ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/12874/20

1. Описова частина

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Одеський морський торговельний порт»

(далі - ДП «Одеський морський торговельний порт») про поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за період вимушеного прогулу та за період затримки видачі трудової книжки.

Позовну заяву мотивовано тим, що 09 червня 2020 року ДП «Одеський морський торговельний порт» видало наказ про припинення трудового договору № 152К 3-2, яким позивача було звільнено з роботи 09 червня

2020 року з посади «змінний помічник капітана - змінний механік» підрозділу «Підрозділи підпорядковані першому заступнику директора, Портовий флот, Підмінний склад, Серія буксирів потужністю 800 л.с.». Причина звільнення скорочення штату працівників пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач вважав, що звільнення було здійснено без законних підстав, а саме:

відповідачем не враховано того, що він відносився до категорії осіб, які згідно із законом користуються перевагами в залишенні на роботі;

питання про звільнення розглядалось на засіданні профкому портового флоту за його відсутності та у порушення вимог статті 43 КЗпП України;

ознайомлений з наказом про його звільнення та отримав трудову книжку лише 06 липня 2020 року;

у порушення вимог частини другої статті 40 КЗпП України йому не була запропоновано інша робота.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд поновити його на роботі в ДП «Одеський морський торговельний порт на посаді «змінний помічник капітана - змінний механік» підрозділу «Підрозділи підпорядковані першому заступнику директора, Портовий флот, Підмінний склад, Серія буксирів потужністю 800 л.с.», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за період вимушеного прогулу, а також середній заробіток за період затримки видачі йому трудової книжки.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі у ДП «Одеський морський торговельний порт» на посаді «змінний помічник капітана - змінний механік» підрозділу «Підрозділи підпорядковані першому заступнику директора, Портовий флот, Підмінний склад, Серія буксирів потужністю 800 л.с.», стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період вимушеного прогулу, а також стягнення середнього заробітку за період затримки видачі позивачу трудової книжки, оскільки відповідачем під час звільнення позивача з роботи не було порушено вимоги частини другої статті 40 та статті 43 КЗпП України. При звільненні позивача з роботи відповідачем дотримано вимоги статті 42 КЗпП України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки при звільненні позивача роботодавцем було дотримано вимог частини другої статті 40 та статей 42, 43 КЗпП України.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме щодо повідомлення ОСОБА_1 належним чином про дату та час розгляду справи.

На думку ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій встановили відсутність порушень ДП «Морський торговельний порт» у частині вимог частини другої статті 40 КЗпП України на підставі недопустимих доказів, зокрема: наказ від 03 березня 2020 року № 110 «Про внесення змін до штатного розпису ДП «Одеський порт», попередження про звільнення від 04 березня 2020 року № 02-6/130, повідомлення про звільнення від 04 березня 2020 року № 02-6/154, додаток до повідомлення про звільнення від 04 березня 2020 року № 02-6/154, в якому наведені вакантні посади для працевлаштування в ДП «Одеський морський торговельний порт» станом на 09 квітня 2020 року та акт від 09 квітня 2020 року.

Разом із цим, ОСОБА_1 вважає, що судами попередніх інстанцій не перевірено доводів його позову про його переважне право на залишення на роботі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 522/12874/20-ц із Приморського районного суду м. Одеси.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 червня 2020 року ДП «Одеський морський торговельний порт» видало наказ про припинення трудового договору № 152К 3-2, яким ОСОБА_1 було звільнено з роботи 09 червня 2020 року з посади «змінний помічник капітана - змінний механік» підрозділу «Підрозділи підпорядковані першому заступнику директора, Портовий флот, Підмінний склад, Серія буксирів потужністю 800 л.с.». Причина звільнення скорочення штату працівників - пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 6, т. 1).

Наказом ДП «Одеський морський торговельний порт» від 03 березня

2020 року № 110 «Про внесення змін до штатного розпису ДП «Одеський порт» у зв`язку із значним зменшенням обсягів надання послуг з охорони нафтоналивних суден та суден газовозів на акваторії нафтогавані, а також з метою оптимізації чисельності штату внесено зміни до штатного розпису ДП «Одеський порт». Скорочувались практично усі посади підмінного складу портового флоту загальною кількістю - 27 одиниць (а. с. 53, 54, т. 1).

04 березня 2020 року ОСОБА_1 попереджено про звільнення та запропоновано вакантні посади для працевлаштування в ДП «Одеський морський торговельний порт», що підтверджується попередженням про звільнення від 04 березня 2020 року № 02-6/130 (а. с. 46-48, т. 1).

Згідно з актом від 09 квітня 2020 року ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом від 03 березня 2020 року № 110, попередженням від 04 березня 2020 року № 02-6/130 щодо скорочення посади, яку він займає, повідомленням від 04 березня 2020 року № 02-6/154 та додатком № 1 до нього з наявними у ДП «Одеський порт» вакансіями, але ставити свій особистий підпис відмовився.

Під час судового засідання у суді першої інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що його 04 березня 2020 року попередили про скорочення штату, проте він думав, що це жарт та нічого не підписував.

Згідно з протоколом засідання профкому портового флоту від 05 червня

2020 року ОСОБА_1 не з`являвся на засідання профкому, на яке був запрошений по телефону, про що складений відповідний акт від 03 червня 2020 року (а. с. 51, 52, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Згідно з положеннями пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).

Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно встановив, що у відповідача відбулось скорочення штату працівників, під яке підпадала займана позивачем посада, і роботодавець після попередження позивача про наступне звільнення запропонував наявні у нього на той час вакантні посади, на які він не погодився.

Отже, обґрунтованим є висновок судів про те, що звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням його посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, роботодавець довів законність його звільнення.

Скаржник не довів обставини, на які посилається як на підставу своєї касаційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій не надав.

до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду