ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 461/301/23

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця)» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: дорожня профспілкова організація Львівської залізниці; професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України про стягнення з відповідача додаткової одноразової грошової допомоги у зв`язку із виходом на пенсію за віком.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що до наказу АТ «Укрзалізниця» від 08 червня 2022 року №185/ос був звільнений з 24 червня 2022 року з посади заступника директора виконавчої регіональної філії з рухомого складу регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укразалізниця» за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, як наслідок припинено дію трудового договору. На момент звільнення з роботи стаж позивача становив 40 років 07 місяців 26 днів.

При виході на пенсію вказана додаткова допомога позивачу виплачена не була, при зверненні щодо її виплати позивач отримав від АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» відмову у формі листа від 23 вересня 2022 року за вих. №НЗК - ю/5013.

Позивач зазначає, що 07 вересня 2022 року він звернувся до голови правління АТ «Укрзалізниця» та голови правління профспілки залізничників і транспортних будівельників України із заявою про виплату додаткової одноразової грошової допомоги у зв`язку із виходом на пенсію.

23 вересня 2022 року регіональна філія «Львівська залізниця» надала відповідь позивачу, згідно якої повідомлено про відсутність підстав для виплати додаткової одноразової грошової допомоги згідно із п. 5.1.3 Колективного договору, укладеного між Державною адміністрацією залізничного транспорту України і дорожнім комітетом профспілки залізничників і транспортних будівельників України (далі -Колективний договір) враховуючи, що позивач набув право на пільгову пенсію ще до звільнення з регіональної філії «Львівська залізниця» 24 червня 2022 року та до досягнення пенсійного віку (60 років), підтвердженням чого є штамп у трудовій книжці позивача про призначення пенсії Залізничним об`єднаним управлінням пенсійного фонду України у м. Львові.

Позивач дійсно набув право на пенсію на пільгових умовах ще до моменту звільнення з роботи в регіональній філії «Львівська залізниця», оформив пенсію на пільгових умовах з 21 червня 2017 року. Однак, після оформлення пенсії на пільгових умовах продовжував працювати в регіональній філії до досягнення віку, який дає право на оформлення пенсії за віком, та звільнився з роботи з 24 червня 2022 року у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Позивач вважає, що незвільнення його з роботи на час призначення пенсії на пільгових умовах у 2017 році не позбавляє його права на додаткову матеріальну допомогу. Стверджує, що відповідно до п.5.1.3 Колективного договору, оскільки він вперше звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відтак має право на отримання основної і додаткової матеріальної допомог.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 травня 2023 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач реалізував своє право та оформив пенсію на пільгових умовах 21 червня

2017 року, і не звільнився з роботи протягом двох місяців після виникнення вперше права на одну з пенсій, за якою передбачено зниження пенсійного віку, а тому дійшов висновку про втрату ним права на отримання додаткової одноразової грошової допомоги при звільненні.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Довгань В. І., на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

28 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16, від 09 березня 2023 року у справі № 695/2077/21, суд апеляційної інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, застосувавши вимоги частини першої статті 359 ЦПК України, хоча ціна позову перевищувала сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тим самим порушив право позивача бути повідомленим про розгляд справи апеляційним судом.

Вирішуючи спір суди неправильно застосували до спірних правовідносин пункт 3.2.21 Галузевої угоди, укладеної між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників України (далі - Галузева угода) та пункт 5.1.3 Колективного договору, який суперечить пункту 3.2.21 Галузевої угоди.

За зазначеним пунктом Галузевої угоди, якщо працівник, досягши пенсійного віку, який дає право на пенсію за віком, на пільгових умовах або за вислугу років оформив пенсію, але при цьому не звільнився з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, то він не втрачає права на отримання матеріальної допомоги (основної і додаткової) при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Тобто, якщо працівник вперше звільняється за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком протягом двох місяців з моменту настання цього права і не скористався цим правом раніше, то такий працівник має право на одержання як основної так і додаткової матеріальної допомоги. Таку ж позицію викладено професійною спілкою залізничників і транспортних будівельників України в листі від 05 грудня 2022 року № ЦПРОФ-347/09, який надано позивачу на його звернення щодо виплати додаткової матеріальної допомоги. Тобто, основним критерієм виплати додаткової матеріальної допомоги є звільнення особи вперше за власним бажанням протягом двох місяців після настання права на пенсію.

21 червня 2022 року позивач набув право на призначення пенсії за віком на підставі абзацу першого статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки в цей день йому виповнилось

60 років. Вперше позивач звільнився з роботи 24 червня 2022 року у зв`язку з виходом на пенсію. На момент звільнення з роботи стаж позивача становив 40 років 07 місяців 26 днів.

Тобто, усі викладені в диспозиції пункту 3.2.21 Галузевої угоди умови для одержання додаткової матеріальної допомоги мали місце при звільненні позивача з роботи.

Натомість, суди безпідставно застосували пункт 5.1.3 Колективного договору, який суперечить пункту 3.2.21 Галузевої угоди та обмежує (звужує) коло суб`єктів на отримання додаткової допомоги.

Зазначає, що галузева (міжгалузева) угода є складовою частиною договірного регулювання заробітної плати. Угода встановлює для працівників галузі мінімальні і обов`язкові для врахування на подальших рівнях колективних переговорів галузеві норми в оплаті і умовах праці, пільги, трудові та соціальні гарантії. Положення угоди є обов`язковими для застосування при укладенні колективних договорів залізниць та їх структурних підрозділів, підприємств, організацій і установ залізничного транспорту і не обмежують права трудових колективів у розширенні соціальних гарантій та пільг за рахунок власних коштів та виключають право обмежувати встановлені мінімальні гарантії.

14 березня 2024 року АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення - без змін.

Інші учасники справи не скористались правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що 29 червня 2021 року між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір № 334-2021. За пунктом 1.1 Договору, такий укладено відповідно до статті 23 КЗпП України на визначений строк, встановлений за погодженням сторін в інтересах працівника та за його заявою до 29 червня 2022 року. Договір не є контрактом у розумінні частини третьої статті 21 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1.3. договору, працівник приймається на посаду заступника директора виконавчого регіональної філії з рухомого складу регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укразалізниця».

26 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до голови правління

АТ «Укрзалізниця» із заявою про звільнення його з посади за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію вперше за віком з виплатою одноразової грошової допомоги 24 червня 2022 року та припинення дії трудового договору від 29 червня 2021 року № 334-2021.

Наказом АТ «Укрзалізниця» №185/ос від 08 червня 2022 року звільнено

ОСОБА_1 24 червня 2022 року з посади заступника директора виконавчого регіональної філії з рухомого складу регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію та припинено дію трудового договору № 334-2021 від 29 червня 2021 року.

Наказом регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця»

№ 354/ос від 20 червня 2022 року оголошено наказ АТ «Укрзалізниця» від 08 червня 2022 року № 185/ос.

07 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до голови правління

«АТ «Укрзалізниця» та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України про виплату додаткової одноразової допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, у зв`язку із виходом на пенсію, в розмірі 7,5 середньомісячного заробітку (основний розмір підвищений на 50 % як працівнику, нагородженому знаком «Почесний залізничник» на підставі пункту 5.1.3. Колективного договору).

Листом регіональної філії «Львівська залізниця» № 713К.10/5013 від 23 вересня 2022 року позивачу відмовлено у виплаті додаткової одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 5.1.3 Колективного договору.

Мотивувальна частина

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Наприклад, Європейський суд з прав людини зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (KHARCHENKO v. UKRAINE, № 37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).

Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 366 ЦПК України після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зазначено, що «обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства».

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою (частина перша статті 368 ЦПК України).

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України (в редакції, що діяла на час призначення справи до розгляду в апеляційному суді) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Тлумачення норми, передбаченої частиною першою статті 369 ЦПК України свідчить, що лише визначивши ціну позову і якщо вона не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб апеляційний суд може розглядати апеляційні скарги на рішення суду без повідомлення учасників справи.

Подібні висновки були викладені в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №201/9229/19 та від 12 листопада 2025 року у справі

№ 523/18770/23.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 03 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 травня 2023 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року призначено справу до розгляду на 10 жовтня 2023 року на 10 год 30 хв, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. В указаній ухвалі апеляційний суд врахувавши характер спірних правовідносин, зокрема ціну позову, вважав за можливе проводити розгляд справи без повідомлення учасників справи.

У постанові від 10 жовтня 2023 року апеляційний суд, обґрунтовуючи своє рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи послався на те, що з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення додаткової одноразової грошової допомоги, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 пред`явив позов про стягнення додаткової одноразової грошової допомоги у зв`язку із виходом на пенсію за віком у розмірі 7,5 середньомісячного заробітку, тобто позовні вимоги майнового характеру, апеляційна скарга та рішення суду першої інстанції, інші документи не містять відомостей про ціну позову. Тому суд апеляційної інстанції був позбавлений можливості сверджувати, що ціна позову в цій справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, і розглядати справу в апеляційному порядку без повідомлення учасників справи.

Більше того, до касаційної скарги позивачем додана довідка про доходи, видана Регіональною філією «Львівська залізниця» Структурного підрозділу «Адміністративно-господарська служба» № 201 від 18 жовтня 2023 року, згідно якої середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за квітень-травень 2022 року складає 112 975,11 грн, а тому ціна позову в даному випадку може складати 847 313,32 грн, тобто є значно більшою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відомості про направлення вказаної ухвали Львівського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року про призначення справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін учасникам справи в матеріалах справи відсутні, як і підтвердження отримання останніми такої ухвали.

Отже, ОСОБА_1 , який подав касаційну скаргу, про дату, час і місце судового засідання в суді апеляційної інстанції на 10 жовтня 2023 року на 10 год 30 хв повідомлений не був, оскільки суд апеляційної інстанції помилково вважав можливим розглядати справу без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не повідомив його про розгляд справи, і ця обставина підтверджена, оскаржена постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на те, що встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, то інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.

За частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, у зв`язку із допущеними апеляційним судом вищенаведеними порушеннями норм процесуального права, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) зазначив, що у разі, якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Отже, у цьому випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи апеляційним судом, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду