ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 361/7070/23

1. Описова частина

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_2 з 01 лютого 1986 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. 03 серпня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом про розірвання шлюбу (справа № 361/6462/23).

За час шлюбу за спільні кошти подружжя придбало таке майно: садовий будинок, який розташований на АДРЕСА_1 та земельні ділянки із кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042, 3221282801:02:131:0186, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 .

Вказував, що ОСОБА_2 не надає йому документів, що підтверджують право власності на вищевказане нерухоме майно, вимагає, щоб він не користувався спірним майном, замінила замки у будинку та не надала йому дублікат.

Посилався на те, що зазначене майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, проте між ними відсутнє порозуміння щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя. Оскільки у добровільному порядку поділити вказане майно відповідачка відмовляється, тому вважав, що його слід поділити на підставі статей 60, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши у його власність 1/2 частину садового будинку, який розташований на АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:02:131:0042; 1/2 частину земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:02:131:0186.

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову, посилаючись на те, що спірні садовий будинок та земельні ділянки були частково придбані за його особисті кошти у розмірі 70 000 доларів США (1 440 000 грн на дату продажу), які він отримав від продажу належного йому майна, а саме - приватизованого будинку у м. Запоріжжі. Вказані кошти були перераховані на картковий рахунок ОСОБА_2 , які остання, у свою чергу. перерахувала для купівлі спірного садового будинку для проведення подальших розрахунків з продавцем майна.

Посилаючись на положення статей 60, 69 СК України, частини другу, третю статті 325 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вважав, що половина спірного нерухомого майна придбана за його особисті кошти та, відповідно, є його особистою приватною власністю, а інша половина нерухомого майна є спільною сумісною власністю подружжя. Відтак, його обсяг майна у спільній сумісній власності становить 3/4 частки, а ОСОБА_2 - 1/4 частка.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- визнати земельні ділянки із кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042, 3221282801:02:131:0186, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати садовий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1848773632212), який розташований на АДРЕСА_1 , спільною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- зі складу спільної сумісної власності визнати його особистою приватною власністю 3/4 частин земельних ділянок із кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042, 3221282801:02:131:0186 які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зі складу спільної сумісної власності визнати його особистою приватною власністю 3/4 частин садового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1848773632212), який знаходиться на вищевказаних земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зі складу спільної сумісної власності визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 1/4 частин земельних ділянок із кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042, 3221282801:02:131:0186, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зі складу спільної сумісної власності визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 1/4 частин садового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1848773632212), який знаходиться на вищевказаних земельних ділянках за адресою: АДРЕСА_1 .

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_1 з 01 лютого 1986 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2023 року у справі № 361/6462/23.

Вказувала, що за час шлюбуна підставі договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки від 31 січня 2020 року вона придбала садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку із кадастровим номером 3221282801:02:131:0042, площею 0,12 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим`є, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Також на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 січня 2020 року вона придбала земельну ділянку із кадастровим номером 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район,с. Зазим`є, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Вказане нерухоме майно було придбано за її кошти та право власності на нього майно зареєстровано саме за нею. Проте оскільки вказане нерухоме майно було придбано за час шлюбу з ОСОБА_1 , воно є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилалася на те, що спірний садовий будинок та земельні ділянки є неподільним майном, а спільне володіння і користування земельними ділянками та садовим будинком є неможливим. Протягом тривалого часу в будинку проживає лише вона, яка одноосібно взяла на себе тягар утримання будинку та земельних ділянок, сплачуючи за них комунальні платежі та податки на землю. ОСОБА_1 не проживає у спірному будинку, не користується земельними ділянками, не утримує у належному стані це майно, не несе витрати з його утримання.

За таких обставин, ОСОБА_2 вважала за можливе припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку у спільному майні за відповідну компенсацію, що не завдасть шкоди його правам та інтересам.

Відповідно до висновків експерта про вартість майна від 03 жовтня 2023 року вартість садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становить 875 500 грн; вартість земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:02:131:0042, площею 0,12 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим`є, складає 6 857 00 грн; земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, - 360 800 грн.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 , просила суд:

- припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину садового будинку, який розташований на АДРЕСА_1 ;

- припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:02:131:0042, площею 0,12 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим`є;

- припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим`є;

- припинити за нею право власності на 1/2 частину садового будинку, який розташований на АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:02:131:0042; 1/2 частину земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:02:131:0186;

-виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості часток спірного нерухомого майна у розмірі 4 047 000 грн.

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про зміну предмета зустрічного позову, посилаючись на те, що фактично шлюбні відносини між нею та ОСОБА_1 були припинені у березні 2018 року, незважаючи на те, що шлюб між ними було розірвано лише 28 вересня 2023 року.

Вказувала, що у березні 2018 року вона переїхала з м. Запоріжжя, де колишнє подружжя мешкало разом, на постійне місце проживання до м. Києва, а ОСОБА_1 залишився проживати у м. Запоріжжі. З 01 березня 2018 року вона була прийнята на роботу в Національну школу суддів України на посаду викладача - координатора відділу підготовки викладачів. У травні 2018 року вона орендувала однокімнатну квартиру у с. Зазим`я Броварського району Київської області, де проживала одноосібно з травня 2018 року до травня 2019 року та вже з того часу почала планувати придбання будинку у цій же місцевості. У травні 2019 Указом Президента України вона була призначена на посаду судді Верховного Суду, де продовжує працювати до сьогодні. Відповідно, з березня 2018 року вони з ОСОБА_1 фактично припинили шлюбні відносини, разом не проживали, не вели спільного господарства, кожен заробляв грошові кошти та придбавав майно виключно у власних інтересах.

Вказувала, що за час шлюбуна підставі договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки від 31 січня 2020 року вона придбала садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку із кадастровим номером 3221282801:02:131:0042, площею 0,12 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим`є, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Також на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 січня 2020 року вона придбала земельну ділянку із кадастровим номером 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район,с. Зазим`є, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

У день укладення договорів купівлі-продажу вона сплатила на рахунок продавця вартість об`єктів купівлі-продажу, а саме, за грошові кошти від здійснення професійної діяльності протягом 2018-2020 років, коли шлюбні відносини з ОСОБА_1 вже були припинені. З моменту придбання спірного будинку та земельних ділянок вона проживала у будинку одноосібно, повністю самостійно здійснювала утримання та обслуговування будинку, земельних ділянок, сплачувала житлово-комунальні послуги, податки, власними силами та за власні кошти здійснювала ремонтні роботи, удосконалювала та добудовувала будинок, господарські будівлі, внаслідок чого вартість будинку суттєво збільшилася до 6 857 700 грн.

ОСОБА_1 іноді приїздив до будинку з м. Запоріжжя для зустрічі з дітьми та онуками, проте це не свідчить про існування між ними шлюбних відносин, ведення спільного господарства та те, що він брав участь в утриманні спірних будинку та земельних ділянок. Ураховуючи те, що фактичні шлюбні відносини вони з ОСОБА_1 припинили у березні 2018 року, тому набуте нею нерухоме майно є її особистою приватною власністю відповідно до частини шостої статті 57 СК України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 , уточнивши позовні вимоги, просила суд:

-визнати її особистою приватною власністю садовий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 298,6 кв. м;

-визнати її особистою приватною власністю земельну ділянку із кадастровим номером 3221282801:02:131:0042, площею 0,12 га, розташовану за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим`я, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1848663332212;

-визнати її особистою приватною власністю земельну ділянку із кадастровим номером 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, розташовану за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим`я, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2020753332212.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на:

будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку із кадастровим номером 3221282801:02:131:0042, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку із кадастровим номером 3221282801:02:131:0186, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Залишено у власності ОСОБА_2 :

1/2 частку будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 частку земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:02:131:0042, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 частку земельної ділянки із кадастровим номером 3221282801:02:131:0186, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що спірні садовий будинок та земельні ділянки набуті сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі. Виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд дійшов висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними у рівних частках. ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна подружжя.

Суд урахував, що Апеляційним судом Запорізької області виділялися грошові кошти на придбання будинку для проживання судді ОСОБА_2 , проте домоволодіння АДРЕСА_2 було приватизоване ОСОБА_1 . Крім того, грошові кошти від його продажу у розмірі 1 440 000 грн 24 січня 2020 року перераховані покупцем ОСОБА_3 на банківський рахунок ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 з цього ж банківського рахунку перераховані кошти на придбання спірного будинку та земельних ділянок. При цьому сторони не заперечують, що спірне нерухоме майно було частково придбане за кошти від продажу будинку у м. Запоріжжі.

Районний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що спірне майно є її особистою приватною власністю, оскільки позивачка за зустрічним позовом не довела належними і допустимими доказами факт окремого проживання з ОСОБА_1 у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин у 2018 році, тобто до розірвання шлюбу в судовому порядку, що не спростовує презумпцію спільності права власності подружжя на нерухоме майно, набуте 31 січня 2020 року.

Суд зазначив, що факт подання ОСОБА_2 у серпні 2023 року позову про розірвання шлюбу не спростовує факту ведення сторонами спільного господарства у період зареєстрованого шлюбу, у тому числі, протягом 2018-2021 років, а періодичне проживання сторін у різних містах, обумовлено професійною діяльністю сторін та не може бути визнано об`єктивним доказом припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент укладення правочинів про придбання спірного майна.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року - без змін.

Поновлено дію рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вважав, що районний суд правильно встановив обсяг спільного сумісного майна подружжя та дійшов обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно було набуто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу в інтересах сім`ї, тому, виходячи із положень статті 60 СК України, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, а частки майна дружини і чоловіка є рівними.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами, що спірне нерухоме майно було придбано нею за особисті кошти після фактичного припинення шлюбних відносин у 2018 році, отже правильно вважав, що воно не може бути визнано особистою приватною власністю позивачки за зустрічним позовом.

Апеляційний суд урахував, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами шлюбного договору, наявності домовленості між ними щодо збільшення або зменшення часток майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, укладення між сторонами договору про поділ спільного майна. Суд вважав необґрунтованими доводи ОСОБА_2 щодо наявності між подружжям домовленості про те, що приватизація ОСОБА_1 будинку у м. Запоріжжі, який надавався їй як судді, відбувалася за умови компенсації його вартості ОСОБА_1 .

З урахуванням висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23), суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. Отже, під час укладення договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна, обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму такого майна.

Суд урахував, що не дійшовши згоди щодо вартості 1/2 частини спірного майна, сторони під час розгляду справи судом першої інстанції, змінили заявлені вимоги та їх обґрунтування, зокрема, 20 листопада 2023 року ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на спірне нерухоме майно, як таке, що було придбане за її особисті кошти, у тому числі, від здійснення професійної діяльності, а 20 березня 2024 року ОСОБА_1 просив збільшити розмір його частки у спірному майні до 3/4 частини, посилаючись на те, що 3/4 частини грошових коштів, сплачених ОСОБА_2 за придбання спірного майна були отримані ним від продажу 25 січня 2020 року приватизованого майна у м. Запоріжжі. Вказане, на думку апеляційного суду, свідчить про непослідовну і суперечливу позицію сторін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Лісовська О. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року скасувати; ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити та визнати садовий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки із кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042, 3221282801:02:131:0186, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У червні 2026 року касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Лісовською О. В., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2026 року для розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Лісовською О. В., на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року визначено суддю-доповідача Луспеника Д. Д. та суддів, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.

10 червня 2026 року суддя Верховного Суду Луспеник Д. Д. заявив про самовідвід у справі з тих підстав, що один із учасників справи (представник сторони) є близьким родичем (членом сім`ї) його помічника. Тому з метою уникнення сумнівів у неупередженості та забезпечення об`єктивності розгляду цієї справи вважав, що підлягає самовідводу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2026 року заяву судді Верховного Суду Луспеника Д. Д. про самовідвід задоволено.

Відведено суддю Верховного Суду Луспеника Д. Д. за його заявою від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Лісовською О. В.,на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року.

Касаційну скаргу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2026 року для розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Лісовською О. В., на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року визначено суддю-доповідача - Лідовця Р. А. та суддів, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та відмовлено у задоволенні клопотання заявника по зупинення дії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Лісовською О. В., про зупинення дії рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року відмовлено.

У липні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2026 року у прийнятті доповнень до касаційної скарги ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Лісовською О. В., на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року відмовлено та повернути їх заявникові.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , яке подане її представником - адвокатом Лісовською О. В., про зупинення дії рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Лісовською О. В., про поновлення пропущеного строку на подання доповнень до касаційної скарги відмовлено; доповнення до касаційної скарги ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Лісовською О. В., на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2026 року повернуто заявникові.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Лісовською О. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного встановлення обставин справи, не надали належну правову оцінку поданим нею доказам, внаслідок чого дійшли неправильних висновків, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна щодо садового будинку та земельних ділянок, які розташовані у с. Зазим`я Броварського району Київської області.

Посилається на те, що за встановлених у цій справі фактичних обставин, презумпція спільності права власності на майно, придбане за час шлюбу, не може застосовуватися, оскільки підставою пред`явлення зустрічного позову є обставина припинення підтримання подружжям шлюбних відносин з березня 2018 року.

Факт реєстрації сторін за однією адресою не підтверджує як їх спільне проживання, так і подальше підтримання подружжям шлюбних відносин. Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 у спірному будинку (як і його періодичне перебування за вказаною адресою) пояснюється винятково прагненням сторін зберегти нормальні відносини заради спільних дітей та онуків, проте не свідчить про наявність у них спільного побуту, бюджету чи інших ознак, притаманних подружжю. Місце реєстрації сторін лише формально зареєстровано за однією адресою виключно з метою здійснення професійної діяльності кожного з них.

Вказує, що перераховувала власні грошові кошти продавцеві не тільки за основним (31 січня 2020 року), а й за попереднім договором купівлі-продажу (03 грудня 2019 року), який було укладено ще до продажу ОСОБА_1 будинку у м. Запоріжжі. Доказів того, що саме грошові кошти, перераховані ОСОБА_1 , були використані при купівлі спірного нерухомого майна матеріали справи не містять.

Вважає, що наявність у договорі купівлі-продажу застереження про надання ОСОБА_1 згоди на його підписання не прирівнюється до надання ним згоди на розпорядження спільними коштами чи набуття у спільну власність такого майна. Незважаючи на фактичне припинення сторонами шлюбних відносин укладення договору купівлі-продажу щодо цінного майна без згоди іншого з подружжя є неможливим, у зв`язку із чим відповідний пункт договору є формальним виконанням приписів законодавства.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_2 - адвокат Лісовська О. В., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2026 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судами спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2023 року у справі № 361/6462/23 встановлено, що 01 лютого 1986 року у Шевченківській сільській раді Великоновосілківського району Донецької області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що зроблено актовий запис № 1. Прізвище дружини після одруження - ОСОБА_5 .

Вказаним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 вересня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

У даному рішенні судом не встановлено і не зазначено про те, чи припинені між сторонами шлюбні відносини до розірвання шлюбу та (або) час їхнього припинення (том 1, а. с. 90).

На підставі договору купівлі-продажу частки домоволодіння, посвідченого 25 січня 2020 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тізенберг Д. Д. за реєстровим № 73, ОСОБА_1 (продавець) продав ОСОБА_3 (покупець) 53/100 часток домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , розташоване на земельній ділянці із кадастровим номером 2310100000:01:005:0219, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності - комунальна власність (том 1, а. с. 101-105).

За домовленістю сторін купівля-продаж домоволодіння була здійснена за 1 440 000 грн (пункт 2.1. договору купівлі-продажу частки домоволодіння від 25 січня 2020 року).

Зазначена частка домоволодіння належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 20 грудня 2012 року районною адміністрацією Запорізької міської ради по Жовтневому району (том 2, а. с. 91).

31 січня 2020 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трач Г. М. за реєстровим № 189, відповідно до якого на умовах, викладених у цьому договорі, продавець передає у власність, а покупець приймає у власність нерухоме майно, а саме: садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 298,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1848773632212, та земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221282801:02:131:0042, загальною площею 0,1200 га, цільове призначення - 01.05 для індивідуального садівництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1848663332212 (том 1, а. с. 15-19).

У пункті 6 договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки від 31 січня 2020 року передбачено, що за домовленістю сторін продаж садового будинку вчинено за 894 081 грн, земельної ділянки - за 1 888 713 грн.

Відповідно до пункту 10 договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки від 31 січня 2020 року заява чоловіка покупця - ОСОБА_1 про надання згоди дружині на підписання цього договору, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трач Г. М. за реєстровим № 188, отримана та доведена до відома продавця, і приєднана до примірника цього договору, що залишається у справах нотаріуса.

31 січня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 31 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трач Г. М. за реєстровим № 190, ОСОБА_2 придбала земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим`є, кадастровий номер 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, цільове призначення - 01.03, для ведення особистого селянського господарства, вартістю 143 820 грн (том 1, а. с. 85-86).

Відповідно до пункту 9 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 січня 2020 року заява чоловіка покупця - ОСОБА_1 про надання згоди дружині на підписання цього договору, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трач Г. М. за реєстровим № 188, отримана та доведена до відома продавця, і приєднана до примірника цього Договору, що залишається у справах нотаріуса.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 січня 2020 року № 198577344, № 198580635, № 198576761 право власності на спірні садовий будинок та земельні ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 (том 1, а. с. 12-14).

Згідно з висновками експерта Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСПЕЦЕКСПЕРТ» від 03 жовтня 2023 року, зробленими за результатами оцінки на замовлення ОСОБА_2 , ринкова вартість садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 298,6 кв. м, та земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221282801:02:131:0042, загальною площею 0,1200 га, становить 7 733 200 грн; вартість земельної ділянки, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Зазим`є, кадастровий номер 3221282801:02:131:0186, площею 0,0559 га, становить 360 800 грн (том 1, а. с. 61-63).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2023 року № 1684/11-2023, виконаного судовим експертом Свістуновим І. С. на замовлення ОСОБА_1 , дійсна (ринкова) вартість садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , площею 298,6 кв. м, та земельних ділянок із кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042, 3221282801:02:131:0186, загальною площею 0,1759 га, станом на дату проведення експертизи становить 14 844 100 грн (том 1, а. с. 147-181).

З огляду на податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2016-2022 роки ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, що здійснює підприємницьку діяльність з оцінювання ризиків та завданої шкоди (том 1, а. с. 64, 108-126, 186-206).

Відповідно копії трудової книжки ОСОБА_2 остання у період з 01 березня 2018 року до 14 травня 2019 року перебувала на посаді викладача- координатора відділу підготовки викладачів Національної школи суддів України (том 2, а. с. 10-11).

Указом Президента України від 07 травня 2019 року № 195/2019 ОСОБА_2 призначена на посаду судді Верховного Суду у Касаційний кримінальний суд (том 2, а. с. 11-12).

У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_7 (син сторін), ОСОБА_8 (невістка сторін), які повідомили про те, що у 2018 році ОСОБА_2 переїхала до с. Зазим`я Броварського району Київської області у зв`язку із працевлаштуванням до Національної школи суддів. ОСОБА_1 до них приїжджав, сторони підтримували сімейні відносини.

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 кожен окремо повідомили, що знають подружжя ОСОБА_5 давно, вони підтримували з ними стосунки до 2021 року, до того часу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтримували сімейні стосунки.

У судовому засіданні суду першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_11 , який повідомив про те, що компанія його тестя займалась ремонтними роботами у будинку АДРЕСА_1 , де замовником була ОСОБА_2 , з якою він контактував, підписував акти виконаних робіт. Свідок повідомив, що ОСОБА_2 фінансувала ремонтні роботи у будинку.

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Лісовською О. В., задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Відповідно до частини першої статті 60 CK України, майно, набуте, подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), постанову Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18)).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України)).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Відповідно до частин першої, другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

У частині третій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див.: пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Разом із цим, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

На відміну від частини другої статті 120 СК України, яка містить імперативний припис про те, що одним із правових наслідків встановлення режиму окремого проживання є те, що майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі, частина шоста статті 57 СК України лише допускає можливість визнання судом особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.

Отже, законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно, набуте дружиною, чоловіком в період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2022 року у справі № 149/2479/20 (провадження № 61-14123св21), від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19 (провадження № 61-18866св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частина першої - третьої статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, вирішуючи вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визнання нерухомого майна її особистою приватною власністю, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що садовий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки із кадастровими номерами 3221282801:02:131:0042, 3221282801:02:131:0186, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , були набути сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, тому вказане нерухоме майно є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу між ними у рівних частках.

ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна подружжя, не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовувалися її заперечення, зокрема факту того, що спірне нерухоме майно було придбано нею за власні кошти у період, коли сторони фактично припинили шлюбні відносини.

У постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 761/28358/15-ц Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають не лише підстави й час набуття такого майна, а й обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Верховний Суд також виходить із того, що частина шоста статті 57 СК України передбачає право суду, а не його обов`язок визнати майно особистою приватною власністю одного з подружжя. Тому сторона, яка посилається на фактичне припинення шлюбних відносин як на підставу для непоширення на майно режиму спільної сумісної власності або для виключення боргового зобов`язання з кола спільних зобов`язань подружжя, повинна довести відповідні обставини належними та допустимими доказами.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи ОСОБА_2 про фактичне припинення шлюбних відносин з 2018 року як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують презумпцію спільності майнових прав і обов`язків подружжя, які виникли за час шлюбу.

Суди також правильно урахували, що згода ОСОБА_1 на придбання ОСОБА_2 спірного садового будинку та земельних ділянок була надана та зафіксована в пунктах 9, 10 договорів купівлі-продажу від 31 січня 2020 року, підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя у спільну сумісну власність.Вказані договори було підписано ОСОБА_2 без будь-яких заперечень.

ОСОБА_2 , укладаючи договори купівлі-продажу садового будинку та земельних ділянок та будучи обізнаною про наявність згоди чоловіка відповідного змісту, мала зважати на правові наслідки, пов`язані з набуттям майна під час шлюбу у такий спосіб.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 зроблено висновок про те, що згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не спростувала презумпцію спільності майна подружжя належними та допустимими доказами.

Оскільки презумпція належності спірного майна до спільної власності подружжя не спростована, суди попередніх інстанцій, з урахуванням засад змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, правильно здійснили поділ нерухомого майна між колишнім подружжям у рівних частинах.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.

Наведені заявником у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості, та встановлених на їх підставі обставин. Проте на підставі вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Тому такі доводи відхиляються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду частині - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду