ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 444/765/20

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Надичівська сільська рада Жовківського району Львівської області, Рава-Руська державна нотаріальна контора Львівської області, Жовківська державна нотаріальна контора Львівської області, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що будинок АДРЕСА_1 належав на праві спільної власності: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , по 1/6 частці будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_10 та бабою позивача ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/6 частку будинку АДРЕСА_1 , яку прийняла ОСОБА_10 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, оскільки проживала разом зі спадкодавцем на момент її смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , який є сином ОСОБА_10 та онуком ОСОБА_5 .

Після його смерті відкрилася спадщина на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 , яку прийняли його дружина та діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_10 .

Після її смерті відкрилася спадщина на частку будинку, яка перебувала у її власності, на частку будинку, яку вона прийняла у спадщину після смерті матері ОСОБА_5 та на частку будинку, яка залишилася після смерті чоловіка ОСОБА_7

ОСОБА_1 зазначає, що після смерті матері ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , вона звернулася до Рава-Руської державної контори Львівської області із заявою про прийняття спадщини.

20 червня 2017 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину, згідно з яким вона є власником 2/6 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

При цьому до складу спадкового майна не включено 1/6 частку будинку, що належала на праві власності її бабі ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та прийнята у спадщину ОСОБА_10 .

Нотаріус Рава-Руської державної контори Львівської області повідомив, що до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, до складу якої входить 1/6 будинку, яка на праві власності належала ОСОБА_5 , звернулися ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (дружина та діти ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки вони мають право на спадкування за заповітом від 29 січня 1985 року, складеним ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_6 .

На думку позивача, її баба ОСОБА_5 не могла скласти заповіт на онука ОСОБА_6 . Крім того, про наявність заповіту не знала ні її мати ОСОБА_10 , яка була єдиною дочкою спадкоємця, ні вона як онука ОСОБА_5 .

Про наявність цього заповіту позивач дізналася лише у червні 2017 року.

Зазначає, що заповіт складений з порушенням його форми та порядку посвідчення, зокрема в його змісті не зазначено дату народження ОСОБА_5 , а також її місце прописки. Також при встановленні особи заповідача не вказано документ, що посвідчує особу, а зазначено, що встановлення особи відбулося на підставі довідки установленої форми, яка видана виконкомом сільської ради, хоча ОСОБА_5 мала паспорт нового зразка.

Відсутність посилання у заповіті на номер та дату видачі паспорта ОСОБА_5 свідчить про те, що заповіт складався без присутності заповідача та без її відома, тому такий заповіт не відповідає вимогам діючого на час складання заповіту цивільного законодавства.

Таким чином, заповіт від 29 січня 1985 року, складений ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_6 та посвідчений секретарем виконавчого комітету Надичіської сільської Ради народних депутатів Нестеровського району Львівської області, підлягає визнанню недійсним на підставі статей 48, 541 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР 1963 року).

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати недійсним заповіт від 29 січня 1985 року, складений ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_6 та посвідчений секретарем виконавчого комітету Надичіської сільської Ради народних депутатів Нестеровського району Львівської області.

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 11 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог. Також нею не доведено порушення її права або охоронюваного законом інтересу, за захистом якого вона звернулася до суду.

Оскільки суд не встановив порушення прав або охоронюваних законом інтересів, за захистом яких ОСОБА_1 звернулася до суду, позовна давність не підлягає застосуванню.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 11 грудня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

При цьому апеляційний суд зазначив, що позивач не довела обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, зокрема незаконність заповіту, а також порушення порядку його посвідчення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування статей 47, 48, 541 ЦК УРСР 1963 року.

Також заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме - суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що внаслідок складення ОСОБА_5 29 січня 1985 року заповіту на ім`я ОСОБА_6 порушено права позивача ОСОБА_1 на спадкове майно, оскільки такий заповіт посвідчено з порушенням норм діючого законодавства, на час його посвідчення.

Відсутність в змісті заповіту від 29 січня 1985 року посилання на номер та дату видачі паспорта нового зразка ОСОБА_5 свідчить про те, що заповіт складений без присутності та відома заповідача.

Суд взяв до уваги як належний та допустимий доказ запис в реєстрі Надичівської сільської Ради народних депутатів Нестеровського району Львівської області, згідно з яким установлення особи ОСОБА_5 відбулося на підставі довідки установленої форми, яка видавалась виконкомами.

Разом з тим, на час складення заповіту діяло законодавство, згідно з яким паспортизація населення була обов`язковою.

Проте, суд першої інстанції не допитав свідка, яка могла підтвердити, що на час складення заповіту у ОСОБА_5 був паспорт нового зразка.

Суди розглянули справу без участі представника Надичівської сільської ради Жовківського району Львівської області, а також представника її правонаступника - Куликівської селищної ради Львівського району Львівської області.

Крім того, апеляційний суд розглянув справу без участі заявника ОСОБА_1 та її адвоката, не зважаючи на те, що було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Жовківського районного суду Львівської області.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_10 та бабою ОСОБА_11 , ОСОБА_6

29 січня 1985 року ОСОБА_5 склала заповіт за змістом якого все своє майно, де б воно не було і з чого би не складалося, та все те, що належить їй на день смерті і на що вона матиме право, заповіла онуку ОСОБА_6 (т. 1, а с. 221).

Згідно з рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 26 березня 1992 року (цивільна справа № 2-177/1992) проведено поділ майна колгоспного двору, розташованого на АДРЕСА_1 із присудженням у власність ОСОБА_5 1/6 ідеальної частки будинку, ОСОБА_6 1/6 ідеальної частки будинку, ОСОБА_7 1/6 ідеальної частки будинку та їх трьом дітям ( ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 ) по 5/6 ідеальних часток будинку з виділом в натурі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Після її смерті відкрилася спадщина на 1/6 ідеальну частку будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_11 вважає, що після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла її дочка ОСОБА_10 , оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 (чоловік відповідача ОСОБА_2 та батько відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ), який був власником 1/6 частки будинку АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_10

ОСОБА_11 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_10

20 червня 2017 року Рава-Руська державна нотаріальна контора Львівської області видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/6 частин будинку АДРЕСА_1 , до складу яких ввійшла 1/3 частка будинку, яка належала матері позивача ОСОБА_10 , 1/3 частки будинку, яка належала батьку позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та 1/3 частка будинку, власником якої була ОСОБА_10 після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 .

До складу спадщини, яку прийняла ОСОБА_1 , не ввійшла 1/6 частка спірного будинку, власником якої була ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , й яку фактично прийняла ОСОБА_10 , оскільки відповідачі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як спадкоємці за правом представлення ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_12 на підставі заповіту, складеного 29 січня 1985 року ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_6 й посвідченого у Надичівській сільській раді Нестеровського (на даний час - Жовківського) району Львівської області.

26 травня 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали до суду заяву про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 55 - 56).

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК УРСР 1963 року, яка була чинною на час укладення спірного заповіту, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно з частиною першою статті 534 ЦК УРСР 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Статтею 541 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Заповіт завжди має письмову форму, складається і підписується особисто у присутності нотаріуса і посвідчується нотаріально.

Недотримання форми заповіту тягне його недійсність.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам цивільного законодавства щодо недійсності правочинів.

У частині першій статті 48 ЦК УРСР 1963 року зазначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Згідно зі статтею 48 ЦК УРСР 1963 року недійсними визнаються всі угоди, які не відповідають вимогам чинного законодавства і в яких порушена хоча б одна з умов дійсності угоди, зокрема: дієздатність учасників угод, збіг волі і волевиявлення, відсутність вад в утворенні волі, дотримання угоди в тих випадках, коли її недотримання викликає недійсність угоди.

За правилами статті 48 ЦК УРСР 1963 року угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади та управління в межах наданої їм компетенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону Української РСР «Про державний нотаріат», чинному на час складення заповіту, у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти.

Пунктом 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої Наказом Міністра юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, (далі - Інструкція № 1/5) передбачено, що у відповідності зі статтею 14 Закону Української РСР «Про державний нотаріат» у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих вчиняють нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти.

Згідно з пунктом 10 Інструкції № 1/5 при вчиненні нотаріальних дій службові особи виконавчих комітетів установлюють особу громадян, їх представників або представників державних установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших кооперативних і громадських організацій, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Особа радянських громадян встановлюється на підставі паспорта, а радянських громадян, що проживають у сільських населених пунктах, де раніш паспорти не видавались, до їх одержання - на підставі довідок установленої форми, які видаються виконавчими комітетами селищних, сільських Рад депутатів трудящих.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилалася на те, що її баба ОСОБА_5 не могла скласти заповіт на ім`я свого онука ОСОБА_6 . Зазначений заповіт складений без присутності ОСОБА_5 та остання його не підписувала.

Крім того, заповіт оформлений та зареєстрований всупереч вимогам щодо його форми, оскільки в заповіті не вказано на підставі яких документів встановлено особу заповідача ОСОБА_5 , не міститься посилання на номер та дату видачі паспорта ОСОБА_5 , хоча остання мала паспорт нового зразка, а в реєстрі вчинення нотаріальних дій за 1985 рік документом, що засвідчує особу, яка звернулася за вчинення нотаріальної дії, зазначено довідку.

Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на встановлені ними належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, зробили правильний висновок, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема, що ОСОБА_5 видавався паспорт, заповіт складений без присутності та без відома заповідача, а також, що підпис ОСОБА_5 є підробленим.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), сформулювала висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

26 травня 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали до суду заяву про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 55 - 56).

Суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, правильно не застосували наслідки спливу позовної давності.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди взяли до уваги як належний доказ запис в реєстрі Надичівській сільській раді Нестеровського району Львівської області, про те, що документом, що засвідчує особу, яка звернулася за вчинення нотаріальної дії, була довідка установленої форми, яка видана виконкомом сільської ради. При цьому суди не взяли до уваги, що згідно з діючим законодавством на час складення спірного заповіту була обов`язкова паспортизація населення, а ОСОБА_5 мала паспорт нового зразка та не проживала у сільському населеному пункті, де раніше паспорта не видавались.

Зазначені доводи зводяться до переоцінки доказів, які стосуються обставин складення заповіту, його посвідчення та форми, що оцінено належним чином судами, тобто виходять за межі касаційного оскарження, оскільки касаційний суд не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Порушення порядку дослідження та оцінки доказів не встановлено.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди розглянули справу без участі представника Надичівської сільської ради Жовківського району Львівської області, а також представника її правонаступника - Куликівської селищної ради Львівського району Львівської області.

Так, відповідно до статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (частина шоста статті 128 ЦПК України).

У частині третій статті 368 ЦПК України зазначено, що розгляд справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

В матеріалах справи містяться докази про належне повідомлення Надичівської сільської ради Жовківського району Львівської області про дату, час і місце судових засідань судом першої інстанції (т. 1, а. с. 107, 130, 166, 168, 185, 203), а також Куликівської селищної ради Львівського району Львівської області - судом апеляційної інстанції (т. 2, а. с. 7, 24).

При цьому, Надичівська сільська рада Жовківського району Львівської області подавала до суду першої інстанції заяви про розгляд справи без представника сільської ради (т. 1, а. с. 127, 134, 151, 171, 205). Також Куликівська селищна рада Львівського району Львівської області подала до апеляційного суду заяву про розгляд справи без представника селищної ради (т. 2, а. с. 14).

Розглянувши справу без участі третьої особи Надичівської сільської ради Жовківського району Львівської області та її правонаступника Куликівської селищної ради Львівського району Львівської області судами попередніх інстанцій не порушено норми процесуального права.

Є безпідставними і доводи касаційної скарги, що апеляційний суд розглянув справу без участі позивача ОСОБА_1 та її адвоката з огляду на таке.

У частині першій статті 44 ЦПК України вказано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом надано право суду вирішувати питання про можливість розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

У справі, яка переглядається, ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року справу призначено до розгляду на 24 травня 2021 року о 15 год. 40 хв.

ОСОБА_1 направлено повістку-повідомлення про виклик до суду на 24 травня 2021 року, яку остання не отримала, оскільки повістка повернулася до суду з поміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2, а. с. 6, 10, 11).

Проте, 24 травня 2021 року ОСОБА_1 подала до Львівського апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитися в судове засідання адвоката (т. 2, а. с. 15).

Судове засідання призначене на 24 травня 2021 року було відкладене на 13 вересня 2021 року о 15 год. 30 хв. (т. 2, а. с. 16).

ОСОБА_1 направлено повістку-повідомлення про виклик до суду на 13 вересня 2021 року, яку остання отримала, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2, а. с. 19).

13 вересня 2021 до Львівського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку з неявкою адвоката Яцишина А. В., який не виконує своїх обов`язків щодо надання правової допомоги, та буде виділений інший адвокат (т. 2, а. с. 20).

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача розгляд справи відкладено на 04 жовтня 2021 року о 10 год. 30 хв. (т. 2, а. с. 21).

ОСОБА_1 направлено повістку-повідомлення про виклик до суду на 04 жовтня 2021 року, яку остання отримала, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2, а. с. 35).

01 жовтня 2021 до Львівського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що заміна адвоката повинна відбутися протягом одного місяця (т. 2, а. с. 29).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Верховний Суд виходить з того, що якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Отже, оскільки поважність причин неявки позивача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), розгляд апеляційним судом справи у відсутності позивача, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

При розгляді справи апеляційним судом позивач не була позбавлена права на судовий захист.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 243/3426/17 (провадження № 61-5119св21), від 15 липня 2022 року у справі № 672/292/19 (провадження № 61-12295св21).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду