ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 742/710/19

У лютому 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просила:

скасувати висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області від 13 лютого 2019 року № 1 «Про недоцільність повернення дітей на виховання матері, яка повернулася з місць позбавлення волі»;

повернути малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на її виховання як матері.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області її було засуджено до позбавлення волі, у зв`язку з чим над її малолітніми дітьми була встановлена тимчасова опіка, а саме над малолітньою ОСОБА_4 встановлено опіку та призначено опікуном ОСОБА_2 , а ОСОБА_5 тимчасово влаштовано до родини бабусі ОСОБА_3

15 листопада 2018 року вона звільнена з місць позбавлення волі, 01 грудня 2018 року влаштувалась на постійну роботу до ЖЕД-405 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» на посаду двірника І розряду; отримала кімнату, домовилась про навчання ОСОБА_4 в спеціалізованій школі № 65 міста Києва, відносно ОСОБА_5 є підтвердження в електронному вигляді про можливість зарахування до дошкільного навчального закладу, в кімнаті створені належні умови для проживання дітей.

Зазначала, що після звільнення з місць позбавлення полі вона звернулась до служби у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та виконавчого комітету Линовицької селищної ради Прилуцького району для вирішення питання щодо повернення їй дітей. Проте, орган опіки та піклування виконавчого комітету Линовицької селищної ради Прилуцького району надав висновок про недоцільність повернення дітей на виховання матері, який вона вважала недостатньо обґрунтованим і таким, що суперечить інтересам дітей.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відібрання малолітніх дітей від опікунів та повернення їх позивачу суперечитиме якнайкращим умовам для виховання, навчання та розвитку дітей.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 грудня 2020 року змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги про скасування висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області стосуються прав та обов`язків цього органу опіки та піклування, який до участі в справі в якості відповідача не залучений, що є підставою для відмови в задоволенні позову в зв`язку із пред`явленням його до неналежних відповідачів.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 грудня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для вирішення справи, не надали належної оцінки всім доказам у справі, не врахували, що причини, які були підставою для відібрання від неї дітей відпали, внаслідок чого ухвалили незаконні та необґрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

24 червня 2021 року справа № 742/710/19 надійшла до Верховного Суду.

Відповідачі надіслаливідзив на касаційну скаргу, у якому просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 січня 2017 року, з урахуванням вироку Апеляційного суду Чернігівської області від 20 квітня 2017 року, ОСОБА_1 засуджено до позбавлення волі.

Рішенням виконавчого комітету Прилуцької міської ради Чернігівської області № 39 від 31 січня 2017 року встановлено опіку над малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначено опікуном ОСОБА_2 , зважаючи на те, що до матері дитини застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а батько ОСОБА_7 перебуває у місцях позбавленні волі, оскільки дане рішення відповідатиме інтересам дитини.

Розпорядженням Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області № 516 від 28 грудня 2016 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитину, яка залишилась без батьківського піклування, тимчасово влаштовано до родини бабусі ОСОБА_3 .

Ухвалою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 07 листопада 2018 року засудженій ОСОБА_1 замінено невідбуту частину покарання у вигляді позбавлення волі на виправні роботи за місцем роботи засудженої на строк невідбутої частини покарання 01 рік 09 місяць 23 дні з відрахуванням у дохід держави 20 % заробітку щомісячно.

15 листопада 2018 року позивач була звільнена з місць позбавлення волі.

ОСОБА_1 з 01 грудня 2018 року працевлаштована на постійну роботу в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва» на посаду двірника І розряду з наданням службового житла.

Згідно з висновком Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Русанівка» позивач практично здорова, опікуном бути може. На обліку в наркодиспансері не перебуває, знята з обліку 19 грудня 2018 року.

Відповідно до довідки спеціалізованої школи I-III ступенів № 65 міста Києва з поглибленим вивченням іноземних мов від 10 грудня 2018 року ОСОБА_4 дійсно буде прийнята в 4 клас школи. Також позивачу запропоновано місце для дитини в дошкільному навчальному закладі № 691 у групу № 04.

ОСОБА_1 звернулась до виконавчого комітету Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області із заявою про повернення дітей, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , їй на виховання у зв`язку з поверненням із місць позбавлення волі.

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області № 1 від 13 лютого 2019 року «Про недоцільність повернення дітей на виховання матері, яка повернулася з місць позбавлення волі» визнано недоцільним повернення дітей на виховання матері.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами четвертою-шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 500/6325/17.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У справі, яка переглядається, позивачпросила скасувати висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області від 13 лютого 2019 року № 1 «Про недоцільність повернення дітей на виховання матері, яка повернулася з місць позбавлення волі», а також повернути малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на її виховання як матері.

Отже, спірні правовідносини в цій справі виникли щодо повернення дітей, які перебувають під опікою інших осіб, на виховання матері, про що заявлено відповідну позовну вимогу, а висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який не має обов`язкового характеру, оцінку якому суд повинен надати під час вирішення цього спору по суті.

З огляду на викладене колегія суддів не може погодитися з висновком апеляційного суду про те, що належним відповідачем у даній справі має бути орган опіки та піклування, оскільки вирішення цього спору стосується прав та обов`язків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , під опікою яких перебувають малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Проте суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не врахував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залучені відповідачами до участі в цій справі, а тому передчасно відмовив у задоволенні позову з підстав пред`явлення його до неналежного складу відповідачів.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення по суті розгляду спору, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,