ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/6967/22

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, про зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Позов обґрунтований тим, що з 08 грудня 2020 року до 27 січня 2022 року позивач працював в АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

У день звільнення відповідач провів з ним розрахунок, проте не в повному обсязі.

Протягом періоду роботи з 01 жовтня 2021 року до 26 січня 2022 року позивач був тимчасово непрацездатним через захворювання на COVID-19. У зв`язку з цим позивачу видано листки непрацездатності. Проте з вини відповідача допомогу з тимчасової непрацездатності йому не було виплачено своєчасно та в повному обсязі.

Просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення допомоги з тимчасової непрацездатності за листками непрацездатності № 2000789658-1, № 696598-2001127516-1, № 696598-2001190154-1, № 696598-2001777830-1, № 696598-2001921533-1, № 696598-2002294458-1, № 696598-2002804791-1, № 696598-2003159144-1, № 696598-2003421571-1, № 696598-2003583711-1, № 696598-2003820802-1, № 696598-2004024417-1, № 2123974-2004083436-1, №2123974-2004346593-1, № 123974-2004566973-1, № 2123974-2004962401-2 у строк, встановлений частиною першою статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зобов`язати відповідача невідкладно прийняти рішення про призначення позивачу допомоги з тимчасової непрацездатності на підставі листків непрацездатності, які не були оплачені на момент подання позову, зобов`язати відповідача протягом п`яти робочих днів з моменту набрання рішенням законної сили підготувати та подати до Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві заяву-розрахунок на призначення допомоги з тимчасової непрацездатності позивачу, на підставі листків непрацездатності, які не були оплачені на момент подання позову, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток зачас затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року до дня вирішення справи, виходячи із суми середньоденного заробітку у розмірі 4 092,86 грн, що на день подання позову становить 417 471,72 грн.

У суді першої інстанції позивач та його представник відмовились від позовних вимог щодо зобов`язання відповідача невідкладно прийняти рішення про призначення позивачу допомоги з тимчасової непрацездатності на підставі листків непрацездатності, які не були оплачені на момент подання позову, зобов`язання відповідача протягом п`яти робочих днів з моменту набрання рішенням законної сили підготувати та подати до Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві заяву-розрахунок на призначення допомоги з тимчасової непрацездатності позивачу, на підставі листків непрацездатності, які не були оплачені на момент подання позову.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» щодо не призначення ОСОБА_1 допомоги з тимчасової непрацездатності за листками непрацездатності № 2000789658-1, № 696598-2001127516-1, № 696598-2001190154-1, № 696598-2001777830-1, № 696598-2001921533-1, № 696598-2002294458-1, № 696598-2002804791-1, № 696598-2003159144-1, № 696598-2003421571-1, № 696598-2003583711-1, № 696598-2003820802-1, № 696598-2004024417-1, № 2123974-2004083436-1, № 2123974-2004346593-1, № 123974-2004566973-1, № 2123974-2004962401-2 у строк, встановлений частиною першою статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Стягнено з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року до 13 лютого 2023 року у розмірі 1 068 236,46 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушив права позивача внаслідок призначення допомоги з тимчасової непрацездатності з порушенням строків, визначених статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Крім того, під час проведення розрахунку необхідно використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки розрахунку при звільненні з використанням даних про середній заробіток позивача.

Розмір компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з дня звільнення до дня ухвалення рішення у справі, а саме: з 28 січня 2022 (з наступного дня після звільнення) до 13 лютого 2023 року (включно), де кількість робочих днів - становить 261 день, (261 робочих дні х 4 092,86 грн) становить 1 068 236,46 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року до 13 лютого 2023 року (день ухвалення судового рішення) у сумі 1 068 236,46 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» щодо не призначення ОСОБА_1 допомоги з тимчасової непрацездатності за листками непрацездатності № 2000789658-1, № 696598-2001127516-1, № 696598-2001190154-1, № 696598-2001777830-1, № 696598-2001921533-1, № 696598-2002294458-1, № 696598-2002804791-1, № 696598-2003159144-1, № 696598-2003421571-1, № 696598-2003583711-1, № 696598-2003820802-1, № 696598-2004024417-1, № 2123974-2004083436-1, №2123974-2004346593-1, № 123974-2004566973-1, № 2123974-2004962401-2 у строк, встановлений частиною першою статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відмовлено.

Позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.

Стягнено з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 січня 2022 року до 30 серпня 2022 року у розмірі 20 000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до протоколу комісії від 27 січня 2022 року № 4 позивачу за рахунок коштів фонду було обраховано за період непрацездатності з 20 листопада 2021 року до 10 грудня 2021 року 48 793,57 грн. Проте грошові кошти з Фонду соціального страхування України надійшли лише 07 березня 2022 року та через активні бойові дії в цей період були перераховані позивачу за першої можливості 08 квітня 2022 року.

Отже, затримка прийняття рішення комісією із соціального страхування, а відповідно і затримка щодо подання заявки мали місце через початок повномасштабного вторгнення на територію України російських військ, тому правові підстави для визнання неправомірною бездіяльності відповідача відсутні.

Роботодавець не несе відповідальності за затримку виплати коштів, які має заплатити працівнику Фонд соціального страхування України, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 591/1079/19.

Стосовно затримки у виплаті позивачу коштів, які підприємство зобов`язано виплатити за перші 5 днів непрацездатності, колегія суддів погодилася з судом першої інстанції, що такою затримкою відповідач порушив права позивача.

З урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а також засад розумності та справедливості, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягав стягненню на користь позивача зменшено до 20 000,00 грн.

У липні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Сільченка С. О. направив засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, просив її скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» щодо не призначення ОСОБА_1 допомоги з тимчасової непрацездатності за листками непрацездатності та залишити в силі рішення суду першої інстанції; в частині задоволення позовних вимог частково про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 15, частини першої статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

- оскільки відбулись істотні зміни правового регулювання механізму видачі листків непрацездатності, а саме переходу від паперового до електронного листка, є необхідність у відступленні від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 591/1079/19, застосованого судом апеляційної інстанції під час ухвалення рішення у справі.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції мав встановити момент, з якого листок тимчасової непрацездатності є придатним для призначення допомоги з тимчасової непрацездатності, а відповідно й строк, протягом якого ця допомога мала бути призначена. Відповідач мав усю необхідну інформацію для призначення допомоги з тимчасової непрацездатності з електронного реєстру листків непрацездатності. Тому в разі відмови в призначенні допомоги він був зобов`язаний видати або надіслати заявнику відповідне рішення протягом п`яти днів з моменту його прийняття. Відсутність таких рішень зобов`язує відповідача за кожним випадком тимчасової непрацездатності здійснити розгляд документів (листків непрацездатності) протягом десяти днів з моменту набуття ними статусу «готовий до сплати» в електронному реєстрі листків непрацездатності.

Таким чином, за невиконання цих обов`язків у встановлені строки, з урахуванням факту звільнення позивача і не проведення з ним розрахунку у строк, встановлений статтею 116 КЗпП України, на відповідача необхідно покласти відповідальність передбачену статтею 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та статтею 117 КЗпП України, за затримку виплати не лише частини допомоги за рахунок коштів роботодавця, а й частину допомоги, що виплачується за рахунок Фонду соціального страхування України.

Крім того, відповідач щодо позивача діяв упереджено, направивши усі листки непрацездатності до органів Фонду соціального страхування України. Всі листки були визнані обґрунтованими, але це спричинило суттєву затримку в отриманні допомоги з тимчасової непрацездатності. Суд першої інстанції правомірно врахував, що обставини дисциплінарного проступку, на яких наголошував голова комісії із соціального страхування відповідача не підтвердилися, а позивач був звільнений з роботи за угодою сторін. Враховуючи вказані обставини, сума відшкодування має бути збільшена.

Аргументи інших учасників справи

У серпні 2023 року АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що частиною першою статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не визначено жодних строків виплати допомоги з тимчасового непрацездатності у зв`язку з хворобою працівника. Крім того, відсутній факт протиправної бездіяльності відповідача в затримці призначення допомоги з тимчасової непрацездатності позивачу через воєнний стан та через перевірку листків непрацездатності Фондом соціального страхування України.

Зміна паперових лікарняних на електронні жодним чином не стосується питання відповідальності роботодавця за затримку виплати належних працівникові грошових коштів при звільненні і зміна форми видачі лікарняних листів не змінила зміст обов`язку щодо їх сплати.

Апеляційний суд правильно встановив, що тривалий час Фондом соціального страхування України здійснювалась перевірка правомірності видачі листків непрацездатності, тому вина роботодавця у затримці виплати коштів за рахунок Фонду соціального страхування України відсутня.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, застосовуючи висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, обґрунтовано зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач порушив встановлений статтею 233 КЗпП України строк на звернення до суду з позовом.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 08 грудня 2020 року до 27 січня 2022 року працював в АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на посадах заступника директора комерційного департаменту, директора департаменту трейдингу та реалізації готової продукції, заступника директора департаменту трейдингу та реалізації готової продукції, що підтверджується копією трудової книжки, серія НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 27 січня 2022 року № 75/К ОСОБА_1 звільнений за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. У цьому наказі зазначено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 35 календарних днів за період роботи з 08 грудня 2020 року до 27 січня 2022 року.

У день звільнення відповідач провів з позивачем розрахунок, зокрема, йому нараховано компенсацію за невикористану відпустку за період роботи у відповідача з 08 грудня 2020 року до 27 січня 2022 року у кількості 35 календарних днів. Загалом нараховано 106 850,10 грн, виплачено 81 005,97 грн, що підтверджується випискою, підписаною головним бухгалтером Д. Мороз.

За період роботи ОСОБА_1 з 01 жовтня 2021 року до 26 січня 2022 року йому видано листки непрацездатності: листок № 2000789658-1, зареєстрований 02 жовтня 2021 року, відкритий 01 жовтня 2021 року, закритий 06 жовтня 2021 року; листок № 696598-2001127516-1, зареєстрований 11 жовтня 2021 року, відкритий 11 жовтня 2021 року, закритий 22 жовтня 2021 року; листок № 696598-2001190154-1, зареєстрований 12 жовтня 2021 року, відкритий 23 жовтня 2021 року, закритий 25 жовтня 2021 року; листок № 696598-2001777830-1, зареєстрований 25 жовтня 2021 року, відкритий 26 жовтня 2021 року, закритий 26 жовтня 2021 року; листок № 696598-2001921533-1, зареєстрований 27 жовтня 2021 року, відкритий 27 жовтня 2021 року, закритий 05 листопада 2021 року; листок № 696598-2002294458-1, зареєстрований 03 листопада 2021 року, відкритий 06 листопада 2021 року, закритий 12 листопада 2021 року; листок № 696598-2002804791-1, зареєстрований 12 листопада 2021 року, відкритий 13 листопада 2021 року, закритий 19 листопада 2021 року; листок № 696598-2003159144-1, зареєстрований 22 листопада 2021 року, відкритий 20 листопада 2021 року, закритий 26 листопада 2021 року; листок № 696598-2003421571-1, зареєстрований 29 листопада 2021 року, відкритий 27 листопада 2021 року, закритий 03 грудня 2021 року; листок № 696598-2003583711-1, зареєстрований 03 грудня 2021 року, відкритий 04 грудня 2021 року, закритий 10 грудня 2021 року; листок № 696598-2003820802-1, зареєстрований 13 грудня 2021 року, відкритий 11 грудня 2021 року, закритий 17 грудня 2021 року; листок № 696598-2004024417-1, зареєстрований 18 грудня 2021 року, відкритий 18 грудня 2021 року, закритий 19 грудня 2021 року; листок № 2123974-2004083436-1, зареєстрований 21 грудня 2021 року, відкритий 20 грудня 2021 року, закритий 29 грудня 2021 року; листок № 2123974-2004346593-1, зареєстрований 31 грудня 2021 року, відкритий 30 грудня 2021 року, закритий 10 січня 2022 року; листок № 123974-2004566973-1, зареєстрований 10 січня 2022 року, відкритий 11 січня 2022 року, закритий 20 січня 2022 року; листок № 2123974-2004962401-2, зареєстрований 20 січня 2022 року, відкритий 21 січня 2022 року, закритий 26 січня 2022 року.

Зазначене підтверджується витягом з електронного реєстру листків непрацездатності від 09 червня 2022 року № 6337003436191317.

Після звільнення позивача з роботи відповідач сплатив позивачу 48 793,57 грн.

Згідно із листом голови Комісії із соціального страхування відповідача від 07 грудня 2021 року № 130-1-19/4764 останній звернувся до Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві щодо перевірки обґрунтованості видачі листків тимчасової непрацездатності.

Листами від 28 грудня 2021 року № 7574-02 та від 30 грудня 2021 року № 9711-6 Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві повідомило, що здійснюється перевірка листків непрацездатності, виданих на ім`я ОСОБА_1 , тому Фонд рекомендує розглянути питання щодо призначення матеріального забезпечення та подання заяви-розрахунку після отримання результатів вказаної перевірки.

Після звільнення позивача, яке відбулося 27 січня 2022 року, Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві листом від 27 січня 2022 року № 609-3, який відповідач отримав 31 січня 2022 pоку, повідомило, що за результатами перевірки порушення видання перших шести листків непрацездатності не виявлено.

Також, Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві листом від 20 липня 2022 року № 2507-6, який отримав відповідач 25 липня 2022 року, повідомило, що порушень видання наступних п`яти листків непрацездатності також не виявлено.

Відповідно до протоколу комісії від 27 січня 2022 року № 4 позивачу за рахунок коштів Фонду обраховано за період непрацездатності з 20 листопада 2021 року до 10 грудня 2021 року 48 793,57 грн. Проте грошові кошти з Фонду надійшли 07 березня 2022 року.

Згідно з протоколом засідання Комісії із соціального страхування АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України»від 19 серпня 2022 року № 19, позивачу нараховані грошові кошти в сумі 14 358,55 грн за перші 5 днів тимчасової непрацездатності.

Щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача стосовно не призначення допомоги з тимчасової непрацездатності за листками непрацездатності

Згідно з пунктом 1 частини першої, частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам, починаючи з шостого дня непрацездатності.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 440, оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника, скріпленим печаткою за основним місцем роботи.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах розглядаються не пізніше десяти днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні допомоги із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше п`яти днів після винесення відповідного рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 522/16890/20 (провадження № 14-15цс23) вказано: «З моменту надходження коштів Фонду на оплату допомоги по тимчасовій непрацездатності на окремий рахунок роботодавця розпорядником таких коштів стає сам роботодавець, який зобов`язаний здійснити виплату застрахованій особі відповідного матеріального забезпечення в найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати заробітної плати (частина друга статті 32 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Якщо страхові кошти перераховано до звільнення працівника і роботодавець став розпорядником таких коштів, то відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України такі кошти належать до виплат, які мають бути сплачені працівнику в день звільнення.

Визначальною є обставина, чи є на момент звільнення працівника роботодавець розпорядником коштів, що належать до виплати звільнюваному працівнику, і хто винен у тому, що такі кошти не виплачені.

Тобто, якщо комісія вчасно розглянула питання про оплату листа непрацездатності, роботодавець направив заяву-розрахунок, а Фонд невчасно перерахував кошти, то відповідальність має нести Фонд.

Якщо комісія чи роботодавець не вчинили таких дій, то відповідальність за невиплату такого відшкодування покладається на роботодавця».

У абзаці 2 пункту 2 Порядку фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 12, визначено, що на підставі рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства про призначення матеріального забезпечення страхувальник нараховує суми матеріального забезпечення та оформлює заяву-розрахунок, яка повинна бути передана до робочих органів виконавчої дирекції Фонду не пізніше 5 робочих днів з дати прийняття комісією такого рішення.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до листа голови Комісії із соціального страхування відповідача від 07 грудня 2021 року № 130-1-19/4764 останній звернувся до Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві щодо перевірки обґрунтованості видачі листків тимчасової непрацездатності.

Комісія, звертаючись з перевіркою, реалізувала своє право, передбачене пунктом 2.1 Положення про комісію із загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованих працівників підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», затвердженого наказом AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 03 грудня 2010 року № 1/1 в частині права комісії із соціального страхування звертатися до робочих органів відділень Фонду щодо перевірки правильності видання та продовження листків непрацездатності застрахованим особам.

Листами від 28 грудня 2021 року № 7574-02 та від 30 грудня 2021 року № 9711-6 Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві повідомило, що здійснюється перевірка листків непрацездатності, виданих на ім`я ОСОБА_1 , тому Фонд рекомендує розглянути питання щодо призначення матеріального забезпечення та подання заяви-розрахунку після отримання результатів вказаної перевірки.

Після звільнення позивача, яке відбулося 27 січня 2022 року, Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві листом від 27 січня 2022 року № 609-3, який AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України» отримало 31 січня 2022 pоку, повідомило, що за результатами перевірки порушення видання перших шести листків непрацездатності не виявлено.

Також, Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві листом від 20 липня 2022 року № 2507-6, який AT «Державна продовольчо-зернова корпорація України» отримало 25 липня 2022 року, повідомило, що порушення видання наступних п`яти листків непрацездатності також не виявлено.

Згідно з протоколом комісії від 27 січня 2022 року № 4 позивачу за рахунок коштів Фонду обраховано за період непрацездатності з 20 листопада 2021 року до 10 грудня 2021 року 48 793,57 грн. Проте грошові кошти з Фонду соціального страхування України надійшли 07 березня 2022 року та через активні бойові дії в цей період були перераховані позивачу за першої можливості 08 квітня 2022 року.

Відповідно до протоколу засідання Комісії із соціального страхування АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 19 серпня 2022 року № 19 позивачу нараховані грошові кошти в сумі 14 358,55 грн за перші 5 днів тимчасової непрацездатності.

З огляду на встановлені обставини справи, апеляційний суд, оцінивши надані сторонами докази, встановивши, що грошові кошти з Фонду соціального страхування України надійшли 07 березня 2022 року, проте через початок повномасштабного вторгнення на територію України російських військ, відбулась затримка прийняття рішення комісією із соціального страхування та затримка щодо подання заяви-розрахунку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення допомоги з тимчасової непрацездатності за листками непрацездатності.

Щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у своїх постановах від 04 вересня 2019 року у справі № 404/3447/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 591/1079/19 виснував, що оскільки у статті 116 КЗпП України йдеться про виплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, що не обмежується лише заробітною платою, а включає в себе також інші нарахування, у тому числі й допомогу по тимчасовій непрацездатності за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, тому такі кошти відносяться до виплат, які належать працівнику при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. З такими висновками погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 552/16890/20 (провадження № 14-15цс23), а тому підстав для відступу Верховний Суд не вбачає. Отже й посилання заявника в касаційній скарзі на відступлення від вказаних висновків Верховного Суду не є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) вказувала, що заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в означеній постанові зазначила, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції встановив, що затримкою у виплаті позивачу коштів, які зобов`язано виплатити підприємство за перші 5 днів непрацездатності, відповідач порушив права позивача.

З огляду на те, що лист з приводу завершення перевірки законності видання перших шести листків непрацездатності від Фонду соціального страхування України, надійшов до відповідача 31 січня 2022 року, АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було зобов`язано одразу перерахувати кошти в сумі 11 558,63 грн, які належали позивачу від підприємства при звільненні.

Проте, ці кошти перераховані відповідачем лише 31 серпня 2022 року.

Отже, позивачу при проведенні розрахунку при звільненні не була виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів такої непрацездатності в сумі 11 558,63 грн. Іншу частину заробітної плати в сумі 81 005, 97 грн позивач отримав в повному обсязі. Недоплачена сума становить 14,2 % від виплаченої. Період затримки розрахунку з 28 січня 2022 року до 31 серпня 2022 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, взявши до уваги розмір суми заборгованості, на яку поширюються правила статті 117 КЗпП України та, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), дійшов правильного висновку щодо застосування принципу співмірності та зменшення за таких обставин розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 20 000 грн. Підстав для відступлення від зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду, який враховав апеляційний суд, немає.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 15, частини першої статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ця правова норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовані неправильно).

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновків Верховного Суду), з огляду на те, що заявник не обґрунтував, у чому саме полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні відповідних норм права.

Фактично доводи заявника в цій частині зводяться до незгоди із постановою суду апеляційної інстанції, встановленими судами обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на те, що доводи ОСОБА_1 про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 15, частини першої статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування зазначених норм права, а стосуються непогодження зі встановленими обставинами справи та переоцінки доказів, Верховний Суд дійшов переконання, що ці доводи заявника про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими.

Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не підтвердилися.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленим судовим рішенням, а також до вимоги здійснити переоцінку досліджених судом доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції не встановлено апеляційним судом, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, тоді суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

З урахуванням підстав позову, встановлених обставин справи, меж касаційного розгляду, підстав для скасування судового рішення у справі немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду