ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 383/821/22

Описова частина

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_4 Міністерства оборони України, в якому просила встановити юридичний факт, що має юридичне значення, а саме, що вона та ОСОБА_2 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок авіаудару на території Чернігівської області під час проходження військової служби як бойовий медик розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 , були членами однієї сім`ї, спільно проживали, вели спільне господарство та мали взаємні права та обов`язки.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року під час проходження військової служби на території Чернігівської області загинула її мати ОСОБА_2

11 квітня 2022 року вона звернулася до Третього відділу ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про призначення їй одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», проте на початку червня 2022 року отримала витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 травня 2022 року № 71, про повернення на доопрацювання поданих документів. Таке рішення мотивовано необхідністю подання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що вона була членом сім`ї загиблої, зокрема вказано про судове рішення про встановлення факту спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між нею та загиблою взаємних прав та обов`язків.

Стверджує, що з 13 березня 2002 року вона проживала однією сім`єю разом із матір`ю у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належав на праві власності останній. За час проживання вони вели спільне господарство, мали взаємні права і обов`язки, спільний сімейний бюджет, спільні побут та дозвілля, що підтверджується наданими доказами, у зв`язку із чим просила суд задовольнити позов.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є членом сім`ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Звертаючись до суду з позовом на підтвердження юридичного факту, що позивачка ОСОБА_1 є членом сім`ї померлої матері ОСОБА_2 , позивачка долучила до матеріалів справи документи про зареєстроване її місце проживання в квартирі, яка на праві власності належала ОСОБА_2 , документи, які підтверджують витрати, які здійснювалися спільно з ОСОБА_2 для організації побуту, сплату комунальних платежів, наявність письмових домовленостей про користування та розпорядження майном померлої. Суд врахував пояснення свідків та позивачки, допитаної як свідка, згідно з якими ОСОБА_1 проживала разом із матір`ю ОСОБА_2 приблизно з 2000 року, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права й обов`язки щодо утримання житла, а також піклувалися одна про одну та надавали взаємну допомогу.

Оцінюючи зібрані докази, суд дійшов висновку про те, що відносини між позивачкою та її матір`ю були сімейними, а тому підлягає встановленню юридичний факт того, що ОСОБА_1 є членом сім`ї ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2022 року - без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що з урахуванням принципу пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист прав особи в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

При цьому апеляційний суд вказав, що зазначена стаття в такій редакції викладена на підставі Закону України від 29 липня 2022 року «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, який набрав чинності 25 серпня 2022 року, тобто після смерті матері позивачки та ініціювання нею питання щодо отримання одноразової грошової допомоги, а предметом розгляду у цій справі є встановлення факту належності позивачки до членів сім`ї загиблого військовослужбовця, а не вирішення питання наявності чи відсутності її права на отримання одноразової грошової допомоги, яке належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України.

20 квітня 2023 року засобами поштового зв`язку Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 березня 2023 року у цій справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.

Як на підстави касаційного оскарження судового рішення відповідач у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Міністерство оборони України указує на те, що справа подібної категорії, де є спеціальний суб`єкт - Міністерство оборони України, має розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги приймає розпорядник бюджетних коштів, тобто відповідач. Такі доводи касаційної скарги відповідач доповнив посиланням на постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), яка містить висновки, що узгоджуються з вимогами касаційної скарги Міністерства оборони України. Крім того, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що ця справа не могла бути розглянута в позовному провадженні через відсутність спору між позивачкою та відповідачами.

Інших доводів, окрім посилання на помилково визначену судами попередніх інстанцій юрисдикцію цього спору, касаційна скарга не містить.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року зупинено провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року поновлено провадження у цій справі після закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди установили, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Білорус Н. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 89, ОСОБА_2 на праві приватної власності належала 1/5 частина житлового будинку з частиною надвірних будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до будинкової книги у квартирі АДРЕСА_3 13 березня 2002 року зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 09 червня 1990 року ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3

21 грудня 2010 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Волноваського районного управління юстиції Донецької області зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 . Після реєстрації шлюбу дівоче прізвище дружини « ОСОБА_1 » змінено на « ОСОБА_1 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 бойовий медик розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 , загинула внаслідок авіаудару на території Чернігівської області.

11 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Третього відділу ІНФОРМАЦІЯ_4 із письмовою заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця - її матері ОСОБА_2 . До заяви додано, зокрема, копію свідоцтва про народження та копію свідоцтва про шлюб.

Відповідно до протоколу від 03 травня 2022 року № 212 засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, поранення сержанта ОСОБА_2 «Розтрощення гомілок. Масивна кровотеча», яке призвело до смерті, що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, довідкою військової частини НОМЕР_1 про обставини поранення від 05 квітня 2022 року № 880, лікарським свідоцтвом про смерть від 28 лютого 2022 року № 288, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Бобринецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кропивницькому районі Кіровоградської області від 26 березня 2022 року, визнано таким, що пов`язане із захистом Батьківщини.

Як вбачається з Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 травня 2022 року № 71, комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів, поданих позивачкою для призначення одноразової грошової допомоги на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Такий висновок Міністерство оборони України мотивувало тим, що за поданими документами неможливо встановити, чи є ОСОБА_1 дочкою загиблої ОСОБА_2 ; чи є заявниця непрацездатною (особою з інвалідністю), яка перебувала на утриманні загиблої; чи проживала заявниця разом із загиблою. Без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що повнолітня ОСОБА_1 була членом сім`ї загиблої ОСОБА_2 (посвідчення «Член сім`ї загиблого» або судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків) або перебувала на її утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», неможливо встановити право заявниці на отримання частини одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

ОСОБА_1 звернулася до Бобринецького районного суду Кіровоградської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку окремого провадження.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2022 року у справі № 383/490/22, яка набрала законної сили, заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_4 , про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду з тих підстав, що під час розгляду справи у порядку окремого провадження встановлено спір про право. Заявниці роз`яснено її право на звернення до суду у порядку загального позовного провадження.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивачка на підтвердження факту того, що вона та її мати ОСОБА_2 спільно проживали, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, надала такі докази: довідку Бобринецької міської ради від 27 листопада 2015 року про склад сім`ї, видану ОСОБА_2 , з якої вбачається, що до складу сім`ї/осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , входять чотири особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_4 (зять, не зареєстрований, але проживає), ОСОБА_7 (онук); копію будинкової книги; копію акта підключення абонента від 13 вересня 2019 року, з якого вбачається, що між ТОВ «ТК Дріада» та ОСОБА_4 укладено договір про надання послуг з доступу до мережі Інтернет за адресою: АДРЕСА_1 ; копію довіреності від 16 грудня 2021 року, посвідчену приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г. М., зареєстровану в реєстрі за № 1012, за якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 , зокрема, представляти її інтереси в усіх без винятку центральних та місцевих органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, у всіх судах; учиняти від імені довірителя будь-які дозволені законодавством правочини цивільно-правового характеру; одержувати майно; користуватися та розпоряджатися рахунками; робити ремонт, поліпшення та реконструкцію рухомого та нерухомого майна; отримувати платежі, поштову кореспонденцію, а також будь-які інші кошти, сплачувати платежі, у тому числі комунальні, податки і збори; копії дублікатів квитанцій за окремі місяці 2020, 2021 та 2022 років, що засвідчують оплату ОСОБА_4 комунальних послуг за електроенергію та газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 ; копію акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, у розділі VIII якого зазначено (зі слів сусідів), що ОСОБА_2 проживала разом із дочкою ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , разом вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, складали одну сім`ю.

Суди зазначили, що під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції позивачка, яка за її згодою була допитана судом як свідок, пояснила, що загибла ОСОБА_2 є її матір`ю. У 2010 році позивачка разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 переїхала проживати у будинок, який належить її матері за адресою: АДРЕСА_1 . З того часу спільно проживали з матір`ю, мали спільний бюджет, спільно робили всі покупки: автомобіль, побутову техніку, меблі, речі, будівельні матеріали. Комунальні платежі сплачувалися за спільні кошти. З метою здійснення витрат у спільному господарстві та задоволення господарських потреб мати передала позивачці свою банківську картку, на яку надходила її заробітна плата, видала довіреність на представництво інтересів.

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_1 є його дружиною, а загибла ОСОБА_2 тещею. Після одруження з позивачкою вони проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 . З дружиною і тещою вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися будівництвом, купували будівельні матеріали. У 2018 році теща була призвана на військову службу та передала свою заробітну картку дочці, щоб остання отримувала кошти для продовження будівництва.

Факт проживання позивачки однією сім`єю разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 орієнтовно з початку 2000-х років підтвердили у суді першої інстанції також свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , згідно з поясненнями яких дочка, а у подальшому - подружжя ОСОБА_1 , та загибла ОСОБА_2 постійно допомагали один одному, разом обробляли огород, вели спільне господарство, займалися будівництвом, мали спільний бюджет.

Суди встановили, що позивачка ОСОБА_1 є членом сім`ї померлої матері ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Водночас у частині шостій статті 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Як встановили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку окремого провадження.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2022 року у справі № 383/490/22, яка набрала законної сили, заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду з тих підстав, що під час розгляду справи у порядку окремого провадження встановлено спір про право. Заявниці роз`яснено її право на звернення до суду у порядку загального позовного провадження.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у цій справі до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_4 Міністерства оборони України, у якому просила встановити юридичний факт, що має юридичне значення, а саме, що вона та ОСОБА_2 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 , були членами однієї сім`ї.

Предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю є передусім сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що визначено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї, але визначає указані вище критерії, за наявності яких особи складають сім`ю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту також доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

За статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При цьому предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Як визначено у статтях 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 81 ЦПК України).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім`ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на існуванні яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові і, відповідно, якщо не доведені обставини, на яких наполягає відповідач - це є підставою для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення позовних вимог через недоведеність відповідачем заперечень проти них.

У справі, яка переглядається, відповідач особисто не надав судам належних та допустимих доказів на спростування вимог ОСОБА_1 по суті позову.

Питання щодо необхідності витребування від компетентних органів відомостей, які б спростовували визнання позивачки та ОСОБА_2 членами сім`ї, відповідач не порушував.

Натомість суди попередніх інстанцій встановили, що на підтвердження своїх вимог позивачка до суду першої інстанції надала документи, які вказують на кровну спорідненість загиблої ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як матері та дочки, докази реєстрації їх місця проживання за однією адресою, документи, які свідчать про спільні витрати для організації побуту, сплату комунальних платежів, наявність домовленостей щодо користування та розпорядження майном. Із пояснень свідків вбачається, що після реєстрації шлюбу позивачка разом із чоловіком та у подальшому - з дітьми безперервно проживала з матір`ю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного, надавали взаємну допомогу, тобто мали взаємні права й обов`язки, властиві одній сім`ї.

Суди з наданням відповідних мотивів дійшли висновку про те, що у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є членом сім`ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із чим позов у цій справі задовольнили.

Із таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Зокрема, є неспроможними доводи касаційної скарги про те, що вимоги позивачки мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги приймає розпорядник бюджетних коштів - Міністерство оборони України.

Такі доводи касаційної скарги відповідач обґрунтував посиланням на постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), ухвалену за подібних фактичних обставин, у якій викладено висновок, що оскільки вимоги заявниці пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) вказала на те, що такий підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Тому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

У справі, яка переглядається, заявниця не посилалася на прийняття в позасудовому порядку жодного рішення органу державної влади або місцевого самоврядування по суті щодо факту, що має юридичне значення, і не оскаржувала в цій справі будь-яке подібне рішення, а звернулася до суду цивільної юрисдикції, щоб встановити факт, який належить встановлювати в судовому порядку за правилами ЦПК України.

Обраний позивачкою спосіб захисту свого права узгоджується із положеннями чинного законодавства та висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги відповідача.

Також не містять підстав для скасування оскаржених судових рішень у цій справі і доводи касаційної скарги про те, що між позивачкою та відповідачами відсутній спір, тому ця справа не могла бути розглянута в позовному провадженні.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 зверталася до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою (вхідний № П-11) про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та надавала перелік підтверджуючих документів.

Згідно з Витягом із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 травня 2022 року № 71, комісія дійшла до висновку про повернення на доопрацювання документів, поданих позивачкою для призначення одноразової грошової допомоги на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Такий висновок Міністерство оборони України мотивувало тим, що за поданими документами неможливо встановити, чи є ОСОБА_1 дочкою загиблої ОСОБА_2 ; чи є заявниця непрацездатною (особою з інвалідністю), яка перебувала на утриманні загиблої; чи проживала заявниця разом із загиблою. Без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що повнолітня ОСОБА_1 була членом сім`ї загиблої ОСОБА_2 (посвідчення «Член сім`ї загиблого» або судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків) або перебувала на її утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», неможливо встановити право заявниці на отримання частини одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

ОСОБА_1 звернулася до Бобринецького районного суду Кіровоградської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку окремого провадження.

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2022 року у справі № 383/490/22, яка набрала законної сили, заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду з тих підстав, що під час розгляду справи у порядку окремого провадження встановлено спір про право. Заявниці роз`яснено її право на звернення до суду у порядку загального позовного провадження.

Зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що в судовому засіданні у справі № 383/490/22 представник заінтересованої особи Міністерства оборони України Піддубний О. В. подав заяву про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, оскільки між сторонами існує спір про право.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_4 Міністерства оборони України, в якому просила встановити юридичний факт, що має юридичне значення, а саме, що вона та ОСОБА_2 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок авіаудару на території Чернігівської області під час проходження військової служби як бойовий медик розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 , були членами однієї сім`ї, спільно проживали, вели спільне господарство та мали взаємні права та обов`язки.

Тобто оцінка відповідним доводам касаційної скарги Міністерства оборони України надавалася як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції, які вказували на те, що до розгляду цієї справи позивачка зверталася до Бобринецького районного суду Кіровоградської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку окремого провадження, який ухвалою від 10 серпня 2022 року у справі № 383/490/22, яка набрала законної сили, залишив без розгляду заяву ОСОБА_1 з тих підстав, що під час розгляду справи у порядку окремого провадження встановлено спір про право. Заявниці місцевим судом було роз`яснено її право на звернення до суду у порядку загального позовного провадження.

Заінтересовані особи в указаній справі окремого провадження - Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_5 , зазначене судове рішення, зокрема висновки про існування між сторонами спору про право, не оскаржували, а навпаки, про існування між учасниками справи спору про право в судовому засіданні заявляв представник Міністерства оборони України, що суперечить відповідним доводам касаційної скарги в цій справі.

Колегія суддів наголошує на необхідності неухильного дотримання учасниками справи принципу добросовісності (поваги до суду та інших учасників справи), а також принципу заборони зловживання процесуальними правами.

Існування двох рішень, які набрали законної сили, із висновками в одному з них про існування між сторонами спору про право, а в іншому - про його відсутність (про що наполягає Міністерство оборони України у касаційній скарзі), є неприпустимим.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23).

Інших доводів, зокрема щодо встановлених судами попередніх інстанцій підстав для задоволення вимог позову по суті в цій справі, касаційна скарга Міністерства оборони України не містить.

За положеннями частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм матеріального або процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі.

На цій підставі касаційна скарга Міністерства оборони України підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишенню без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга Міністерства оборони України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2022 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 22 березня 2023 року - без змін.

Щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду підстав для розподілу витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду