ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 205/1384/21

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорішена Б. С., боржник - ОСОБА_2 .

Скарга обґрунтована тим, що на виконанні у державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження

№ НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 26 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів доходу батька, щомісячно, але не менше ніж

50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 19 лютого 2021 року до досягнення дитиною повноліття.

29 січня 2024 року та 15 лютого 2024 року державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого в період з березня 2022 року по грудень 2023 року (включно) розрахунок заборгованості обчислювався державним виконавцем виходячи з доходу отриманого боржником у розмірі 14 479 грн щомісячно.

05 липня 2024 року представником стягувача отримано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 05 липня 2024 року, згідно з яким розмір аліментів у період з березня 2022 року по грудень 2023 року (включно) обчислювався державним виконавцем виходячи з отриманого боржником доходу у розмірі 0,01 грн (одна копійка).

Отже, здійснюючи вказаний розрахунок, державний виконавець помилково виходив з того, що у період з березня 2022 року по грудень 2023 року (включно), боржник був офіційно працевлаштований, оскільки розрахунок мав здійснюватися відповідно до середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, яка становила 14 479 грн у місяць.

Протиправність дій державного виконавця полягає у тому, що останній будучи достовірно обізнаним, що за період з березня 2022 року по грудень 2023 року боржник не отримував заробітну плату, при здійсненні розрахунку в Автоматизованій системівиконавчого провадженнявніс в систему завідомо неправдиву інформації, відповідно до якої боржник нібито отримував заробітну плату (дохід) у зазначений проміжок часу.

Таким чином, державний виконавець на підставі внесеної ним неправдивої інформації про отримання доходу боржником, в подальшому здійснив розрахунок щомісячного розміру аліментів за період з березня 2022 року по грудень 2023 року (включно), який склав 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - 1 416,50 грн щомісячно, разом з тим при здійсненні розрахунку виходячи з середньої заробітної плати для Дніпропетровської області, розмір аліментів мав складати 3 619,75 грн щомісячно.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправними дії державного виконавця Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорішена Б. С. щодо визначення щомісячного розміру аліментів за період з березня 2022 року по грудень 2023 року (включно) у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 при здійсненні розрахунку розміру заборгованості зі сплати аліментів 05 липня 2024 року;

- зобов`язати державного виконавця здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів відповідно до положень закону з урахуванням інформації про середню заробітну плату працівника для даної місцевості за період з березня 2022 року по грудень 2023 року (включно), та з урахуванням доходів отриманих ОСОБА_2 у ІІ кварталі 2022 року у розмірі 2 748,6 грн, 200,4 грн, 11 605,58 грн; у ІІІ кварталі 2022 року у розмірі 400 грн; у ІV кварталі 2022 року у розмірі 1 366,46 грн; у І кварталі 2023 року у розмірі 12,17 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня

2024 року узадоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який було неодноразово продовжено.

Боржник ОСОБА_2 у період з березня 2022 року по грудень 2023 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати за згодою сторін на час дії воєнного стану.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у державного виконавця не було підстав розраховувати заборгованість за аліментами іншим чином, оскільки боржник не був звільнений з посади менеджера зі збуту товариства з обмеженою відповідальністю «Марант» (далі - ТОВ «Марант»), а перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду скарги, державний виконавець правомірно здійснив розрахунок заборгованості за аліментами в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 у період з березня 2022 року по грудень 2023 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати, тому у державного виконавця не було підстав розраховувати заборгованість за аліментами іншим чином, оскільки боржник не був звільнений з посади менеджера зі збуту у ТОВ «Марант», а перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

Таким чином, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що державний виконавець правомірно здійснив розрахунок заборгованості за аліментами у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

У квітні 2025 року ОСОБА_4 , в інтересах якої дії адвокат Трофімов Д. Ю., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої дії адвокат Трофімов Д. Ю., на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Касаційна скарга мотивована тим, що 29 січня 2024 року державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого у період з березня 2022 року по грудень 2023 року (включно) обчислювався державним виконавцем виходячи з доходу отриманого боржником у розмірі 14 479 грн щомісячно.

15 лютого 2024 року державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого в період з березня

2022 року по грудень 2023 року (включно) обчислювався державним виконавцем виходячи з доходу отриманого боржником у розмірі

14 479 грн щомісячно.

05 липня 2024 року представником стягувача було отримано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 05 липня 2024 року, згідно з яким у період з березня 2022 року по грудень 2023 року (включно) відповідна заборгованість обчислювалася державним виконавцем виходячи з отриманого боржником доходу у розмірі 0,01 грн.

Заявник вважала, що оскільки, у період з березня 2022 року по грудень

2023 року включно боржник заробітну плату не отримував, тому наявні підстави для розрахунку заборгованості за аліментами виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Мотивувальна частина

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

На виконанні Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Дніпропетровська 26 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки усіх видів доходу батька, щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 19 лютого 2021 року до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з наказом ТОВ «Марант» від 01 березня 2022 року № 6-к ОСОБА_2 за його заявою від 28 лютого 2022 року надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на час дії воєнного стану.

Відповідно до довідки ТОВ «Марант» від 14 червня 2022 року № 1 дохід

ОСОБА_2 за період з 01 грудня 2021 року по 31 травня 2022 року склав

19 560 грн.

05 липня 2024 року державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості за аліментами, згідно з яким розмір аліментів за період з березня 2022 року по грудень 2023 року (включно) обчислювався державним виконавцем виходячи з отриманого боржником доходу у розмірі 0,01 грн.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).

Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17).

У частинах першій, третій, четвертій, восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, зокрема, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Визначення суми заборгованості за аліментами, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті.

У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця. Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (стаття 195 СК України).

Судом установлено, що, здійснюючи розрахунок заборгованості за аліментами за спірний період, державним виконавцем було враховано заробітну плату боржника у розмірі 0,01 грн, оскільки ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Марант», протефактично не отримував заробітну плату, тому що знаходився у відпустці без збереження заробітної плати за згодою сторін на час дії воєнного стану.

Внаслідок вказаних обставин державним виконавцем розраховано заборгованість за аліментами виходячи з отриманих боржником коштів, тобто не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тлумачення статей 71 Закону України «Про виконавче провадження» та 195 СК України свідчить, що у разі стягнення аліментів, присуджених у частці від заробітку (доходу), їх розмір визначається виконавцем:

1) з фактичного заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержував, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України;

2) із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості для платника аліментів, який не працював.

Аналіз статті 195 СК України свідчить про те, що заборгованість по аліментам, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу) платника за час, протягом якого не здійснювалося стягнення. Під час відпустки без збереження заробітної плати заробіток не нараховується, тобто неоплачувана відпустка працівника не породжує жодної виплати.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відсутність фактичного доходу при збереженні трудових відносин (нульова заробітна плата) не звільняє боржника від обов`язку по утриманню дитини, тому заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), для платника аліментів, який перебуває у відпустці без збереження заробітної плати, визначається із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, оскільки боржник зберігає можливість законно працювати, а приховання відповідних доходів може свідчити про порушення прав та інтересів дитини.

Крім того, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не встановлює особливостей сплати аліментів особою, яка перебуває у відпустці без збереження заробітної плати.

У частині третій статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Аналіз норм вищевказаного закону та статті 84 КЗпП України свідчить про те, що роботодавцем надається працівнику відпустка без збереження заробітної плати виключно за його бажанням.

Тобто роботодавець позбавлений можливості з власної ініціативи направити працівника у відпустку без збереження заробітної плати, у тому числі у разі введення воєнного стану, виникнення загрози збройної агресії проти України.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд не врахував, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенство права; законність; справедливість, неупередженість та об`єктивність; співмірність заходів примусового виконання рішень.

Отже, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не врахував принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства і не звернув уваги на те, що аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), для платника аліментів, який перебуває у відпустці без збереження заробітної плати за згодою сторін на час дії воєнного стану (тобто на невизначений термін), який на час виникнення такої заборгованості заробітку (доходу) не отримував, визначається із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Таким чином, апеляційний суд у порушення зазначених положень закону не перевірив доводів заявника про те, що боржник перебуває у відпустці без збереження заробітної плати за згодою сторін на час дії воєнного стану (тобто на невизначений термін), вказані обставини свідчать про те, що за спірний період на роботодавця не покладено обов`язку щодо виплати працівнику заробітної плати.

Отже, у такий період боржник не отримував доходу, а тому розмір його заборгованості за аліментами мав бути розрахований державним виконавцем у порядку, визначеному частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною другою статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Що відповідатиме принципам дотримання якнайкращих інтересів дитини, справедливості та розумності.

У контексті дотримання якнайкращих інтересів дитини схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року у справі № 133/2281/24.

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених вище норм матеріального та процесуального закону, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд, вказуючи про відсутність підстав для задоволення скарги заявника, належним чином вищевказані обставини не перевірив.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Враховуючи наведене ухвалене апеляційним судом рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду