ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 369/2173/24

Описова частина

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Вишневий ВДВС) Хайдарі Р. Р., стягувач - ОСОБА_2 .

Скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що 08 квітня 2021 року державним виконавцем Вишневого ВДВС Хайдарі Р. Р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 жовтня 2020 року у справі № 208/6136/15, яким з нього на користь ОСОБА_2 стягнено аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 11 серпня 2015 року, а починаючи з 08 липня 2017 року у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Указував, що 14 вересня 2023 року він отримав довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів № НОМЕР_2, складений державним виконавцем. Уважав указаний розрахунок заборгованості таким, що складений з порушенням Закону України «Про виконавче провадження» та СК України, оскільки з 11 серпня 2015 року до теперішнього часу він не працює, не отримує заробітку (доходу) в будь-якому вигляді, а заборгованість за аліментами визначається, виходячи із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості.

Стверджував, що станом на грудень 2023 року він не був зареєстрований як фізична особа-підприємець, тому місце реєстрації фізичної особи не є місцем отримання доходу, тобто не є «відповідною місцевістю» в розумінні закону. Заявник не розумів, яким чином визначена місцевість, в якій, на думку державного виконавця, отримано ним дохід з листопада 2015 року до цього часу, враховуючи, що за теперішньою адресою він зареєстрований лише з 22 лютого 2017 року, а до того часу був зареєстрований у м. Донецьку Донецької області.

18 вересня 2023 року та 01 листопада 2023 року він звертався із заявами до Вишневого ВДВС з вимогою здійснити перерахунок сум заборгованості та приведення довідки-розрахунку у відповідність до діючого законодавства. Станом на дату звернення відповідь не отримана.

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати дії державного виконавця Хайдарі Р. Р. зі складання розрахунку заборгованості за аліментами від 14 вересня 2023 року № НОМЕР_2 неправомірними;

- скасувати як незаконну довідку-розрахунок заборгованість зі сплати аліментів від 14 вересня року 2023 року № НОМЕР_2;

- зобов`язати державного виконавця виключити відомості щодо нього з Єдиного реєстру боржників аліментів;

- зобов`язати державного виконавця усунути всі наслідки порушень та скасувати всі рішення, підставою яких є неправомірний розрахунок сум аліментів;

- зобов`язати Вишневий ВДВС здійснювати розрахунок сум аліментів, виходячи з фактичних даних, що міститимуть: факт отримання доходу, регіон отримання доходу; місяць, в якому було отримано дохід.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року, постановленою у складі судді Янченко А. В., скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скаржник про порушення свого права дізнався 14 вересня 2023 року, коли отримав довідку-розрахунок заборгованості із сплати аліментів від 14 вересня 2023 року № НОМЕР_2. Із скаргою на дії державного виконавця скаржник звернувся до суду 02 лютого 2024 року, тобто із пропуском десятиденного строку на подачу скарги. Клопотань про поновлення пропущеного строку скаржник не заявив.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції вказав, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на доводи апеляційної скарги в частині неналежного повідомлення судом першої інстанції заявника про розгляд справи, тоді як пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року скасовано.

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області, стягувач - ОСОБА_2 , залишено без розгляду.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення заявника про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, а судове рішення ухвалене за його відсутності, на що посилається скаржник у своїй апеляційній скарзі, тому ця обставина є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Залишаючи без розгляду скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, суд апеляційної інстанції вказав, що заявник пропустив визначений частиною першою статті 449 ЦПК України десятиденний строк на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця і не заявляв клопотання про поновлення цього процесуального строку з поважних причин.

У лютому 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове про задоволення вимог скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Києво-Святошинського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження зазначає те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 760/19348/20 (провадження № 61-7645св21);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини першої, другої статті 195 ЦК України.

Вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Суд підійшов до розряду справи формально, приймав лише ті доводи, що стосуються клопотання про поновлення строків, однак не розглянув справу по суті.

Суд порушив норми процесуального права, оскільки не звернув увагу, що перш ніж звернутися до суду зі скаргою, він намагався вирішити спір в досудовому порядку, оскільки звертався до органів Вишневого ВДВС із заявою на бездіяльність і лише, коли не отримав відповіді звернувся до суду зі скаргою. Вважає, що він виконав вимоги статті 175 ЦПК України.

Суд проігнорував положення частини другої статті 127 ЦПК України, не поновив пропущений строк, зокрема за ініціативи суду. Стверджує, що йому під час розгляду справи не було надано можливості подати відповідну заяву про поновлення строку.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 жовтня 2020 року рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у справі № 208/6136/15 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини. Із ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з 11 серпня 2015 року, а починаючи з 08 липня 2017 року - в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

У виконавчому провадженні НОМЕР_1 державним виконавцем Вишневого ВДВС Хайдарі Р. Р. складено довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якої за період з 11 серпня 2015 року до 01 липня 2023 року заборгованість за аліментами складає 253 780,87 грн.

Із вказаною довідкою ОСОБА_1 ознайомлений 14 вересня 2023 року.

18 вересня 2023 року та повторно 01 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вишневого ВДВС з письмовою заявою про проведення перерахунку сум заборгованості.

Мотивувальна частина

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, (абзац 4 пункту 5 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказують на те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (див. постанову Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20)).

У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) Верховний Суд указав, що: «строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові».

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом (див. постанову Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року у справі № 910/18480/20).

Верховний Суд підкреслював, що: законодавець не відносить пропуск строку на подання скарги на дії виконавця до підстав відмови у задоволенні скарги; пропуск строку на подання скарги на дії виконавця є підставою для залишення скарги без розгляду (див. постанову Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі № 361/717/13-ц (провадження № 61-153св25)).

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України)

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановивши, що із оспорюваним розрахунком заборгованості зі сплати аліментів боржник ОСОБА_1 ознайомився 14 вересня 2023 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що подана 02 лютого 2024 року скарга на дії державного виконавця є такою, що подана з пропуском встановленого пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України десятиденного строку. З огляду на відсутність відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку для подачі скарги, а також ненадання заявником доказів на підтвердження причин поважності пропуску такого строку, суд апеляційної інстанції, з урахуванням зазначених вище вимог процесуального закону, вмотивовано залишив скаргу ОСОБА_1 без розгляду.

Більше того, заявник не заперечує факту ознайомлення з розрахунком заборгованості 14 вересня 2023 року та факту подачі скарги на дії державного виконавця у лютому 2024 року, водночас, поважних причин, які спричинили пропуск строку на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця, заявник не наводить.

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).

Водночас, колегію суддів взято до уваги, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів може бути наданий виконавцем боржнику на підставі поданої заяви (частина четверта статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суди попередніх інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (заява № 3236/03)) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судового збору не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду