ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 569/7794/23

Описова частина

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Рівненського обласного центру зайнятості (далі - Рівненський ОЦЗ) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 17 березня 2003 року її було призначено на посаду спеціаліста 1 категорії групи профорієнтації та профнавчання Корецького районного центру зайнятості на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, як таку, що пройшла за конкурсом, а 18 травня 2003 року - переведено на постійну посаду спеціаліста 1 категорії відділу сприяння працевлаштування та надання послуг роботодавцям. Із цього часу вона постійно та безперервно працювала на різних посадах Корецького районного центру зайнятості.

18 квітня 2018 року Корецький районний центр зайнятості було реорганізовано шляхом приєднання до Рівненського обласного центру зайнятості та створено Корецьку районну філію Рівненського обласного центру зайнятості.

Згідно наказу від 02 травня 2018 року № 70-к її переведено на посаду провідного фахівця з профорієнтації відділу активної підтримки безробітних Корецької районної філії Рівненського обласного центру зайнятості, а наказом від 01 грудня 2020 року № 138-к - на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Корецької районної філії.

29 березня 2023 року вона звільнена із займаної посади згідно наказу № 95-к у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, реорганізації організації, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним, таким, що проведене з порушенням вимог статей 42, 43, 49-2 цього Кодексу.

Зазначала, що відповідач порушив вимоги статті 42 та частини 1 статті 49-2 КЗпП України, оскільки при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці не перевірив наявності у працівників переважного права на залишення на роботі та не зробив порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які звільнені.

Вказувала, що вона має безперервний стаж на посадах у Корецькому районному центрі зайнятості, Корецькій філії Рівненського обласного центру зайнятості майже 20 років. Відповідно до службової характеристики від 26 грудня 2022 року за час роботи на різних посадах зарекомендувала себе як сумлінний працівник, працювала над підвищенням свого професійного рівня, а саме: в період з 19 листопада до 30 листопада 2012 року підвищувала кваліфікацію в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості, що підтверджується свідоцтвом від 30 листопада 2012 року № 1530; про підвищення її професійного рівня свідчить й свідоцтво про підвищення кваліфікації ПК 16305291/000771-18 в Інституті підготовки кадрів державної служби зайнятості в період з 13 березня 2018 року до 18 травня 2018 року.

Згідно записів трудової книжки за період із 2011 року до 2020 рік вона має п`ять заохочень, серед яких почесні грамоти, грошові винагороди, занесення на дошку пошани Рівненського обласного центру зайнятості, тощо. Окрім того, має на утриманні неповнолітнього сина, який навчається на денній формі навчання у Відокремленому структурному підрозділі «Рівненський автотранспортний фаховий коледж» Національного університету водного господарства та природокористування.

Також зазначала, що після попередження її про наступне вивільнення та до дня її звільнення відповідач не запропонував їй жодної посади не лише в Корецькому відділі, а й в структурі Рівненської філії чи Рівненському обласному центрі зайнятості, що є порушенням частини другої статті 40 та частини третьої статті 43 КЗпП України.

Крім того, її звільнення на підставі частини першої статі 40 КЗпП України здійснено без отримання згоди первинної профспілкової організації в порядку частини першої статті 43 КЗпП України. Стверджувала, що вона була обрана членом профспілки, відповідно її звільнення мало бути погодженим профспілковим комітетом Корецького районного центру зайнятості, і положення частини другої статті 5 Закону України № 2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на неї не поширювалися.

Незаконне звільнення і дії відповідача щодо звільнення призвели до завдання їй моральної шкоди, внаслідок яких вона зазнала моральних страждань через втрату можливості займатися улюбленим видом діяльності, втрату можливості заробляти на життя вільно обраною працею та можливість утримувати сім`ю.

Посилаючись на наведене, просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Рівненського обласного центру зайнятості від 29 березня 2023 року № 95-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити її на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Корецької філії Рівненського обласного центру зайнятості з 30 березня 2023 року;

- стягнути з Рівненського обласного центру зайнятості на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 березня 2023 року до моменту ухвалення рішення у справі;

- стягнути з Рівненського обласного центру зайнятості на її користь моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 липня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при звільненні позивачки не допустив порушень визначеної законодавством процедури звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, які б могли стати підставою для поновлення її на роботі.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 липня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішення суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для скасування. Суд також зазначив, що відповідно до частини другої статті п`ятої Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згода профспілкового органу на звільнення позивачки не потрібна.

27 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дяденчук А. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 червня 2020 року в справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року в справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року в справі № 821/595/16, від 30 листопада 2021 року в справі № 640/3806/20, від 02 жовтня 2019 року в справі № 127/1778/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 309/3784/17, від 30 січня 2019 року в справі № 759/5787/17, від 26 січня 2022 року в справі № 671/875/20, від 28 квітня 2021 року в справі 755/14564/18, від 30 вересня 2020 року в справі № 826/12050/15, від 22 вересня 2020 року в справі № 161/7196/19, від 06 червня 2022 року в справі № 537/4155/20 та постановах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року в справі № 6-1264цс17, від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Зазначає, що суди не з`ясували та не перевірили наявність в структурі Рівненського ОЦЗ усіх вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачеві одночасно з попередженням про звільнення. Роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідач не довів виконання ним вимог статті 42 та частини 2 статті 49-2 КЗпП України та не надав суду доказів, що 211 вакантних посад у новоутворених філіях заповнені працівниками ліквідованих філій Рівненського ОЦЗ, які мають більшу продуктивність праці і кваліфікацію, що встановлено за результатами об`єктивного, прозорого на неупередженого порівняльного аналізу.

Після 01 січня 2023 року до Рівненської служби зайнятості були прийняті нові працівники, які ніколи до цього не працювали в цій структурі, зокрема: 02 січня 2023 року - призначено на посаду начальника Рокитнівського управління Рівненського ОЦЗ Сидорович О. М., 25 січня 2023 року - директора Сарненської філії Рівненського ОЦЗ Жмуру В.П., 01 березня 2023 року-начальника Березнівського управління Рівненського ОЦЗ Середу О.А .

Усі ці посади виникали та були зайняті в період з 28 грудня 2022 року до 29 березня 2023 року, однак, усупереч частини другої статті 40 КЗпП України, не пропонувались ОСОБА_1 .

Інші доводи учасників справи

Рівненський обласний центр зайнятості подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Рівненського міського суду Рівненської області цивільну справу № 569/7794/23 за позовом ОСОБА_1 до Рівненського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з 2003 року ОСОБА_1 працювала у Корецькому районному центрі зайнятості, який у 2018 році був реорганізований шляхом приєднання до Рівненського обласного центру зайнятості із створенням Корецької районної філії Рівненського обласного центру зайнятості.

Остання займана ОСОБА_1 посада, згідно з наказом від 01 грудня 2020 року № 138-к, - провідний фахівець з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Корецької районної філії.

Наказами Державного центру зайнятості від 15 липня 2022 року № 74 «Про затвердження граничної чисельності працівників Державної служби зайнятості на 2022 рік» та Рівненського обласного центру зайнятості від 18 липня 2022 року № 151 «Про затвердження граничної чисельності працівників обласної служби зайнятості на 2022 рік» було затверджено граничну чисельність працівників Рівненської обласної служби зайнятості - 398 працівників, в тому числі 11,5 працівників Корецької районної філії Рівненського обласного центру зайнятості.

Відповідно до наказу Міністерства економіки України від 24 жовтня 2022 року № 4131 «Про реорганізацію державних установ Державної служби зайнятості» розпочато реорганізацію в тому числі і Рівненської обласної служби зайнятості.

Листом Міністерства економіки України від 27 жовтня 2022 року № 2802-11/72027-03 «Щодо припинення філій регіональних центрів зайнятості» погоджено припинення усіх філій Рівненського обласного центру зайнятості, в тому числі Корецької районної філії Рівненського обласного центру зайнятості, де працювала ОСОБА_1 .

Наказом Міністерства економіки України від 02 листопада 2022 року № 4325 «Про утворення філій регіональних центрів зайнятості» погоджено утворення філії Рівненського обласного центру зайнятості: Вараської філії, Дубенської філії, Рівненської філії, Сарненської філії, які були утворені відповідно до наказу Рівненського обласного центру зайнятості від 15 грудня 2022 року №263.

Згідно з наказами Державного центру зайнятості від 08 грудня 2022 року № 128 «Про затвердження граничної чисельності працівників Державної служби зайнятості» та Рівненського обласного центру зайнятості від 14 грудня 2022 року № 262 «Про затвердження граничної чисельності працівників обласної служби зайнятості» затверджено граничну чисельність працівників установ Державної служби зайнятості Рівненської області 280 працівників, в тому числі 6 працівників Корецького відділу Рівненської філії Рівненського обласного центру зайнятості, який увійшов до складу Рівненської філії Рівненського обласного центру зайнятості (організаційна структура затверджена директором Рівненського обласного центру зайнятості 15 грудня 2022 року).

Згідно затвердженого штатного розпису Корецької районної філії Рівненського обласного центру зайнятості на 2022 рік штатна чисельність Корецької районної філії Рівненського обласного центру зайнятості складала 11,5 штатних одиниць; згідно затвердженого штатного розпису Рівненської філії Рівненського обласного центру зайнятості на 2023 рік, уведеного в дію наказом Рівненського обласного центру зайнятості від 30 грудня 2022 року № 274, штатна чисельність Корецького відділу Рівненської філії Рівненського обласного центру зайнятості - 6 штатних одиниць.

Наказом Рівненського обласного центру зайнятості від 15 грудня 2022 року № 267 «Про зміни в організації праці Рівненської обласної служби зайнятості», було запроваджено зміни в організації праці та скорочення штату працівників, а наказом від 01 березня 2023 року № 38 «Про припинення філій Рівненського обласного центру зайнятості» Корецьку районну філію Рівненського обласного центру зайнятості припинено шляхом ліквідації.

За результатами проведеного порівняльного аналізу в ОСОБА_1 було встановлено нижчу кваліфікацію та продуктивність праці в порівнянні з іншими працівниками.

На виконання статті 49-2 КЗпП України Рівненський обласний центр зайнятості попередив ОСОБА_1 про наступне вивільнення її у зв`язку із скороченням посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Корецької районної філії Рівненського обласного центру зайнятості. Із попередженням про вивільнення, ОСОБА_1 була ознайомлена 28 грудня 2022 року.

29 березня 2023 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади згідно наказу № 95-к у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, реорганізації організації, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 червня 2020 року в справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року в справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року в справі № 821/595/16, від 30 листопада 2021 року в справі № 640/3806/20, від 02 жовтня 2019 року в справі № 127/1778/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 309/3784/17, від 30 січня 2019 року в справі № 759/5787/17, від 26 січня 2022 року в справі № 671/875/20, від 28 квітня 2021 року в справі 755/14564/18, від 30 вересня 2020 року в справі № 826/12050/15, від 22 вересня 2020 року в справі № 161/7196/19, від 06 червня 2022 року в справі № 537/4155/20 та постановах Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року в справі № 6-1264цс17, від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що: «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.».

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

В постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 826/510/16 (провадження № К/9901/10417/18) вказано, що «при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення.

При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.».

Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України (постанова Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 519/313/20 (провадження № 61-6605св22)).

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди встановили, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, що призвело до скорочення посади, зокрема провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Корецької районної філії, яку займала позивачка.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки відповідач провів порівняльний аналіз щодо стажу роботи, освіти, підвищення кваліфікації, дисциплінарних стягнень, заохочень, відпусток, лікарняних за останніх 5 років працівників, за результатами якого в ОСОБА_1 було встановлено нижчу кваліфікацію та продуктивність праці в порівнянні з іншими працівниками.

Також суди встановили, що на момент звільнення позивачки вакантні посади, які б відповідали її професійному рівню, у відповідача були відсутні.

Встановивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 із підстав його необґрунтованості, оскільки при звільненні позивачки порушень вимог діючого законодавства не встановлено,відповідач дотримався визначеного законодавством порядку при звільненні позивачки із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Колегія суддів враховує, що суд не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц (провадження № 61-38248св18) та від 01 лютого 2023 року у справі № 607/18097/19 (провадження № 61-3781св22), від 16 серпня 2023 року у справі № 202/825/16-ц (провадження № 61-2164св19).

Суди також надали оцінку обставинам щодо прийняття на роботу нових працівників, посади яких не пропонувалися позивачці.

Суди встановили, щопісля 01 січня 2023 року до Рівненської служби зайнятості були прийняті нові працівники, зокрема 02 січня 2023 року - призначено на посаду начальника Рокитнівського управління Рівненського ОЦЗ Сидорович О. М., 25 січня 2023 року - директора Сарненської філії Рівненського ОЦЗ Жмуру В.П., 01 березня 2023 року - начальника Березнівського управління Рівненського ОЦЗ Середу О. А. Вказані керівні посади позивачці не пропонувалися, оскільки вона на керівних посадах не працювала і не відповідала вимогам для їх зайняття, що встановлені посадовою інструкцією керівника.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах та у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду