ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/21829/20

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Позовна заява мотивована тим, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 травня 2013 року, який 07 листопада 2017 року було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_3

28 липня 2017 року між позивачем та відповідачем укладено договір про визначення місця проживання дитини та участі батьків в її вихованні, в якому погоджено, що батько має право безперешкодно зустрічатись з сином в будь-який час.

Разом з тим відповідач чинить перешкоди позивачу у спілкуванні з малолітньою дитиною, позбавляє його можливості бачитися з ним.

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просив суд:

- зобов`язати відповідача не чинити перешкоди позивачу у спілкуванні та вихованні його малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- встановити графік побачень та спілкування позивача з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 : кожну середу кожного тижня кожного місяця щорічно з 17 год 00 хв до 20 год 00 хв без присутності матері дитини; кожну суботу кожного тижня кожного місяця щорічно з 12 год 00 хв до 20 год 00 хв; щорічно 3 дні поспіль у період весняних, зимових і осінніх канікул відповідно до дат шкільного канікулярного графіку дитини без присутності матері дитини; щорічно 15 днів поспіль у період літніх канікул у відповідності з датами шкільного канікулярного графіку дитини без присутності матері дитини; щорічно у святкові дні (27 червня кожного року в день народження дитини, у православне Різдво, на Новий рік) з 11 год 00 хв до 15 год 00 хв без присутності матері дитини; необмежене спілкування батька з дитиною різними засобами зв`язку;

- зобов`язати відповідача письмово повідомляти позивача будь-якими засобами зв`язку з підтвердженням отримання батьком дитини даного повідомлення, точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини за два календарні дні до запланованої зустрічі згідно з графіком батька з дитиною, а у разі настання змін щодо цих питань повідомляти позивача будь-якими засобами зв`язку з підтвердженням батьком дитини даного повідомлення на наступний день з дня настання таких обставин.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 .

Встановлено наступний графік побачень та спілкування ОСОБА_2 зі своєю малолітньою дитиною - сином ОСОБА_3 з дня набрання рішенням законної сили: кожну середу кожного тижня кожного місяця щорічно з 17 год 00 хв до 20 год 00 хв без присутності матері дитини; кожну суботу кожного тижня кожного місяця щорічно з 12 год 00 хв до 20 год 00 хв; щорічно 3 дні поспіль у період весняних, зимових і осінніх канікул у відповідності з датами шкільного канікулярного графіку дитини без присутності матері дитини; щорічно 15 днів поспіль у період літніх канікул у відповідності з датами шкільного канікулярного графіку дитини без присутності матері дитини; щорічно у святкові дні (27 червня кожного року в день народження дитини, у православне Різдво, на Новий рік) з 11 год 00 хв до 15 год 00 хв без присутності матері дитини; необмежене спілкування батька з дитиною різними засобами зв`язку.

Зобов`язано ОСОБА_1 письмово повідомляти ОСОБА_2 будь-якими засобами зв`язку з підтвердженням отримання батьком дитини даного повідомлення, точну інформацію щодо фактичного місця навчання, проживання, перебування дитини за два календарні дні до запланованої зустрічі згідно графіку батька з дитиною, а у разі настання змін щодо цих питань повідомляти ОСОБА_2 будь-якими засобами зв`язку з підтвердженням батьком дитини даного повідомлення на наступний день з дня настання таких обставин.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач зазначала про те, що агресивна поведінка позивача відносно неї, а саме побиття, скандали, які вчиняв позивач, свідком яких була малолітня дитина, унеможливлює побачення дитини з батьком. ОСОБА_1 посилалась на те, що дитина боїться батька, при задоволенні позовних вимог, найкращим для малолітньої дитини буде спілкування з батьком в присутності матері.

Разом з тим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не надала належних та беззаперечних доказів на підтвердження того, що позивач несе загрозу малолітній дитині та його подальше спілкування з нею суперечило б інтересам дитини.

Відповідачем не надано доказів, що позивачем застосовувалось фізичне або психологічне насильство, недопустимі методи виховання відносно малолітнього сина.

Виходячи з пояснень відповідача суд першої інстанції дійшов висновку, що дитина склала негативний образ батька зі слів матері.

Позивач, будучи батьком дитини, прагне спілкування із нею, оскільки участь у вихованні та розвитку дитини є його правом та обов`язком.

Також судом першої інстанції враховано існування конфліктних взаємовідносин між позивачем і відповідачем, які підтверджуються численними зверненнями та заявами сторін до правоохоронних органів з приводу протиправних дій сторін відносно одна одної. Суд першої інстанції вважав, що такі обставини не свідчать про те, що батько несе загрозу малолітній дитині ОСОБА_3 .

Суд надав оцінку висновку психолога від 07 грудня 2020 року, згідно з яким у малолітньої дитини ОСОБА_3 визначений страх та емоційна тривога щодо батька, через поведінку і ставлення до матері та негативні дії з боку батька особисто до нього.

Проте суд першої інстанції врахував бажання позивача спілкуватися з малолітньою дитиною, підтримувати родинні стосунки, а також приймати участь в його вихованні.

Отже, обґрунтованими є доводи позивача щодо усунення йому перешкод та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 . Визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні не суперечать інтересам дитини, виходячи з її віку, фізичного та морального розвитку.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня

2024 року - змінено, викладено третій абзац резолютивної частини рішення наступного змісту:

«Встановити наступний графік побачень та спілкування ОСОБА_2 зі своєю малолітньою дитиною - сином ОСОБА_3 :

- протягом одного місяця адаптивного періоду систематичні побачення кожну середу кожного тижня з 16 год 00 хв до 18 год 30 хв, не менше однієї години, за присутності матері дитини та психолога; кожну суботу кожного тижня з 12 год 00 хв до 18 год 00 хв, не менше однієї години, за присутності матері дитини та психолога.

Після адаптивного періоду:

- кожну середу кожного тижня кожного місяця щорічно з 16 год 00 хв до 18 год 30 хв без присутності матері дитини;

- кожну суботу кожного тижня кожного місяця щорічно з 12 год 00 хв до 18 год 00 хв без присутності матері дитини;

- щорічно 3 дні поспіль у період весняних, зимових і осінніх канікул у відповідності з датами шкільного канікулярного графіку дитини без присутності матері дитини за бажанням дитини;

- щорічно 15 днів поспіль у період літніх канікул у відповідності з датами шкільного канікулярного графіку дитини без присутності матері дитини за бажанням дитини;

- щорічно у святкові дні (27 червня кожного року в день народження дитини, у православне Різдво, на Новий рік) з 11 год 00 хв до 15 год 00 хв без присутності матері дитини;

- спілкування батька з дитиною засобами зв`язку у вільний від навчання та занять час».

Виключено з абзацу четвертого резолютивної частини рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2024 року словосполучення «з підтвердженням отримання батьком дитини даного повідомлення».

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 існує спір щодо участі батька у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який у позасудовому порядку сторонами не вирішено.

Апеляційним судом установлено, що батько дитини проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 . Обставин, які б унеможливлювали право батька на спілкування із дитиною судом не встановлено, спілкування батька з дитиною відповідає інтересам останньої.

Дії відповідача свідчать про те, що вона створювала перешкоди у спілкуванні батька з дитиною.

Апеляційним судом установлено, що між сторонами виникли неприязні стосунки, що само по собі впливає на відносини між батьком та дитиною, за умови, що дитина постійно проживає разом з матір`ю, яка і формує її ставлення до оточуючих, у тому числі й до її батька. Налаштування дитини проти спілкування з батьком суттєво впливає на майбутні взаємовідносини між ними, що в свою чергу не відповідає меті та принципам сімейних відносин, і не відповідає якнайкращим інтересам самої дитини.

Позбавлення позивача прав щодо участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , може позбавити останнього родинних зв`язків з батьком, любові та турботи з його боку.

Відповідач не надала належних доказів на підтвердження того, що позивач, який є батьком дитини, несе загрозу для дитини та його подальше спілкування з малолітньою дитиною суперечило б інтересам останньої.

Разом з тим апеляційний суд не у повній мірі погодився з визначеним судом першої інстанції графіком спілкування позивача з дитиною.

Суд апеляційної інстанції здійснив запит до Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації з метою надання відповідного висновку щодо розв`язання спору у справі.

Відповідно до листа Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 16 жовтня 2024 року № 109-5921 малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Малолітня дитина відсутня на території України, що унеможливлює виконання дій, які передбачені частиною п`ятою статті 19 СК України, які є обов`язковими, при складанні відповідного висновку.

ОСОБА_1 надала докази перетину дитиною кордону та перебування дитини за кордоном і цих обставин позивач не заперечував.

Відповідач разом з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 перебуває у Словацькій Республіці на час розгляду справи судом, що не заперечувалося сторонами.

Апеляційним судом враховано, що раптовий відрив дитини від матері може зашкодити інтересам дитини та її психологічному стану. Для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прихильності сина до батька.

З огляду на наведене, необхідно визначити адаптивний період, на один місць, для спілкування ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , у присутності матері дитини, оскільки тривале перебування дитини із батьком без присутності матері може завдати психологічного стресу для дитини.

Крім того, з метою уникнення при налагодженні контакту між дитиною і батьком, з урахування зазначених обставин справи, запобігання психоемоційних негативних впливів на саму дитину, з урахуванням позиції позивача, апеляційний суд вважав за доцільне для повноцінного спілкування та налагодження батьківських стосунків між позивачем та дитиною, залучити спеціаліста з дитячої та сімейної психології на час адаптивного періоду.

Також, суд апеляційної інстанції, звернув увагу, що графік побачень не має передбачати зустрічей батька з дитиною в пізній час доби, оскільки дитині, зважаючи на її вік, потрібно дотримуватись певного режиму дня.

Відтак, враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміщення годин зустрічей батька з дитиною в бік денного часу.

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди не застосували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги докази, які були надані відповідачем, і які мають значення для правильного вирішення справи. Вказаними доказами підтверджено, що саме малолітня дитина не має бажання зустрічатися з батьком.

Судами встановлені дні побачень батька з сином без присутності психолога та матері. Проте судами не враховано, що саме дитина не хоче спілкуватись з батьком, і виконання рішення без згоди самої дитини неможливо.

У порушення вимог закону судами проігноровано докази, які підтверджують факт насильства позивача відносно відповідача у присутності малолітньої дитини.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Мотивувальна частина

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

03 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 630.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада

2017 року у справі № 761/28457/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1, за час перебування у шлюбі, у сторін народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії

НОМЕР_1 .

Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з матір`ю, ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами у справі.

28 липня 2017 року між сторонами було укладено договір про визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні.

Відповідно до умов договору батько має право за попереднім погодженням з матір`ю і враховуючи бажання дитини, та з урахуванням її стану здоров`я зустрічатися на території України (за місцем проживання матері) кожної останньої неділі місяця з 14 год 00 хв до 17 год 00 хв у присутності матері.

За попередньою домовленістю з матір`ю, батько має право самостійно забирати сина з помешкання матері в неділю з 14 год 00 хв та зобов`язується повернути сина того ж дня (в неділю) в помешкання матері не пізніше 17 год 00 хв. Сторони можуть, за взаємною згодою, визначити додаткові дні для побачення батька з дитиною, але обов`язково з урахуванням інтересів дитини, стану здоров`я та без відриву від навчального процесу, спортивних секцій, гуртків, чи інших заходів виховного характеру. Сторони домовились, що святкування дня народження син проводить з матір`ю. Батьки можуть домовитись про святкування дня народження сина в присутності обох батьків.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року у справі № 369/9177/20 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа- ОСОБА_2 .

Судом при розгляді справи № 369/9177/20 встановлено, що:

- 26 липня 2020 року ОСОБА_2 звертався до Вишнівського відділу поліції Києво-Святошинського відділу поліції головного управління національної поліції в Київській області з приводу того, що колишня дружина перешкоджає йому в побаченні з дитиною, що підтверджується довідкою інспектора ювенальної превенції про результати перевірки інформації, викладеної у зверненні.

- 21 вересня 2020 року ОСОБА_2 звертався до Вишнівського відділу поліції Києво-Святошинського відділу поліції головного управління національної поліції в Київській області з повідомленням щодо перешкоджання

ОСОБА_1 у побаченні з дитиною.

- 15 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського управління поліції головного управління національної поліції у м. Києві з заявою про встановлення місця проживання його сина, оскільки ОСОБА_1 переїхала з помешкання, в якому проживала, телефони заблокувала та встановити де знаходиться його син, він не може. Просив допомогти зв`язатися з ОСОБА_1 . Згідно з відповіддю Солом`янського управління поліції головного управління національної поліції у м. Києві від 20 листопада 2020 року № Н-6510/125/55/02-2020 на звернення ОСОБА_2 встановити фактичне місце проживання ОСОБА_1 та їх спільного сина не виявилось можливим.

- 29 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звертався до директора Міського центру дитини з заявою, в якій просив провести переговори між ним та ОСОБА_1 за участю посередника з метою врегулювання конфлікту, який склався у зв`язку з тим, що йому не дозволяють бачитись з сином.

- 29 листопада 2020 року та 31 січня 2021 року ОСОБА_2 звертався до поліції з повідомленнями про те, що відповідач перешкоджає йому у спілкуванні з малолітньою дитиною.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

Згідно зі статтею 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.

Статтею 7 Конвенції про контакт з дітьми передбачено, що під час вирішення спорів стосовно контакту судові органи вживають усіх належних заходів для: забезпечення поінформованості кожного з батьків про важливість для їхньої дитини та їх обох установлення та підтримання регулярного контакту з їхньою дитиною; заохочення батьків та інших осіб, які мають сімейні зв`язки з дитиною, до досягнення мирових угод стосовно контакту, зокрема шляхом використання сімейного посередництва та інших процедур для вирішення спорів; забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб.

В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року («Терещенко проти України» від 19 жовтня 2023 року, заява № 35481/20), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з частинами першою та другою статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами існує конфлікт щодо визначення способу участі батька у спілкуванні з малолітнім сином та його вихованні, який у добровільному порядку вони вирішити не можуть.

Отже, суди не встановили обставин, а відповідач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що поведінка чи дії позивача або наслідки його спілкування із малолітньою дитиною можуть суперечити інтересам дитини або впливати на нього негативно, перешкоджати його фізичному та духовному розвитку.

З метою забезпечення реалізації прав батька на участь у вихованні, розвитку сина та спілкування з дитиною, врахувавши обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, взявши до уваги необхідність збереження родинних відносин та емоційного зв`язку між батьком і сином, керуючись якнайкращими інтересами дитини, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для усунення перешкод позивачу у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною

Разом з тим апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прихильності сина до батька.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про визначення адаптивного періоду, строком на один місць, для спілкування ОСОБА_2 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , у присутності матері дитини із залученням відповідного спеціаліста з дитячої та сімейної психології на час такого періоду.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що графік побачень не має передбачати зустрічей батька з дитиною в пізній час доби, оскільки дитині, зважаючи на її вік, потрібно дотримуватись певного режиму дня, унаслідок чого необхідно було зменшити годин зустрічей батька з дитиною в бік денного часу.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що визначені судами способи участі батька у вихованні дитини не є остаточними і можуть бути змінені в подальшому, як за домовленістю батьків, з урахуванням інтересів дитини, так і у разі зміни істотних обставин за рішенням суду за позовом одного із батьків.

Відповідач, оскаржуючи у касаційному порядку судові рішення не наводить власних варіантів вирішення спору між сторонами з урахуванням положень закону.

З матеріалів справи вбачається, що клопотання відповідача про витребування доказів та виклик свідків розглянуто судом першої інстанції у судових засіданнях та відмовлено у їх задоволенні, оскільки відповідачем не було доведено необхідність витребування заявлених доказів та виклик свідків для вирішення спору, що спростовує відповідні доводи заявника у касаційній скарзі.

Таким чином, посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами проігноровано докази, які підтверджують факт насильства позивача відносно відповідача у присутності малолітньої дитини, є безпідставними, оскільки належними та допустимими доказами ці обставини не підтверджені. Також рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року у справі № 369/9177/20 встановлено, що відсутні докази вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 чи їх малолітньої дитини та докази про притягнення відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення відповідних протиправних дій, разом з тим зазначено, що між сторонами виник спір з приводу часу спілкування батька з сином. Отже, при розгляді справи № 369/9177/20 судом не встановлено ризиків настання насильства у майбутньому, тому зазначено про відсутність правових підстав для видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

Ураховуючи викладене, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки вказаних обставин.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та апеляційного суду є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду