ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 466/13651/23

1. Описова частина

В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позовна заява обґрунтована тим, що між нею і ОСОБА_2 12 вересня 2013 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб.

В період перебування у шлюбі сторонами було набуто у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 217,1 кв. м., право власності на який було зареєстровано за відповідачем. 27 вересня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.

Після розлучення ОСОБА_2 відмовляється проводити розподіл спільного майна, зокрема зазначеного житлового будинку, добровільно, вважаючи такий своєю особистою власністю та покликаючись на те, що йому вказаний будинок був подарований матір`ю до укладення шлюбу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 217,1 кв. м, житловою площею 60,9 кв. м, зареєстрований 09 вересня 2019 року на праві власності за ОСОБА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Здійснено поділ спільного сумісного майна подружжя та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 травня 2026 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дацко А. С. залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивоване тим, що спірне майно, зареєстроване 09 вересня 2019 року на праві власності за ОСОБА_2 набуто ним за рахунок новоствореного за час шлюбу з позивачкою ОСОБА_1 майна, тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а отже, відповідно до вимог статей 60,62 СК України підлягає поділу між ними, виходячи з правил рівності часток подружжя у спільному майні.

08 липня 2026 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_2 - адвокат Коцюбинська Л. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі

№ 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 917/553/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 300/840/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/520/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 206/7058/13-ц, від 14 січня 2019 року у справі № 755/16633/15-ц, від 28 травня 2019 року у справі № 924/60/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 201/10517/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 522/21604/17, від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 754/2060/17, від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18, що передбачає вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2026 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Шевченківського районного суду м. Львова.

18 серпня 2026 року справа № 466/1365/23 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Коцюбинської Л. В. мотивована тим, що будинок був збудований у 1935 році та належав його дідові ОСОБА_3 . За договором дарування від 23 травня 1981 року, ОСОБА_3 подарував цей будинок своїй доньці, ОСОБА_4 - матері відповідача. 01 липня 2009 року ОСОБА_4 подарувала своїй доньці, ОСОБА_6 , 6/25 часток цього будинку, що підтверджується договором дарування від 01 липня 2009 року. 15 липня 2009 року ОСОБА_4 подарувала своєму синові, ОСОБА_2 , 65/100 частин будинку, що підтверджується договором дарування від 15 липня 2009 року. У власності ОСОБА_4 до моменту її смерті перебували 11/100 частин цього будинку. Після смерті ОСОБА_4 належну їй частку у будинку (11/100) успадкував її онук, ОСОБА_7 (племінник відповідача), що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 07 серпня 2019 року № 2304.

З вищенаведеного вбачається, що спірне майно, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_1 є родинним маєтком відповідача, збудованим у 1935 році, а відтак в жодному випадку не може вважатися новоствореним майном. Той факт, що спірне майно не є і не може бути новоствореним підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав та їх обтяжень від 09 вересня

2019 року, з якого вбачається що власником будинку є ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності - договір дарування, виданий 15 липня 2009 року.

Звертає увагу на те, що єдиним правовстановлюючим документом (а не документами, які визначали порядок користування будинком родиною ОСОБА_2 ) є договір дарування 65/100 частин житлового будинку, укладений до реєстрації шлюбу, а відтак він не може бути об`єктом поділу, виходячи зі змісту статті 60 СК України, яку суди помилково застосували до спірних правовідносин.

Обставини проведення реконструкції будинку родиною відповідача до укладення шлюбу підтверджуються також технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 03 лютого 2016 року. Рік забудови зазначених приміщень не вказаний, але з матеріалів інвентаризаційної справи, зокрема з рішення від 10 грудня 1991 року про узаконення прибудов, можна зробити висновок, що вони були зведені до 1991 року.

З цих документів слідує, що внаслідок реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 спільними зусиллями родини відповідача, а саме його матері ОСОБА_4 , відповідача ОСОБА_2 , його сестри ОСОБА_6 , а згодом і племінника ОСОБА_7 площа будинку у період до укладення шлюбу (у 2013 році) збільшилась з 88,1 кв. м до 319,3 кв. м, тобто на 231,2 кв. м. отже, суди першої та апеляційної інстанцій помилково реконструйований об`єкт нерухомості визначили як новостворений.

Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено ототожнення ідеальних часток нерухомого майна (зокрема щодо договору дарування 65/100 частин житлового будинку від 15 липня 2009 року ОСОБА_4 ОСОБА_2 ) порядку користування приміщеннями, що є порушенням.

Звертає увагу на те, що в договорі дарування був визначений встановлений на

2009 рік порядок користування майном, а саме вказано, в яких саме кімнатах проживали мати, її донька, син та онук. Проте, як вбачається зі змісту договору та випливає з правової природи спільної часткової власності, предметом договору не були і не могли бути, приміщення, які не набули статусу окремого об`єкта нерухомого майна, а також право користування допоміжними приміщеннями. Таким чином, в результаті поділу між співвласниками вже існуючого будинку утворились три окремі будинки.

Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково ототожнили момент набуття права власності з моментом державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Із правовстановлюючих документів, а саме з договорів дарування від 01 липня 2009 року та 15 липня 2009 року вбачається, що об`єктом дарування є власне ідеальна частка у житловому будинку.

Щодо неправильного застосування норм матеріального права, вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не застосовано ті норми права, які підлягали застосуванню, а саме статті 355, 356, 358, 363 Цивільного Кодексу України.

У серпні 2026 року представника ОСОБА_1 - адвокат Янівська Г. Я. подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 12 вересня 2013 року. 27 вересня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.

09 вересня 2019 року державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П. Т. в Державному реєстрі речових прав зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок на

АДРЕСА_1 загальною площею 217,1 кв. м, житловою площею 60,9 кв. м. Підставою реєстрації зазначено висновок ТОВ «Галбудпроект» від 06 вересня 2019 року та договір дарування від 15 липня 2009 року посвідчений Третьою Львівською державною нотаріальною конторою.

Згідно технічного паспорта, виготовленого ТОВ «Галбудпроект» станом на

06 вересня 2019 року на ім`я ОСОБА_2 , до складу будинку за адресою:

АДРЕСА_1 позначеного літерою А-2 входили на 1-му поверсі коридор площею 3,1 кв. м, житлова кімната прощею 12,6 кв. м, санвузол - 3,6 кв. м, комора - 10,3 кв. м, котельня -9,6 кв. м, гараж -36,5 кв. м. Всього по першому поверху загальна площа приміщень 75,7 кв. м. На 2-му поверсі кухня площею 38,8 кв. м, коридор - 6,5 кв. м, ванна кімната 6,3 кв. м, санвузол 1,5 кв. м, кухня 32,0 кв. м, житлові приміщення - 19,1 кв. м, 16,2 кв. м, 13,0 кв. м, санвузол 8,0 кв. м. Всього по другому поверху загальна площа приміщень 141,4 кв. м. Загальна площа будинку 217,1 кв. м, житлова площа 60,9 кв. м.

Також 09 вересня 2019 року державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П. Т. в Державному реєстрі речових прав зареєстровано за ОСОБА_7 право власності на житловий будинок на

АДРЕСА_1 загальною площею 67,3 кв. м, житловою площею 36,8 кв. м. Підставою реєстрації зазначено висновок ТОВ «Галбудпроект» від 06 вересня 2019 року та свідоцтво про право на спадщину від 07 серпня

2019 року, серія та номер: 2304, видане приватним нотаріусом Матвеєвою Ю. В.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи житловий будинок на АДРЕСА_1 побудований в 1935 році. До складу будинковолодіння станом на

02 квітня 2009 року входили А-1 житловий будинок загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 68,7 кв. м, Б цегляний гараж, В цегляний гараж, Г цегляний сарай, Д цегляний сарай, ворота, огорожа, хвіртка, замощення. Житловий будинок А-1 складався в цілому з чотирьох житлових кімнат та двох кухонь. Будинок був одноповерховий.

Власником будинковолодіння була ОСОБА_4 згідно дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Залізничної районної ради на підставі рішення № 444 від 10 грудня 1991 року.

01 липня 2009 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_6 6/25 частин будинку, а саме 2-1 коридор площею 2,0 кв. м, 2-2 кухня площею 10,0 кв. м, 2-3 санвузол площею 5,2 кв. м, 2-4 житлова кімната площею 16,2 кв. м, пг (а`-1) погріб, гараж В, сарай Г.

15 липня 2009 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 65/100 частин будинку, а саме - житлову кімнату 1-4 площею 15,6 кв. м, житлову кімнату 1-5 площею 19,2 кв. м, гараж Б, сарай Д, погріб.

11/100 частин будинку -житлова кімната 1-6 площею 17,3 кв. м залишилася у власності ОСОБА_4 .

В спільному користуванні дарувальника ( ОСОБА_4 ) та обдаровуваного

( ОСОБА_2 ) залишилися приміщення 1-1 коридор площею 4,9 кв. м, 1-2 кухня площею 5,5 кв. м, санвузол 1-3 площею 4,0 кв. м.

Отже, ОСОБА_2 отримав в дар в будинку А-1 приміщення житловою площею 34,8 кв. м та право користування допоміжними приміщеннями площею 14,4 кв. м.

Після смерті ОСОБА_4 її частку у праві власності на будинок успадкував

ОСОБА_7 .

Відповідно до довідки № 2/7362, виданої ОСОБА_7 ОКП ЛОР БТІ та ЕО 08 липня 2019 року для оформлення спадщини, 11/100 частин будинку на АДРЕСА_1 , а саме житлова кімната 1-3 (колишня 1-6) площею 17,3 кв. м належала на праві власності ОСОБА_4 , у спільному користуванні перебували приміщення 1-1 коридор площею 10,5 кв. м, 1-2 санвузол площею 5,0 кв. м (колишні 1-1 коридор площею 4,9 кв. м, 1-2 кухня площею 5,5 кв. м, 1-3 санвузол площею 4,0 кв. м.). Також у довідці вказано про проведення реконструкції будинку внаслідок якої станом на 08 липня 2019 року змінилася загальна площа з 105,9 кв. м на 123,3 кв. м, житлова площа з 68,3 кв. м на 69,0 кв. м. Кількість житлових кімнат (4) та кухонь (2) не змінилася.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Коцюбинської Л. В. задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц).

Відповідно до вимог частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до вимог статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16 та від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20 зазначено, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Як роз`яснено в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності на майно кожним з подружжя.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судами встановлено, що 09 вересня 2019 року державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П. Т. в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на приміщення житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 67,3 кв. м, житловою площею 36,8 кв. м. Підставою реєстрації зазначено висновок ТОВ «Галбудпроект» від 06 вересня 2019 року та свідоцтво про право на спадщину від 07 серпня 2019 року, серія та номер: 2304, видане приватним нотаріусом

Матвеєвою Ю. В.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 та наданих сторонами поверхових планів, технічних паспортів, до складу майна, зареєстрованого 09 вересня 2019 року на праві приватної власності за

ОСОБА_7 увійшли як успадковані після смерті ОСОБА_4 житлова кімната площею 17,3 кв. м, так і приміщення спільного з ОСОБА_2 користування : 1-1 коридор площею 10,5 кв. м, 1-2 санвузол площею 5,0 кв. м, (колишні 1-1 коридор площею 4,9 кв. м, 1-2 кухня площею 5,5 кв. м, 1-3 санвузол площею 4,0 кв. м) , а також належні на праві власності ОСОБА_2 за договором дарування від 15 липня

2009 року житлові приміщення 1-4 площею 15,6 кв. м та 1-5 площею 19,2 кв. м.

Судами встановлено, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи по будинку на АДРЕСА_1 відсутні дані про те, що до укладення шлюбу між сторонами в 2013 році внаслідок реконструкції будинку на АДРЕСА_1 його загальна площа збільшилася з 88,1 кв. м до 319,3 кв. м., тобто на 231,2 кв. м, як про це стверджує відповідач та його представники.

Отже, зареєстроване 09 вересня 2019 року державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П. Т. в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, якому присвоєно номер АДРЕСА_1 загальною площею 217,1 кв. м, житловою площею 60,9 кв. м не набуто за договором дарування від 15 липня

2009 року, посвідченим Третьою Львівською державною нотаріальною конторою.

Із 09 вересня 2019 року адресу АДРЕСА_1 отримало майно загальною площею 217,1 кв. м, котре було зареєстровано як власність

ОСОБА_2 та якого не існувало на дату укладення шлюбу між сторонами у вересні 2013 року.

За час шлюбу, сторонами спільно проведено реконструкцію (перепланування) майна, яке ОСОБА_2 отримав в дар від матері, у зв`язку з чим в 2016 році проведено технічну інвентаризацію та виготовлено новий технічний паспорт на будинок по АДРЕСА_1 (а.с. 83-86 том 1).

Станом на 2016 рік нерухомого майна, яке на сьогодні перебуває у власності ОСОБА_2 інвентаризовано не було, оскільки на той час воно ще не було збудоване.

Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що спірне майно, зареєстроване 09 вересня 2019 року на праві власності за

ОСОБА_2 набуто ним за рахунок новоствореного за час шлюбу з позивачкою ОСОБА_1 майна. Оскільки, відповідно до технічного паспорта від 06 вересня 2019 року (а. с. 79-79а том 2) вбачається суттєво змінену новобудову на відміну від поверхневого плану за 2005 рік (а. с. 11 том 1).

Також, судами встановлено, що три окремі будинки утворилися в результат поділу не відповідає дійсності, оскільки майно ОСОБА_2 як окремий будинок з іншими будівлями будувалося відразу та не було частиною раніше існуючого майна.

Встановивши зазначені обставини, суди дійшли правильного висновку про те, що спірне майно набуте сторонами в період зареєстрованого шлюбу та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а отже, відповідно до вимог статті 60 Сімейного Кодексу України підлягає поділу між ними, виходячи з правил рівності часток подружжя у спільному майні, в зв`язку з чим колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, повно і всебічно встановили обставини справи та надали належну правову оцінку наявним у справі доказам.

На спростування цих обставин відповідач не надав належних та достовірних доказів, в тому числі і висновків спеціалізованих експертних організацій, які б свідчили про те, що отримане ним за договором дарування майно, не зазнало істотного збільшення внаслідок трудових або грошових затрат подружжя. Клопотань про проведення відповідної експертизи щодо спірного майна відповідач під час розгляду справи також не заявляв.

Отже, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться в загальному до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, яким суди надали належну та обґрунтовану правову оцінку.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявників в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі

№ 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня

2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 12 вересня

2023 року у справі № 910/8413/21, у постановах Верховного Суду від 20 лютого

2018 року у справі № 917/553/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 300/840/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/520/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 206/7058/13-ц, від 14 січня

2019 року у справі № 755/16633/15-ц, від 28 травня 2019 року у справі № 924/60/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 16 вересня

2020 року у справі № 201/10517/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 522/21604/17, від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18, від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 754/2060/17, від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Відповідно до вимог частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Коцюбинська Л. С.які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду