ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 666/557/16-ц

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення строку на звернення до суду.

Позов мотивовано тим, що 06 березня 2000 року він був прийнятий на посаду начальника Херсонського пункту держветконтролю на державному кордоні та транспорті. Наказом від 01 грудня 2009 року № 165 його переведено на посаду начальника пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 27. Наказом Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті від 02 грудня 2015 року № 96-к позивача звільнено з посади начальника пункту № 27, на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Вважав своє звільнення незаконним тому просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 02 грудня 2015 року № 96к. Поновити його на посаді начальника пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 27 Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 03 грудня 2015 року. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та виплати позивачеві заробітної плати за один місяць.

Додатково позивач подав клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки він пропустив його з поважних причин.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2016 року поновлено строк на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано необґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 02 серпня 2016 року рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 02 серпня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову та в цій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції не перевіряються.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не з'ясовані обставини щодо того, які заходи крім встановлення дизбар'єру, були вжиті позивачем на виконання наказу від 25 серпня 2015 року № 111, причини не видання відповідних приписів, чи були вжиті ним інші заходи, та чи є підстави вважати, що виконані дії були достатніми для попередження і недопущення занесення хвороб, тобто в якій частині наказ було виконано.

Матеріали справи не містять жодного доказу в обґрунтування наявності ризику занесення чи реальної можливості занесення хвороб та інфекцій внаслідок невиконання позивачем наказу. Відповідачем не доведено і судом не встановлений причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю позивача та можливими наслідками.

У листопаді 2016 року представник Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті - Іванова І. О. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких просить рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 02 серпня 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу відхилити.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що з 06 березня 2000 року позивач був прийнятий на посаду начальника Херсонського пункту держветконтролю на державному кордоні та транспорті.

Наказом від 01 грудня 2009 року № 165 його переведено на посаду начальника пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 27 Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.

Наказом Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті від 02 грудня 2015 року № 96-к позивача звільнено з посади начальника пункту № 27, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України на підставі акту перевірки комісії Одеської регіональної служби від 02 грудня 2015 року.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказів від 30 вересня 2015 року, 15 жовтня 2015 року, 29 жовтня 2015 року Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті в період з 02 жовтня до 04 грудня 2015 року тривала перевірка пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорту № 27 за період роботи пункту з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2015 року. Комісією було складено акти перевірки від 02 жовтня 2015 року та від 02 грудня 2015 року.

Встановлено, зокрема, не належну організацію роботи пункту та відсутність контролю за його роботою з боку начальника ОСОБА_1

Крім того, встановлено що начальником ОСОБА_1 не виконано накази Одеської регіональної служби у тому числі наказ від 25 серпня 2015 року № 111, що є грубим порушенням трудових обов'язків начальником пункту ДВСКН № 27.

Згідно з пунктом 10 Положення про Одеську регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, що затверджено наказом Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України № 34 від 06 лютого 2012 року, начальник Одеської регіональної служби здійснює керівництво та несе персональну відповідальність за виконання покладених на неї завдань, призначає на посаду та звільнює з посади спеціалістів регіональної ветслужби, керівників її структурних підрозділів, а також визначає ступінь їх відповідальності.

Накази Одеської регіональної службидержавного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті щодо роботи пунктів державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті є обов'язковими для виконання.

Відповідно до пункту 7 Положення про пункт державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті, затвердженого Наказом Державного департаменту ветеринарної медицини № 18 від 19 липня 1999 року, роботою пункту держветконтролю керує начальник - лікар ветеринарної медицини, державний інспектор ветеринарної медицини зони обслуговування. Начальник пункту держветконтролю: керує діяльністю пункту, організовує його роботу, несе персональну відповідальність за виконання покладених на пункт завдань, стан трудової, виконавчої і фінансової дисципліни, збереження і використання матеріальних цінностей, закріплених за пунктом, організацією техніки безпеки, особистої гігієни і виробничої санітарії працівників пункту.

З функціональних обов'язків начальника пункту № 27 Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, з якими позивача було ознайомлено 01 жовтня 2010 року, слідує, що начальник пункту зобов'язаний (п. 2.1) організовувати державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд за дотриманням органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, громадянами України, іноземцями і особами без громадянства, власниками підконтрольних вантажів і транспортних засобів, нормативно правових актів з питань охорони території України від занесення з території інших держав збудників інфекційних захворювань тварин під час імпорту, експорту чи транзиту через територію України у відповідній зоні обслуговування.

З метою виконання протоколу № 3 від 31 липня 2015 року Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при КМ України та Протокольного рішення № 3 від 20 серпня 2015 року Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Одеській обласній державній адміністрації Одеською регіональною службою видано наказ від 25 серпня 2015 року за № 111, відповідно до якого на начальників пунктів покладено обов'язки щодо посилення контролю за утриманням в постійно діючому стані на в'їзді та виїзді з території портів дизбар'єрів, а у трапів літаків та суден, що прибувають з країн неблагополучних щодо африканської чуми свиней, за дизкилимками.

Як встановлено судом, Херсонською філією ДП «Адміністрація морських портів України» дизбар'єр було встановлено лише 05 грудня 2015 року на виконання припису від 04 грудня 2015 року за № 44, тобто після проведення перевірки роботи пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті №27, керівником якого був позивач ОСОБА_1 До цього часу дизбар'єр знаходився на зберіганні та профілактичному обслуговуванні у портових майстернях.

Зазначене порушення нормативно правових актів з питань охорони території України від занесення з території інших держав збудників інфекційних захворювань тварин під час імпорту, експорту чи транзиту через територію України у відповідній зоні обслуговування свідчить про неналежне здійснення ОСОБА_1 - керівником пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 27 своїх професійних обов'язків, що могло призвести до зараження або розповсюдження збудників інфекційних захворювань тварин з країн, неблагополучних щодо африканської чуми свиней.

З урахуванням характеру проступку позивача, істотності наслідків які б могли настати в разі зараження або розповсюдження інфекційних захворювань тварин, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що порушення трудових обов'язків позивачем є грубим.

Суди попередніх інстанцій перевірили доводи позивача про незаконність його звільнення і зробили правильний висновок про їх безпідставність.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що звільнення позивача є законним і таким, що відповідає вимогам статті 41, 147-1, 148, 149 КЗпП України.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками судів щодо установлення фактичних обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду