ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 543/690/16-ц

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства "Оржиця-водоканал" (далі - КП "Оржиця-водоканал"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор КП "Оржиця-водоканал" Закорецький В. М., про зміну формулювання звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану щорічну відпустку, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що позивач працювала у КП «Оржиця-водоканал» з 04 травня 2005 року на посаді головного бухгалтера.

Внаслідок систематичного порушення відповідачем законодавства про працю, зокрема, ненадання щорічної оплачуваної відпустки, затримку виплати заробітної плати, 23 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про звільнення за згодою сторін з 23 червня 2016 року. Заяву було зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції 23 червня 2016 року за № 37. 06 липня 2016 року позивач передала за актом приймання-передачі справи та бухгалтерську документацію керівнику підприємства.

З наказом про звільнення її не ознайомлювали, трудову книжку підприємство не видало, розрахунок не здійснило. Після офіційного звернення щодо отримання трудової книжки, 25 серпня 2016 року вона поштою отримала трудову книжку та копію наказу про звільнення, з якого дізналася, що її звільнено 08 липня 2016 року на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри. При цьому в наказі про звільнення відповідач посилається на матеріали службової перевірки та аудиторський звіт про результати перевірки дотримання бухгалтерського та податкового законодавства, складений 04 липня 2016 року.

З наказом про звільнення позивач не згодна, вважає його незаконним та необґрунтованим, оскільки в її посадові обов`язки не входило безпосереднє обслуговування товарно-матеріальних цінностей, а згідно з наказом про звільнення підставою звільнення стали такі обставини: відсутній журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів, виправлення в касових ордерах, несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів, нарахування та донарахування заробітної плати працівникам підприємства без наказу начальника.

Договір про матеріальну відповідальність із нею не укладався, з Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні не ознайомлювали, перевіркою не виявлено будь-яких збитків або нестачі товарно-матеріальних цінностей, отже звільнення з підстав, встановлених пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України є безпідставним.

При звільненні були допущені істотні порушення закону щодо процедури звільнення: їй не запропонували надати пояснення з приводу виявлених порушень, не отримано згоди профспілкового комітету на її звільнення та не задоволено заяву про звільнення за згодою сторін від 23 червня 2016 року.

Незаконне звільнення спричинило ОСОБА_1 душевні та психічні страждання, оскільки викликало в неї душевні та психічні переживання, негативні відчуття приниження, відчаю, неспокою, усвідомлення незахищеності від свавілля та вседозволеності відповідача та, як наслідок, призвело до нервово-психологічного стресу та завдання моральної шкоди.

Позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд визнати незаконним наказ, виданий КП «Оржиця-водоканал» від 08 липня 2016 року № 24 «Про звільнення з посади головного бухгалтера ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довіри» та змінити формулювання звільнення на «Звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України», стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 липня 2016 року до 01 грудня 2016 року в розмірі 23 809,74 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 4 587,38 грн, судовий збір та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 2 378,00 грн, 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ, виданий КП «Оржиця-водоканал» від 08 липня 2016 року № 24 «Про звільнення з посади головного бухгалтера ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довіри». Змінено формулювання звільнення ОСОБА_1 на: «Звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України». Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8 722,39 грн. Рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з КП «Оржиця-водоканал» на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, судовий збір у розмірі 1 267,76 грн, витрати на оплату правової допомоги в розмірі 1 426,20 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з КП «Оржиця-водоканал» в дохід держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за своєю посадою не може вважатись особою, яка безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, та не входить до кола осіб, яких може бути звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, а відповідач не довів належними доказами неправомірних дій позивача, які б призвели до втрати до неї довір`я.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження законності підстав звільнення позивача та отримання відповідачем згоди профспілкової організації на звільнення позивача з посади головного бухгалтера підприємства за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Позивач у день звільнення не працювала, вимогу про виплату належних їй сум при звільненні надіслала пізніше, що не заперечувалося ні стороною позивача, ні стороною відповідача, і не суперечить матеріалам справи, а відповідач здійснив виплату належних при звільненні сум лише 12 жовтня 2016 року, та не надав доказів на відсутність своєї вини в затримці розрахунку, тому на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку.

Незаконним звільненням з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України і несвоєчасною виплатою при звільненні розрахункових сум спричинено позивачу моральну шкоду, яка виразилася у втраті нею нормальних життєвих зв`язків, негативно відобразилося на її психологічному стані, потребувало зусиль для відновлення звичного способу життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 27 березня 2017 року апеляційну скаргу КП "Оржиця-водоканал" задоволено частково. Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року змінено, виключено з резолютивної частини рішення посилання на негайне виконання судового рішення в частині стягнення з КП «Оржиця-водоканал» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та посилання на стягнення на користь держави судового збору в розмірі 551,20 грн. Зменшено розмір моральної шкоди до 500,00 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 05 квітня 2017 року виправлено описку в рішенні Апеляційного суду Полтавської області від 27 березня 2017 року із зазначення дати ухвалення рішення - 27 березня 2017 року.

У квітні 2017 року КП "Оржиця-водоканал" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 березня 2017 року, у якій просило скасувати зазначені рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

07 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК Україниу редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 07 червня 2019 року № 637/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

14 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Апеляційний суд не перевірив обставини справи, а саме, що заява позивача про звільнення за згодою сторін від 23 червня 2016 року не зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції, іншої заяви також не було.

06 липня 2016 року позивач самовільно залишила робоче місце та більше на роботі не з`являлася, тому 08 липня 2016 року відповідач направив позивачу поштове повідомлення, згідно з яким просив одержати трудову книжку та ознайомитися з наказом про звільнення, що підтверджується записом у журналі вихідної документації за № 50. 13 липня 2016 року позивач повідомлення отримала, що підтверджується її особистим підписом, та не заперечувала щодо цього в судовому засіданні, пояснивши, що не отримала розрахунок та трудову книжку, оскільки не хотіла бачити директора.

Цим обставинам суд першої інстанції не надав правової оцінки.

Суди, зазначаючи, що позивач за своєю посадою не може вважатись особою, яка безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, не звернули уваги, що відповідно до наказу КП "Оржиця-водоканал" від 25 листопада 2008 року № 52 обов`язки касира покладено на головного бухгалтера Стецюру Л. М.

Позивач звернулася до суду 22 вересня 2016 року з пропуском строку позовної давності, оскільки про звільнення дізналася 13 липня 2016 року, що нею в судовому засідання не заперечувалося.

Позиції інших учасників справи

Заперечення ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивоване тим, що оскаржувані рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга не обґрунтована та безпідставна.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів відсутності вини у затримці розрахунку при звільненні працівника.

Наказ по підприємству, за яким би головний бухгалтер ОСОБА_1 зобов`язана була виконувати обов`язки касира не видавався.

Посилання відповідача на наказ КП "Оржиця-водоканал" від 25 листопада 2008 року № 52 є безпідставними, оскільки відповідачем не надано доказів, що позивач з ним ознайомилася та надала згоду на поєднання основної роботи головного бухгалтера з додатковою касира в порядку суміщення посад.

Позивачу не встановлено доплати за суміщення посад та виконання додаткових обов`язків за посадою «касир», крім того, договір про індивідуальну відповідальність між відповідачем та ОСОБА_1 не укладався.

До посадових обов`язків позивача, визначені посадовою інструкцією головного бухгалтера, не входять обов`язки касира.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 02 січня 2002 року прийнята на роботу у ДП «Оржиця-водоканал» на посаду головного бухгалтера на неповний робочий день.

04 травня 2005 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за переведенням за пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України за її згодою.

04 травня 2005 року позивача прийнято на роботу в КП «Оржиця-водоканал» на посаду головного бухгалтера.

Позивач під розпис була ознайомлена з посадовою інструкцією головного бухгалтера підприємства КП «Оржиця-водоканал».

Директором ТОВ «Тиграком» Калінчук Н. Б. складено аудиторський висновок про результати перевірки дотримання бухгалтерського та податкового законодавства на КП «Оржиця-водоканал», копію якого позивач отримала 06 липня 2016 року. В результаті перевірки виявлено низку недоліків ведення на підприємстві бухгалтерської документації. У розділі «Висновки та пропозиції» зазначено наступне: «враховуючи зауваження, викладені в цьому звіті, підприємству для запобігання можливих фінансових втрат при застосуванні податковими органами штрафних санкцій при перевірці, необхідно виправити вказані недоліки в оформленні первинних бухгалтерських документів або відкоригувати вказані недоліки в поточній звітності. В цілому вважаємо стан бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві незадовільним».

Відповідно до акта приймання - передачі справ (бухгалтерських документів) від 06 липня 2016 року начальник КП «Оржиця-водоканал» ОСОБА_2 та головний бухгалтер, що звільняється, ОСОБА_1 провели приймання -передачу бухгалтерської документації, яка перебувала у розпорядженні позивача у зв`язку з виконанням своїх посадових обов`язків.

У трудовій книжці позивача міститься запис від 08 липня 2016 року № 12 про звільнення позивача з посади головного бухгалтера підприємства згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довір`я (наказ № 24 від 08 липня 2016 року).

Відповідно до наказу директора КП «Оржиця-водоканал» від 08 липня 2016 року № 24 головний бухгалтер ОСОБА_1 . вчинила умисні протиправні дії, зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями, які дають власнику підстави для втрати до неї довір`я, внаслідок недбалого ставлення до виконання посадових обов`язків, а саме: відсутній журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів, виправлення в касових ордерах, несвоєчасне оприбуткування готівкових коштів, нарахування та донарахування заробітної плати працівникам підприємства без наказу начальника та з вини головного бухгалтера ОСОБА_1 на підприємстві виявлено порушення ведення бухгалтерського обліку, дотримання фінансової дисципліни, що підтверджується службовою перевіркою та аудиторським звітом про результати перевірки дотримання бухгалтерського та податкового законодавства, складеним 04 липня 2016 року.

07 липня 2016 року та 08 липня 2016 року ОСОБА_1 не виходила на роботу в КП «Оржиця-водоканал», що не заперечувалося сторонами.

08 липня 2016 року відповідач направив позивачу лист з проханням прибути на підприємство для ознайомлення з наказом про звільнення, отримання його копії, одержання розрахунку та трудової книжки. 13 липня 2016 року цей лист вручено позивачу, що не заперечувалося позивачем.

28 липня 2016 року відповідач рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення направив позивачу повторний лист з подібним змістом який вручено 29 липня 2016 року.

У судовому засіданні позивач пояснила, що отримала цей лист її сусідка, розписавшись в рекомендованому повідомленні. Про надходження листа сусідка повідомила позивача, але сам конверт не відкривала і зі змістом листа не ознайомлювалась. Після того як позивач повернулася через декілька днів додому, сусідка віддала їй вказаний лист.

Позивач зверталася до відповідача з листом про направлення їй поштою трудової книжки і здійснення з нею розрахунку, що не заперечувалося представником відповідача.

19 серпня 2016 року відповідачем цінним листом направлено позивачу трудову книжку з вкладишем та копію наказу про звільнення, який позивач отримала 26 серпня 2016 року.

Остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 12 жовтня 2016 року, шляхом перерахування на рахунок позивача заборгованості з компенсації за невикористані відпустки в сумі 7 748,99 (т. 1 а. с. 97-99, 108, 109). Факт виплати відповідачем коштів не заперечувався позивачем.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Верховний Суд виходить з того, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).Основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.

Верховний Суд зауважує, що звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе лише спеціально визначеного кола працівників - працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності.

Суди обґрунтовано встановили, що ОСОБА_1 не належить до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, такі операції не становили основний зміст її трудових обов`язків, тому її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України неможливе.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність законних підстав для звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, погодився з висновком суду першої інстанції про зміну формулювання причини звільнення позивача з пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України на звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, оскільки позивач не є працівником, який безпосередньо обслуговував грошові кошти та товарні цінності згідно з посадовою інструкцією головного бухгалтера.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач не подавала заяву про звільнення за згодою сторін, а також іншу заяву про звільнення.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається, що подала заяву про звільнення на підставі статті 36 КЗпП України.

Змінюючи формулювання причин звільнення позивача, суд першої інстанції виходив з того, що на момент припинення трудових відносин між сторонами, позивач не мала наміру їх продовжувати, що підтверджується актом приймання-передачі справ від 06 липня 2016 року.

Верховний Суд виходить з того, що розірвання трудових відносин може бути за бажанням працівника (статті 38-39 КЗпП України), за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).

Якщо ініціатива припинення трудового договору належить працівникові, він зобов`язаний подати заяву до роботодавця про своє бажання звільнитися з займаної посади за два тижні. У випадку припинення трудових відносин за угодою сторін - сторони можуть узгодити день звільнення без умови відпрацювання.

Суди, установивши відсутність законних підстав для звільнення позивача, які зазначені у наказі, вважали за можливе змінити формулювання причин звільнення позивача з пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України на звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, однак змінюючи формулювання причини звільнення позивача, суди не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутня заява позивача про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, не надали правової оцінки заяві позивача про звільнення на підставі статті 36 КЗпП України (а. с. 14), не перевірили, чи подавала позивач таку заяву, чи зареєстрована вона належним чином в журналі вхідної кореспонденції, чи погодила позивач звільнення з відповідачем, чи мала позивач бажання припинити трудові відносини за власним бажанням.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд повно та всебічно не встановив, не дослідив зібрані у справі докази, тому оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості судового рішення (стаття 263 ЦПК України), що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За змістом частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 березня 2017 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд бере до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про її передачу на новий розгляд для повного, всебічного та об`єктивного дослідження та встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для її правильного вирішення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду