ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 136/161/26

1. У лютому 2026 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 , звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

2. Вимоги заяви ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що вона проживала без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , з яким має спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя між ними поступово погіршувалося і це призвело до того, що вони почали проживати окремо. Зважаючи на вік дитини, дочка наразі проживає разом з матір`ю.

3. Зазначає, що починаючи з 2022 року і дотепер ОСОБА_2 систематично здійснює психологічний тиск, переслідування та залякування, надсилає повідомлення з образами, приниженням, нецензурною лексикою та погрозами, здійснює численні нав`язливі дзвінки, з різних номерів, використовує звернення до служби у справах дітей та правоохоронних органів, як спосіб психологічного тиску на неї, повідомляє про намір ініціювати перевірки, виклики поліції та інші дії у разі, якщо вона не забезпечить йому зустрічі з дитиною.

4. Ці дії, на думку заявниці, мають характер залякування, примусу та психологічного тиску, створюють постійний стан страху, напруження та очікування втручання правоохоронних органів, що є формою психологічного насильства. ОСОБА_2 вимагає повідомляти місце перебування дитини, попри відсутність судового рішення, а вона вимушена обмежувати особисте пересування та свій спосіб життя через страх раптової появи батька дитини. ОСОБА_2 ігнорує її неодноразові прохання припинити контакт, систематично без її погодження та всупереч її волі з`являється за місцем її проживання, що має ознаки переслідування (сталкінгу), створює психологічний тиск та реальне відчуття небезпеки для неї та дитини.

5. ОСОБА_1 звертає увагу суду, що у листуванні зафіксовано визнання ОСОБА_2 факту застосування фізичного впливу щодо заявниці, що також підтверджено фотознімками тілесних ушкоджень. Мали місце факти спричинення заявниці тілесних ушкоджень шляхом завдання ударів в область тулуба. Стверджує, що поведінка ОСОБА_2 носить системний, нав`язливий та агресивний характер, не припиняється протягом тривалого часу, супроводжується погрозами, приниженням, нецензурною лайкою, психологічним тиском, а також визнанням факту фізичного впливу. Ці дії не припиняються попри неодноразові вимоги та звернення до правоохоронних органів.

6. З огляду на характер повідомлень, частоту контактів та зміст висловлювань, на її думку, існує реальна загроза повторення насильства щодо неї та малолітньої дитини, що відповідає критеріям, визначеним статтею 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» для застосування обмежувального припису та свідчить про наявність реальної небезпеки повторного домашнього насильства.

7. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

1) видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 строком на шість місяців;

2) встановити ОСОБА_2 обмеження:

- обмежити спілкування будь-яким способом із ОСОБА_1 та

ОСОБА_4 ;

- заборонити наближатися до місця їхнього проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частково відвідування;

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю та їх спільну дитину, переслідувати останніх;

- заборонити будь-які форми особистого спілкування та контакту з дитиною, у тому числі особисто, через третіх осіб, засоби зв`язку, соціальні мережі, телефонні переговори;

- заборонити вести листування, телефонні переговори зі заявницею та їх спільною дитиною або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

- чинити будь-який психологічний тиск.

3) вжити заходів негайного захисту малолітньої дитини.

8. Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 22 квітня 2026 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

9. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що заявниця не обґрунтувала належними та допустимими доказами необхідність застосування заборонних заходів, так само як і не доведено вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо неї та їх малолітньої дочки, які потребують прийняття судом відповідного акту негайного реагування.

10. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 квітня 2026 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення заяви, а у разі неможливості ухвалення нового судового рішення - направити справу на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. 19 травня 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 19 лютого 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 квітня 2026 року.

12. Ухвалою Верховного Суду 16 червня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 136/161/26, які у червні 2026 року надійшли до Верховного Суду.

13. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19, від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Вказує, що для застосування обмежувального припису не вимагається наявності протоколу про адміністративне правопорушення, факту притягнення особи до адміністративної відповідальності чи постановлення обвинувального вироку суду. У своїй заяві вона вказувала, що обмежувальний припис є превентивним заходом захисту, який застосовується судом у разі наявності ризиків продовження домашнього насильства.

15. Вважає помилковим висновок судівпро відсутність підстав для видачи обмежувального припису з посиланням на те, що ОСОБА_2 не притягувався до адміністративної відповідальності, оскільки це не спростовує психологічного тиску і ризиків його продовження.

16. Зауважує, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки психологічним висновкам, лінгвістичній експертизі, медичним документам, аудіозаписам та іншим доказам, які підтверджуються наявність ризиків продовження психологічного насильства щодо неї та малолітньої дочки.

17. У липні 2026 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить скаргу залишити без задоволення. Наголошує, що судами правильно встановлено наявність між сторонами спору щодо його участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою. Саме цей спір і є передумовою конфлікту між сторонами. Зауважує, що всі зустрічі з дочкою, які відбулися у 2025 році, проходили спокійно, безконфліктно, що підтверджено наявними доказами. Вказує, що недосягнення батьками згоди щодо участі у вихованні і спілкуванні з дитиною та тривалий сімейний конфлікт не свідчать про вчинення ним домашнього насильства. Інший підхід свідчив би про використання обмежувального припису, як засобу вирішення сімейного спору, що суперечить його правовій природі. Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.

Обставини справи, встановлені судами

18. ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_4 , батьками якої є

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Сторони проживають окремо. Малолітня дитина проживає з матір`ю.

19. Оскільки сторони самостійно не змогли визначити порядок участі батька у виховання дитини, ОСОБА_2 звернувся до органу опіки та піклування із заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку його участі у вихованні дитини.

20. Рішенням виконавчого комітету Калинівської міської ради Вінницької області № 484 від 12 вересня 2024 року визначено участь ОСОБА_2 у вихованні його дочки ОСОБА_4 і встановлено порядок побачень з дитиною: щомісяця в останню суботу за попередньою домовленістю та в присутності матері, з урахуванням режиму дня, стану здоров`я та інтересів дитини у такий час: з 11:00 до 14:00 годин. При неможливості виконання графіку батько завчасно повідомляє матір, а матір - батька дитини. Рекомендовано: матері дитини ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дочкою; до перших зустрічей батька з дитиною залучити психолога.

21. Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року провадження у справі № 132/1959/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП, закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Судове рішення мотивоване тим, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 677377 від 13 червня 2025 року ОСОБА_2 систематично в телефонному режимі погрожував фізичною розправою, ображав словами нецензурної лайки свою колишню дружину ОСОБА_1 , чим вчинив домашнє насильство в сім`ї психологічного характеру, тобто адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 1732 КУпАП. Водночас, як встановив суд, матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_2 вчинив будь-які дії, які містять ознаки домашнього насильства психологічного характеру щодо ОСОБА_1 , та за наслідком яких була завдана шкода її психічному здоров`ю.

22. ОСОБА_1 зверталась до Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві щодо протиправних дій ОСОБА_2 , проте їй було відмовлено у складанні протоколу та рекомендовано звернутись до суду.

23. У провадженні Калинівського районного суду Вінницької області з лютого 2025 року перебувала справа № 132/372/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні дитиною та визначення способів участі батька у вихованні дитини.

24. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

25. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

26. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

27. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

28. Статтею 1 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII) передбачено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

29. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

30. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

31. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника.

32. Законом № 2229-VIII визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

33. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві (див. постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 756/2072/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц).

34. Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

До цих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22.

35. Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

36. Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатна вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії щодо заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

До цих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24.

37. У розглядуваній справі, оцінюючи надані заявницею докази, суди попередніх інстанцій, дійшли висновку, що ці докази не містять відомостей, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_2 фізичного, психологічного чи іншого виду домашнього насильства.

38. Як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, саме по собі звернення заявниці до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, які б підтверджували такі дії чи реальний ризик їх вчинення, не є безумовною підставою застосування судом до ОСОБА_2 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

39. При цьому суди встановили, що провадження у справі № 132/1959/25 про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1732 КУпАП, було закрито постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

40. Оцінили суди і наявні у справі висновки експертів (спеціалістів), скріншоти переписок у месенджерах, фото/відео матеріали. При цьому суди обґрунтовано зауважили, що ці докази підтверджують наявність тривалого і глибокого конфлікту між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , підґрунтям якого є неможливість добровільно вирішити питання участі батька у спілкуванні з малолітньою дитиною та її вихованні. Зазначене у своїй сукупності не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 дій, які б давали підстави для застосування до нього заходів,передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

41. За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 30 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 25 серпня 2026 року, у справі № 132/372/25 позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визначено ОСОБА_2 наступний спосіб його участі у вихованні дитини - дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спілкуванні з нею:

- встановлено адаптаційний період, а саме протягом двох місяців з моменту набрання цим рішенням законної сили, проводити зустрічі щомісяця кожні другу і четверту суботу та неділю, з 11:30 до 14:00 години, в присутності матері дитини ОСОБА_1 , з урахуванням та дотриманням режиму дня дитини, стану її здоров`я, за місцем проживання дитини, на нейтральній території;

- в подальшому, після завершення адаптаційного періоду: проводити зустрічі щомісяця кожні другу і четверту суботу та неділю, а саме в суботу: з 11:30 до 14:00 години, та в неділю: з 09:00 до 14:00 години, без присутності матері дитини ОСОБА_1 , попередньо узгодивши з нею місце зустрічі батька з дитиною та місця їх спільного перебування (знаходження) протягом визначеного часу, з урахуванням та дотриманням режиму дня дитини, стану її здоров`я, зобов`язавши батька забирати та повертати вчасно дитину за адресою її проживання;

- брати участь в батьківських зборах, та у інших заходах, які буду проводитися за участю дитини в дошкільних, шкільних та позашкільних закладах, як в присутності матері ОСОБА_1 , так і за її відсутності, на протягом часу тривалості зазначених зборів та заходів;

- зустрічатися і спілкуватися з дитиною в день її народження, а також у державні та релігійні свята, в межах 4 годин, в попередньо та завчасно узгоджений із матір`ю ОСОБА_1 день та час;

- проводити відпустку разом із дитиною за межами місця її проживання, в межах території України, під час шкільних канікул, після отримання на це згоди матері ОСОБА_1 , та за умови, якщо стан здоров`я дитини буде це дозволяти, та проти цього не буде заперечувати сама дитина;

- бути поінформованим матір`ю ОСОБА_1 про факт захворювання та лікування дитини, а також про зміну місця її постійного проживання;

- відвідувати дитину під час її хвороби за місцем знаходження (перебування), протягом періоду часу, який буде узгоджений з матір`ю

ОСОБА_1 , та із відповідним закладом охорони здоров`я, в якому буде перебувати (знаходитися) дитина;

- спілкуватися з дитиною щовівторка та щочетверга з 18:00 години шляхом відеозв`язку за допомогою мобільних застосунків («Viber», «WhatsApp» та інших), за технічної можливості та попередньою домовленістю із матір`ю ОСОБА_1 , та за умови, якщо проти цього не буде заперечувати сама дитина.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та утриматись від дій, спрямованих на налаштовування дитини проти батька.

42. У постанові від 25 серпня 2026 року у справі № 132/372/25 Вінницький апеляційний суд, зокрема, встановив, що між сторонами існує конфлікт щодо визначення способу участі батька у спілкуванні з малолітньою дочкою та її вихованні, а рішення виконавчого комітету Калинівської міської ради від 12вересня 2024 року №484 «Про визначення ОСОБА_2 порядку участі у вихованні дитини - ОСОБА_4 » належним чином не виконується.

43. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі не доведено наявності обставин, які відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» дають підстави для видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .

44. Спір між батьками щодо участі у вихованні дитини не може бути вирішений шляхом застосування обмежувального припису до одного з батьків (див. постанову Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі

№ 607/3234/23).

45. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі

№ 756/3859/19, від 12 березня 2020 року у справі № 159/4550/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22, на які заявниця посилається у касаційній скарзі.

46. Зі змісту оскаржених судових рішень вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили подані сторонами докази, навели мотиви, з яких визнали їх недостатніми для висновку про вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 , а доводи касаційної скарги у цій частині переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом.

47. Водночас, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

48. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

49. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

50. Оскарженні судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

51. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 2, 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду