ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 303/6292/20

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання незаконною бездіяльності та звільнення майна з-під арешту.

В обґрунтування позову вказував, що 6 грудня 2020 року з інформації з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно він дізнався про накладення арешту на все його нерухоме майно. Арешт накладено державним виконавцем Мукачівського районного відділу Державної виконавчої служби України Хриптак Ю. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 18 грудня 2012 року.

Зазначав, що за даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень та Єдиного реєстру боржників відносно нього відсутні відкриті виконавчі провадження.

6 жовтня 2020 року він звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту. Листом від 7 жовтня 2020 року відповідач повідомив його про те, що виконавче провадження, в межах якого накладено арешт, закінчено 20 листопада 2012 року на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» та повідомлено, що для зняття арешту йому необхідно сплатити борг у розмірі 512 грн.

8 жовтня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання копії постанови про закінчення виконавчого провадження. У відповідь на вказану заяву його повідомлено про те, що вказане виконавче провадження знищено у 2014 році.

Вважає протиправними дії відповідача щодо вимоги сплатити борг у виконавчому провадженні, яке закрито у 2012 році, а його матеріали знищені у 2014 році.

За таких обставин просив визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо незняття арешту з майна боржника ( ОСОБА_1 ) при повернені виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та звільнити з під арешту майно, на яке накладено арешт в межах вказаного виконавчого провадження.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 2020 року провадження у справі закрито.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником у виконавчому провадженні, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України. Такого висновку місцевий суд дійшов з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 листопада 2020 року у справі № 520/7100/19 (провадження № 61-7689св20).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

У травні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 листопада 2020 року і постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 листопада 2020 року у справі № 520/7100/19 (провадження № 61-7689св20), оскільки у вказаній справі судами розглядалися вимоги про звільнення з-під арешту майна у відкритому виконавчому провадженні.

Вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що наявність арешту, накладеного на невизначене майно державним виконавцем у знищеному виконавчому провадженні, є перешкодою в реалізації законних прав власника нерухомого майна, тому позов спрямований на захист цивільних прав позивача і є різновидом негаторного позову. Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати

Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 (провадження № 11-669апп19).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 (провадження № 11-669апп19).

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року зупинено провадження у даній справі до залучення правонаступників ОСОБА_1 ; ухвалою цього ж суду від 27 березня 2024 року поновлено провадження у справі та залучено до участі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_1 .

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що, звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 просив визнати незаконною бездіяльності відповідача щодо незняття арешту з майна боржника, яким є позивач, та звільнення такого майна з-під арешту в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Зі змісту повідомлень Мукачівського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 7 жовтня 2020 року № 18.6-38/21977 та від 15 жовтня 2020 року № 18.6-38/22710 суди встановили, що ОСОБА_1 був боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов таких висновків.

У статті 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21) зазначено, що «у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивач має бути відповідачем у справі. При цьому суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, проте не звернув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядали спір по суті».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 (провадження № 61-10369св20) та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 (провадження № 61-11689св21) вказано, що «в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Аналогічні

2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21) та у постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено».

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_4 був боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. В ході примусового виконання державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника.

Встановивши, що ОСОБА_4 був боржником у виконавчому провадженні, в якому накладено оспорюваний арешт, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.

Такий висновок судів узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 1 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20

(провадження № 61-19066св20).

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 (провадження № 11-669апп19), оскільки у справі № 340/25/19 позов пред`явлено спадкоємцем боржника у виконавчому провадженні, тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей позов прямовано на захист цивільних прав позивача, пов`язаних з оформленням права власності на спадкове майно, та фактично є різновидом негаторного позову. У справі, яка переглядається, позов про звільнення майна з-під арешту пред`явив боржник у виконавчому провадженні.

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Отже доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду