ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/29005/22

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: скасувати наказ № 788 о/с від 25 жовтня 2022 року в частині звільнення його з посади начальника Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київський області» (далі - ДУ «ТМО МВС України по Київській області»); поновити його на цій посаді; зобов`язати Державну установу «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» (після перейменування - Державна установа «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області») (далі - ДУ «ТМО МВС по місту Києву та Київській області») перевести його до цієї установи на рівнозначну посаду; стягнути компенсацію за час вимушеного прогулу, починаючи з 28 жовтня 2022 року до дня поновлення на роботі та моральну шкоду в сумі 25 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з жовтня 2010 року працював на посаді начальника ДУ «ТМО МВС України по Київській області» - лікаря.

08 червня 2022 року наказом МВС України припинено ДУ «ТМО МВС України по Київській області» шляхом приєднання до ДУ «ТМО МВС по місту Києву та Київській області».

28 жовтня 2022 року його звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважав звільнення незаконним, оскільки відповідач не виконав свого обов`язку щодо його працевлаштування. Незважаючи на надану ним згоду, не влаштував його на запропоновану роботу. Не врахував його, добровольця територіальної оборони та особи з інвалідністю другої групи, переважного права на залишення на роботі.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2023 року в позові відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог закону. Порушень прав позивача не встановлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Скасовано наказ МВС України від 25 жовтня 2022 року № 788 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ДУ «ТМО МВС України в Київській області».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ДУ «ТМО МВС України по Київській області».

Стягнуто з МВС України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн.

Стягнуто з МВС України в дохід держави судовий збір у розмірі 4 465,80 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що всупереч вимогам частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, МВС України відмовило позивачу в працевлаштуванні на вільну посаду й призначило на таку посаду іншого працівника, посада якого не була скорочена.Оскільки звільнення позивача відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, наявні підстави для поновлення його на посаді, яку він обіймав.

Водночас підстав для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо розміру заробітної плати позивача, що унеможливлює здійснення розрахунку та визначення розміру середнього заробітку.

У березні 2024 року МВС України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року в справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року в справі № 696/985/15-ц, від 03 травня 2018 року в справі № 404/251/17, від 05 грудня 2018 року в справі № 346/5603/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 145/474/17, від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19, від 28 квітня 2021 року в справі № 373/2133/17, від 14 лютого 2023 року в справі № 519/1151/18, від 26 вересня 2023 року в справі № 161/4899/22; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи.

Зокрема, не врахував, що серед переліку запропонованих позивачу вакантних посад не було посади начальника ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області», оскільки ця посада не була вакантною. На зазначену посаду було прийнято іншу особу, про що позивача було повідомлено.

Згоди на призначення на запропоновані йому вакантні посади позивач до дня звільнення не надав. Факт завдання моральної шкоди не довів.

У березні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2021 року в справі № 826/6220/15, від 21 липня 2021 року в справі № 754/16470/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 757/66553/19 та від 09 січня 2023 року в справі № 757/46673/20-ц.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував норму частини другої статті 235 КЗпП України, якою на суд покладений обов`язок прийняти рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не роз`яснив йому право заявити клопотання про витребування у відповідача документів про розмір заробітної плати, внаслідок чого помилково відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою МВС України. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, за виключенням поновлення ОСОБА_1 на роботі.

15 травня 2024 року справа № 761/29005/22 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу МВС України, у якому просить залишити її без задоволення.

ДУ «ТМО МВС України по місту Києву та Київській області» подали відзиви на касаційні скарги, у яких просять касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а касаційну скаргу МВС України задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Касаційна скарга МВС України підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга ОСОБА_1 - задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з МВС України та працював на посаді начальника ДУ «ТМО МВС України по Київській області».

Наказом МВС України № 351 від 08 червня 2022 року припинено ДУ «ТМО МВС України по Київській області» як юридичну особу шляхом приєднання до ДУ «ТМО МВС України по місту Києву та Київській області».

У пункті 3 наказу зазначено, що ДУ «ТМО МВС України по місту Києву та Київській області» є правонаступником ДУ «ТМО МВС України по Київській області».

Відповідно до наказу МВС України № 503 від 18 серпня 2022 року «Про організаційно-штатні зміни в медичних закладах та установах МВС» ДУ «ТМО МВС України по Київській області» ліквідується (скорочуються всі посади).

25 серпня 2022 року позивач попереджений про наступне вивільнення з 25 жовтня 2022 року у зв`язку зі скороченням посади начальника ДУ «ТМО МВС України по Київській області», а також ознайомлений з переліком вакантних посад.

05 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав до МВС України заяву про призначення його на посаду начальника ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області». Заява була отримана та зареєстрована у МВС України 06 жовтня 2022 року.

Листом Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС України від 21 жовтня 2022 року ОСОБА_1 відмовлено в призначені на посаду начальника ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області», у зв`язку з тим, що на вказану посаду 20 жовтня 2022 року призначений ОСОБА_3 , який до цього майже два місяця тимчасово виконував обов`язки начальника цієї установи.

Наказом МВС України від 25 жовтня 2022 року № 778 о/с ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

18 липня 2023 року до Єдиного державного реєстру було внесений запис про припинення ДУ «ТМО МВС України по Київській області».

Щодо касаційної скарги МВС України

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок урахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено статтями 42, 49-2 КЗпП України.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Установлено, що 25 серпня 2022 року ОСОБА_1 попередили про наступне вивільнення з займаної ним посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

У період вивільнення у МВС України була наявна вакантна посада начальника ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області», яка відповідала кваліфікації ОСОБА_1 та на зайняття якої він надав свою згоду.

Однак відповідач не запропонував позивачу зазначену посаду, а натомість призначив на цю посаду 20 жовтня 2022 року іншого працівника, який не перебував у процесі вивільнення.

З огляду на викладене, оскільки МВС України не виконало свого обов`язку по працевлаштуванню позивача, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не можна вважати законним, у зв`язку з чим дійшов до правильного висновку про наявність підстав для поновлення його на роботі.

Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відшкодування позивачу моральної шкоди відповідно до статті 237-1 КЗпП України, оскільки встановлено, що порушення його законних прав призвели до моральних страждань та змусило його докладати значних додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням вимог розумності, справедливості й пропорційності.

Такі висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у наведених у касаційній скарзі МВС України постановах Верховного Суду.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Тобто, при ухваленні рішення про поновлення працівника на роботі на суд покладений обов`язок вирішити питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначальним для обчислення якого є з`ясування розміру заробітної плати працівника за останні два місяці перед звільненням.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною п`ятою статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи спір у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не врахував, що ухвалення рішення про виплату незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є обов`язком суду.

Позивач пред`явив позов про поновлення на роботі, як наслідок просив стягнути «компенсацію» за час вимушеного прогулу. Та обставина, що при пред`явленні позову позивач просив стягнути «компенсацію», а не середній заробіток за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України), не свідчить, що такі вимоги не пред`явлені, оскільки саме з незаконного звільнення та втратою заробітної плати за час вимушеного прогулу пов`язані пред`явлені вимоги.

З огляду на викладене, оскільки суд апеляційної інстанції не виконав свій обов`язок та не прийняв рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, постанова суду апеляційної інстанції в частині цих вимог не може вважатися законною та обґрунтованою.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що апеляційний суд не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, постанову суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід скасувати й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить врахувати вищевикладеней ухвалити судове рішення відповідно до вимог закону. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Щодо поновлення дії судового рішення

Враховуючи те, що касаційна скарга МВС України залишена без задоволення, наявні підстави для поновлення виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року в зупиненій ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року частині.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду