ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 755/16397/25

8. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який діє у власних інтересах і як законний представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , залишено без задоволення.

9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на правовідносини, які склалися між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , як сторонами виконавчого провадження з примусового виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 березня 2024 року у справі № 755/18295/23, не поширюються положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

10. Суд також вважав недоведеним, що 27 серпня 2025 року тілесні ушкодження ОСОБА_2 спричинив саме ОСОБА_5 , оскільки самі лише факти звернення заявника до КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» та правоохоронних органів не підтверджують заподіяння тілесних ушкоджень заінтересованою особою.

11. Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2026 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

12. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року залишено без змін.

13. Апеляційний суд погодився з тим, що надані ОСОБА_2 докази не підтверджують вчинення ОСОБА_5 фізичного чи психологічного насильства щодо нього та його дітей. Заява ОСОБА_1 не містить доводів, які б свідчили про вчинення щодо неї насильства або про ризик його вчинення в майбутньому.

14. Сам факт присутності малолітніх дітей під час події, за відсутності протиправних дій з боку ОСОБА_5 , не свідчить ні про вчинення домашнього насильства, ні про існування реального ризику насильства та не є достатньою підставою для застосування обмежувального припису.

15. Апеляційний суд також указав, що між сторонами склалися неприязні відносини та існує спір щодо користування однокімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

16. 25 червня 2026 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2026 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

17. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, він посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у правовідносинах, у яких заява подана одночасно в інтересах дорослої особи та малолітніх дітей, діти були свідками конфлікту між родичами, а суди пов`язали можливість застосування обмежувального припису з доведенням вини у вчиненні злочину. Заявник також стверджує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки.

18. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди підмінили оцінку ризиків перевіркою достатності доказів вини ОСОБА_5 у кримінально-правовому розумінні, чим нівелювали превентивний характер обмежувального припису.

19. У скарзі зазначено, що суди встановили наявність конфлікту, факт звернення до правоохоронних органів безпосередньо після події, документування тілесних ушкоджень, реєстрацію кримінального провадження та присутність дітей під час конфлікту, однак не оцінили вірогідність повторення насильства і ступінь небезпеки для заявників.

20. ОСОБА_2 посилається на порушення статті 89 ЦПК України, оскільки, на його переконання, звернення до поліції, медичну довідку, відомості про кримінальне провадження, пояснення учасників та присутність дітей суди оцінили окремо, а не у взаємному зв`язку.

21. Скаржник заперечує висновок про майновий характер спору та стверджує, що наявність житлового спору і виконавчого провадження не виключає домашнього насильства й не звільняє суд від оцінки необхідності застосування спеціального заходу захисту від домашнього насильства.

22. У касаційній скарзі також порушено питання про незалучення органу опіки та піклування. На думку скаржника, цей орган мав надати висновок щодо впливу обставин справи на дітей і необхідності застосування заходів захисту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. Ухвалою Верховного Суду від 6 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 755/16397/25 за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

24. 15 липня 2026 року матеріали цивільної справи № 755/16397/25 надійшли до Верховного Суду.

25. 21 липня 2026 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

26. Відзив обґрунтовано тим, що звернення із заявою про видачу обмежувального припису є спробою перешкодити виконанню рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 березня 2024 року у справі № 755/18295/23 про вселення ОСОБА_5 до квартири та зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні нею.

27. ОСОБА_5 заперечує факт нападу 27 серпня 2025 року та зазначає, що медична довідка не встановлює ні механізму виникнення ушкодження, ні особи, яка його спричинила. Стверджує, що відеозапис не містить моменту завдання ударів. У заяві, на підставі якої внесено відомості до ЄРДР, йдеться про невстановлену особу.

28. Вказує, що матеріали справи не містять доказів насильства щодо ОСОБА_1 або дітей, а окрема заява ОСОБА_1 не містить опису жодної конкретної події. На його думку, касаційна скарга спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду.

29. Також ОСОБА_5 вважає обмеження, які просить застосувати заявник, непропорційними, оскільки заборона наближатися до квартири фактично позбавила б його можливості користуватися власним майном усупереч судовому рішенню, яке набрало законної сили.

30. 27 липня 2026 року ОСОБА_2 подав відповідь на відзив, у якій підтримує касаційну скаргу та просить відхилити заперечення ОСОБА_5 .

31. ОСОБА_2 зазначає, що відзив переважно відтворює обставини майнового спору і не спростовує доводів щодо відсутності належної оцінки ризиків, неповного дослідження доказів та ігнорування інтересів дітей.

32. Заявник наголошує, що касаційна скарга не спрямована на встановлення нових фактів, а порушує питання про правильність застосування судами частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» і дотримання вимог статті 89 ЦПК України.

33. 27 липня 2026 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій повністю підтримала касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

34. ОСОБА_6 є власницею 1/4 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори 18 лютого 2022 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1-111.

35. ОСОБА_5 є власником 1/4 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори 18 лютого 2022 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1-113.

36. Іншим співвласником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 , якому належить 1/2 частка у праві власності на цю квартиру на підставі договору дарування від 28 липня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гаріфуліною Я. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 677.

37. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року у справі № 755/18295/23, позов ОСОБА_6 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про вселення і зобов`язання не чинити перешкод у користуванні квартирою задоволено. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вселено до квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 зобов`язано не чинити їм перешкод у користуванні квартирою та передати ключі від її вхідних дверей.

38. 31 жовтня 2025 року державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції склав повідомлення про вчинення боржником ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України. Це повідомлення надійшло до канцелярії Дніпровського управління поліції ГУНП у місті Києві 3 листопада 2025 року.

39. Згідно із зазначеним повідомленням 14 травня, 5 серпня та 21 серпня 2025 року державний виконавець здійснював примусове вселення стягувача ОСОБА_5 до квартири АДРЕСА_2 . Однак боржник свідомо не виконує обов`язків, покладених на нього судовим рішенням, унаслідок чого це рішення залишається невиконаним.

40. З матеріалів справи вбачається, що підставою звернення із заявами у цій справі стала подія 27 серпня 2025 року, коли ОСОБА_5 прийшов до квартири, до якої його було вселено на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

41. 27 серпня 2025 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до начальника Дніпровського управління поліції ГУНП у місті Києві, у якій повідомив, що того дня до квартири АДРЕСА_2 прийшов її співвласник ОСОБА_5 . Заявник сам відчинив йому двері та не перешкоджав входу. Після зауваження про те, що ОСОБА_5 та його дружина не зняли взуття, ОСОБА_5 почав кидатися на заявника і завдав йому кількох ударів ліктем у грудну клітку. Коли заявник відійшов з проходу та попросив не кричати й не лякати двох його малолітніх дітей, ОСОБА_5 разом з дружиною почали торкатися дитячих речей та особистого майна заявника. ОСОБА_2 просив зареєструвати заяву, перевірити факт нападу на військовослужбовця, застосувати обмежувальний припис до подружжя ОСОБА_7 стосовно нього та його родини, а також надати належну правову кваліфікацію викладеним обставинам.

42. Із заяви ОСОБА_2 до Дніпровського управління поліції ГУНП у місті Києві від 28 серпня 2025 року вбачається, що 27 серпня 2025 року о 20 год 00 хв ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_8 прийшли до квартири. За твердженням заявника, ОСОБА_5 напав на нього, унаслідок чого він отримав тілесні ушкодження та був доставлений до закладу охорони здоров`я. На місце події викликали патруль поліції та подали заяву. Після події ОСОБА_5 і ОСОБА_8 залишили квартиру. ОСОБА_2 вважав такі дії грубим порушенням порядку виконання судового рішення та такими, що мають ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 125, 126, 296, 162 КК України.

43. Згідно з довідкою КНП «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» від 27 серпня 2025 року ОСОБА_2 перебував у приймальному відділенні лікарні з 22 год 10 хв до 22 год 40 хв. Діагноз: ЗТГК; забій м`яких тканин передньої стінки грудної клітки справа. Рекомендовано госпіталізацію для подальшого обстеження та нагляду, від якої пацієнт відмовився.

44. 04 жовтня 2025 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Дніпровського управління поліції ГУНП у місті Києві про те, що 27 серпня 2025 року приблизно о 20 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_1 , невстановлена досудовим розслідуванням особа завдала йому тілесних ушкоджень. За результатами розгляду цієї заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 125 КК України, та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025105040000959 від 05 жовтня 2025 року.

45. На наявному в матеріалах справи відеозаписі з бодікамери працівника поліції № 472344, який розпочато 27 серпня 2025 року о 20 год 12 хв, зафіксовано цивільно-правовий спір між сторонами щодо користування квартирою. ОСОБА_2 повідомив працівників поліції, що на нього було здійснено напад, який він розцінює як напад на військовослужбовця. ОСОБА_1 повідомила, що під час конфлікту ОСОБА_5 почав битися, унаслідок чого на руці залишилися сліди.

46. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

47. Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

48. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

49. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

50. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

51. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 якого домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

52. До спеціальних заходів протидії домашньому насильству належать терміновий заборонний припис стосовно кривдника та обмежувальний припис стосовно кривдника (пункти 1, 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

53. Під фізичним насильством розуміється форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

54. Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

55. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

56. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову в його видачі приймається на підставі оцінки ризиків.

57. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

58. Оцінка ризиків має проводитися з урахуванням факторів небезпеки щодо домашнього насильства шляхом отримання відомостей від постраждалої особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання негативних наслідків, з метою встановлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

59. Під час вирішення питання щодо застосування обмежувального припису суд на підставі встановлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки щодо вчинення домашнього насильства має перевірити пропорційність втручання у права і свободи особи, враховуючи, що такі заходи пов`язані з її протиправною поведінкою.

60. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають оцінювати всі обставини та докази у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а в разі безпідставності та недоведеності вимог заяви не допускати необґрунтованого обмеження прав.

61. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають установлювати, яких форм домашнього насильства зазнав заявник, та оцінювати ризики продовження в майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

62. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 2 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/937/21.

63. Обмежувальний припис за своєю суттю є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функції і спрямований на запобігання насильству та забезпечення безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним Законом (постанова Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22).

64. Систематичність визначається з урахуванням кількості порушень правил співжиття протягом певного проміжку часу. Істотним є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про безрезультатність застосованих заходів впливу (постанови Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20 та від 15 вересня 2025 року у справі № 607/21964/24).

65. Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців.

66. У постанові від 28 травня 2025 року у справі № 761/44907/24 Верховний Суд зазначив, що докази, які додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків для безпеки постраждалої особи, вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Докази мають стосуватися обґрунтованих побоювань, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якій його формі: психологічній, фізичній, економічній тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого чи нелюдського поводження з боку заінтересованої особи щодо заявника, яке спричиняє сильні фізичні та душевні страждання, тривалості й систематичності протиправної поведінки кривдника, а також того, що кривдник не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії щодо заявника та не бажає змінювати свою поведінку, у зв`язку із чим існує ризик продовження таких дій і застосування обмежувального припису є обґрунтованим.

67. Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; документи, які засвідчують факт насильства та його наслідки; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань; пояснення свідків.

68. Домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка його вчиняє, маючи певну перевагу у своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, що полягає у заподіянні негативних для постраждалої особи наслідків, порушенні чи обмеженні її прав і свобод. Натомість виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, а й від суб`єктивних чинників, до яких належать уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23).

69. У постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 646/2950/20 (провадження № 61-2461св21) зазначено, що наявність кримінального провадження у зв`язку з домашнім насильством не перешкоджає зверненню із заявою про видачу обмежувального припису, так само як розгляд цивільної справи не перешкоджає кримінальному провадженню.

70. Водночас у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19) вказано, що сам по собі факт звернення до органів Національної поліції може свідчити про наявність конфлікту між сторонами та не є достатнім підтвердженням вчинення домашнього насильства.

71. Отже рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, таким чином незалежно від особи заявника та від того в чиїх інтересах він діє, суд зобов`язаний незалежно від наявності чи результатів кримінального провадження, а також від існування між сторонами житлового або іншого спору, здійснити незалежну і повну оцінку всіх установлених факторів небезпеки щодо кожного заявника. Така оцінка має охоплювати характер заявленої поведінки, відомості про тілесні ушкодження та погрози, попередні й очікувані контакти сторін, можливість доступу ймовірного кривдника до постраждалих осіб, вразливість і найкращі інтереси дітей, сприйняття ними події, імовірність продовження або повторення насильства та тяжкість ймовірних наслідків. Жодна із цих обставин окремо не є ні безумовною підставою для видачі припису, ні підставою для відмови в його видачі, а тому рішення суду має ґрунтуватися на оцінці сукупності обставин, факторів небезпеки і пропорційності конкретних обмежень підтвердженій небезпеці.

72. Медична довідка від 27 серпня 2025 року підтверджує звернення ОСОБА_2 за медичною допомогою та наявність діагностованого тілесного ушкодження. Водночас вона не містить відомостей про механізм його виникнення та особу, яка його спричинила. Суди не відхилили цей доказ як неналежний, а оцінили обсяг фактичних даних, які він вміщує.

73. Заяви ОСОБА_2 до органів Національної поліції від 27 і 28 серпня 2025 року містять безпосередні повідомлення про нанесення ОСОБА_5 ударів. Однак у заяві від 04 жовтня 2025 року, на підставі якої внесено відомості до ЄРДР, зазначено про застосування насильства невстановленою особою.

74. Витяг з ЄРДР підтверджує початок досудового розслідування за фактом заподіяння тілесних ушкоджень, але за своїм змістом не ідентифікує ОСОБА_5 як особу, яка їх завдала.

75. Відеозапис з бодікамери підтверджує наявність конфлікту між співвласниками та фіксує повідомлення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про напад. Оскільки запис розпочато після події, а моменту завдання ударів на ньому не зафіксовано, суди обґрунтовано оцінили його як такий, що не може підтверджувати факт застосування фізичного насильства.

76. Усі подані сторонами докази суди першої та апеляційної інстанцій дослідили належним чином, навели мотиви, з яких визнали їх недостатніми для висновку про вчинення фізичного насильства стосовно заявника саме ОСОБА_5 . Доводи касаційної скарги у цій частині спрямовані на переоцінку доказів.

77. Суди не встановили погроз, переслідування, інших актів фізичного чи психологічного насильства, попередніх заборонних приписів або інших об`єктивних даних, які б у сукупності підтверджували б реальний ризик саме домашнього насильства.

78. Заява ОСОБА_1 не містить опису конкретної поведінки ОСОБА_5 щодо неї. Її повідомлення на відеозаписі про бійку враховано судами. Водночас матеріали справи не містять відомостей про заподіяння їй шкоди, погроз на її адресу, переслідування чи інше діяння, яке суд міг би оцінити як фізичне або психологічне насильство.

79. За таких обставин апеляційний суд проводив оцінку саме ризиків застосування домашнього насильства і дійшов висновку, що наданих доказів недостатньо для встановлення факту домашнього насильства та обґрунтованої вірогідності його продовження чи повторення.

80. Доводи заявника про необхідність особливої уваги до інтересів дітей відповідають статтям 4, 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» і принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

81. Водночас пункт 2 частини першої статті 1 цього Закону визнає постраждалою дитину, яка стала свідком саме домашнього насильства. Ця норма не встановлює безумовної презумпції домашнього насильства лише через присутність дитини під час будь-якої суперечки дорослих.

82. Суди оцінили зазначені обставини та вказали, що присутність дітей при конфлікті між дорослими за відсутності доведених протиправних дій ОСОБА_5 не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису. Отже твердження заявника про ігнорування судами прав та інтересів дітей є необґрунтованим.

83. Касаційна скарга не містить конкретних відомостей про порядок застосування та зміст погрози чи образ на адресу дітей.

84. За відсутності достатніх доказів на підтвердження того, що подія, під час якої діти були присутні, становила акт домашнього насильства, відсутні підстави для задоволення заяви про застосування обмежувального припису.

85. Стаття 350-2 ЦПК України та частина перша статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачають кількох самостійних суб`єктів звернення в інтересах постраждалої дитини, серед яких батьки, інші законні представники та орган опіки та піклування.

86. Стаття 9 зазначеного Закону відносить до повноважень органу опіки та піклування захист і представництво інтересів постраждалої дитини, зокрема шляхом звернення до суду. Однак ані ця норма, ані глава 13 розділу IV ЦПК України не встановлюють обов`язкової участі органу опіки та піклування і подання ним письмового висновку у кожній справі про видачу обмежувального припису, якщо інтереси дитини належним чином представляє один із батьків.

87. Відповідно до частини четвертої статті 13 ЦПК України суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє. Таких обставин у цій справі суди не встановили, а ОСОБА_2 реалізовував процесуальні права дітей як їх законний представник.

88. Тому сама відсутність органу опіки та піклування серед учасників цієї справи не свідчить про порушення норм процесуального права та не є підставою для скасування судових рішень.

89. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

90. Доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди з установленими судами обставинами, необхідності переоцінки доказів та іншого тлумачення правової природи заявлених вимог, однак не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.

91. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та меж касаційного перегляду, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

92. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, немає. Підстав для розподілу витрат, понесених у касаційному провадженні, також немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду