ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/22124/24

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 12 червня 2017 року до квітня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року у справі № 753/7373/23.

У сторін є дочка ОСОБА_3 .

Фактично шлюбні відносини (проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства) остаточно припинилися з квітня 2023 року.

За час спільного проживання подружжям було набуто у власність 2 квартири, паркомісце та автомобіль, а саме:

трикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 102,6 кв м, житлова площа 58,9 кв м. Квартира набута за договором купівлі-продажу від 05 жовтня 2018 року, зареєстрованим в реєстрі за № 3872, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г. Квартира перебуває у спільній сумісній власності, право власності оформлене на позивача;

паркомісце площею 12,5 кв м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 , набуте за договором купівлі-продажу паркомісця від 22 березня 2019 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1002, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г. Паркомісце перебуває у спільній сумісній власності, право власності оформлене на відповідача;

двокімнатна квартира АДРЕСА_3 загальною площею 74,6 кв м, житлова площа 34,2 кв м. Квартира набута за договором купівлі-продажу від 16 червня 2017 року, зареєстрованим в реєстрі за № 963, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О. О., з урахуванням додаткової угоди № 1 від 31 жовтня 2017 року та додаткової угоди № 2 від 22 червня 2020 року. Квартира перебуває у спільній частковій власності, позивачу та відповідачу належать по 1/2 частки квартири;

автомобіль Scoda Octavia, д. н. з. НОМЕР_2 , 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 , зареєстрований на відповідача 23 вересня 2017 року.

Після розірвання шлюбу позивачка із малолітньою донькою продовжує мешкати за зареєстрованим місцем проживання у квартирі АДРЕСА_1 .

Інше спільне майно перебуває у володінні і розпорядженні відповідача.

При цьому квартиру АДРЕСА_3 та паркомісце відповідач здає в оренду та отримує від цього доходи, які використовує самостійно.

До подання цього позову позивач неодноразово зверталась до відповідача з пропозицією добровільного і мирного врегулювання питання поділу спільного майна шляхом укладення відповідної угоди.

Проте відповідач заявляв, що все майно, набуте під час шлюбу, належить йому та, якщо Позивачка разом з донькою бажає і далі проживати в квартирі по АДРЕСА_2 , має сплатити йому 50 000,00 дол. США та відмовитись від прав на інше майно.

При цьому, позивачка вимушена сплачувати податок на нерухоме майно за 2021 та 2023 роки за обидві квартири, в той час, коли відповідач квартиру на АДРЕСА_2 здає в оренду та використовує доходи від цього на власний розсуд.

Саме небажання відповідача здійснити поділ майна в позасудовому порядку, зайнята ним неконструктивна позиція з цього питання, а також інші недобросовісні дії, є перешкодами для реалізації права власності, створює несприятливі умови для нормальної життєдіяльності позивача та її неповнолітньої доньки.

Судовим експертом Свиридою О. М. було проведено оціночно-будівельну експертизу за результатами якої:

ринкова вартість трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 , становить 4 871 000 грн;

ринкова вартість двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 , становить 4 606 000 грн;

ринкова вартість паркомісця за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1, становить 481 000,00 грн.

Водночас, враховуючи відсутність доступу позивача до об`єкту спільної власності - автомобіля Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , її ринкову вартість позивач визначила за цінами продажів аналогічних автомобілів через найпоширеніші сайти з продажу вживаних авто, яка становить близько 340 000 грн.

Подальше перебування вказаного майна у спільній сумісній та спільній частковій власності з відповідачем позивач вважає неможливим, оскільки це позбавить її можливості самостійно на власний розсуд та в інтересах дитини розпоряджатися таким майном без згоди відповідача. З огляду на це, позивач вважає, що майно повинно бути розділено таким чином, що б після його поділу у кожної із сторін залишилась справедлива частина майна на правах особистої приватної власності, з урахуванням інтересів спільної дитини, яка перебуває на вихованні і утриманні позивача. Остання вважає за необхідне залишити на праві особистої приватної власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки проживання у вказаній квартирі пов`язане із відвідуванням донькою школи за місцем реєстрації, а також можливістю діставатися місця роботи позивача, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_6 . Крім того, у вказаній квартирі створені умови для проживання дитини, у доньки є окрема кімната, обладнана для неї. Водночас відповідач ніколи не висловлював своїх вимог щодо проживання у вказаній квартирі, а другу спільну квартиру, яка обладнана під офіс і не може бути використана позивачем для проживання з дитиною без здійснення відповідного ремонту та облаштування, відповідач передав в оренду. Тобто відповідач не має потреби у особистому використанні для проживання жодної з квартир, які наявні у спільній власності, оскільки має на праві приватної власності декілька будинків та земельних ділянок в Обухівському районі Київської області, де і мешкає.

Позивачка позбавлена можливості користування спільним паркомісцем, оскільки відповідач передав його в оренду іншій особі, проте його використання позивачем є необхідним з огляду на проживання в тому ж будинку, де розташоване паркомісце і необхідністю використання власного автомобіля для забезпечення власних потреб та потреб спільної з відповідачем дитини. Також вказане паркомісце може використовуватися як укриття під час повітряної тривоги. З огляду на це, позивач вважає, що після поділу майна паркомісце має залишитись у її особистій приватній власності. При цьому, позивач не претендує на отримання у власність після розподілу майна квартири АДРЕСА_3 та автомобіля Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , якими фактично користується відповідач. Позивачка просила врахувати ту обставину, що відповідачем з моменту припинення шлюбних відносин (квітень 2023 року) отримано не менше 500 000 грн доходу від здачі в оренду об`єктів спільного майна (19 місяців х (5 000, гривень + 24 000,00 грн) = 551 000 грн) та продовжує його отримувати.

ОСОБА_1 просила:

1) у порядку поділу спільного майна, набутого під час шлюбу, що є спільною власністю позивача та відповідача, визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на:

трикімнатну квартиру загальною площею 102,6 кв м, житлова площа 58,9 кв м, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1464193980000;

паркомісце за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1465522180000;

2) у порядку поділу спільного майна, набутого під час шлюбу, що є спільною власністю позивача та відповідача, визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право особистої приватної власності на:

двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 74,6 кв. м, житлова площа 34,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2136984280000;

автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_5 ;

3) припинити право спільної сумісної та спільної часткової власності сторін на поділене майно;

4) вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року:

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задоволено частково;

визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 102,6 кв. м, житловою площею 58,9 кв. м; паркомісце за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1465522180000; автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 ;

визнано об`єктом спільної часткової власності подружжя: квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 74,6 кв. м, житловою площею 34,2 кв. м;

в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

визнано за ОСОБА_1 право власності:

на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 102,6 кв. м, житловою площею 58,9 кв. м;

на 1/2 частину паркомісця за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1465522180000;

визнано за ОСОБА_2 право власності:

на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 102,6 кв. м, житловою площею 58,9 кв. м;

на 1/2 частину паркомісця за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1465522180000;

визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 ;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 у розмірі 170 000,00 грн;

припинено спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 ;

в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

згідно з висновком експерта № 409/10.2024, складеного 04 жовтня 2024 року судовим експертом Сверидою О. М., ринкова вартість трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 , становить 4 871 000,00 грн; ринкова вартість двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 , становить 4 606 000,00 грн; ринкова вартість паркомісця за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1, становить 481 000,00 грн;

разом з тим, стороною позивача, на підтвердження своїх доводів щодо заявлених позовних вимог також було долучено ряд документів у копіях, які досліджено судом: адвокатський запит № 1550АЗ від 23 вересня 2024 року, витяг з реєстру територіальної громади № 2024/012682162 від 21 жовтня 2024 року, витяг з реєстру територіальної громади № 2024/012682347 від 21 жовтня 2024 року, лист № 2-103/038/0924 від 12 вересня 2024 року, накладні від 13 вересня 2024 року, фіскальні чеки від 13 вересня 2024 року, описи вкладення від 13 вересня 2024 року, трекінг, роздруківки з мережі Інтернет щодо продажу автомобілів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, фотокартки, роздруківки з мережі Інтернет щодо оренди квартир, договір найму (оренди) нерухомого майна від 30 березня 2023 року з додатком № 1, акт здачі-приймання робіт (послуг) за Договором про надання послуг від 23 вересня 2024 року, замовлення від 09 вересня 2024 року на надання правничої допомоги, акт прийняття правничої допомоги від 08 листопада 2024 року;

згідно з висновком експерта № 4819/25-42 від 08 січня 2026 року за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, складеного експертом КНДІСЕ Лісниченко С., за яким ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_4 , на час проведення експертизи становить 4 760 035,00 грн без ПДВ; ринкова вартість паркомісця за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1, становить 701 440,00 грн без ПДВ;

майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу);

оскільки спірні об`єкти, а саме: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 102,6 кв. м, житловою площею 58,9 кв. м; паркомісце за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1465522180000; квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 74,6 кв. м, житловою площею 34,2 кв. м; автомобіль Skoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , придбані за час зареєстрованого шлюбу, то вони є предметом спільної власності колишнього подружжя;

суд констатував, що квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 74,6 кв. м, житловою площею 34,2 кв. м є об`єктом спільної часткової власності. Виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, суд вважав за доцільне визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль Skoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 , та стягнути з останнього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Skoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 у розмірі 170 000 грн 00 коп. При цьому судом враховано, що фактичним володільцем такого автомобіля є саме відповідач;

щодо посилання позивача про відступлення від рівності часток, враховуючи інтереси спільної з відповідачем дитини, суд зазначає таке. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Крім того, пунктом 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 Сімейного кодексу України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 Сімейного кодексу України). Разом з тим, під час розгляду справи встановлено, що відповідачем на постійній основі сплачуються аліменти на утримання дитини. В матеріалах справи не міститься доказів та під час розгляду справи їх не було здобуто, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, а тому підстав для відступлення від рівності часток немає;

у справі, яка розглядається судом, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно сторонами не спростована. Відтак, позов підлягає частковому задоволенню.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2026 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , залишено без задоволення;

рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

рішення суду першої інстанції мотивоване так: оскільки спірні об`єкти, а саме: квартира АДРЕСА_1 та гараж-паркомісце у ньому; квартира АДРЕСА_3 ; автомобіль Skoda Octavia, 2011 року випуску, придбані за час зареєстрованого шлюбу, то вони є предметом спільної власності колишнього подружжя. При цьому квартира АДРЕСА_2 є об`єктом спільної часткової власності; виходячи з рівності часток подружжя у спільному майні, суд вважає за доцільне визнати за відповідачем право особистої приватної власності на автомобіль та стягнути з останнього на користь позивачки грошову компенсацію половини його вартості у розмірі 170 000 грн. При цьому судом враховано, що фактичним володільцем такого автомобіля є саме відповідач; під час розгляду справи встановлено, що відповідачем на постійній основі сплачуються аліменти на утримання дитини. У матеріалах справи не міститься доказів та під час розгляду справи їх не було здобуто, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, а тому підстав для відступлення від рівності часток немає; у справі, яка розглядається судом, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно сторонами не спростована, тому позов підлягає частковому задоволенню (при задоволенні позову частково);

колегія суддів повністю погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та зроблені із правильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, а доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно вирішив спір, оскільки не здійснив реального поділу спільного майна подружжя та залишив за сторонами право власності на ідеальні частки у квартирі на АДРЕСА_2 і паркомісці, є необґрунтованими;

апеляційний суд вказав, що за загальним правилом поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, має здійснюватися в натурі, а у разі неподільності речі - шляхом присудження її одному з подружжя з вирішенням питання про компенсацію іншому з подружжя вартості його частки, якщо для цього наявні передбачені законом та встановлені судом підстави. Водночас саме по собі звернення до суду з вимогою про поділ майна подружжя не означає обов`язку суду безумовно погодитися із запропонованим стороною варіантом розподілу конкретних об`єктів, якщо такий варіант не забезпечує балансу майнових інтересів сторін, рівності їх часток або справедливості при вирішенні спору між сторонами;

у цій справі позивачка просила передати їй у особисту приватну власність трикімнатну квартиру на АДРЕСА_2 та паркомісце, а відповідачу - двокімнатну квартиру на АДРЕСА_2 та автомобіль. Однак суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з таким способом поділу, оскільки за встановлених обставин він не забезпечував справедливого та рівного розподілу спільного майна між сторонами. Апеляційний суд установив, що квартира на АДРЕСА_2 хоч і зареєстрована як житлова, однак фактично переобладнана та використовується як офіс, що сторони визнавали як під час розгляду справи судом першої інстанції, зокрема у судовому засіданні 21 січня 2025 року (т. 1 а. с. 169), так і під час апеляційного перегляду. Тобто сторони не заперечували, що вказаний об`єкт за своїм фактичним станом та призначенням не є рівноцінним трикімнатній квартирі на АДРЕСА_2 як житлу, пристосованому для постійного проживання. Посилання представника позивача на те, що саме відповідач ініціював переобладнання квартири під перукарню та отримує доходи від оренди, не впливає на висновки суду, оскільки таке переобладнання відбувалось в період шлюбу, відповідно презюмується, що за згодою обох з подружжя. Також колегія суддів вважає, що те, що сторони під час шлюбу не зареєстрували переобладнану квартиру як об`єкт комерційної нерухомості, не впливає на вирішення спору про поділ майна за доведеності здійснення переобладнання житла на комерційну нерухомість. За таких обставин запропонований позивачкою варіант поділу фактично передбачав передачу їй у приватну власність трикімнатної квартири, яка використовується як житло, та паркомісця у тому самому будинку, а відповідачу - двокімнатної квартири, яка фактично використовується як офіс, та автомобіля. Формальне порівняння цих об`єктів лише за їх юридичним режимом або кількістю кімнат не відображає їх реальної споживчої, функціональної та майнової природи. Квартира, пристосована для проживання сім`ї, і квартира, фактично переобладнана під офіс, не є тотожними за своїм практичним значенням для сторін, навіть якщо обидва об`єкти зареєстровані як житлова нерухомість;

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19 звертав увагу на те, що визнання права на частку у спільному майні є зміною правового режиму спільної власності, а не поділом майна в натурі, і такий спосіб допускається як виняток тоді, коли неможливо провести реальний поділ спільного майна, зокрема з виплатою компенсації вартості частки іншому з подружжя. Саме така ситуація має місце у цій справі, оскільки запропонований позивачкою реальний поділ не забезпечував справедливого співвідношення між обсягом майна, яке мало перейти кожній стороні, а іншого належно обґрунтованого та процесуально придатного варіанта реального поділу, який би відповідав принципу рівності часток, сторонами не доведено. Посилання на те, що збереження за сторонами часток у квартирі на АДРЕСА_2 та паркомісці не припиняє спір між ними, не може бути самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки завданням суду у цій справі було вирішення заявленого спору про поділ майна подружжя з дотриманням норм матеріального права та принципу рівності часток, при цьому бажання однієї зі сторін повністю припинити будь-які майнові зв`язки з іншим співвласником не може реалізовуватися шляхом передачі їй більш цінного або більш функціонально придатного майна.

ураховуючи, що у справі фактично йдеться не про два рівноцінні житлові об`єкти, а про три різні за своєю правовою та фактичною природою об`єкти нерухомості - трикімнатну квартиру, двокімнатну квартиру, фактично переобладнану під офіс, і паркомісце, а також одну рухому річ - автомобіль, колегія суддів погоджується з тим, що реальний поділ шляхом передачі позивачці квартири на АДРЕСА_2 і паркомісця, а відповідачу квартири на АДРЕСА_2 та автомобіля за встановлених у справі обставин не відповідав би засадам справедливості, добросовісності та розумності. Водночас суд правильно визнав об`єктами спільної сумісної власності подружжя квартиру на АДРЕСА_2 , паркомісце та автомобіль, визначив за кожною стороною право власності на 1/2 частину квартири на АДРЕСА_2 і паркомісця, а автомобіль, яким фактично користується відповідач, передав у його особисту приватну власність із присудженням позивачці компенсації 1/2 його вартості.

колегія суддів також взяла до уваги доводи апеляційної скарги про проживання позивачки разом із малолітньою дитиною у квартирі на АДРЕСА_2 , проте ці обставини самі по собі не є підставою для відступу від рівності часток подружжя, оскільки інтереси дитини можуть враховуватися судом при виборі способу поділу майна та визначенні того, кому саме доцільно передати певний об`єкт, однак для збільшення частки одного з подружжя необхідна наявність передбачених статтею 70 СК України підстав, чого в межах цієї справи не встановлено. Суд першої інстанції встановив, що відповідач на постійній основі сплачує аліменти на утримання дитини, а матеріали справи не містять належних доказів того, що він не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім`ї;

Аргументи учасників справи

30 липня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2026 року(повна постанова складена 02 липня 2026 року), в якій просила:

оскаржені судові рішення скасувати;

ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог;

вирішити питання щодо судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судовими рішеннями реального, фактичного поділу майна, як такого, не відбулось, оскільки лише на автомобіль було припинено право спільної власності з виплатою позивачці грошової компенсації. Дві квартири та паркомісце, як були до рішення у спільній власності сторін з рівними частками, так і залишились. Отже, суди першої і апеляційної інстанції такі не спромоглись поділити дві квартири між двома особами щоб вирішити спір та уникнути подальших судових процесів;

головний критерій поділу - припинення відносин спільної власності. Суд також враховує інтереси неповнолітніх дітей при визначенні, хто з батьків отримає житло, де проживають діти. В той же час, Київським апеляційним судом критерієм поділу визначені окремі споживчі якості об`єктів житлової нерухомості;

спір між сторонами має бути вирішено в межах однієї справи, уникаючи подальших судових процесів щодо виділу часток, виселення чи вселення або порядку використання майна. Суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення подальшого його виконання;

судове рішення не має породжувати стан невизначеності відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту. Оскаржені судові рішення не вичерпали відповідний конфлікт, залишили стан невизначеності у відносинах між сторонами спору;

відмовляючи у реальному поділі майна подружжя судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що наявність спільної власності породжує множинність суб`єктів права власності на один об`єкт (так званий «будинок розбрату»). Це зумовлює досить складну структуру правовідносин зовнішніх (у відносинах з третіми особами) та внутрішніх (між співвласниками з приводу здійснення або припинення права спільної власності), що породжує конфлікти та спори, розв`язання яких як раз і є основною задачею суду, яку судами першої та апеляційної інстанції у цій справі не виконано;

позивач не заперечує проти оскаржених судових рішень в частині визнання за відповідачем права власності на автомобіль. В той же час, його вартість доцільно врахувати при поділі об`єктів нерухомого майна. Для позивача принциповим є визнання за нею одноособового права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка є єдиним житлом у з донькою. В той же час, позивач вважає, що позовні вимоги (запропонований позивачем варіант поділу спільного майна) є найбільш ефективним способом врегулювання спору, при якому кожна сторона отримує по окремій квартирі. Такий варіант розподілу враховує інтереси спільної дитини та відповідає фактичному порядку використання спільного майна, що склався після припинення шлюбних відносин сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

06 жовтня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.↗

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 серпня 2026 року вказано, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц; від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20; від 14 лютого 2024 року у справі № 752/18272/18; від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; від 23 листопада 2024 року у справі № 205/10161/21; у справі № 161/19647/23; від 17 травня 2022 року у справі № 520/2224/19-ц

Фактичні обставини

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 червня 2017 року.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 серпня 2023 року в справі № 753/7373/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112569369), яке набрало законної сили 04 вересня 2023 року, шлюб між сторонами розірвано.

05 жовтня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Сіті Прем`єр» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), останньою було придбано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , загальна площа 102,6 кв. м, житлова площа 58,9 кв. м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г., зареєстровано в реєстрі за № 3872. Вказану квартиру було зареєстровано на праві власності за позивачем 05 жовтня 2018 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав.

16 червня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» (продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_6 (покупці), останніми було придбано в рівних частинах кожним майнові права на квартиру АДРЕСА_8 27 у Дніпровському районі м. Києва. Квартира, майнові права на яку купують покупці, має наступні характеристики: № квартири - 60, поверх - 7, загальна площа - 74,54 кв. м, житлова площа - 34,17 кв. м, кількість кімнат - 2. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О. О., зареєстровано в реєстрі за № 963.

31 жовтня 2017 року на підставі договору про внесення змін та доповнень № 1 до Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О. О. 16 червня 2017 року за реєстровим № 963, укладеного між Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» (продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (покупці), сторони дійшли згоди замінити майнові права на квартиру АДРЕСА_8 у складі проєкту реконструкції та забудови території мікрорайону, обмеженого вулицями Попудренка, Мініна, Червоноткацькою та Червоногвардійською, будівельна адреса: АДРЕСА_9 , на майнові права на квартиру АДРЕСА_3 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О. О., зареєстровано в реєстрі за № 1667.

22 червня 2020 року додатковою угодою № 2 до Договору купівлі-продажу від 16 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Гуцевич О. О. за реєстровим № 963, укладеної між Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» (продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (покупці), внесено зміни до зазначеного договору.

Відповідно до акта прийому-передачі квартири АДРЕСА_10 від 01 липня 2020 року, Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» сторонам було передано квартиру у житловому будинку за поштовою адресою: АДРЕСА_11 . Вказану квартиру було зареєстровано на праві спільної часткової власності по 1/2 за позивачем та відповідачем 01 липня 2020 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав.

22 березня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Сіті Прем`єр» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), останнім було придбано паркомісце, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1 , загальна площа 12,5 кв. м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н. Г., зареєстровано в реєстрі за № 1002. Вказане паркомісце було зареєстровано на праві власності за відповідачем 22 березня 2019 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав.

Відповідно до відповіді від 26 вересня 2024 року № 31/26-1550аз, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві повідомив, що станом на 26 вересня 2024 року транспортний засіб Skoda Octavia, 2011 року випуску, об`єм двигуна 1598 куб. см, номер кузова НОМЕР_5 , обліковується зареєстрованим на ім`я ОСОБА_2 , дата реєстрації - 23 вересня 2017 року.

Згідно з висновком експерта № 409/10.2024, складеним 04 жовтня 2024 року судовим експертом Сверидою О. М., ринкова вартість трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 , становить 4 871 000,00 грн; ринкова вартість двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 , становить 4 606 000,00 грн; ринкова вартість паркомісця за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1, становить 481 000,00 грн.

Разом з тим, стороною позивача на підтвердження своїх доводів щодо заявлених позовних вимог також було долучено низку документів у копіях, які досліджено судом: адвокатський запит № 1550АЗ від 23 вересня 2024 року, витяг з реєстру територіальної громади № 2024/012682162 від 21 жовтня 2024 року, витяг з реєстру територіальної громади № 2024/012682347 від 21 жовтня 2024 року, лист № 2-103/038/0924 від 12 вересня 2024 року, накладні від 13 вересня 2024 року, фіскальні чеки від 13 вересня 2024 року, описи вкладення від 13 вересня 2024 року, трекінг, роздруківки з мережі Інтернет щодо продажу автомобілів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, фотокартки, роздруківки з мережі Інтернет щодо оренди квартир, договір найму (оренди) нерухомого майна від 30 березня 2023 року з додатком № 1, акт здачі-приймання робіт (послуг) за Договором про надання послуг від 23 вересня 2024 року, замовлення від 09 вересня 2024 року на надання правничої допомоги, акт прийняття правничої допомоги від 08 листопада 2024 року.

Згідно з висновком експерта № 4819/25-42 від 08 січня 2026 року за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, складеним експертом КНДІСЕ Лісниченко С., ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_4 , на час проведення експертизи становить 4 760 035,00 грн без ПДВ; ринкова вартість паркомісця за адресою: АДРЕСА_2 , гараж НОМЕР_1, становить 701 440,00 грн без ПДВ.

Щодо позовних вимог припинити право спільної сумісної та спільної часткової власності сторін на поділене майно

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту (див. пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

У справі, що переглядається:

позивач просила припинити право спільної сумісної та спільної часткової власності сторін на поділене майно;

суди припинили спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 та не врахували, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту;

в частині позовних вимог про припинення спільної сумісної власності на інше майно суди відмовили в позові;

суди не врахували, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту;

тому судові рішення в частині припинення спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль Scoda Octavia, 2011 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_3 належить скасувати та відмовити в задоволенні цієї позовної вимоги, а рішення судів в частині відмови в задоволенні позовних вимог про припинення права спільної сумісної та спільної часткової власності сторін на інше майно змінити в мотивувальній частині.

Щодо позовних вимог про поділ двох квартир, паркомісця, автомобіля як спільного майна подружжя

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23)).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Касаційний суд вже зазначав, що:

частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року в справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20));

встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності, та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою; позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23));

визнання права на частку в праві спільної власності чи поділ майна жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, що знаходилося у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистого майна кожним із них. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, зокрема визнавши право на частку в праві, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою. Якщо один із них помер, то право на частку в праві на майно, що перебувало у спільній сумісній власності жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, визнається лише за одним із них. Оскільки спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, то суд визнає саме право на частку (а не на частину) у праві спільної часткової власності на спірний об`єкт (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2026 року в справі № 504/4137/15-ц (провадження № 61-2418св26)).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див. пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

У доктрині зазвичай виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.)) означає відшкодовувати або урівноважувати. По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 369/3056/21 (провадження № 61-8040св23)).

Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Касаційний суд вже зауважував, що процесуальний закон не містить виключень при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя не враховувати предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року в справі № 362/1505/18 (провадження № 61-6304св23)).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

позивачка просила здійснити пооб`єктний поділ спільного майна, набутого під час шлюбу, між сторонами;

суд першої інстанції міркував так, що оскільки спірні об`єкти (дві квартири, паркомісце та автомобіль), придбані за час зареєстрованого шлюбу, то вони є предметом спільної власності колишнього подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно сторонами не спростована, а відтак, позов підлягає частковому задоволенню;

апеляційний суд при залишенні без змін рішення суду першої інстанції міркував так, що у цій справі позивачка просила передати їй у особисту приватну власність трикімнатну квартиру на АДРЕСА_2 та паркомісце, а відповідачу - двокімнатну квартиру на АДРЕСА_2 та автомобіль. Однак суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з таким способом поділу, оскільки за встановлених обставин він не забезпечував справедливого та рівного розподілу спільного майна між сторонами. Апеляційний суд установив, що квартира на АДРЕСА_2 хоч і зареєстрована як житлова, однак фактично переобладнана та використовується як офіс, що сторони визнавали як під час розгляду справи судом першої інстанції, зокрема у судовому засіданні 21 січня 2025 року (т. 1 а. с. 169), так і під час апеляційного перегляду. Тобто сторони не заперечували, що вказаний об`єкт за своїм фактичним станом та призначенням не є рівноцінним трикімнатній квартирі на АДРЕСА_2 як житлу, пристосованому для постійного проживання. Посилання представника позивача на те, що саме відповідач ініціював переобладнання квартири під перукарню та отримує доходи від оренди, не впливає на висновки суду, оскільки таке переобладнання відбувалось в період шлюбу, відповідно презюмується, що за згодою обох з подружжя. Сторони під час шлюбу не зареєстрували переобладнану квартиру як об`єкт комерційної нерухомості, що не впливає на вирішення спору про поділ майна за доведеності здійснення переобладнання житла на комерційну нерухомість. За таких обставин запропонований позивачкою варіант поділу фактично передбачав передачу їй у приватну власність трикімнатної квартири, яка використовується як житло, та паркомісця у тому самому будинку, а відповідачу - двокімнатної квартири, яка фактично використовується як офіс, та автомобіля. Формальне порівняння цих об`єктів лише за їх юридичним режимом або кількістю кімнат не відображає їх реальної споживчої, функціональної та майнової природи. Квартира, пристосована для проживання сім`ї, і квартира, фактично переобладнана під офіс, не є тотожними за своїм практичним значенням для сторін, навіть якщо обидва об`єкти зареєстровані як житлова нерухомість;

суди не звернули уваги, що процесуальний закон не містить виключень при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя не враховувати предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року в справі № 362/1505/18 (провадження № 61-6304св23)); позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю чи спільною частковою власністю позивач не пред`являла. Втім, суди вийшли за межі позовних вимог та визнали об`єктом спільної сумісної власності подружжя: квартиру АДРЕСА_1 та об`єктом спільної часткової власності подружжя: квартиру АДРЕСА_3 ;

суди визначили частки в спільній частковій власності на спільне майно колишнього подружжя та не врахували, що визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є поділом майна в натурі, а тому спір по суті не вирішили;

як свідчить аналіз рішення суду першої інстанції його мотивувальна частина взагалі не містить мотивів щодо недопустимості в цій справі пооб`єктного поділу спільного майна;

суди не врахували, що вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання. Судове рішення не забезпечує вимоги про те, що конфлікт про поділ майна подружжя повинен бути вирішений внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання та не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання; компенсація - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей як загального еквіваленту всіх цінностей або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату.

За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про часткове задоволення позову, по суті не вирішивши вимоги про пооб`єктний поділ двох квартир, паркомісця, автомобіля, набутих під час шлюбу. Тому судові рішення в частині позовних вимог про поділ про поділ двох квартир, паркомісця, автомобіля як спільного майна подружжяналежить скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

касаційну скаргу належить задовольнити частково;

судові рішення в частині позовних вимог про поділ двох квартир, паркомісця, автомобіля як спільного майна подружжя, розподілу судових витрат скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції;

судові рішення в частині припинення спільної сумісної власності сторін на автомобіль скасувати та відмовити в задоволенні цієї позовної вимоги;

судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про припинення права спільної сумісної та спільної часткової власності сторін на дві квартири та паркомісце змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду