ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 557/314/25

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерство оборони України, про усунення від права на отримання одноразової грошової допомоги та заборону проведення виплати одноразової грошової допомоги чи будь-яких інших грошових виплат у зв`язку із загибеллю сина.

Позов мотивований тим, що з 15 вересня 1995 року сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 17 серпня 2006 року. У шлюбі у них народилося двоє синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, син сторін ОСОБА_6 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді головного сержанта - командира танка танкового взводу танкового батальйону і ІНФОРМАЦІЯ_6 загинув у районі населеного пункту Щербаки Запорізької області.

Позивач вказувала, що незважаючи на те, що відповідач є батьком загиблого та вже звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо виплати йому одноразової грошової допомоги, вона вважає, що він повинен бути усунений від права на отримання грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина, оскільки свідомо та умисно самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, зокрема, після розлучення сплачував аліменти по тридцять гривень на дитину, але повністю зник з їх життя.

Оскільки Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачено порядку усунення особи від права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина, ОСОБА_1 просила при вирішенні спору застосувати правові норми за аналогією з нормами ЦК України, що передбачають порядок усунення від спадкування спадкоємця, який ухилявся від виконання обов`язків щодо утримання спадкодавця (стаття 1224), та за аналогією із СК України, статтею 164 якого передбачено підстави для позбавлення батька / матері батьківських прав щодо своїх дітей у разі невиконання батьківських обов`язків.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила усунути ОСОБА_2 від права на отримання одноразової грошової допомоги та заборонити проведення виплати одноразової грошової допомоги чи будь-яких інших грошових виплат у зв`язку із загибеллю сина.

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 13 серпня

2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що законодавство України не передбачає можливості усунення матері чи батька загиблого військовослужбовця від отримання гарантованої державою одноразової грошової допомоги. ОСОБА_6 не був позбавлений батьківських прав щодо сина ОСОБА_6 .

Суд також вказав, що, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця належить не йому, і вказане майнове право не входить до складу спадщини після загибелі військовослужбовця, а набувається у зв`язку з фактом його загибелі, норми ЦК України щодо спадкування незастосовні до регулювання спірних правовідносин між матір`ю та батьком загиблого.

Інститут усунення від права на спадкування, передбачений статтею 1224 ЦК України, не може бути застосований до правовідносин щодо усунення

ОСОБА_2 від права на отримання одноразової грошової допомоги, пов`язаної із загибеллю його сина - військовослужбовця, на чому наполягає позивач. Це стосується і статті 164 СК України, на застосуванні якої в порядку аналогії закону також наполягав позивач.

З огляду на вказане, враховуючи те, що зміна правовідношення шляхом усунення особи від права згідно з ЦК України або СК України може бути застосована для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернулася до суду, обраний нею спосіб захисту є неналежним.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Гордієнком А. І., залишено без задоволення.

Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 13 серпня

2025 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

04 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 13 серпня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо надмірного формалізму та належного способу захисту. Самостійне застосування судом норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та / або обраного позивачем способу захисту. Суд мав застосувати статтю 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», встановити факт ухилення та надати належний захист, а не відмовляти з формальних підстав. Апеляційний суд прийняв докази, які не були подані до суду першої інстанції.

Аргументи інших учасників справи

19 липня 2026 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Пояснення мотивовані тим, що аргументи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Гощанського районного суду Рівненської області.

24 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у додаткових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 15 вересня 1995 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

У шлюбі у сторін народились сини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 17 серпня

2006 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано та вирішено неповнолітніх дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 залишити проживати з ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 загинув в с. Щербаки Пологівського району Запорізької області в зоні проведення бойових дій. Причина смерті - розстрощення нижніх кінцівок, що стверджується даними лікарського свідоцтва про смерть від 07 листопада 2024 року № 6257.

Сповіщенням сім`ї від 07 листопада 2024 року № 188 начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив ОСОБА_1 про те, що її син, головний сержант - командир танка танкового взводу танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 в районі населеного пункту Щербаки Запорізької області, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність.

Після загибелі сина у батьків ОСОБА_6 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Посилаючись статтю 1224 ЦК України і статтю 164 СК України та неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків щодо утримання та виховання сина, а також погані стосунки відповідача з сином, позивач звернулася до суду з позовом про усунення відповідача від права на отримання одноразової грошової допомоги та заборону проводити йому виплати одноразової грошової допомоги чи будь-які інші грошові виплати у зв`язку із загибеллю сина.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд враховує таке.

Установлено, що спірні правовідносини виникли щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина під час здійснення ним захисту Батьківщини від повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України.

Законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від

20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_6 загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України від

20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній станом на

05 листопада 2024 року (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 11 Закону № 2011-XII законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Відповідно до пункту 1 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби (підпункт 1 пункту другого статті 16 Закону

№ 2011-XII).

Відповідно до пункту 1 статті 161 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (пункт 4 статті 161 Закону № 2011-XII).

Згідно з абзацом другим пункту 2 статті 164 Закону № 2011-XII у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов`язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.

Зі змісту наведеної норми випливає, що закон пов`язує можливість відмови у призначенні одноразової грошової допомоги виключно з наявністю судового рішення, яке набрало законної сили та яким встановлено факт ухилення саме від виконання обов`язку щодо утримання загиблої особи.

За наведених підстав колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин статті 164 СК України.

Установивши, що сторона позивача не надала належних і допустимих доказів відповідно до пункту другого статті 164 Закону № 2011-XIІ на підтвердження факту ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо утримання загиблої особи, а ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_6 , рішення про позбавлення батьківських прав немає, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Правова природа одноразової грошової допомоги була предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18) зроблено висновок, що право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця належить не останньому, і вказане майнове право не входить до складу спадщини після загибелі військовослужбовця, а набувається у зв`язку з фактом його загибелі, приписи ЦК України щодо спадкування незастосовні до регулювання спірних правовідносин між матір`ю та батьком загиблого. Інститут усунення від права на спадкування, передбачений статтею 1224 ЦК України, не може бути застосований до правовідносин щодо усунення від права на отримання одноразової грошової допомоги, пов`язаної із загибеллю сина-військовослужбовця.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного суду звернула увагу на те, що не є способом захисту вимога зобов`язати порушити приписи законодавства України для зміни правовідношення на користь позивача.

Наведена практика Великої Палати Верховного Суду спростовує аргументи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Гощанського районного суду Рівненської області від

13 серпня 2025 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду