ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/3147/20

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») про визнання незаконними дій щодо відсторонення від роботи, визнання недійсним запису в трудовій книжці, зобов`язання здійснити розрахунок виплат за листками непрацездатності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та матеріальної допомоги на оздоровлення.

В обґрунтування позову вказував, що на виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року у справі № 522/15643/17 його поновлено з 20 липня 2018 року на посаді першого заступника Голови ДП «АМПУ» та укладено з ним трудовий договір на підставі наказів від 20 липня 2018 року № 305-к та від 20 липня 2018 року № 304-к, з якими він ознайомився 20 липня 2018 року.

Він сумлінно виконував умови трудового договору та його робота не мала жодних нарікань з боку керівника адміністрації.

29 жовтня 2019 року після тимчасової непрацездатності приступив до виконання посадових обов`язків та звернувся до начальника відділу формування системи оплати праці, звітності, розвитку персоналу Департаменту по роботі з персоналом апарату управління для здачі листів непрацездатності за вересень-жовтень 2019 року. Однак вказані листки непрацездатності прийнято не було і запропоновано йому отримати трудову книжку та усно, без надання розпорядчих документів, повідомлено про те, що з 31 жовтня 2019 року він не допущений до роботи.

31 жовтня 2019 року його не було допущено до роботи, що свідчить про незаконність дій керівництва ДП «АМПУ» та спрямованість на позбавлення його права на працю.

Видача трудової книжки на підставі пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» передбачена тільки при звільненні, тобто при припиненні трудового договору, однак йому не було надано копію розпорядчого документа ДП «АМПУ» щодо припинення з ним трудового договору і належної оформленої трудової книжки, про що зауважено у особовій картці працівника типової форми № П-2.

Наказ ДП «АМПУ» від 12 липня 2019 року № 607-к про скасування наказу ДП «АПМУ» від 20 липня 2018 року № 305-К «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » не є наказом про звільнення, тому вказаний запис в трудовій книжці не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Крім того, постанова Верховного Суду від 26 червня 2019 року, якою скасовано постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі, не визначає порядок виконання рішення суду, не вирішує питання про поворот виконання рішення та не може бути підставою для припинення трудових відносин між ним та ДП «АМПУ», які уклали трудовий договір 20 липня 2018 року.

За таких обставин просив:

- визнати дії щодо його відсторонення від зайняття посади першого заступника Голови ДП «АМПУ» з недопущенням на робоче місце в ДП «АМПУ» незаконними та усунути перешкоди у виконанні ним обов`язків згідно з трудовим договором, укладеним 20 липня 2018 року, шляхом надання нового діючого пропуску першого заступника Голови ДП «АМПУ», усунення запису в трудовій книжці, поновлення табелювання згідно з умовами трудового договору з місячним посадовим окладом 280 000 грн та наданими до ДП «АМПУ» листками непрацездатності; стягнути з ДП «АМПУ» середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту його незаконного відсторонення від виконання службових обов`язків до моменту поновлення його на посаді; стягнути з ДП «АМПУ» невиплачену заробітну плату у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення за календарний рік у розмірі посадового окладу у зв`язку з ненаданою щорічною основною відпусткою за 2019 рік.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним відсторонення ДП «АМПУ» ОСОБА_1 31 жовтня 2019 року від виконання ним обов`язків першого заступника Голови ДП «АМПУ» згідно з трудовим договором, укладеним 20 липня 2018 року, шляхом недопущення його на робоче місце в ДП «АМПУ».

Визнано недійсним запис № 30 в трудовій книжці ОСОБА_1 : «Запис за № 29 є недійсним наказ від 12 липня 2019 року за № 607-К».

Зобов`язано здійснити та провести дії щодо розрахунку виплат ОСОБА_1 за листками непрацездатності серії АДН № 172127 за період з 1 липня 2019 року до 19 липня 2019 року; серії АДН № 172184 за період з 20 липня 2019 року до 2 серпня 2019 року; серії АДН № 296049 за період з 5 серпня 2019 року до 16 серпня 2019 року; серії АДН № 172258 за період з 19 серпня 2019 року до 6 вересня 2019 року; серії АГШ № 614465 за період з 9 вересня 2019 року до 25 вересня 2019 року; серії № АДН № 172359 за період з 27 вересня 2019 року до 15 жовтня 2019 року; серії № АДН № 172385 за період з 16 жовтня 2019 року до 28 жовтня 2019 року.

Стягнено з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2019 року до 17 вересня 2020 року у розмірі 3 126 484,53 грн.

Стягнено з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу за 2019 рік.

Суд першої інстанції зазначив, що дії керівництва ДП «АМПУ» щодо відсторонення ОСОБА_1 від виконання ним своїх посадових обов`язків є незаконними, оскільки Верховний Суд, скасовуючи постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року та залишаючи без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 жовтня 2017 року, повинен був у відповідності до вимог частини першої статті 444 ЦПК України вирішити питання щодо повороту виконання рішення суду, а відповідач - виконати поворот виконання рішення суду та в подальшому вирішити питання про розірвання трудового договору від 20 липня 2018 року і винести нове розпорядження та наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Голови ДП «АМПУ» в порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідач вимоги статті 444 ЦПК України не виконав та фактично відсторонив ОСОБА_1 від виконання його посадових обов`язків відповідно до трудового договору від 20 липня 2018 року.

Місцевий суд також зазначив, що недотримання відповідачем вимог чинного законодавства та порушення процедури звільнення ОСОБА_1 із займаної посади не є підставою для вирішення питання щодо усунення перешкод позивачу у зайнятті ним свого робочого місця, відновленні табелювання робочого часу та наданні нового службового пропуску.

Крім того, суд першої інстанції вказував на те, що відповідачем не вирішено питання щодо припинення трудового договору, укладеного між ДП «АПМУ» та ОСОБА_1 20 липня 2018 року, а процедура звільнення позивача на підставі постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року, яка набрала чинності, проведена ДП «АМПУ» з порушенням норм чинного законодавства; страховий випадок щодо тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання позивача, який настав з 1 листопада 2019 року (в період роботи в ДП «АМПУ»), що згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає його право на матеріальне забезпечення за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності з настанням страхового випадку, яке порушено ДП «АМПУ», тому наявні підстави для виплати позивачу матеріального забезпечення за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Ухвалюючи рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 з 31 жовтня 2019 року до дня ухвалення судового рішення, тобто до 17 вересня 2020 року, фактично відсторонений від здійснення своїх посадових обов`язків, покладених на нього трудовим договором від 20 липня 2018 року на підставі наказу, який прийнятий з порушенням процедури звільнення.

Також суд першої інстанції зазначив, що позивач має право на матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу за 2019 рік на підставі пункту 3.3.4 Колективного договору ДП «АМПУ» та Додатку 6 до нього.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ДП «АМПУ» задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд зазначив, що 20 липня 2018 року ОСОБА_1 був поновлений на роботі на виконання рішення апеляційного суду, а створення посади окремим наказом є наслідком її скорочення в процедурі звільнення, яка в подальшому була оскаржена. Після скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції відновлено становище, що передувало поновленню за рішенням суду на роботі, шляхом видання наказу та внесення записів до трудової книжки.

Оскільки з часу скасування рішення про поновлення на роботі відпали підстави для перебування у трудових відносинах, ОСОБА_1 міг бути не допущеним на роботу, відтак, в діях відповідача відсутні ознаки незаконності.

Також апеляційний суд зазначив, що вимоги про нарахування виплат за листками непрацездатності, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної допомоги на оздоровлення є похідними від вимог про визнання незаконним відсторонення від роботи, тому також на законі не ґрунтуються і судом першої інстанції задоволені безпідставно.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року заяву ДП «АМПУ» про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Ухвалено додаткову постанову у справі, якою стягнено з ОСОБА_1 на користь ДП «АМПУ витрати у розмірі 17 026,20 грн.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року і залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2020 року, зазначивши у резолютивній частині судового рішення про його поновлення на роботі, виплату матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу за 2019 рік та виплату суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 5 439 802,68 грн, вказавши про негайне виконання судового рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 28 липня 2021 року у справі № 201/8079/19, від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц.

Також зазначає про відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо питання застосування статті 46 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції не вказав, яким конкретно обставинам справи не відповідає висновок суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду не містить в описовій та мотивувальній частинах суттєвих складових судового розгляду, які мають підтверджувати, що справа розглядалась апеляційним судом у законний спосіб та що судом під час розгляду справи були належним чином вирішені питання, зазначені у частині першій статті 264 ЦПК України, та що розгляд справи проведений з додержанням вимог ЦПК України; встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції щодо кожної позовної вимоги; мотивів прийняття та відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем у відзиві на апеляційну скаргу.

Зазначаючи про звільнення позивача 26 липня 2017 року, суд апеляційної інстанції не з`ясував, які умови трудового договору існували на дату його розірвання (права та обов`язки) позивача і яким документом це підтверджується (посадовою інструкцією, наказом), що робить висновок щодо відновлення дії трудового договору від 17 серпня 2015 року необґрунтованим за відсутності доказів на підтвердження умов трудового договору позивача на дату звільнення (дату розірвання трудового договору від 17 серпня 2015 року) та відсутності порівняння умов трудового договору від 17 серпня 2015 року та від 20 липня 2018 року.

Позивачу не було поновлено права і обов`язки, які існували до звільнення.

Відповідач, не маючи судового рішення (ухвали) щодо повороту виконання рішення у справі № 522/15643/17 та без надання позивачу можливості оскаржити цю ухвалу на підставі його права, визначеного п. 29 частини першої статті 353 ЦПК України, не мав права реалізовувати дії з повороту виконання рішення суду у справі № 522/15643/17 на свій розсуд.

Крім того, послався на те, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням правил інстанційної юрисдикції та приписів статті 444 ЦПК України.

Апеляційним судом необґрунтовано не розглянуто заяву від 2 серпня 2021 року «Про розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2019 року з урахуванням поновлення трудових прав працівника ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати заробітної плати з 19 травня 2021 року».

У лютому 2022 року ДП «АМПУ» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що наведені у касаційні скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які призвели до неправильного вирішення спору в частині відмови позивачу у задоволенні позову.

Верховним Судом скасовано правову підставу для поновлення позивача на роботі і сторони повернулися у попереднє становище, відносини між сторонами закінчилися на стадії звільнення позивача з посади першого заступника Голови ДП «АМПУ».

Висновок апеляційного суду відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 818/1678/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 130/2249/15, від 3 березня 2021 року у справі № 756/6670/19.

З позивачем новий трудовий договір не укладався, а вчинялись дії щодо виконання рішення суду про поновлення його на роботі.

Здійснити поворот виконання рішення суду в частині вимог про поновлення на роботі є неможливим, оскільки поворот виконання рішення суду передбачено лише у майнових спорах і не може бути застосований у справах, де предметом спору є немайнові права, в тому числі, поновлення на роботі.

Після ухвалення Верховним Судом постанови від 26 червня 2019 року позивач не перебуває у трудових відносинах з відповідачем, тому відсутні правові підстави як для надання щорічної відпустки, так і для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки ухвалені за інших фактичних обставин у порівнянні зі справою, яка переглядається.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 січня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 28 липня 2021 року у справі № 201/8079/19, від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року заявник вказує відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 46 КЗпП України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження судового рішення заявник визначає недослідження судом зібраних у справі доказів; ухвалення судового рішення з порушенням правил інстанційної юрисдикції; необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання від 2 серпня 2021 року (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 працював у ДП «АМПУ» на посаді першого заступника Голови ДП «АМПУ».

Наказом ДП «АМПУ» від 26 липня 2017 року № 789-к ОСОБА_1 звільнений з посади першого заступника Голови ДП «АМПУ» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Не погоджуючись зі звільненням, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 жовтня 2017 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ ДП «АМПУ» від 26 липня 2017 року № 789-к «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_1 першого заступника голови із займаної посади з 26 липня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді першого заступника Голови ДП «АМПУ» з 26 липня 2017 року. Стягнено з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 липня 2017 року до 19 липня 2018 року в розмірі 1 673 492,34 грн.

Наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Р. Вецкаганс від 20 липня 2018 року № 305-к в порядку виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року ОСОБА_1 з 27 липня 2017 року поновлено на посаді першого заступника Голови ДП «АМПУ».

Наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Р. Вецкаганс від 20 липня 2018 року № 304-к введено до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ» посаду першого заступника голови з посадовим окладом 280 000 грн з підпорядкуванням безпосередньо Голові ДП «АМПУ» та визначено ОСОБА_1 посадові обов`язки як Першого заступника Голови ДП «АМПУ».

Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року скасовано постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року та залишено в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 жовтня 2017 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі.

Наказом виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Р. Вецкаганс від 12 липня 2019 року № 607-к на підставі постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року скасовано наказ ДП «АМПУ» від 20 липня 2018 року № 305-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ».

На підставі наказу виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» Р. Вецкаганс від 12 липня 2019 року № 607-к до трудової книжки ОСОБА_1 серії № НОМЕР_1 внесено запис № 30 такого змісту: «Запис за № 29 є недійсним наказ від 12 липня 2019 року за № 607-К».

З 1 липня 2019 року до 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності серії АДН № 172127 за період з 1 липня 2019 року до 19 липня 2019 року; серії АДН № 172184 за період з 20 липня 2019 року до 2 серпня 2019 року; серії АДН № 296049 за період з 5 серпня 2019 року до 16 серпня 2019 року; серії АДН № 172258 за період з 19 серпня 2019 року до 6 вересня 2019 року; серії АГШ № 614465 за період з 9 вересня 2019 року до 25 вересня 2019 року; серії № АДН № 172359 за період з 27 вересня 2019 року до 15 жовтня 2019 року; серії № АДН 172385 за період з 16 жовтня 2019 року до 28 жовтня 2019 року.

З 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 не був допущений до виконання своїх посадових обов`язків, оскільки пропускна система заблокувала робочий пропуск на підставі наказу виконуючого обов`язки Голови ДП «АМПУ» від 12 липня 2019 року та постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У частині третій статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права та додержання процесуального права в межах вимог і доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює обов`язковість судових рішень.

Наведеним конституційним положенням кореспондують норми статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також норми пункту 7 частини третьої статті 2, частини першої статті 18 ЦПК України.

За правилами, визначеними пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України, негайно виконуються рішення суду про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Стаття 47 КЗпП закріплює, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Негайним визначають виконання судового рішення, яке не набрало законної сили. Особливістю при цьому буде видача виконавчого листа за рішенням, яке допущене до негайного виконання, у день його ухвалення. Законодавець визначає випадки, щодо яких може бути застосоване негайне виконання судового рішення; з одного боку - з метою забезпечити швидкий та реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави, а з іншого - намагаючись уникнути ситуації, коли постає необхідність повороту виконання судового рішення.

Чинним законодавством не врегульовано порядку звільнення працівника у випадку скасування рішення про його поновлення на роботі.

При цьому специфіка трудових правовідносин виключає застосування інституту повороту виконання судового рішення про поновлення на посаді у трудових відносинах у разі його подальшого скасування судом вищестоящої інстанції.

Таким чином, підставою для припинення трудових відносин у згаданому випадку і є судове рішення, яким скасовано рішення про поновлення на посаді, а виконання такого судового рішення - обов`язком роботодавця.

Зважаючи на відсутність нормативної регламентації вказаного питання, враховуючи приписи статті 47 КЗпП України, яка зобов`язує роботодавця видати наказ про звільнення працівника, формами реалізації судового рішення, яким скасовано рішення про поновлення на посаді, можуть бути як наказ (розпорядження, тощо) про звільнення працівника з посади, так і наказ про визнання нечинним наказу про поновлення працівника на роботі, виданого на підставі скасованого судового рішення.

Звільнення працівника може відбуватися як з дати набрання законної сили відповідним судовим рішенням, так і з дати фактичної обізнаності роботодавця з таким судовим рішенням. Затримка реалізації роботодавцем такого звільнення не є порушенням прав працівника, тоді як надання відповідному наказу зворотної сили є неприпустимим.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки, видаючи наказ від 12 липня 2019 року № 607-к на підставі постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року, якою скасовано постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі та залишено в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 жовтня 2017 року, про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, ДП «АМПУ» порушень закону не допустило.

Висновок апеляційного суду узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 818/1678/16.

- підставою позову у справі № 521/1892/18 є незаконність звільнення працівника за пунктом 4 статті 40 КЗпП України;

- підставою позову у справі № 201/8079/19 є факт проживання однією сім`єю понад п`ять років та визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті особи на квартиру;

- підставою заяви у справі № 760/9521/15-ц є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до статті 236 КЗпП України;

- підставою позову у справі № 501/2316/15-ц є переміщення працівників з порушення вимог статті 32 КЗпП України та звільнення з роботи в порушення вимог статей 40, 43 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що правовідносини у справах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не є подібними правовідносинам сторін у справі, що переглядається.

Отже, зазначена норма не регулює питання щодо порядку звільнення працівника у випадку скасування рішення про його поновлення на роботі.

Тому, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом викладення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Також не заслуговують доводи касаційної скарги про не дослідження судом зібраних у справі доказів, оскільки фактично зводяться до незгоди заявника з наданою судом оцінкою доказів та встановленими на їх підставі обставинами справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційним судом досліджено та надано оцінку доказам, на які посилалися учасники справи, у їх сукупності, а висновки суду ґрунтуються не на припущеннях, а на встановлених обставинах та належних і допустимих доказах.

Невідображення у мотивувальній частині постанови детального переказу змісту кожного доказу не свідчить про його недослідження, якщо із судового рішення вбачається, що суд встановив юридично значущі обставини на підставі оцінки сукупності доказів та навів мотиви своїх висновків.

Незгода заявника з результатом такої оцінки не може ототожнюватися з недослідженням доказів.

Сам факт незгоди заявника з висновками апеляційного суду, обсягом проведеної ним перевірки чи результатами апеляційного перегляду не свідчить про порушення правил інстанційної юрисдикції.

Посилання на необгрунтованість відхилення апеляційним судом клопотання від 2 серпня 2021 року також не впливають на законність судового рішення з таких підстав.

Позивачем подано до суду 2 серпня 2021 року заяву «Про розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2019 року з урахуванням поновлення трудових прав працівника ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати заробітної плати з 19 травня 2021 року».

Зазначена заява не містила нової самостійної вимоги, а лише конкретизувала розмір вже заявленої вимоги. Водночас за встановленої судом відсутності підстав для задоволення основної позовної вимоги правові підстави для стягнення середнього заробітку також були відсутні. Тому нерозгляд зазначеної заяви як самостійного процесуального доказу не вплинув на правильність вирішення справи.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на законність судового рішення суду апеляційної інстанції і на правильність висновків, викладених в ньому.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального чи з порушенням норм процесуального права.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська