ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 335/13399/24

1. Описова частина

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради (далі - КП «Універс») та комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (далі КП «Готель Україна») на свою користь заборгованість із заробітної плати в період з лютого 2020 року до квітня 2024 року в сумі 765 979,11 грн та середній заробіток за затримку розрахунку в розмірі 131 571,04 грн; зобов`язати відповідачів сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в Пенсійний фонд України в розмірі 168 515,40 грн.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що займала посаду головного бухгалтера КП «Готель Україна» Запорізької обласної ради від 03 вересня 2018 року. Наказом від 29 квітня 2024 року ОСОБА_1 звільнена з посади за власним бажанням.

В період з лютого 2020 року до квітня 2024 року роботодавець (Запорізька обласна рада) не виплачував заробітної плати. Згідно зі штатним розписом КП «Готель Україна посадовий оклад головного бухгалтера становив 15 016,28 грн.

Відповідно до рішення Запорізької обласної ради «Про припинення КП «Готель Україна» від 15 лютого 2022 правонаступником КП «Готель Україна» стало КП «Універс». Наразі КП «Готель Україна» перебуває в процесі припинення, а його ліквідація шляхом приєднання до КП «Універс» триває.

Від початку роботи на підприємстві до звільнення позивач виконувала свої обов`язки, визначені посадовою інструкцією.

Наказом від 01 квітня 2020 року на підприємстві КП «Готель Україна» ЗОР оголошений простій, однак на позивача як на головного бухгалтера простій не розповсюджувався.

Наказом від 01 квітня 2020 року позивачу забезпечено можливість виконання її обов`язків за допомогою віддаленого доступу до комп`ютера.

Однак 01 червня 2020 року КП «Готель Україна» було від`єднано від електромережі, припинено постачання електроенергії через заборгованість.

Позивач зверталась до директора, засновника з пропозицією надати їй можливість працювати в іншому закладі/забрати комп`ютер додому. Останні звіти до Податкової служби України подано у квітні 2020 року.

Позивач зверталась до голови комісії для визначення її робочого місця і вирішення питання щодо подання звітності.

Позивач постійно співпрацювала із заступником директора готелю з питань заборгованості готелю і термінів її погашення, а саме: з КП «Водоканал», ПАТ «Запоріжжяобленерго», ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», ТОВ «Урожай», ТОВ «Салтовский мясокомбинат», ТОВ «Вельтум - Запоріжжя», ДП «Фарлеп - Запоріжжя», ФОП «Рачик». Від голови ліквідаційної комісії за цей час розпоряджень не надходило. Доступу до ЕЦП КП «Готель Україна» у позивача не було, вона все виконувала на домашньому комп`ютері.

Позивач до звільнення виконувала свої посадові обов`язки наскільки це було можливо. До неї звертались працівники підприємства з вимогами надати довідки або розрахувати заборгованість із заробітної плати, невитрачені відпустки, лікарняні.

Неподання відповідачем до органу Пенсійного фонду відомостей про нараховану заробітну плату з квітня 2020 року не може тлумачитися на шкоду працівнику та бути підставою обмеження права на отримання заробітної плати, яка є джерелом її існування.

Роботодавець чотиир роки не нараховував та не сплачував заробітної плати на регулярній основі, порушуючи конституційне право позивачки, ці внески не були нараховані, і сплачені, що вбачається з довідки ПФУ, яка наявна в матеріалах справи.

У разі задоволення вимоги щодо стягнення заборгованості з заробітної плати у відповідача з`явиться обов`язок з нарахування та сплати єдиного соціального внеску. Тому в розрахунку заборгованості розмір соціального внеску був обчислений як 22 % від заробітної плати, і складає Єдиний соціальний внесок 168 515,4 грн.

Крім того, позивач вважає, що стягнення суми індексації заробітної плати слід відраховувати з лютого 2021 року до 01 січня 2023 року (коли Закон України «Про індексацію грошових коштів населення» було зупинений в дії пунктом 3 Перехідних положень Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік), що становить 10 518,74 грн.

Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 27 травня 2025 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала доказів на підтвердження факту виконання будь-яких трудових функцій за посадою головного бухгалтера протягом 4 років, зокрема: електронної переписки з керівником/представником роботодавця, відповідей на запит директора, звітів про виконану роботу, які надсилалися керівництву в електронному вигляді, фінансової або бухгалтерської звітності, підготовленої позивачем, підтвердження входу до бухгалтерських програм, скріншотів або технічнів логів з бухгалтерських програм наприклад 1С, М.Е.Дос, які підтверджують факт входу в систему з ІР- адреси позивача та здійснення бухгалтерських операцій; документи, створені позивачем у період дистанційної роботи; та ін.

Клопотання про витребування доказів, виклик свідків ОСОБА_1 не заявляла.

Позивач не довела, що вона працювала на умовах виконання дистанційної роботи, не надала доказів звернення до роботодавця з будь-якими заявами про неможливість виконання трудових обов`язків.

Заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

У матеріалах справи немає відомостей щодо нарахованої, але не виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за період з квітня 2020 року до 29 квітня 2024 року, як і немає належних доказів посадового окладу позивача у заявлений період, зокрема штатного розписів, наказів та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табеля обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжних відомостей.

Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості з заробітної плати та не визначає її розмір.

Голова комісії з припинення КП «Готель Україна», КП «Універс» не мали даних про працівників, позивач не мала активної позиції повідомити роботодавця про своє перебування та бажання працювати в умовах, що створилися, і не зверталася з приводу виплати заробітної плати.

ОСОБА_1 як головний бухгалтер відповідно до посадових обов`язків мала б нараховувати заробітну плату, у тому числі і собі як працівнику, а також могла оформити довідку про нараховану, але не виплачену заробітну плату, однак цього не зробила.

КП «Готель Україна» припинило господарську діяльність з початком запровадження карантину в Україні.

Позивача звільнено за її заявою з підстав, передбачених частиною першою статті 38 КЗпП України (за власним бажанням), незважаючи на те, що частина третя статті 38 КЗпП передбачає право працівника розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю.

Запорізький апеляційний суд постановою від 12 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Позивач не довела, що вона працювала у КП «Готель Україна» на умовах виконання дистанційної роботи протягом чотирьох років.

Позивач не надала доказів виконання нею посадових обов`язків у заявлений у позові період, що виключає обов`язок роботодавця з виплати заробітної плати. В матеріалах справи немає відомостей щодо нарахованої, але не виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за заявлений період, як і належних доказів розміру заробітної плати.

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 листопада 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказано те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 545/3672/16-ц, від 16 січня 2020 року у справі № 2040/7558/18;

- суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Роботодавець, обласна рада і ліквідаційна комісія не вчиняли жодних дій для забезпечення організації праці працівників.

Суди погодились із доводами відповідача про неможливість встановлення розміру заборгованості через відсутність первинної документації, фактично переклали негативні наслідки неналежної організації діяльності підприємства та його ліквідації на працівника, що суперечить трудовому законодавству та порушує конституційні гарантії.

Висновок суду, що у зв`язку з припиненням дії карантину ОСОБА_1 повинна була з`явитись до роботодавця, є безпідставним, оскільки наказ про запровадження дистанційної роботи скасований не був.

ОСОБА_1 звільнена на підставі статті 38 КЗпП, до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, не була звільнена за прогул, у простій не відправлена, трудовий договір із нею не призупинено, суди попередніх інстанцій встановили фактичну неможливість виконання основних трудових функцій, а облік робочого часу роботодавець взагалі не вів.

Позивач вважає за можливе застосувати статтю 113 КЗпП України про стягнення заробітної плати у період простою.

Твердження відповідача про необізнаність щодо осіб, які працюють на підприємстві, не підтверджено, доказів втрати відповідної документації немає. Крім того, відсутність такої інформації не позбавляє відповідача звернутись до відповідних органів для її отримання та від виплати заробітної плати.

У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив Запорізької обласної ради, мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.

Позивач, обіймаючи посаду головного бухгалтера, з квітня 2020 року до дня звільнення не виконувала своїх трудових обов`язків. Після 03 квітня 2020 року КП «Готель Україна» не здійснювало господарської діяльності. Директор підприємства у листі від 02 листопада 2020 року зазначив, що підприємство не може вести бухгалтерський облік та надавати фінансову звітність щодо основних показників фінансово-господарської діяльності.

Простій і дистанційна робота позивача мали тимчасовий характер - до закінчення карантину.

Ухвалою Верховного Суду від 09січня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 лютого 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 03 вересня 2018 року обіймала посаду головного бухгалтера Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради (наказ від 31 серпня 2018 року № 44-к про прийняття на роботу).

Наказом роботодавця від 01 квітня 2020 року №12 ОС оголошено простій і зупинено на період з 01 квітня 2020 року до моменту закінчення карантинних заходів, уведених урядом і Запорізькою міською радою, роботу КП «Готель Україна» відповідно до статті 113 КЗпП. Працівників під час простою звільнено від обов`язку бути присутніми на робочих місцях з установленням оплати в розмірі 2/3 окладу. Простій не пощирюється на адміністрацію, зокрема на головного бухгалтера ОСОБА_1 . Вони продовжують надалі виконувати свої посадові обов`язки. Головному бухгалтеру надається можливість працювати дистанційно за погодженням свого графіка роботи з директором.

Згідно з наказом директора КП «Готель «Україна» від 01 квітня 2020 року № 13 ОС наказано тимчасово, на період дії карантину, запровадити з 01 квітня 2020 дистанційну роботу на дому працівникам бухгалтерії, головному бухгалтеру ОСОБА_1 . Упродовж робочого часу, визначеного ПВТР, працівники зобов`язані виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, відповідати на дзвінки керівника, перевіряти електронну пошту та оперативно відповідати на листи. Системному програмісту ОСОБА_3 забезпечити технічні можливості дистанційної роботи за допомогою VPN технологій.

Згідно з копією листа директора КП «Готель «Україна» від 18 листопада 2020 року на ім`я голови Запорізької обласної ради ОСОБА_4 повідомлено про необхідність надання фінансової допомоги у зв`язку із простоєм через карантин. Повідомлено про заборгованість перед працівниками з оплати заробітної плати та про те, що навіть за відсутності гостей співробітникам нараховується 2/3 заробітної плати, але коштів для фінансування немає. Деякі працівники звільняються та звертаються до суду. Крім того, зазначено про відключення від електроенергії у зв`язку з боргами.

Перший заступник голови Є. Семенков у листі від 18 листопада 2020 року повідомив про необхідність надання до виконавчого апарату обласної ради в термін до 30 листопада 2020 року звіту про результати фінансово-господарської діяльності за підсумками 9 місяців 2020 року та проєкту фінансового плану на 2021 рік.

Голова КП «Готель «Україна» у листі від 20 листопада 2020 року повідомив про те, що через карантин з 18 квітня 2020 року діяльність КП «Готель «Україна» тимчасово призупинено, внаслідок відсутності коштів готель не може продовжувати оплату комунальних послуг, виплату заробітної плати. З 01 червня 2020 року КП «Готель «Україна» відключене від мережі електропостачання, з 01 серпня 2020 від мережі водопостачання та водовідведення. У зв`язку із відсутністю технічної можливості КП не може вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, виконання фінансового плану за ІІІ квартал 2020 року, проєкт фінансового плану на 2021 рік тощо.

15 лютого 2022 року Запорізька обласна рада прийняла рішення «Про припинення комунального підприємства «Готель Україна» шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс». КП «Універс» визначено правонаступником всіх прав і обов`язків КП «Готель Україна».

Розпорядженням голови Запорізької обласної ради від 23 лютого 2022 року № 8-св створена комісія з припинення обов`язків КП «Готель Україна» Запорізької обласної ради та призначено голову комісії з припинення. З дня прийняття вказаного рішення відомостей про припинення власником до реєстру досі не внесено.

Відповідно до актів про відсутність на робочому місці робітників КП «Готель Україна» з березня - 2022 року до січня 2024 року, складених комісією з припинення КП «Готель Україна» протягом вказаних періодів будь-які працівники були відсутні на робочому місці без повідомлення причин невиходу на роботу. Щодо надання доступу до робочого місця жодна особа протягом вказаного періоду до комісії з припинення не зверталася.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 через представника звернулася до КП «Універс» з заявою про надання довідки про розмір заборгованості з заробітної плати ОСОБА_1 як працівнику КП «Готель Україна».

У відповіді директора КП «Універс» від 15 квітня 2024 року № 82 зазначено, що рішенням Запорізької обласної ради від 15 грудня 2022 року № 10 вирішено припинити КП «Готель «Україна» шляхом приєднання до КП «Універс» та визначено останнє правонаступником майна та усіх прав і обов`язків КП «Готель «Україна». Керівництво Готель «Україна» не передало КП «Універс» первинної документації, у тому числі бухгалтерської, з обліку кадрів та іншої, а тому не має можливості надати довідку про розмір заборгованості з заробітної плати Запропоновано ОСОБА_1 з метою оформлення припинення трудових відносин прибути до КП «Універс» разом із документами, які підтверджують наявність трудових відносин з КП «Готель Україна», трудовою книжкою або надати такі документи в інший передбачений спосіб.

Згідно з наказом КП «Готель Україна» від 29 квітня 2024 року № 2/к ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та заяви від 29 квітня 2024 року. Видано належно оформлену трудову книжку.

В матеріалах справи немає відомостей щодо нарахованої, але не виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за період з квітня 2020 року до 29 квітня 2024 року, посадового окладу позивача у вказаний період, штатні розписи, накази та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжні відомості.

Позивач надала незасвідчену ксерокопію штатного розпису, введеного в дію з 01 січня 2020 року, згідно з яким посадовий оклад головного бухгалтера становить 15 016, 28 грн.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом нормправа в межах касаційної скарги, дійшов висновку, щокасаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищую шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач обґрунтовувала вимоги тим, що її було переведено на дистанційний формат роботи і вона до дня звільнення виконувала роботу наскільки це було можливим в тих умовах, однак відповідач протягом чотирьох років не виплачував їй заробітної плати.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджував, що позивач з березня 2022 року до роботи не ставала, будь-яких трудових функцій за посадою, зокрема передбачених посадовою інструкцією, не виконувала, тому немає підстав для нарахування та виплати заробітної плати.

Відповідно до статті 141 КЗпП, в якій визначено обов`язки роботодавця, роботодавець, зокрема, повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, статтю 60 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Стаття 60. Гнучкий режим робочого часу

За погодженням між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом для працівника може встановлюватися гнучкий режим робочого часу на визначений строк або безстроково як при прийнятті на роботу, так і згодом.

На час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися у наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов`язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу.

Гнучкий режим робочого часу - це форма організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу….

Застосування гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.

Дистанційна (надомна) робота - це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу.

Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

При цьому, якщо працівник і роботодавець письмово не домовились про інше, дистанційна (надомна) робота передбачає оплату праці в повному обсязі та в строки, визначені діючим трудовим договором.».

Згідно з частинами другою-четвертою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (який набрав чинності з 24 березня 2022 року) роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку обставин непереборної сили. Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

За обставинами цієї справи, у зв`язку із запровадженням карантину на території України КП «Готель Україна» наказом від 01 квітня 2020 року оголосило простій для більшості працівників підприємства. Разом із тим дія наказу про простій на позивача не поширювалася. Водночас наказом від 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 тимчасово на період дії карантину запроваджено дистанційну роботу з 01 квітня 2020 року.

Отже, роботодавець, запровадивши щодо позивача дистанційну форму організації праці, не припинив трудових відносин з нею, не звільнив її від виконання трудової функції, а лише змінив форму організації роботи на період дії карантину. При цьому відповідно до статті 60 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) застосування дистанційної роботи не тягло за собою змін в оплаті праці та не впливало на обсяг трудових прав працівника.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що позивач не надала будь-яких доказів на підтвердження виконання нею трудових функцій за посадою головного бухгалтера протягом чотирьох років.

Разом із тим суди не взяли до уваги, що саме роботодавець повинен був довести, що він створив умови для виконання позивачем роботи в дистанційному режимі, надав доступ до необхідних ресурсів, а також що позивач без поважних причин відмовилася від виконання покладених на неї обов`язків або не виконувала отримані доручення.

Суди також не надали належної оцінки тому, що після переведення позивача на дистанційну роботу відповідач протягом чотирьох років не вчиняв жодних дій, які свідчили б про невиконання нею трудових обов`язків, зокрема не застосовував заходів дисциплінарного впливу і не припиняв трудових відносин з підстав невиконання роботи.

Крім того, відсутність у роботодавця відомостей щодо працівників, документів кадрового та бухгалтерського обліку, не може бути підставою для відмови у виплаті заробітної плати, адже саме на роботодавця покладено обов`язок правильно організувати працю працівників, створити умови для її виконання та забезпечити контроль за трудовим процесом, а також забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці (стаття 141 КЗпП України, стаття 30 Закону України «Про оплату праці»). Обставини щодо неналежної організації передання документації не можуть покладати на працівника негативні наслідки, обмежувати його трудові права чи свідчити про невиконання ним трудових обов`язків.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, належним чином не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не дослідив наявні в матеріалах справи докази, в результаті чого не встановив фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, та передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду