорожній в`язкий марки БНД 70/100 на загальну суму 6 500 250,00 грн, в тому числі ПДВ 1 083 375,00 грн, об`ємом 202,5 т., внаслідок чого сторонами оформлені та підписані видаткові накладні: № 2 від 02.07.2023 на суму 722 250,00 грн, в тому числі ПДВ 120 375,00 грн, обсягом 22,5 т, № 3 від 04.07.2023 на суму 722 250,00 грн, в тому числі ПДВ 120375,00 грн, обсягом 22,5 т, № 4 від 05.07.2023 на суму 722 250,00 грн, в тому числі ПДВ 120375,00 грн, обсягом 22,5 т, № 5 від 01.07.2023 на суму 1 444 500,00 грн, в тому числі ПДВ 240 750,00грн, обсягом 45 т, № 6 від 03.07.2023 на суму 1 444 500,00 грн, в тому числі ПДВ 240 750,00 грн, обсягом 45 т, № 7 від 06.07.2023 на суму 722 250,00 грн, в тому числі ПДВ 120 375,00 грн, обсягом 22,5 т, № 8 від 10.07.2023 на суму 722 250,00 грн, в тому числі ПДВ 120 375,00 грн, обсягом 22,5 т.

На підтвердження податкових зобов`язань з продажу товару згідно з договором, ТОВ "Пром Нафта Захід" на реєстрацію до ЄРПН подало податкові накладні на загальну суму 6 500 250,00 грн, у т.ч. ПДВ 1 083 375,00 грн: № 2 від 02.07.2023 на суму 722 250,00 грн, в тому числі ПДВ 120 375,00 грн, № 3 від 04.07.2023 на суму 722 250,00 грн, в тому числі ПДВ 120 375,00 грн, № 4 від 05.07.2023 на суму 722 250,00 грн, в тому числі ПДВ 120 375,00 грн, № 5 від 01.07.2023 на суму 1 203 750,00 грн, в тому числі ПДВ 240 750,00 грн, № 6 від 03.07.2023 на суму 1 203 750,00 грн, в тому числі ПДВ 240 750,00 грн, № 7 від 06.07.2023 на суму 722 250,00 грн, в тому числі ПДВ 120 375,00 грн, № 8 від 10.07.2023 на суму 722 250,00 грн, в тому числі ПДВ 120 375,00 грн.

04.08.2023 ТОВ "Пром Нафта Захід" направило до контролюючого органу повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій згідно із договором поставки № 6311/06: видаткових накладних, факт наявності необхідної кількості працівників, які могли надати послуги постачання та матеріально-технічної бази, факт походження товару, який постачався, що підтверджується договором поставки нафтопродуктів № 17/05-2023 від 17.05.2023.

Реєстрація податкових накладних була зупинена ГУ ДПС у Львівській області відповідно до п. 201.16 ПК України (ризиковість здійснення операцій).

ГУ ДПС запропонувало ТОВ "Пром Нафта Захід" надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

10.08.2023 за результатами розгляду пояснень та доданих документів, ТОВ "Пром Нафта Захід" отримало рішення комісії ГУ ДПС у Львівській області про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, яке мотивоване тим, що надані платником податку копії документів не є достатніми для прийняття відповідних рішень про реєстрацію податкових накладних.

Не погодившись з вказаними рішеннями податкового органу, ТОВ "Пром Нафта Захід" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області та Державної податкової служби України, в якій просило суд: визнати протиправними та скасувати рішення ГУ ДПС у Львівській області № 9335434/45002008 від 10.08.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної № 3 від 04.07.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних, № 9335433/45002008 від 10.08.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної № 2 від 02.07.2023, № 9335432/45002008 від 10.08.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної № 4 від 05.07.2023, № 9335431/45002008 від 10.08.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної № 6 від 03.07.2023, № 9335430/45002008 від 10.08.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної № 5 від 01.07.2023, № 9335429/45002008 від 10.08.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної № 7 від 06.07.2023, № 9335435/45002008 від 10.08.2023 про відмову у реєстрації податкової накладної № 8 від 10.07.2023; зобов`язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН подані позивачем податкові накладні № 3 від 04.07.2023, № 2 від 02.07.2023, № 4 від 05.07.2023, № 6 від 03.07.2023, № 5 від 01.07.2023, № 7 від 06.07.2023, № 8 від 10.07.2023 датою їх фактичного подання на реєстрацію.

14.02.2024 у справі № 320/39925/23 Київським окружним адміністративним судом прийнято рішення, яким позов ТОВ "Пром Нафта Захід" задоволений. Визнані протиправними та скасовані рішення комісії Головного управління ДПС у Львівській області про відмову у реєстрації спірних податкових накладних. Зобов`язано ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подані ТОВ "Пром Нафта Захід" спірні податкові накладні.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 рішення Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/39925/23 від 14.02.2024 залишено без змін.

14.01.2025 Господарський суд Донецької області ухвалив рішення, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, яким у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Суд першої інстанції, з посиланням на приписи статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (підстави звільнення від доказування), виходив з того, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі № 320/39925/23 встановлені обставини (які мають преюдиціальне значення для справи № 905/1330/24, а тому в силу частини четвертої статті 75 ГПК України господарський суд звільнений від доказування обставин, встановлених рішенням в адміністративній справі №320/39925/23, що набрало законної сили), які підтверджують факт здійснення та реальність господарських операцій по договору поставки № 6311/06 від 15.06.2023, укладеного між відповідачами, а також факт походження товару та поставки нафтопродуктів за договором № 17/05-2023 від 17.05.2023, укладеним між ТОВ "Пром Нафта Захід" та ТОВ "Бітумойл". З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивач не довів підстави, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним.

09.05.2025 позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 14.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, та ухвалити нове рішення про задоволення позову (з урахуванням усних пояснень представника скаржника, наданих у судовому засіданні).

Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій порушили норми статті 75 ГПК України (підстави звільнення від доказування), надавши преюдиціальне значення обставинам, встановленим судовим рішенням в адміністративній справі № 320/39925/23. При цьому, наведені у справі № 320/39925/23 висновки не мають преюдиційного характеру для справи № 905/1330/24, яка розглядається, оскільки такі висновки не є обставиною справи, а є правовою оцінкою суду дій відповідача 1 та його контрагента в іншому спорі з іншим предметом. Скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, щодо застосування статті 75 ГПК України.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, порушили норми процесуального права, а саме: статей 2, 86, 236 ГПК України, оскільки суди помилково звільнили себе від обов`язку оцінювати докази, надані позивачем, тому такі судові рішення підлягають безумовному скасуванню (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України). Також, скаржник зазначає, що Господарським судом Донецької області порушено процесуальне право позивача, яке полягало у позбавленні можливості бути присутнім у судовому засіданні, надати пояснення та висловити позицію більш повно.

Скаржником подано додаткові письмові пояснення, в яких викладено аргументи з урахуванням висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15 (до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у даній справі).

Відповідно до положень статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Здійснюючи касаційне провадження Суд зазначає таке.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору та застосування наслідків, визначених частиною третьою статті 228 ЦК України.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і зацікавленою особою, яка не є стороною правочину.

Чинне законодавство прямо не визначає коло осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 ЦК України, статті 4 ГПК України, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Тобто у разі, якщо договір оскаржує особа, яка не є стороною цього договору, така особа, звертаючись з відповідним позовом до суду, має навести обґрунтування, в чому полягає порушення її прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином.

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Згідно з частиною третьою статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У справі, що розглядається, позивач, як контролюючий орган, відповідно до повноважень, передбачених підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України оспорює дійсність укладеного між відповідачами договору поставки № 6311/06 від 15.06.2023 з підстав недотримання при його вчиненні умов, визначених частиною першою статті 215 ЦК України у поєднанні з частинами першою, третьою та п`ятою статті 203 ЦК України, а також з підстав недодержання вимоги щодо відповідності вказаних правочинів інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 ЦК України).

Відмовляючи у позові суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обставини, які підтверджують факт здійснення та реальність господарських операцій по договору поставки № 6311/06 від 15.06.2023, укладеного між відповідачами, встановлені рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі № 320/39925/23, і такі обставини мають преюдиціальне значення для справи № 905/1330/24, а тому в силу частини четвертої статті 75 ГПК України господарський суд звільнений від доказування обставин, встановлених рішенням в адміністративній справі №320/39925/23, що набрало законної сили.

Колегія суддів не може погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно із приписами частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15, до закінчення перегляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі, розглядаючи питання застосування частини четвертої статті 75 ГПК України та принципу res judicata, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила таке:

"48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20, пункт 7.10), від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21, пункт 9.8)).

49. Висновки судів в інших справах, зокрема щодо дійсності та правомірності односторонніх правочинів, визнання припиненими зобов`язань, відсутності у ПАТ "Златобанк" права вимоги до ТОВ "Фросбі-М", повного погашення ТОВ "Фросбі-М" перед ПАТ "Златобанк" заборгованості, відсутності у ПАТ "Златобанк" права вимоги до ТОВ "Фросбі-М", не є життєвими обставинами (діями, подіями). Тому суди попередніх інстанцій не мали підстав для застосування частини четвертої статті 75 ГПК України.

50. Водночас Об`єднана палата звертає увагу, що наведеними вище судовими рішеннями в інших справах остаточно вирішений спір між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "Фросбі-М" щодо стягнення з останнього заборгованості за кредитними договорами: встановлено, що така заборгованість відсутня, у зв`язку з чим у вимогах щодо її стягнення відмовлено.

51. Висновки судових рішень в інших справах, зокрема про відмову в позові у зв`язку з відсутністю боргу, не є обставинами справи, встановленими судами, є правовою оцінкою обставин, встановлених судами, і не мають преюдиціального значення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21, пункт 93)). Водночас зазначені судові рішення усунули стан правової невизначеності і забезпечили, що всі учасники правовідносин могли у майбутньому знати про права всіх учасників, не порушуючи їх (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справа № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 59)). Тому особи, які брали участь у зазначених справах, не можуть ставити під сумнів відсутність боргу ТОВ "Фросбі-М". Це стосується і позивача у цій справі як правонаступника ПАТ "Златобанк" у спірних правовідносинах.".

У постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 (яка ухвалена після звернення із касаційною скаргою у цій справі) Велика Палата Верховного Суду зазначила:

"10.15. Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (підпункт 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

10.16. Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (підпункт 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).".

У постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначено, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Крім того, Судом встановлено, що на розгляді Верховного Суду перебувала справа № 905/329/25 за позовом ГУ ДПС у Донецькій області про визнання недійним договору поставки, укладеного між відповідачами. Посилаючись на положення, зокрема статті 228 ЦК України, позивач зазначив, що договір укладений виключно з метою формування незаконного податкового кредиту.

У постанові від 11.02.2026 у справі № 905/329/25 (яка ухвалена після звернення із касаційною скаргою у цій справі) Верховний Суд, з посиланням на висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 02.04.2025 у адміністративній справі №380/7481/24, зазначив, що предметом розгляду у справі про визнання протиправним та скасування рішення комісії ГУ ДПС у Львівській області щодо відмови в реєстрації податкової накладної є виключно стадія правильності та правомірності зупинення та відмови в реєстрації податкової накладної, а не реальність та товарність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відтак, Верховний Суд у справі № 905/329/25 зробив висновок, що адміністративний суд у межах адміністративної справи не досліджував і не повинен був досліджувати реальність та товарність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

З рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2024 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі № 320/39925/23 вбачається, що суди при розгляді справи не досліджували, окрім обставин наявності первинних документів, наявність або відсутність реального руху товару, який є предметом оскаржуваного договору.

Натомість, суди у справі № 320/39925/23 встановили, що контролюючим органом не зазначено конкретного переліку документів, які мають бути подані платником податків, а наведено лише загальне найменування з вичерпного переліку без додаткової конкретизації, що позбавляє можливості встановити, які саме документи не надані позивачем. Зазначене, за висновками судів, свідчить про те, що оскаржувані рішення про відмову в реєстрації податкових накладних є формальними та об`єктивно не містять чіткого визначення підстав та мотивів для їх прийняття, а тому не можуть бути визнані законними та обґрунтованими.

Підставою для задоволення позову у справі № 320/39925/23 було те, що відповідач не навів жодного обґрунтування щодо підстав для зупинення реєстрації податкових накладних.

Водночас, висновки суду першої інстанції у справі № 320/39925/23 про реальність проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, які зроблені без дослідження обставин наявності або відсутності реального руху товару, що є предметом оскаржуваного договору, з огляду на наведені вище висновки Верховного Суду, є правовою оцінкою суду, яка відповідно до частини 7 статті 75 ГПК України, не є обов`язковою для господарського суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із аргументами касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій неправильне застосування положень статті 75 ГПК України.

Разом з тим, пославшись виключно на обставини справи та висновки судів (які взагалі не є обов`язковими в силу частини 7 статті 75 ГПК України), зроблені в адміністративній справі №320/39925/23, у межах якої, як вже було зазначено, суд не досліджував і не повинен був досліджувати реальність та товарність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції взагалі не надали оцінку доводам позивача, викладеним у позовній заяві, та не дослідили подані на підтвердження відповідних обставин докази, що вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, аргументи скаржника, обґрунтовані посиланням пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, також знайшли своє підтвердження.

Допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 4 статті 300 ГПК України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

За результатами касаційного розгляду колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, здійснити належну перевірку обставин, зазначених у цій постанові, надати доказам та доводам учасників справи належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Відповідно до статті 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд