ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/16888/23

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати.

Позов мотивований тим, що рішенням Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19 ОСОБА_1 було поновлено на посаді Президента Національної академії державного управління при Президентові України з 06 квітня 2019 року. Наказом Міністерства освіти і науки України № 508-к від 24 грудня 2021 року в порядку виконання зазначеного судового рішення, позивача було поновлено на посаді Президента Національної академії державного управління при Президентові України. Наказом Міністерства освіти і науки України № 316 від 16 березня 2021 року «Про реорганізацію закладів освіти» НАДУ було приєднано до Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка. З дати поновлення на посаді позивача, відповідач порушував законодавства про працю і безпідставно не виплачував заробітну плату, у зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 1 435 517,66 грн, що складається з: заробітної плати за весь період затримки з дати поновлення 24 грудня 2021 року по дату звільнення 04 січня 2023 року у розмірі 674 189,98 грн із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 2 563,46 грн; грошової компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати за період з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року у розмірі 165 188,71; грошової компенсації за невикористану відпустку станом на 24 грудня 2021 року у розмірі 369 300,00 грн; середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період із 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року у розмірі 157 041,06 грн; грошової компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої зарплати за період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року у розмірі 69 797,91 грн;

стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 спричинену йому неправомірними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 300 000 грн;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2023 року:

позов ОСОБА_1 задоволено частково;

стягнуто з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року в сумі 157 041,06 грн;

стягнуто з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року в сумі 69 797,91 грн;

стягнуто з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24 грудня 2021 року по дату звільнення - 04 січня 2023 року в сумі 427 152,00 грн;

стягнуто з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати у період з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року в сумі 113 636,29 грн;

у задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року (у справі № 761/36033/20) був задоволений позов ОСОБА_1 до НАДУ про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 06 квітня 2019 року по дату винесення рішення судом (06 серпня 2021 року) на суму 880 752,12 грн та 10 000,00 грн моральної шкоди. Вказаним судовим рішенням було встановлено, що станом на 06 листопада 2020 року середньоденна заробітна плата позивача складала 1 618,00 грн;

права ОСОБА_1 фактично були поновлені 24 грудня 2021 року, тому за цей час підлягає до стягнення сума середнього заробітку за період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року, як невиплачених доходів за час вимушеного прогулу, що становить 157 041,06 грн (1 618,98 грн х 97 днів), а тому позов в цій частині вимог є обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню;

судом встановлено, що сума заробітної плати за період затримки з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року становить 427 152,00 грн (1 618,98 грн х 263 днів) та позов в цій частині вимог підлягає частковому задоволенню;

всі надані до суду Акти підписані неуповноваженими особами. Позивач був поновлений на посаді Президента НАДУ, а відтак єдиною повноваженою особою на підписання актів про відсутність Позивача на робочому місці є Голова комісії з реорганізації Національної академії державного управління при Президентові України;

компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв?язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством;

за правилами проведення нарахувань, розмір компенсації нараховується з вирахуванням Податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) в розмірі 18 % та Військового збору (ВЗ) в розмірі 1,5 %, і становитиме: 157 041,06 грн - 18 % - 1,5 %=126 418,05 грн. Грошова компенсація втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року становить 69 797,91 грн;

щодо грошової компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 внаслідок порушення розрахунку заробітну плату за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року у розмірі 427 152,00 грн, то компенсація втрати частини грошових доходів внаслідок порушення розрахунку заробітної плати за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року становить 113 636,29 грн;

у своїй позовній заяві ОСОБА_1 також просив суд стягнути на його користь грошову компенсацію за невикористану відпустку станом на 24 грудня 2021 року в розмірі 369 300,00 грн. Ця вимога позивача стосується періоду, який охоплювався позовною заявою у справі № 761/36033/20. В свою чергу Шевченківський районний суд м. Києва у справі № 761/36033/20 06 серпня 2021 року виніс рішення про стягнення усіх належних позивачу виплат, а тому суд зробив висновок про відмову в задоволенні цих позовних вимог;

в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди встановлено, що позивач не довів незаконність дій відповідачів, які спричинили моральну шкоду, причинно-наслідковий зв`язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили. Крім того, позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2024 року:

апеляційні скарги ОСОБА_1 та Київського національного університету імені Тараса Шевченка задоволено частково;

рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року в частині стягнення з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 грошової компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 р. по 23 грудня 2021 р. у розмірі 69 797,91 грн скасовано та відмовлено у задоволенні позову в цій частині;

в іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року залишено без змін;

повернуто Київському національному університету імені Тараса Шевченка зайво сплачений судовий збір у розмірі 1683,89 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позивача фактично було відсторонено від роботи, адже посада президента Національної академії управління при Президентові України не була передбачена у штатному розписі Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

колегія суддів погодилась з висновками суду в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за період з 06 серпня 2021 року до 23 грудня 2021 року. Судом правильно визначено правову природу стягуваних сум та проведено обґрунтований розрахунок відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати;

колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції, щодо застосування у розрахунку стягуваних сум саме розміру середньоденної заробітної плати, що була встановлена рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року у справі № 761/36033/20 на підставі довідки № 125 від 06 листопада 2020 року виданої Національною академією державного управління при Президенті України, й сума заробітної плати за вказаний період обчислена у розмірі 427 152,00 грн (1 618,98 грн х 263 днів). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо застосування розміру заробітної плати, визначеного висновком судового експерта, колегія суддів відхилила як безпідставні, та такі що не узгоджуються із вимогами чинної постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Пункт 10 вказаного порядку, який передбачав коригування заробітної плати на коефіцієнт підвищення, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів, було виключено постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» від 09 грудня 2020 року № 1213, яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, а тому відсутні правові підстави для застосування у розрахунку стягуваних сум, іншого розміру заробітної плати, ніж визначеного на підставі діючого «Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100;

всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Оскільки такий розрахунок не був проведений із позивачем у день його звільнення 04 січня 2023 року, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що невиплачена за період з 24 грудня 2021 року до 04 січня 2023 року заробітна плата підлягає стягненню з відповідача;

колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг й скасування рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року в частині стягнення з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 грошової компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року у розмірі 69 797,91 грн та ухвалення у цій частині нового рішення про відмову задоволенні позову;

компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані. Стягуючи як грошову компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення розрахунку по заробітній платі за період з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року у розмірі 113 636,29 грн, так і грошову компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року у розмірі 69 797,91 грн, суд першої інстанції не врахував, що вимога про стягнення з відповідача компенсації, яка пов`язана з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є безпідставною, адже стягується не з раніше нарахованих і вчасно не виплачених доходів, а виплати разового характеру;

щодо стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку станом на 24 грудня 2021 року в розмірі 369 300,00 грн, колегія суддів погодилась із доводами суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення таких сум, адже положеннями статей 235 та 236 КЗпП гарантують стягнення середнього заробітку, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин;

відхилено доводи апеляційної скарги Київського національного університету імені Тараса Шевченка про те, що обов`язок здійснювати оплату праці позивача має нести Міністерство освіти і науки, оскільки шляхом передачі Національної академії в управління Міністерства відбувся перехід повноважень від одного суб`єкта до іншого. В іншій частині, правонаступником усього майна, прав та обов`язків Національної академії, який використовує у своїй діяльності ліцензії на надання освітніх послуг, видані цьому закладу, до переоформлення ліцензії в установленому законодавством порядку, є саме Київський національний університет імені Тараса Шевченка, який листом від 13 січня 2022 року № 1/534-22 Міністерства освіти і науки України був поінформований про поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Академії з 06 квітня 2019 року, проте за наявності відповідних підстав, зволікав до січня 2023 року у вирішенні у встановлений законом спосіб у питанні звільнення позивача;

підстав для компенсації моральної шкоди у правовідносинах, що по суті стосуються іншого періоду, що закінчився поновленням позивача на посаді й наступним його звільненням, позивачем у межах даної справи не доведено.

Постановою Верховного Суду від 05 березня 2025 року:

касаційні скарги ОСОБА_1 та Київського національного університету імені Тараса Шевченка задоволено частково;

постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2024 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що:

переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції вважав, що Київський національний університет імені Тараса Шевченка як правонаступник Національної академії державного управління при Президентові України є належним відповідачем у справі;

ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах безпосередньо з Національною академією державного управління при Президентові України, керівником якої він був, а будь-яких доказів, які б свідчили про те, що саме Національна академія державного управління при Президентові України була тією особою, яка зобов`язна виплачувати йому заробітну плату, матеріали справи не містять;

на підставі судового рішення ОСОБА_1 був поновлений на посаді президента академії з 06 квітня 2019 року на тих же самих умовах, на яких він працював до звільнення;

для встановлення належності відповідача у цій справі необхідно визначити орган, який був уповноважений здійснювати виплату заробітної плати позивачу на час його незаконного звільнення (05 квітня 2019 року), та після цього з`ясувати до якої саме установи чи органу такі повноваження перейшли;

суд апеляційної інстанції зазначені обставини не з`ясував, внаслідок чого дійшов до передчасного висновку про те, що Київський національний університет імені Тараса Шевченка є належним відповідачем у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року (з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року від 12 січня 2026 року):

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;

апеляційну скаргу Київського національного університету імені Тараса Шевченка залишити без задоволення;

рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково;

стягнуто з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 :

заробітну плату за весь період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 - 24 грудня 2021 року по дату звільнення - 04 січня 2023 року в сумі 674 189,98 грн, без урахування податків та обов`язкових платежів;

грошову компенсацію втрати частини грошових доходів працівника ОСОБА_1 внаслідок порушення строків виплати заробітної плати за період з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року в сумі 165 188,71 грн, без урахування податків та обов`язкових платежів;

грошову компенсацію за невикористану відпустку станом на 24 грудня 2021 року в сумі 369 300,00 грн;

середній заробіток за час вимушеного прогулу у період із 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року в сумі 157 041,06 грн;

моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.

в іншій частині позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника;

оскільки, у разі реорганізації роботодавця Національної академії шляхом приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, - останній є правонаступником усього майна, прав та обов`язків Національної академії, то слід дійти висновку про те, що дія трудового договору працівника ОСОБА_1 з роботодавцем Національною академією продовжилася з її правонаступником - Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, починаючи з 24 лютого 2021 року на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 47-р;

голова Комісії з реорганізації Національної академії звертався до МОН з листами відповідно № 053/25-06 та №053/31-06 з проханням вирішити питання щодо виділення коштів на забезпечення виплат поновленому МОН Президенту академії, в тому числі і щодо виплати заробітної плати та компенсації при звільненні:виплати заробітної плати з нарахуваннями за період з 24 грудня 2021 року по 11 березня 2022 року у розмірі 133 300,00 грн, оплата відпустки та компенсації за відпустку за період вимушеного прогулу у розмірі 369 300,00 грн, виплата вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку - 41 800,00 грн;

голова Комісії з реорганізації Національної академії звертався до МОН з листом № 053-49-15 від 12 серпня 2022 року з проханням вирішити питання щодо виділення коштів на забезпечення виплат поновленому МОН Президенту академії, за період з 24 грудня 2021 року по 01 серпня 2022 року загальна сума необхідних кошторисних призначень та асигнувань для здійснення виплат ОСОБА_1 відповідно до наказу МОН № 508-к від 24 грудня 2022 року складає 476 700,00 грн. Позивачу ОСОБА_1 за цей період заробітна плата нараховувалася у структурному підрозділі роботодавця, оскільки керівник структурного підрозділу роботодавця/відповідача - Голова Комісії з реорганізації Національної академії звертався до МОН з листами відповідно № 053/25-06 від 17 лютого 2022 року та № 053/31-06 від 21 лютого 2022 року з проханням вирішити питання щодо виділення коштів на забезпечення виплат поновленому МОН Президенту академії, в тому числі і щодо виплати заробітної плати та компенсації у розмірі 133 300,00 грн;

колегія апеляційного суду відхилила доводи відповідача/роботодавця у відзиві на позовну заяву про те, що заробітна плата у цей період позивачу ОСОБА_1 не нараховувалася;

станом на день звернення ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини нарахована заробітна плата не була виплачена позивачу. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них;

ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року здійснено заміну боржника у виконавчому листі, виданому Шевченківським районним судом міста Києва у цивільній справі № 761/36033/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії державного про стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, а саме Національну академію державного управління при Президентові України (код ЄДРПОУ 23696843) замінено на Київський національний університет імені Тараса Шевченка (код ЄДРПОУ 02070944);

у відзиві на позовну заяву, відповідач вказував, що після заміни сторони виконавчого провадження в установленому порядку, університет матиме підстави виконати зобов`язання щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості за рішенням суду. Відповідачем вказану ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва не оскаржено;

оскільки, докази, що 04 січня 2023 року у день звільнення роботодавцем з позивачем ОСОБА_1 був проведений розрахунок відповідно до статті 47 КЗпП України, - в матеріалах справи відсутні, слід дійти висновку про те, що нарахована та невиплачена за період з 24 грудня 2021 року до 04 січня 2023 року заробітна плата підлягає стягненню з правонаступника роботодавця Національної академії - Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

відповідно до пункту 1 розділу І Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: а) надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; в) виконання працівниками державних і громадських обов`язків у робочий час; г) переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров`я; д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу; е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; є) виплати вихідної допомоги; ж) службових відряджень (крім службових відряджень державних службовців); з) вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів; і) звільнення працівників-донорів від роботи; ї) залучення працівників до виконання військових обов`язків; й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу; л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Отже, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати при розрахунку заборгованості по заробітній платі не застосовується;

ОСОБА_1 у травні 2023 року звернувся з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, тому підстави для застосування Порядку № 100 при розрахунку заборгованості по заробітній платі - відсутні;

позивачу ОСОБА_1 за період з 24 грудня 2021 року по 11 березня 2022 року у структурному підрозділі роботодавця нарахована заробітна плата у розмірі 133 300,00 грн (листи Голови Комісії з реорганізації Національної академії № 053/25-06 від 17 лютого 2022 року, № 053/31-06 від 21 лютого 2022 року);

апеляційний суд виходив з того, що у відповідних правовідносинах працівник, як слабша сторона, користується посиленим захистом з боку законодавця, що полягає у покладенні на роботодавця тягаря доказування того, що він належним чином вчинив всі передбачені законом заходи;

на момент виконання рішення Верховного Суду затверджений штатний розклад закладу вищої освіти - відсутній, а у наказі МОН від 24 грудня 2021 року № 508-к «Про поновлення ОСОБА_1 » відсутнє посилання про поновлення позивача на посаді з окладом згідно з штатного розкладу, дата затвердження штатного розкладу не вказана, розмір окладу не визначений;

враховуючи все вищевказане, а також те, що розгляд цієї трудової справи тривав з травня 2023 року, а відповідач жодних належних та допустимих доказів на спростування розміру нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати, за період з 24 грудня 2021 року по 11 березня 2022 року у розмірі 133 300,00 грн - не надав, кількість робочих днів за період з 24 грудня 2021 року по 11 березня 2022 року становила 52 робочих дні, середньоденна сума заробітної плати ОСОБА_1 за період з 24 грудня 2021 року по 11 березня 2022 року становила 2 563,46 грн (133 300 грн/52 робочі дні), заробітна плата позивача за вказаний період за 264 робочі дні з урахуванням середньоденного заробітку у розмірі 2 563,46 грн складала 674 189,98 грн;

позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року у розмірі 674 189,98 грн підлягають задоволенню у повному обсязі;

щодо позовних вимог про стягнення компенсації за відпустку за період вимушеного прогулу у розмірі 369 300,00 грн, то колегія суддів не погодилась з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині;

докази, що 04 січня 2023 року у день звільнення роботодавцем з позивачем ОСОБА_1 був проведений розрахунок, - в матеріалах справи відсутні, слід дійти висновку про те, що нарахована та невиплачена грошова компенсація за невикористану відпустку станом на 24 грудня 2021 року у розмірі 369 300,00 грн підлягає стягненню з відповідача;

апеляційний суд встановив, що вказана вимога позивача не була предметом позову у справі № 761/36033/20 та судове рішення стосовно стягнення компенсації за відпустку не ухвалювалося;

з огляду на це, оскаржуване рішення підлягало скасуванню, а позовні вимоги про стягнення компенсації за відпустку за період вимушеного прогулу у розмірі 369 300,00 грн - задоволенню у повному обсязі;

вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 2 статті 233 КЗпП України;

права ОСОБА_1 фактично були поновлені 24 грудня 2021 року. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року становила 157 041,06 грн (1 618,98 грн*97 днів);

згідно з розрахунком апеляційного суду розмір компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення розрахунку по заробітній платі за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді нараховується з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та військового збору у розмірі 1,5% та становив: 674 189,98 грн (674 189,98 грн*18%)-(674 189,98 грн*1,5%)=542 722,93 грн.

грошова компенсація втрати частини грошових доходів внаслідок порушення розрахунку по заробітній платі за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року становить 165 188,71 грн;

здійснюючи розрахунок компенсації, суд першої інстанції помилково вважав, що заборгованість по заробітній платі становить 427 152,00 грн;

грошова компенсація втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої заробітної плати у період з 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року становить 69 797,91 грн;

щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, то колегія апеляційного суду не погодилась з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині Колегія апеляційного суду встановила наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення: протиправність поведінки відповідача, яка полягала в тому, що нарахована за період з 28 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року заробітна плата не виплачувалася позивачу, у день звільнення роботодавцем з позивачем ОСОБА_1 розрахунок відповідно до статті 47 КЗпП України проведений не був; причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою полягає в тому, що позивач внаслідок такий дій відповідача був позбавлений винагороди за працю; розмір заподіяної моральної шкоди, що відповідає засадам розумності і справедливості, глибині заподіяних позивачу моральних страждань, становить 100 000 грн, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними й такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 100 000 грн. В іншій частині відмовити.

суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог з наведених підстав, а тому рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову з інших правових підстав.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 січня 2026 року виправлено описку у пункті 3 резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 761/16888/23 та зазначено у пункті 3 резолютивної частини постанови правильно: «рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року скасувати з ухваленням нового судового рішення».

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

як вбачається з постанови Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог з наведених підстав, а тому рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову з інших правових підстав;

разом з тим, у резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року була допущена описка та помилково зазначено, що скасуванню підлягає рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2026 року стягнуто з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь держави судовий збір за сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 14 657,18 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 21 985,77 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

позивачем заявлено 5 позовних вимог, а саме: майнову вимогу про стягнення заробітної плати у розмірі 674 189,98 грн; майнову вимогу про стягнення грошової компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 165 188,71 грн; майнову вимогу про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 369 300 грн; майнову вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 157 041,06 грн; майнову вимогу про стягнення грошової компенсації втрати частини грошових доходів внаслідок порушення строків виплати середньої зарплати у розмірі 69 797,91 грн; майнову вимогу про стягнення про стягнення моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн;

оскільки постановою апеляційного суду, оскаржене рішення скасовано, а позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Київського національного університету імені Тараса Шевченка заробітну плату за весь період затримки з дати поновлення по дату звільнення у розмірі 674 189,98 грн, без урахування податків та обов`язкових платежів; грошову компенсацію втрати частини грошових доходів працівника внаслідок порушення строків виплати заробітної плати за період з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року у розмірі 165 188,71 грн, без урахування податків та обов`язкових платежів; грошову компенсацію за невикористану відпустку станом на 24 грудня 2021 року у розмірі 369 300,00 грн; середній заробіток за час вимушеного прогулу у період із 06 серпня 2021 року по 23 грудня 2021 року у розмірі 157 041,06 грн; моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

20 січня 2026 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка - адвокат Мельник Т. М., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення;

ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди не врахували, що власником Національної академії державного управління при Президентові України була держава, а уповноваженим нею органом, який найняв на роботу ОСОБА_1 був Президент України. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 стверджував, що Президент України не був його роботодавцем, а лише суб`єктом призначення, проводячи аналогію посади президента Академії з посадами міністрів Кабінету Міністрів України та посадою судді. Університет надав з цього приводу письмові пояснення, які Київський апеляційний суд не взяв до уваги;

Указом Президента України від 05 листопада 2020 року № 487/2020 «Про впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами», Президент України наказав, зокрема, Державному управлінню справами забезпечити передачу в установленому порядку об`єктів державної власності, зазначених у статті 1 цього Указу, до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Обов`язок з оплати праці президента Академії перейшов від Президента України (діяльність якого, у тому числі фінансування, забезпечувало Державне управління справами) до Міністерства освіти і науки України;

позивач не надав суду належних доказів моральних чи фізичних страждань, розладу здоров`я, не підтвердив розміру відшкодування, необхідного для відновлення його попереднього стану, а його позиція побудована на емоційних лозунгах, але без доведення факту завданої моральної шкоди Університетом, без зазначення підстав для визначення заявленої суми моральної шкоди, тому Київський апеляційний суд виніс абсолютно безпідставне та необґрунтоване рішення щодо стягнення суми моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн, що ще раз свідчить про упередженість суду та незаконність його рішення;

суди суб`єктивно та односторонньо дослідили обставини справи, неправильно застосували норми процесуального та матеріального права, а тому винесли необґрунтовані та незаконні рішення.

17 лютого 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_3 18 лютого 2026 рокуОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_3, в яких просив:

касаційну скаргу залишити без задоволення;

оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзиви на касаційну скаргу мотивовані тим, що:

під час нового розгляду даної цивільної справи в суді апеляційної інстанції колегія суддів, яка здійснювала апеляційний розгляд, детально та всебічно досліджувала питання визначення органу, який був уповноважений здійснювати виплату заробітної плати позивачу на час його незаконного звільнення (05 квітня 2019 року) та після ліквідації Національної академії державного управління при Президентові України як юридичної особи, ретельно дослідила питання правонаступництва на базі наявних письмових доказів за матеріалами справи та з`ясувала, що саме до університету, як освітньої установи, такі повноваження перейшли, адже Відповідач став правонаступником академії в частині усіх прав та обов`язків;

належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20). Отож, МОН України не є особою, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право позивача. Саме таке тлумачення щодо МОН України як неналежного відповідачем за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було визначено у вказаній правовій позиції ВС у справі № 761/19842/22);

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Академією, яка є окремою юридичною особою публічного права визнавали, перевіривши факти і Київський апеляційний суд і Верховний Суд. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 02 липня 2019 року у справі № 9901/226/19 адміністративне провадження № П/9901/226/19 дійшов до висновку, що «спір у цій справі виник у сфері трудових відносин, оскільки позивач насправді перебував у трудових відносинах з Академією». У Постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 9901/226/19 від 11 вересня 2019 року цей факт відзначається і стверджується, що «Правове відношення Президента України відносно посади керівника Академії на рівні видання акту Президента України про звільнення керівника Академії з його посади не характеризується наявністю в них ознак трудового конфлікту, в якому глава держави виступає як роботодавець»;

запис у трудовій книжці про поновлення на посаді президента Академії, як і запис про звільнення з посади президента Академії робив відділ кадрів Університету, а не МОН України;

належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості по виплаті заробітної плати є Академія - юридична особа, де працював ОСОБА_1 чи її правонаступник Університет. Він же повинен виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 24 грудня 2021 року по 24 січня 2023 року;

подана касаційна скарга є безпідставною, а рішення суду апеляційної інстанції законним і таким, що відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, оскільки ґрунтується на засадах верховенства права, має законний та має обґрунтований характер.

01 березня 2026 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка подав додаткові пояснення.

Додаткові пояснення мотивовані тим, що:

роботодавцем керівника закладу освіти є особа (засновник закладу або уповноважений ним орган), яка найняла керівника на роботу. Ця ж особа встановлює заробітну плату керівнику та несе відповідальність за її виплату;

саме МОН як роботодавець ОСОБА_1 має забезпечити нарахування та виплату йому заробітної плати. А чи виплатить міністерство заробітну плату ОСОБА_1 особисто, чи виділить цільові кошти Університету для виплати їх ОСОБА_1 значення не має;

твердження ОСОБА_1 , що виплата заробітної плати йому здійснювалася не за рахунок коштів ДУС не відповідає дійсності;

безпідставним є твердження ОСОБА_1 про не подібність правовідносин цієї справи та неведеної відповідачем судової практики Верховного Суду, якої не врахували суди попередніх інстанцій;

обставини справи № 761/16888/23 та 13951/22 є подібними, оскільки позивачі в обох справах є керівниками закладів освіти. Їх роботодавцями були органи державної влади, а виплата заробітної плати здійснювалася через рахунки закладів освіти.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2026 року:

відкрито касаційне провадження у справі;

клопотання представника заявника Київського національного університету імені Тараса Шевченка - адвоката Мельник Т. М. про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 13 січня 2026 року задоволено;

зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 13 січня 2026 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

04 червня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 січня 2026 року вказано, що:

підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 9901/226/19, від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20, від 09 грудня 2024 року в справі № 761/13951/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року оскаржується в частині задоволених позовних вимог. В іншій частині постанова Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року не оскаржується, а тому касаційним судом не перелядається.

Фактичні обставини

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення середньої заробітної плати за весь період затримки розрахунку, починаючи з 06 квітня 2019 року по день ухвалення рішення, моральної шкоди у розмірі 154 000,00 грн та судових витрат.

Рішенням Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 9901/226/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/89352837) визнано протиправним та скасовано Указ Президента України від 05 квітня 2019 року № 105/2019 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України», поновлено ОСОБА_1 на посаді президента Національної академії державного управління при Президентові України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року в справі № 761/36033/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99076068) позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 880 752,12 грн та 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2 310,00 грн та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Національної академії державного управління при Президентові України на користь державного бюджету України 8 807,25 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102127711) заяву представника Київського національного університету імені Тараса Шевченка - Крилової Ю. І. про відмову від апеляційної скарги задоволено. Прийнято відмову Київського національного університету імені Тараса Шевченка від апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2021 року. Закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка подана представником Лапошею Д. Ю., на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

Указом Президента України від 05 листопада 2020 р. № 487/2020 «Про впорядкування використання об`єктів державної власності, що перебувають в управлінні Державного управління справами», Національну академію державного управління при Президентові України (далі - Академія) передано до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

На виконання зазначеного Указу розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2021 року № 147 «Деякі питання реорганізації закладів освіти» Академію реорганізовано шляхом приєднання до Університету.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 16 березня 2021 року № 316 «Про реорганізацію закладів освіти» (далі - Наказ № 316) уточнено, що Національна академія державного управління при Президентові України (код згідно ЄДРПОУ 23696843) реорганізовується шляхом приєднання до Київського національного університету імені Тараса Шевченка (код згідно ЄДРПОУ 02070944) як структурний підрозділ.

На момент реорганізації Академії ОСОБА_1 працював на посаді професора кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Інституту публічного управління та адміністрування Національної академії державного управління при Президентові України.

З метою забезпечення дотримання трудових прав та соціальних гарантій позивача, за його заявами ОСОБА_1 з 01 липня 2021 року був переведений на посаду професора (0,5 ставки) кафедри регіональної політики навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби до Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 9901/226/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101473372), залишено без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2021 року, якою подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І. В. про заміну сторони виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду у справі № 9901/226/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа - Національна академія державного управління при Президентові України, про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання рішення суду по справі № 9901/226/19, боржника - Президента України (адреса: м. Київ, вул. Банкова, 11) на Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, адреса: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10).

На виконання зазначеної постанови суду, наказом МОН від 24 грудня 2021 року № 508-к «Про поновлення ОСОБА_1 » позивача було поновлено на посаді Президента Академії з 06 квітня 2019 року.

28 грудня 2021 року позивач був ознайомлений з наказом про поновлення.

Листом МОН від 28 грудня 2021 року № 15/303-21 позивача попереджено про звільнення з посади президента Академії на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Одночасно в листі поінформовано, що іншу роботу у закладі вищої освіти відповідно до частини третьої статті 492 Кодексу законів про працю України повинен запропонувати голова комісії з реорганізації Академії, оскільки згідно зі статтею 34 Закону України «Про вищу освіту» повноваження щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників закладу вищої освіти належать його керівнику, а в даному випадку - голові комісії з реорганізації.

МОН листом від 13 січня 2022 року № 1/534-22 повідомлено Університет про поновлення ОСОБА_1 на посаді президента Академії з 06 квітня 2019 року та надано відповідну копію наказу та копію листа щодо попередження ОСОБА_1 про звільнення з посади президента Академії у зв?язку з реорганізацією, яка здійснюється відповідно до наказу Міністерства освіти науки України від 16 березня 2021 року № 316 «Про реорганізацію закладів освіти».

На підставі заяви позивача від 04 січня 2023 року наказом Голови комісії з реорганізації Академії від 04 січня 2023 року № 01-ос ОСОБА_1 звільнено з посади президента Національної академії державного управління при Президентові України 04 січня 2023 року в порядку переведення до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, пункт 5 статті 36 К3пП України.

На підставі заяви позивача від 04 січня 2023 року наказом ректора Університету від 04 січня 2023 року № 08-15-04 ОСОБА_1 прийнято з 05 січня 2023 року на посаду помічника-консультанта ректора Університету за переведенням з Національної академії державного управління при Президентові України.

На підставі заяви позивача від 30 травня 2023 року наказом ректора Університету від 31 травня 2023 року № 08-1491-04 ОСОБА_1 , помічника ректора Університету, 31 травня 2023 року звільнено за власним бажанням, згідно статті 38 КЗпП України, та виплачено компенсацію за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року в справі № 761/36033/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113961958) заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Національна академія державного управління при Президентові України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, про заміну боржника у виконавчому листі, задоволено. Замінено боржника у виконавчому листі, виданому Шевченківським районним судом м. Києва в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії державного управління при Президентові України про стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, а саме Національну академію державного управління при Президентові України (код ЄДРПОУ 23696843) на Київський національний університет імені Тараса Шевченка (код ЄДРПОУ 02070944).

Щодо визначення належного відповідача за позовними вимогами

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд виконав вказівки Верховного Суду та на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановив, що 1) у період 31 серпня 2016 року по 05 квітня 2019 року ОСОБА_1 , як керівник закладу вищої освіти (Президент Національної академії) перебував у трудових відносинах з Національною академією (засновник - Президент України) та в межах наданих йому повноважень як розпорядник коштів академії вирішував питання фінансово-господарської діяльності академії, яка в свою чергу здійснювала нарахування та виплату йому як керівнику заробітної плати весь період трудових відносин та на час його звільнення (05 квітня 2019 року); 2) Київський національний університет імені Тараса Шевченка є правонаступником усього майна, прав та обов`язків Національної академії та використовує у своїй діяльності ліцензії на надання освітніх послуг, видані цьому закладу, до переоформлення ліцензії в установленому законодавством порядку, за наслідками цього створено Комісію з реорганізації Національної академії; 3) позивачу ОСОБА_1 після поновлення заробітна плата нараховувалася у структурному підрозділі роботодавця, оскільки керівник структурного підрозділу роботодавця/відповідача - Голова Комісії з реорганізації Національної академії звертався до МОН з листами з проханням вирішити питання щодо виділення коштів на забезпечення виплат поновленому МОН Президенту академії, в тому числі і щодо виплати заробітної плати та компенсації; 4) ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 вересня 2023 року здійснено заміну боржника у виконавчому листі, виданому Шевченківським районним судом міста Києва у цивільній справі № 761/36033/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113961958) за позовом ОСОБА_1 до Національної академії про стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, а саме Національну академію державного управління при Президентові України замінено на Київський національний університет імені Тараса Шевченка, та ця ухвала не оскаржувалась;

твердження касаційної скарги про те, що обов`язок з оплати праці президента Академії перейшов від Президента України до Міністерства освіти і науки України встановлених апеляційним судом обставин не спростовує.

Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за весь період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 - 24 грудня 2021 року по дату звільнення - 04 січня 2023 року, грошової компенсації за невикористану відпустку, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

У частині третій статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (частина перша статті 3 та статтею 4 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати є наступною. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статтях 33, 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що «виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року».

Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), яка не вбачала підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (у справі № 6-511цс16).

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37цс19), в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 511/1284/19 (провадження № 61-6184св21)).

Відповідно статей 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Тобто право на компенсацію за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (див. постанови Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 521/940/17, від 18 липня 2023 року в справі № 200/10663/21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22) зазначено, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 … суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн. Проте суд першої інстанції помилково зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції належить викласти у такій редакції: «Стягнути з АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 607/1429/17 (провадження № 61-12977св20) вказано, що «захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, в який здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, тому обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності та при визначенні її розміру враховуються вимоги розумності і справедливості. У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності. Водночас відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку з доходів фізичних осіб. Об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання) Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України (за загальним правилом 18 відсотків). Якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались б податки і збори. Відповідний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, провадження № 61-14794св18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, провадження № 61-10657св20, від 16 листопада 2020 року у справі № 607/3509/17, провадження № 61-12609св20».

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд встановив, що голова Комісії з реорганізації Національної академії 17 травня 2022 року та 21 лютого 2022 року звертався до Міністерства освіти і науки України з листами відповідно № 053/25-06 та № 053/31-06 з проханням вирішити питання щодо виділення коштів на забезпечення виплат поновленому Міністерством освіти і науки України Президенту академії, у тому числі й щодо виплати заробітної плати та компенсації при звільненні: виплата заробітної плати з нарахуваннями за період з 24 грудня 2021 року по 11 березня 2022 року у розмірі 133 300 грн, оплата відпустки та компенсації за відпустку за період вимушеного прогулу у розмірі 369 300 грн, виплата вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку - 41 800 грн; голова Комісії з реорганізації Національної академії звертався до Міністерства освіти і науки України з листом № 053-49-15 від 12 серпня 2022 року з проханням вирішити питання щодо виділення коштів на забезпечення виплат поновленому Міністерством освіти і науки України Президенту академії за період з 24 грудня 2021 року по 01 серпня 2022 року загальна сума необхідних кошторисних призначень та асигнувань для здійснення виплат ОСОБА_1 відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України № 508-к від 24 грудня 2022 року складає 476 700 грн. Зі змісту вказаних звернень вбачається, що позивачу ОСОБА_1 за цей період заробітна плата нараховувалася у структурному підрозділі роботодавця, оскільки керівник структурного підрозділу роботодавця/відповідача - Голова Комісії з реорганізації Національної академії звертався до Міністерства освіти і науки України з листами відповідно № 053/25-06 від 17 лютого 2022 року та № 053/31-06 від 21 лютого 2022 року з проханням вирішити питання щодо виділення коштів на забезпечення виплат поновленому Міністерством освіти і науки України Президенту академії, у тому числі й щодо виплати заробітної плати та компенсації у розмірі 133 300 грн; станом на день звернення ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини нарахована заробітна плата не була виплачена позивачу;

апеляційний суд обґрунтовано встановив, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 24 грудня 2023 року по 04 січня 2023 року у розмірі 674 189,98 грн підлягають задоволенню у повному обсязі; позовні вимоги про стягнення компенсації за відпустку за період вимушеного прогулу у розмірі 369 300 грн підлягають задоволенню у повному обсязі; позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулує обґрунтованими та доведеними й такими, що підлягають задоволенню;

при зверненні з вимогами про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, позивач надав розрахунок такої компенсації;

апеляційний суд встановив, що нарахована та невиплачена за період з 24 грудня 2021 року до 04 січня 2023 року заробітна плата підлягає стягненню з правонаступника роботодавця Національної академії - Київського національного університету імені Тараса Шевченка; грошова компенсація втрати частини грошових доходів внаслідок порушення розрахунку по заробітній платі за період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 24 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року становить 165 188,71 грн та нараховується з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та військового збору у розмірі 1,5%, а суд першої інстанції помилково вважав, що заборгованість по заробітній платі становить 427 152,00 грн;

за таких обставин апеляційний суд обґрунтовано вважав за необхідне самостійно здійснити розрахунок компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

отже, врахувавши, що відповідач несвоєчасно виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, допустив затримку поновлення ОСОБА_1 на роботі, яке фактично мало бути 24 грудня 2021 року, апеляційний суд зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати за весь період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 - 24 грудня 2021 року по дату звільнення - 04 січня 2023 року, грошової компенсації за невикористану відпустку, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проте в резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначено, що ці суми підлягають стягненню «без урахування податків та обов`язкових платежів» або не зазначено про стягнення з таких сум податків та обов`язкових платежів, а тому постанова апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати за весь період затримки з дати поновлення ОСОБА_1 - 24 грудня 2021 року по дату звільнення - 04 січня 2023 року, грошової компенсації за невикористану відпустку, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні й доповненню текстом наступного змісту: «з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів».

Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації моральної шкоди

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21 (провадження № 61-4995св23) зазначено, що: «у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 зроблено висновок, що «КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то висновок суду касаційної інстанції, викладений у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законним і обґрунтованим. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати».

У справі, що переглядається:

позивач просив стягнути грошову компенсацію моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій роботодавця;

апеляційний суд встановив наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправність поведінки відповідача, яка полягала в тому, що нарахована за період з 28 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року заробітна плата не виплачувалася позивачу, у день звільнення роботодавцем з позивачем ОСОБА_1 розрахунок відповідно до статті 47 КЗпП України проведений не був; причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою полягає в тому, що позивач внаслідок такий дій відповідача був позбавлений винагороди за працю; розмір заподіяної моральної шкоди, що відповідає засадам розумності і справедливості, глибині заподіяних позивачу моральних страждань, становить 100 000,00 грн;

при визначенні компенсації моральної шкоди апеляційний суд врахував, що позивач ОСОБА_1 був незаконно звільнений з посади Президента академії з 06 квітня 2019 року; рішення Верховного Суду від 19 травня 2020 року про негайне поновлення позивача на посаді було виконане через 19 місяців шляхом видачі наказу МОН від 24 грудня 2021 року № 508-к «Про поновлення ОСОБА_1 »; у наказі МОН від 24 грудня 2021 року № 508-к «Про поновлення ОСОБА_1 » відсутнє посилання про поновлення позивача на посаді з окладом згідно зі штатним розкладом, дата затвердження штатного розкладу не вказана, розмір окладу не визначений; на момент виконання рішення Верховного Суду затверджений штатний розгляд закладу вищої освіти відсутній; 28 грудня 2021 року позивач був ознайомлений з наказом про поновлення на посаді президента Національної академії; у той же день, 28 грудня 2021 року, засновником відповідача - МОН було повідомлено позивача про його наступне звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, однак іншу роботу у закладі вищої освіти позивачу не запропоновано; засновником відповідача - МОН було повідомлено відповідача Київський національний університет імені Тараса Шевченка про поновлення позивача ОСОБА_1 на посаді Президента Національної академії з 06 квітня 2019 року та про попередження ОСОБА_1 про звільнення з посади Президента Національної академії у зв?язку з реорганізацією; з 28 грудня 2021 року протягом двох місяців позивача не було звільнено з посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України; з 28 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року іншу роботу у закладі вищої освіти позивачу запропоновано не було; нарахована за період з 28 грудня 2021 року по 04 січня 2023 року заробітна плата не виплачувалася позивачу; у жовтні 2022 році ОСОБА_1 звертався до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з заявою про порушення конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю; 04 січня 2023 року у день звільнення роботодавцем з позивачем ОСОБА_1 розрахунок відповідно до статті 47 КЗпП України проведений не був; рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2021 року у справі № 761/36033/20 про стягнення середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу у розмірі 880 752,12 грн та 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди не виконано.

Щодо додаткової постанови

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21».

З урахуванням того, що постанова апеляційного суду підлягає зміні в мотивувальній частині та частині доповнення резолютивної частини текстом наступного змісту: «з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів» та не підлягає скасуванню, то і додаткову постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

З огляду на результат касаційного перегляду справи, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2026 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 13 січня 2026 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Тому виконанняпостанови Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 13 січня 2026 року слід поновити.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду