ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 640/2964/22

1. У січні 2022 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Державної митної служби України (далі також - «Держмитслужба»), у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Держмитслужби від 24 грудня 2021 року №1667-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності з 25 грудня 2021 року;

- стягнути з Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2021 року по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що відповідно до підпункту 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 23 лютого 2021 року №1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» контракти про проходження державної служби на період дії карантину, укладені до 6 березня 2021 року, мали діяти не довше ніж до 6 грудня 2021 року. Водночас оскаржуваний наказ Держмитслужба видала 24 грудня 2021 року, тобто, з урахуванням визначеного Законом №1285 граничного строку дії контрактів про проходження державної служби на період дії карантину, через 18 днів після закінчення цього строку.

2.1. У цьому контексті ОСОБА_1 стверджував, що Держмитслужба, маючи намір звільнити його у зв`язку із закінченням строку дії контракту, у відповідності до вказаних норм мала прийняти таке рішення 6 грудня 2021 року. Однак оскаржуваний наказ Держмитслужба видала 24 грудня 2021 року у той час, як контракт залишався чинним протягом 18 днів після закінчення строку його дії, а тому цей контракт був продовженим на невизначений строк. На цій основі ОСОБА_1 вважав, що його звільнення з посиланням Держмитслужби на пункт 2 частини 1 статті 83, частину 1 статті 85 Закону України «Про державну службу» є протиправним.

2.2. Крім цього, ОСОБА_1 стверджував, що звільнення відбулося з порушенням встановленої законодавством процедури, оскільки на момент видання оскаржуваного наказу від 24 грудня 2021 року не було передбаченого законом погодження Міністерства фінансів України. Натомість Міністр фінансів України погодив його звільнення листом від 30 грудня 2021 року.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року, позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України від 24 грудня 2021 року №1667-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Державної митної служби України з 25 грудня 2021 року;

- стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2021 року по 5 липня 2022 року в сумі: 100699,62 грн;

- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Державної митної служби України з 25 грудня 2021 року та в частині стягнення з Державної митної служби України середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі: 15900,00 грн.

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що останнім днем строку дії контракту про проходження державної служби на період дії карантину було 6 грудня 2021 року. Водночас суд зауважив, що оскаржений наказ був прийнятий Держмитслужбою лише 24 грудня 2021 року і матеріали справи не містять доказів існування обставин, що були перешкодою для звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» (у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби).

4.1. Крім цього, суд зазначив, що Законом України «Про державну службу» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2021 року №237 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» не врегульовано питання щодо наслідків несвоєчасного розірвання строкового контракту, а тому наявні підстави для застосування законодавства про працю.

4.2. У цьому контексті суд, пославшись на приписи пункту 2 частини першої статті 36 і положеннями статті 39-1 Кодексу законів про працю України, зауважив, що після закінчення строку дії контракту про проходження державної служби на період дії карантину трудові відносини ОСОБА_1 та Держмитслужби тривали 14 робочих днів. На цій основі суд виснував, що вказаний контракт вважається таким, що укладений на невизначений строк, а відтак у Держмитслужби не було правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 83, частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу».

5. Переглянувши це судове рішення за апеляційною скаргою Держмитслужби, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про трактування контракту як такого, що укладений на невизначений строк.

5.1. Водночас суд апеляційної інстанції відхилив довід Держмитслужби про неможливість припинення трудових відносин з ОСОБА_1 6 грудня 2021 року внаслідок відсутності його в цей день на роботі. Апеляційний суд виснував, що зазначений довід спростовується постановою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №640/498/17-ц й частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України, згідно з якими звільнення працівника через закінчення строку трудового договору можливе як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки вказана норма закону встановлює заборону звільнення у відповідні періоди лише з ініціативи роботодавця.

5.2. У цьому контексті суд зазначив, що Держмитслужба після видання наказу від 3 грудня 2021 року №1580-о «Про виконання рішення суду» мала 6 грудня 2021 року видати наказ про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії контракту, чого відповідач не зробив, а трудові відносини не були припинені.

5.3. На тлі цих міркувань суд апеляційної інстанції погодився з правильністю висновку суду першої інстанції про відсутність у Держмитслужби підстав для звільнення ОСОБА_1 на основі пункту 2 частини першої статті 83, частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу».

5.4. Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідно до підпункту 7 частини другої статті 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується ним. Натомість Держмитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів.

5.5. У цьому контексті апеляційний суд зазначив, що Держмитслужба листом від 3 грудня 2021 року направила Міністру фінансів України матеріали щодо погодження звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії контракту. Натомість Міністерство фінансів України листом від 30 грудня 2021 року повідомило Держмитслужбу про розгляд і погодження вказаного подання.

5.6. На основі цих обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час прийняття Держмитслужбою наказу від 24 грудня 2021 року №1667-о «Про звільнення ОСОБА_1 » Міністерство фінансів України не надало погодження на звільнення позивача, а відтак це звільнення відбулося з порушенням встановленої законодавством процедури.

5.7. Тож у підсумку апеляційний суд констатував, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскарженого наказу.

6. У березні 2023 року Держмитслужба подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

7. Підстави касаційного оскарження Держмитслужба обґрунтувала посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

- суди попередніх інстанцій застосували пункт 2 частини першої статті 36, положення статті 39-1 Кодексу законів про працю України без урахування висновків щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі №816/1250/17, від 6 лютого 2018 року у справі №760/19295/15-ц, від 12 лютого 2020 року у справі №761/34471/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18;

- суд апеляційної інстанції застосував частину третю статті 40 Кодексу законів про працю України без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі №380.2019.004407.

8.1. У цьому контексті Держмитслужба доводить, що суди першої й апеляційної інстанцій не звернули увагу на обставини виходу (невиходу) ОСОБА_1 на роботу наступного дня після закінчення строкового трудового договору, допуску його до роботи. На переконання скаржника, такі помилки судів призвели до необґрунтованого висновку про трансформацію строкового контракту у безстроковий.

8.2. Також Держмитслужба стверджує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою рішення Конституційного Суду України від 4 вересня 2019 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України, внаслідок чого не перевірив актуальність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 грудня 2018 року у справі №640/498/17-ц на предмет можливості застосування вказаної норми до спірних правовідносин. Держмитслужба вважає, що вказана помилка суду апеляційної інстанції призвела до необґрунтованого висновку про необхідність і допустимість звільнення ОСОБА_1 6 грудня 2021 року.

8.3. У судовому засіданні представник Держмитслужби підтримала доводи й вимоги касаційної скарги.

9. У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зудінов О.О. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та здійснити розподіл судових витрат, понесених ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції в розмірі: 5000,00 грн, поклавши їх у повному обсязі на Держмитслужбу.

10. Позиція представника позивача полягає в тому, що висновки й постанови Верховного Суду, на які послався скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними до цієї справи через різницю у фактичних обставинах та правовому регулюванні.

10.1. У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи й вимоги відзиву.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. 8 липня 2020 року між ОСОБА_1 та Держмитслужбою укладено контракт про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

12. Наказом Держмитслужби від 9 липня 2020 року №540-о, відповідно до пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22 квітня 2020 року №290 та статті 35 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 призначено на посаду Директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Держмитслужби, з 10 липня 2020 року.

13. 21 серпня 2020 року між Держмитслужбою та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду до контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 8 липня 2020 року. Сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 21 контракту та викласти останній у наступній редакції: «Граничний строк перебування особи на посаді державної служби, призначення на яку відбулось шляхом укладення контракту, становить не більше двох місяців після відміни карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

14. Наказом Держмитслужби від 26 липня 2021 року №909-о «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої та четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , Директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Державної митної служби України, із займаної посади з 27 липня 2021 року, у зв`язку зі скороченням посади державної служби, припинивши дію контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 8 липня 2020 року.

15. Указаний наказ ОСОБА_1 оскаржив до суду.

16. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року у справі №640/24023/21, залишеним без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року та Верховного Суду від 10 листопада 2022 року, задоволено позов ОСОБА_1 :

- визнано протиправним та скасовано наказ Держмитслужби від 26 липня 2021 року №909-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді Директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності з 28 липня 2021 року;

- стягнуто з Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 28 липня 2021 року до 18 листопада 2021 року у розмірі: 181760,83 грн.

17. Наказом Держмитслужби від 3 грудня 2021 року №1580-о «Про виконання рішення суду» на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року №640/24023/21:

- скасовано наказ Держмитслужби від 26 липня 2021 року №909-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді Директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності з 28 липня 2021 року;

- відновлено дію контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 8 липня 2020 року.

18. Листом від 3 грудня 2021 року №08-1/12-01/5.1/10892 Держмитслужба направила Міністру фінансів України матеріали щодо погодження звільнення ОСОБА_1 , Директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Державної митної служби України, призначеного за результатами добору, шляхом укладання контракту про проходження державної служби, на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

19. 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 отримав лист Держмитслужби від 3 грудня 2021 року №12-1/12-01/10/559, яким повідомлено про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року у справі №640/24023/21 та про необхідність його прибуття до Департаменту по роботі з персоналом Держмитслужби для вирішення кадрових питань.

20. У період з 13 по 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні згідно з довідкою Петропавлісько-Борщагівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини.

21. Наказом Держмитслужби від 24 грудня 2021 року №1667-о «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до пункту 2 частини першої статті 83, частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу», керуючись Законом України від 23 лютого 2021 року №1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», припинено державну службу та звільнено 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 , призначеного за контрактом про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з посади Директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Державної митної служби України, у зв`язку із закінченням дії контракту.

22. Листом від 30 грудня 2021 року №17030-19-61/40911 «Про погодження звільнення ОСОБА_1 » Міністр фінансів України погодив звільнення ОСОБА_1 з посади Директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Державної митної служби України у зв`язку з припиненням дії контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за умови дотримання вимог законодавства про державну службу.

23. Вважаючи наказ Держмитслужби від 24 грудня 2021 року №1667-о протиправним, а свої права порушеними, ОСОБА_1 оскаржив цей наказ до адміністративного суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII

24. Частинами першою - третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - «Закон №889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

25. Частини перша - друга статті 21 Закону № 889-VIIІ передбачають, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.

Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

26. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби.

27. Абзац 1 частини першої статті 85 Закону №889-VIII визначає, що у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку.

28. Абзац 2 частини першої статті 85 Закону №889-VIII встановлює, що у разі призначення на посаду державної служби з укладанням контракту про проходження державної служби державний службовець звільняється з посади в останній день строку дії контракту.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX

29. Пунктом 8 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX (із змінами, внесеними згідно із Законом №591-IX від 13 травня 2020 року) установлено, що тимчасово, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зупинити дію положень Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., №4, ст. 43 із наступними змінами) та Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., №38, ст. 385 із наступними змінами) в частині проведення конкурсів на посади державної служби та призначення на посади державної служби за результатами конкурсу.

Установити, що у період, визначений в абзаці першому цього пункту:

для призначення на посади державної служби суб`єктом призначення або керівником державної служби першочергово розглядаються кандидатури, запропоновані Комісією з питань вищого корпусу державної служби або конкурсною комісією за результатами процедур конкурсного відбору, зокрема у разі, коли строк оприлюднення результатів конкурсу перевищує 45 календарних днів з дня оприлюднення інформації про проведення такого конкурсу. Інші оголошені конкурси на посади державної служби, результати яких не оприлюднені, скасовуються;

у разі відсутності або відхилення суб`єктом призначення або керівником державної служби кандидатур, запропонованих Комісією з питань вищого корпусу державної служби або конкурсною комісією за результатами процедур конкурсного відбору, суб`єкт призначення або керівник державної служби може призначити на посади державної служби особу шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та до дня визначення суб`єктом призначення або керівником державної служби переможця (переможців) конкурсу, оголошеного згідно з абзацом шостим цього пункту.

Призначення на посади державної служби здійснюється в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, який визначає механізм добору на посади державної служби шляхом проведення співбесід з визначеними суб`єктом призначення посадовими особами.

Граничний строк перебування особи на зазначеній посаді державної служби, призначення на яку відбулося відповідно до порядку, встановленого цим пунктом, становить не більше двох місяців після відміни карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Постанова Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року №290 «Деякі питання призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»

30. Цією постановою Кабінет Міністрів України затвердив Порядок призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Порядок), а також Типовий контракт про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (пункт 1 цієї постанови).

Також Уряд постановив міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям:

забезпечити у двотижневий строк після відміни карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - карантин), оголошення конкурсів на посади державної служби, призначення на які здійснилися відповідно до Порядку;

утриматися на період дії Порядку та після відміни карантину від переведення державних службовців, призначених на державну службу шляхом укладення контрактів на підставі Типового контракту, затвердженого цією постановою, на рівнозначні або нижчі посади;

забезпечити внесення до контрактів про проходження державної служби на період дії карантину змін щодо обмеження граничних строків їх дії з урахуванням положень абзацу шостого пункту 8 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 р. №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (пункт 3 Постанови №290 в редакції Постанови Уряду №688 від 5 серпня 2020 року).

31. Постанова №290 втратила чинність на підставі пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 року №237 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року №1285-IX

32. Цей Закон набрав чинності 6 березня 2021 року.

33. Підпункти 1 - 4 пункту 2 розділу ІІ цього Закону встановили, що:

1) конкурси на посади, що обіймають особи, з якими до набрання чинності цим Законом укладені контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оголошуються протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом відповідно до черговості укладення контрактів про проходження державної служби на відповідні посади.

У разі відсутності переможця конкурсу на посаду, зазначену в абзаці першому цього підпункту, суб`єкт призначення приймає рішення про проведення повторного конкурсу протягом 10 календарних днів з дня оприлюднення результатів конкурсу на Єдиному порталі вакансій державної служби;

2) контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, укладені до набрання чинності цим Законом, діють до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не більше дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом;

3) оголошені добори для призначення на вакантну посаду державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, рішення за результатами яких не оприлюднені, скасовуються;

4) у разі якщо на день набрання чинності цим Законом рішення про призначення на посаду державної служби особи за результатами добору не прийнято, результати відповідного добору скасовуються.

Постанова Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 року №237 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»

34. Пунктом 2 цієї постанови установлено, що контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - контракти на період дії карантину), які укладені з особами, щодо яких прийнято рішення про призначення на посаду державної служби до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2021 р. №1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», продовжують діяти на тих самих умовах з урахуванням зміни граничних строків дії таких контрактів.

Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII

35. Відповідно до частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України», у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

36. Частина перша статті 23 КЗпП України визначає, що трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

37. Частина друга статті 23 КЗпП України установлює, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

38. Пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачає, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

39. Предметом регулювання статті 39-1 КЗпП України є питання продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк.

Згідно з частиною першою статті 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

40. Частина третя статті 40 КЗпП України встановлює, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Рішення Конституційного Суду №6-р(II)/2019 від 4 вересня 2019 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України

41. У цьому Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

42. Свою позицію Конституційний Суд України мотивував, серед іншого, тим, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року №3166-VI

43. Частина перша статті 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року №3166-VI (далі - «Закон №3166-VI», у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що Кабінет Міністрів України спрямовує та координує діяльність центральних органів виконавчої влади через міністра у порядку, визначеному цим Законом та актами Кабінету Міністрів України.

44. Пункт 7 частини другої статті 18 Закону №3166-VI установлює, що Міністр погоджує призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується ним.

Постанова Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України»

45. Пункт 1 Положення про Державну митну службу України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що Державна митна служба України (Держмитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів.

46. Підпункт 10 пункту 11 цього Положення передбачає, що Голова Держмитслужби затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату Держмитслужби, призначає на посаду та звільняє з посади, в тому числі покладає виконання обов`язків за вакантними посадами, за погодженням з Міністром фінансів керівників самостійних структурних підрозділів та їх заступників.

IV. ОЦІНКА СУДУ

47. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

48. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

49. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов таких висновків.

50. Спірні правовідносини виникли на тлі обставин укладання 8 липня 2020 року між ОСОБА_1 та Держмитслужбою контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

51. Наказом Держмитслужби від 9 липня 2020 року №540-о ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Держмитслужби з 10 липня 2020 року.

52. Підставою для видачі вказаного наказу слугували пункт 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22 квітня 2020 року №290, стаття 35 Закону України «Про державну службу».

53. Предметом судового контролю у цій справі є наказ Держмитслужби від 24 грудня 2021 року №1667-о про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності у зв`язку з закінченням дії контракту.

54. Спірні правовідносини виникли з приводу застосування Держмитслужбою до ОСОБА_1 пункту 2 частини першої статті 83, частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу», Закону України від 23 лютого 2021 року №1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби».

55. Характерною особливістю спору є його урегульованість підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року №1285-IX, який набрав чинності 6 березня 2021 року.

56. Згідно з цією нормою контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, укладені до набрання чинності цим Законом, діють до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не більше дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом.

57. Водночас згідно з абзацом 2 частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу», у разі призначення на посаду державної служби з укладанням контракту про проходження державної служби державний службовець звільняється з посади в останній день строку дії контракту.

58. Суди попередніх інстанцій встановили й учасники справи не оспорюють той факт, що граничним строком дії контракту, укладеного між ОСОБА_1 й Держмитслужбою, про проходження державної служби на період дії карантину було 6 грудня 2021 року.

59. Ключові доводи позову ОСОБА_1 стосуються покликань на те, що:

а) на момент видачі оскарженого наказу строковий контракт про проходження державної служби на період карантину трансформувався у безстроковий, а тому у Держмитслужби не було підстав для припинення державної служби на основі норм, які передбачають звільнення у разу закінчення строку призначення на посаду;

б) Держмитслужба порушила процедуру звільнення, оскільки на момент видачі оскарженого наказу не було погодження профільного міністра.

60. Суди попередніх інстанцій погодилася з цими доводами й дійшли висновку про те, оскільки Держмитслужба не звільнила ОСОБА_1 6 грудня 2021 року і трудові правовідносини не були припинені протягом 14 робочих днів, то строковий контракт став безстроковим і відповідно не було передумов для звільнення позивача з підстав, наведених в оскарженому наказі.

61. Також апеляційний суд виснував, що відсутність погодження Міністра фінансів України свідчить про порушення процедури звільнення ОСОБА_1 з посади директора департаменту Держмитслужби.

62. У касаційній скарзі Держмитслужба поставила під сумнів правильність застосування судами першої й апеляційної інстанції норм матеріального права - пункту 2 частини першої статті 36, положення статті 39-1, частини третьої статті 40 КЗпП України, стверджуючи, що суди залишили без уваги низку релевантних позицій Верховного Суду, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про незаконність звільнення позивача з роботи.

63. Отже, передумовою виникнення цього спору є різна інтерпретація сторонами і судами факту й наслідків звільнення державного службовця з посади у ситуації, коли між останнім днем строку дії контракту [про проходження державної служби на період карантину] й датою його звільнення минуло 18 календарних днів.

64. Враховуючи аргументи сторін та висновки судів попередніх інстанцій у цій справі, Верховний Суд має відповісти на таке питання: чи продовжується дія строкового договору (контракту) з державним службовцем на невизначений строк на підставі частини першої статті 39-1 КЗпП України у випадку його незвільнення в останній день строку дії контракту про проходження державної служби на період карантину, спричиненого коронавірусом.

65. З огляду на викладені норми й приписи законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Верховний Суд звертає увагу на таке.

66. Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

67. Частина друга статті 23 КЗпП України установлює, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

68. Пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України передбачає, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

69. Згідно з частиною першою статті 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

70. Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

71. Верховний Суд у пункті 19 постанови від 12 липня 2023 року у справі №380/4112/22 вказав, що зважаючи на приписи частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, який укладається у визначених законом випадках. Ще однією особливістю цього трудового договору є те, що він завжди укладається на певний строк. Зазначене дає підстави констатувати, що до укладення контракту й правовідносин, які виникають у зв`язку з цим, застосовні положення частини другої статті 23 КЗпП України, яка згадується в частині другій статті 39-1 КЗпП України як виключення з-під дії останньої.

72. Суд зауважує, що законодавець у пункті 8 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX (із змінами, внесеними згідно із Законом №591-IX від 13 травня 2020 року) запровадив правило, згідно з яким тимчасово, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, була зупинена дія положень Закону України «Про державну службу» та Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» в частині проведення конкурсів на посади державної служби та призначення на посади державної служби за результатами конкурсу.

73. Водночас парламент установив, що у вказаний період призначення на посади державної служби здійснюється в установленому Кабінетом Міністрів України порядку і граничний строк перебування особи на зазначеній посаді державної служби, призначення на яку відбулося відповідно до порядку, встановленого цим пунктом, становить не більше двох місяців після відміни карантину, спричиненого коронавірусом.

74. Надалі законодавець відновив проведення конкурсів на зайняття посад державної служби, прийнявши Закон №1285-ІХ від 23 лютого 2021 року, який набрав чинності 6 березня 2021 року.

75. Підпункт 1 пункту 2 розділу ІІ цього Закону запровадив норму про необхідність оголошення конкурсів на посади, які обіймають особи, з якими до набрання чинності цим Законом укладені контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також строк для цього - шість місяців з дня набрання чинності Законом.

76. Натомість підпункт 2 пункту 2 розділу ІІ цього Закону визначив, що раніше укладені такого виду контракти діють до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не більше дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом.

77. Зважаючи на правовий статус позивача й нормативне регулювання проходження державної служби на період дії карантину, спричиненого коронавірусом, Суд виходить з того, що призначення позивача на посаду директора департаменту Держмитслужби здійснювалося з укладанням контракту, який не може набути безстрокової форми трудового договору з настанням умов, передбачених частиною першою статті 39-1 КЗпП України.

78. У цьому зв`язку Суд звертає також увагу на те, що законодавство послідовно й однозначно встановлювало тимчасові строки перебування на посадах осіб, з якими укладені контракти про проходження державної служби на період дії карантину, що поряд з наведеним вище додатково підтверджує висловлену позицію щодо незастосовності частини першої статті 39-1 КЗпП України до спірних правовідносин.

79. На переконання Суду, законодавчі норми, які стосуються призначення позивача на посаду директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Держмитслужби, чіткі, зрозумілі і передбачувані, і, будучи частиною спеціального для спірних правовідносин нормативного регулювання, не створюють не те, що суперечності з приписами частини першої статті 39-1 КЗпП України, але самої можливості для застосування останніх.

80. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд вважає, що факт видачі Держмитслужбою наказу про звільнення позивача 24 грудня 2021 року, після того як 6 грудня 2021 року закінчився строк дії контракту від 8 липня 2020 року, не міг надати цьому контракту безстрокового характеру, тому що це суперечило б підпунктам 1, 2 пункту 2 розділу ІІ Закону України від 23 лютого 2021 року №1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», положення яких написані вище.

81. Суд наголошує, що згідно з приписами спеціального законодавства про проходження державної служби на період дії карантину, спричиненого коронавірусом, керівник Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Держмитслужби не міг призначатися безстроково. Надалі ця посада підлягала зайняттю у порядку проведення конкурсів. Відповідно контракт з цим керівником, строк дії якого закінчився, але виконання обов`язків за яким фактично продовжувалося, не може вважатися укладеним на невизначений строк на підставі частини першої статті 39-1 КЗпП України.

82. Зважаючи на наведене нормативне регулювання і висловлену з цього приводу позицію Суд вважає, що ситуація, у якій опинився ОСОБА_1 після настання граничного строку дії укладеного з ним контракту, не створювала і не могла створити умов, які б у своїй сукупності дали підстави (чи «легітимні очікування») формалізувати його трудові відносини із Держмитслужбою в той спосіб, який передбачений у частині першій статті 39-1 КЗпП України.

83. На цій основі Суд констатує, що суди першої й апеляційної інстанції припустилися помилки, коли застосували до спірних правовідносин положення пункту 2 частини першої статті 36, статті 39-1 КЗпП України.

84. Окремо Суд зауважує, що навіть якби ці норми матеріального права були застосовними до спірних правовідносин, то суди попередніх інстанцій і в такому випадку допустили помилку при їхньому тлумаченні й застосуванні.

85. У своїй практиці Верховний Суд уже робив висновки про те, що наявність у роботодавця наміру припинити трудовий договір з працівником, укладений на визначений строк, висловлена, у тому числі, шляхом прийняття наказу про звільнення, виключає можливість автоматичного продовження дії такого трудового договору за приписами пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (пункти 18-19 постанови від 11 жовтня 2018 року у справі №816/1250/17, на яку послався скаржник).

86. Також Верховний Суд у контексті тлумачення статті 39-1 КЗпП України висновував, що продовження трудових правовідносин, тобто вихід працівника на роботу наступного дня після закінчення строкового трудового договору, допуск його до роботи є юридичним фактом, у силу якого строковий трудовий договір набуває характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. Однак такі наслідки не настають, якщо хоча б одна із сторін вимагає припинення трудових правовідносин (постанова від 12 лютого 2020 року у справі №761/34471/16-ц, на яку послався скаржник).

87. У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що листом від 3 грудня 2021 року Держмитслужба направила Міністру фінансів України матеріали щодо погодження звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку дії контракту, натомість оскарженим наказом від 24 грудня 2021 року Держмитслужба звільнила позивача з посади з відповідної підстави.

88. Отже, цими листом і наказом Держмитслужба виявила намір припинити трудові правовідносини з позивачем. Тож навіть у гіпотетичному випадку застосовності пункту 2 частини першої статті 36, статті 39-1 КЗпП України до спірних правовідносин факт відсутності згоди Держмитслужби на продовження дії контракту очевидно би свідчив про те, що продовження трудового договору не відбулося.

89. Повертаючись до обставин справи, Суд зауважує, що з обсягу встановлених фактів відомо, що наказом від Держмитслужби від 26 липня 2021 року позивач був звільнений з посади; адміністративний суд визнав таке звільнення протиправним; Держмитслужба у порядку виконання рішення суду поновила позивача на посаді директора департаменту наказом від 3 грудня 2021 року; за формальними ознаками позивач не знав про цей наказ допоки 13 грудня 2021 року не отримав відповідний інформаційний лист Держмитслужби від 3 грудня 2021 року; з 13 до 23 грудня 2021 року позивач був тимчасово непрацездатним у зв`язку з хворобою; листом від 3 грудня 2021 року Держмитслужба направила Міністру фінансів України матеріали щодо погодження звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

90. Частина третя статті 40 КЗпП України встановлює, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

91. У рішенні №6-р(II)/2019 від 4 вересня 2019 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

92. Такий висновок Конституційний Суд України мотивував тим, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

93. У пункті 55 постанови від 13 жовтня 2021 року у справі №1.380.2019.004407, на яку покликається скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності (у зв`язку із закінченням строку договору) свідчить про порушення гарантій, передбачених трудовим законодавством.

94. На переконання Суду, наведені фактичні обставини справи, положення частини третьої статті 40 КЗпП України та практика їхнього тлумачення й застосування спростовують висновок судів попередніх інстанцій про відсутність перешкод, які б заважали Держмитслужбі видати наказ про звільнення позивача з посади в останній день строку дії контракту (6 грудня 2021 року).

95. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на прийняття Конституційним Судом України рішення №6-р(II)/2019 від 4 вересня 2019 року і вплив висловленої у ньому позиції на правозастосування частини третьої статті 40 КЗпП України, внаслідок чого припустився помилки у її тлумаченні й дійшов необґрунтованого висновку про те, що відповідач міг безперешкодно звільнити позивача з посади раніше 24 грудня 2021 року.

96. На думку Суду, позаяк керівник Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Держмитслужби в силу закону не міг обіймати цю посаду на безстрокових засадах, а строк контракту з ОСОБА_1 завершився, то оскарженим рішенням відповідач не порушив прав позивача й не позбавив його таким чином займаної посади, а лише реалізував свої повноваження, які витікали з імперативних приписів закону.

97. Суд зауважує, що закон не позбавляв ОСОБА_1 права зайняти цю посаду у конкурсному порядку. У зв`язку зі строковим перебування на посаді директора департаменту Держмитслужби під час карантину та відновленням проведення конкурсів на зайняття таких посад державної служби, позивач, у випадку наявності бажання продовжити працювати на посаді директора департаменту, міг скористатися правом узяти участь у відповідному конкурсі, оголошення якого було обов`язковим відповідно до приписів підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ Закону №1285-ІХ.

98. Стосовно питання звільнення Держмитслужбою ОСОБА_1 з посади до отримання згоди профільного міністра, то Суд погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанції в тому, що такий акт відповідача протирічить приписам пункту 7 частини другої статті 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року №3166-VI, підпункту 10 пункту 11 Положення про Державну митну службу України.

99. У цьому контексті Суд нагадує, що за змістом вказаних норм Міністр фінансів України погоджує звільнення з посад керівників самостійних структурних підрозділів Держмитслужби.

100. Водночас Суд зауважує, що Держмитслужба ініціювала питання звільнення ОСОБА_1 завчасно, а саме листом від 3 грудня 2021 року. Міністр фінансів України погодив відповідне звільнення листом від 30 грудня 2021 року. Отже, за формальними ознаками процедура звільнення позивача отримала схвалення профільного міністра.

101. Також Суд ураховує, що спеціальне законодавство, яке регулювало процедури проходження державної служби на період дії карантину, спричиненого коронавірусом, та відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби, не передбачало свободи розсуду в Держмитслужби й Міністра фінансів України під час вирішення питання звільняти чи ні позивача у зв`язку з закінченням строку призначення його на посаду директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Держмитслужби. У ситуації позивача закон однозначно диктував необхідність звільнення його з посади.

102. За таких обставин і правового регулювання Суд дійшов висновку, що в цьому конкретному випадку видача Держмитслужбою наказу від 24 грудня 2021 року №1667-о «Про звільнення ОСОБА_1 » без отримання станом на той день згоди Міністра фінансів України на таке звільнення є неістотним порушенням процедури припинення державної служби позивача і зазначений дефект оскарженого наказу не робить його неправомірним.

103. Наостанок Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про помилкове неврахування судами першої й апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 6 лютого 2018 року у справі №760/19295/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, є необґрунтованими, оскільки правовідносини й висновки у них є неподібними й нерелевантними до справи ОСОБА_1 .

104. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

105. Відповідно до частини першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

106. Доводи касаційної скарги про неправильне застосуванням судами першої й апеляційної інстанції норм матеріального права і неврахування ними релевантних висновків Верховного Суду загалом знайшли своє підтвердження.

107. У справі ОСОБА_1 рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову прийняті із застосуванням пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, статті 39-1 КЗпП України, які не підлягали застосуванню, та з неправильним тлумаченням частини третьої статті 40 КЗпП України.

108. Враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, на підставі статті 351 КАС України оскаржувані судові рішення необхідно скасувати й ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

109. Касаційну скаргу слід задовольнити.

110. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 139, 341, 344, 351, 356, 359 КАС України,