ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 760/7234/22

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 07 січня 2021 року між сторонами укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав в борг від позивача грошові кошти у розмірі 11 005 241,00 грн, які зобов`язався повертати відповідно до графіка, визначеного договором. Кінцевий строк сплати заборгованості становить до 30 квітня 2027 року.

На підтвердження отримання коштів відповідач видав власноруч написану розписку.

Позивач стверджував, що своїх зобов`язань за договором позики відповідач не виконує належним чином.

Вказував, що до січня 2022 року включно відповідач сплачував позивачу кошти відповідно до встановленого та погодженого сторонами графіка за договором позики.

Станом на 01 лютого 2022 року відповідач повернув позивачу за договором позики грошові кошти у розмірі 1 639 000,00 грн. Проте, починаючи з лютого 2022 року умови укладеного договору відповідач не виконує, кошти позивачу не повертає, чим порушує його права та умови договору. Крім того, позивачу завдано збитків.

Станом на 08 червня 2022 року сума неповернутих відповідачем за договором позики коштів за лютий - травень 2022 року становить 745 000,00 грн. Частина позики, яка не сплачена станом на вказану дату становить - 9 366 241,00 грн.

Позивач наголошував, що відповідач порушив умови договору позики від 07 січня 2021 року, який укладений між ними.

ОСОБА_1 просив:

стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 07 січня 2021 року в розмірі 745 000,00 грн та частину позики за договором позики від 07 січня 2021 року, що залишилась, у розмірі 8 621 241,00 грн, а разом у розмірі 9 366 241,00 грн;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь судовий збір у розмірі 12 405,00 грн;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 9 366 241,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн та 12 405,00 грн судового збору.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови договору позики, а позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та доведеними. При цьому відповідач не спростував факту укладення договору позики, видання розписки, часткової сплати грошових коштів за договором позики, а також існування інших правовідносин між сторонами, які передбачали б обов`язок сплати відповідачем коштів на користь позивача за графіком та у розмірах, передбачених договором позики.

Суд першої інстанції звернув увагу на поведінку відповідача, який при отриманні готівкових коштів не наполягав, щоб їх перерахування здійснювалось шляхом банківського переказу, натомість після їх отримання та вже під час розгляду справи заперечує їх отримання, зважаючи на порушення встановленого законом порядку розрахунків готівкою. Отже, поведінка відповідача щодо оспорювання ним обставин отримання коштів з підстав порушення встановленого законом порядку розрахунків готівкою явно суперечить його попередній поведінці. Тому є підстави для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Щодо доводів про те, що між позивачем та відповідачем існують ділові стосунки та відбувається значний документообіг, а відповідач міг з неуважності підписати договір та розписку, то суд зазначив, що таке твердження не доведено належними доказами. При цьому суд наголосив, що відповідач не підписав розписку, а написав її повністю власноруч. Такі дії відповідача суд сприймає як намагання уникнути відповідальності за порушення умов договору та його виконання.

Суд також зазначив, що протягом усього розгляду справи представник відповідача так і не визначився із тим, чи потрібно у справі призначати експертизу підпису відповідача на договорі. Щодо заявленого клопотання про призначення такої експертизи після закінчення судового розгляду, то в задоволенні такого клопотання відмовлено, про що постановлено відповідну ухвалу.

Крім того, встановлено, що 03 червня 2022 року між Адвокатським об`єднанням «Саад Лігал» (далі - АО «Саад Лігал») та позивачем укладений договір про надання правничої допомоги № АО-05/22, відповідно до умов якого адвокатське об`єднання зобов`язалось надати клієнту правничу допомогу, а клієнт - оплатити таку роботу. 03 червня 2022 року між АО «Саад Лігал» та позивачем укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 03 червня 2022 року № АО-05/22, згідно з якою за надання правової допомоги (за підготовку та складання документів, а також представництво в суді будь-якої інстанції), клієнт зобов`язується оплатити гонорар у розмірі 3 000,00 грн за одну годину надання допомоги, але не менше ніж 60 000,00 грн за розгляд справи у кожній інстанції, який сплачується за письмовою вимогою адвокатського об`єднання. З наданого суду платіжного доручення від 06 червня 2022 року вбачається, що позивач сплатив адвокатському об`єднанню 15 000,00 грн. Відповідач такі витрати позивача жодним чином не спростував.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - Стеценка Т. М. про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 46 500,00 грн.

Суд першої інстанції вказав, що 07 грудня 2022 року від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій зазначав, що 06 червня 2022 року ОСОБА_1 здійснив оплату авансу в розмірі 15 000,00 грн, які вже стягнуті судом відповідно до рішення від 29 листопада 2022 року. 30 листопада 2022 року між позивачем та АО «Саад Лігал», підписаний акт прийняття наданої правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 03 червня 2022 року № АО-/05/22, до акту надано розрахунок (гонорару) витрат, відповідно до якого надано послуг на 20,5 год, вартість послуг становить 61 500,00 грн. 01 грудня 2022 року позивач сплатив кошти в розмірі 15 000,00 грн. Таким чином, не відшкодовані судові витрати становлять 46 500,00 грн.

Досліджуючи надані представником позивача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд зробив висновок про те, що наданих доказів достатньо для встановлення розміру витрат на правничу допомогу та факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу у цій справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Яковенка В. М. залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, оскільки зі змісту договору позики встановлено, що ОСОБА_5 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові коштів розмірі 11 065 241,00 грн, які зобов`язався повернути частинами в строк до 30 квітня 2021 року. ОСОБА_2 сплачував кошти у строки визначені договором з березня 2021 року до січня 2022 року. З лютого 2022 року відповідач припинив сплачувати кошти. Заборгованість за лютий - травень 2022 року становить 745 000,00 грн. Частина позики, яка не сплачена починаючи з червня 2022 року до 30 квітня 2027 року становить 9 366 241,00 грн. На досудову вимогу ОСОБА_1 від 08 червня 2022 року про повернення всієї суми позики, відповідач не відреагував, а кошти не повернув. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вказану суму коштів у строки та у порядку встановлені договором позики повернув. За таких обставин апеляційний суд зробив висновок про те, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь заборгованості за договором позики.

Аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не отримував кошти за спірною розпискою, суд вважав безпідставними, адже клопотань про призначення почеркознавчої експертизи він не заявляв. Крім того, відповідач частково виконував боргові зобов`язання за договором позики, що свідчить про визнання ним свого обов`язку щодо повернення коштів. Крім того, апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з розміром стягненої суми.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - Стеценка Т. М. про розподіл судових витрат на правничу допомогу задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 91 500,00 грн.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Стеценка Т. М. про розподіл судових витрат на складення висновку експерта відмовлено.

Суд апеляційної інстанцій вказав, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи. 12 травня 2023 року ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» 20 000,00 грн за проведення почеркознавчої експертизи. Проте висновок експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складений експертом ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» Фраймович Л. В., суд апеляційної інстанції при вирішенні спору до уваги не брав. Таким чином, сплачені ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» кошти за проведення експертизи не підлягають стягненню з ОСОБА_2 .

Щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції вказав, що адвокат Стеценко Т. М., який діяв у інтересах ОСОБА_1 , на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 91 500,00 грн надав такі докази: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 03 червня 2022 року № АО-05/22; акт прийняття наданої правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 23 травня 2023 року № АО-05/22 з розрахунком (гонорару) витрат на правничу допомогу; акт прийняття наданої правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги від 13 жовтня 2023 року № АО-05/22 з розрахунком (гонорару) витрат на правничу допомогу.

Адвокат Мелехова О. С., яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , на момент розгляду справи клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, не надала. Тому апеляційний суд, оцінюючи співмірність витрат на послуги адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, враховуючи ціну позову, яка становить 9 366 241,00 грн, зробив висновок про задоволення вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу.

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не перевірили доводів відповідача та не надали правової оцінки аналогічному перерахуванню відповідачем коштів позивачу і до підписання спірного договору позики з аналогічним призначенням платежу;

суд першої інстанції безпідставно відмовив у проведенні судової почеркознавчої експертизи й не надав належної правової оцінки поданим відповідачем доказам щодо його перебування у день підписання договору позики та розписки (07 січня 2021 року) поза межами території України;

апеляційний суд зазначив, що аргументи відповідача про те, що він не отримував кошти за договором позики та розпискою є безпідставними, оскільки клопотань про призначення почеркознавчої експертизи він не заявляв. Такий висновок апеляційного суду не відповідає дійсності, адже представники відповідача двічі заявляли клопотання про призначення експертизи у суді першої інстанції, а таке клопотання також заявлялось під час апеляційного перегляду разом з наданням зразків підписів та почерку відповідача;

у вересні 2022 року відповідач подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому, крім іншого, просив призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу. Це клопотання суд першої інстанції не вирішив. 29 листопада 2022 року відповідач, від імені якого діяв адвокат Яковенко В. М., вдруге звернувся з клопотанням про призначення судової-почеркознавчої експертизи та гарантував її оплату відповідачем. Суд першої інстанції, врахувавши заперечення сторони позивача, дійшов висновку про відмову у його задоволенні, яку мотивував тим, що докази, не були подані у встановлений законом строк, а тому до розгляду судом не приймаються. Суд першої інстанції формально відмовив у задоволенні вказаного клопотання, не врахував, що вперше з таким клопотанням представник відповідача звернувся до закінчення підготовчого провадження у справі, а у судовому засіданні 29 листопада 2022 року фактично лише уточнив його, виконавши зауваження суду. Таким чином, суд першої інстанції не сприяв учасникам справи у здійсненні ними процесуальних прав та обов`язків, не забезпечив принципу змагальності сторін та безпідставно вважав, що дії представника відповідача направлені на затягування розгляду справи;

зважаючи на предмет та підстави заявленого позову, з урахуванням заперечень відповідача щодо укладення ним договору позики та складення відповідної розписки від 07 січня 2021 року, в тому числі й з підстав перебування ОСОБА_2 з 03 січня 2021 року до 11 січня 2021 року в іншій державі, то у цій справі першочергово необхідно встановити факт підписання / непідписання відповідачем договору позики та розписки. Установлення факту непідписання договору за умови заперечення іншої сторони можливе виключно за допомогою проведення належної судово-почеркознавчої експертизи;

за період з 27 травня 2020 року до 31 січня 2022 року відповідачем в якості оплати за отримані консультаційні послуги були здійснені перерахування позивачу у різних сумах, зокрема 50 000,00 грн, 130 000,00 грн, 190 000,00 грн, 110 000,00 грн, 39 000,00 грн та щомісячно по 149 000,00 грн за період з квітня 2021 року до січень 2022 року за усною домовленістю між сторонами, що підтверджується відповідною банківською довідкою від 14 березня 2023 року № 012-1-012-01- 012-1/181 БТ, що нівелює та спростовує висновок суду першої та апеляційної інстанції про сплату сум, вказаних в оспорюваному договорі позики. Цим доказам суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки;

відповідач заперечував проти підписання та укладення між сторонами вказаного у рішенні суду першої інстанції договору позики та розписки від 07 січня 2021 року. Він стверджував, що не підписував жодних фінансово-зобов`язальних договорів з позивачем та, відповідно, не підписував договору позики та розписку від 07 січня 2021 року, як і не отримував від позивача жодних коштів. Крім того, доходи відповідача за 2021, 2020 та 2019 роки дають підстави вважати, що відповідач офіційно отримував значні кошти і не здійснював жодного придбання майна за цей період;

з метою спростування доводів відповідача щодо неукладення договору позики представник позивача подав до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів, зокрема висновку експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складеного за результатами проведення почеркознавчої експертизи експертом ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» Фраймович Л. В. Цей висновок надано на підставі зразків підписів відповідача, невідомого походження, які нібито були в наявності у позивача і не надавались ані суду, ані учасникам справи навіть для огляду. ОСОБА_2 не погодився з таким висновком та просив суд апеляційної інстанції визнати такий висновок неналежним та недопустимим доказом. Проте суд апеляційної інстанції не надав йому жодної оцінки.

У січні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника Мелехової О. С. , в якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

розмір стягнених витрат на відшкодування правничої допомоги є неспівмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

апеляційний суд безпідставно не врахував клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, яке було подане до суду апеляційної інстанції.

У березні 2024 року від представника ОСОБА_2 - Мелехової О. С. надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року.

У додаткових поясненнях вказано, що:

у провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває справа № 752/6605/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору позики та розписки від 07 січня 2021 року. Перше судове засідання (підготовче) в рамках справи № 752/6605/23 було призначене на 24 жовтня 2023 року. У зв`язку з відмовою 11 жовтня 2023 року судом апеляційної інстанції в рамках справи № 760/7234/22 (у справі, що переглядається) у проведенні належної почеркознавчої експертизи, ОСОБА_2 , отримавши зразки підписів з апеляційного суду, звернувся невідкладно - 24 жовтня 2023 року на першому ж підготовчому судовому засіданні до суду першої інстанції в рамках справи № 752/6605/23 з клопотанням про проведення судово-почеркознавчої експертизи, яке суд задовольнив 24 жовтня 2023 року. На вирішення експертизи поставлено наступне питання: Чи виконаний підпис в договорі позики та розписці від 07 січня 2021 року, оформленими між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , особисто ОСОБА_2 .? Крім того, цією ж ухвалою суду зобов`язано ОСОБА_1 надати суду оригінал договору позики від 07 січня 2021 року, де підписантами є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і розписки від 07 січня 2021 року. Експертів попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. Оплату вартості проведення експертизи покладено на ОСОБА_2 висновок експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складений ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива», підготовлено з порушенням статті 7 Закону України «Про судову експертизу» та пункту 1.7 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, адже не має доказів джерел отримання документів, наданих ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» для проведення судової експертизи. Тому вказаний доказ є недопустимим;

ураховуючи заперечення позивача проти експертної установи, запропонованої відповідачем, суд першої інстанції на підставі пункту 3 частини першої статті 103 ЦПК України самостійно визначив іншу сторонню експертну установу з метою об`єктивності та неупередженості. Представник ОСОБА_1 відмовився надати в судовому засіданні 24 жовтня 2023 року оригінал договору позики від 07 січня 2021 року, де підписантами є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і розписки від 07 січня 2021 року з долученням їх до матеріалів справи. Крім того, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2023 року про призначення експертизи, вважаючи, що в цій справі є обставини, які підтверджуються висновком експерта від 26 травня 2023 року № 45/23, складений ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива». Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у справі № 752/6605/23 ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2023 року залишено без змін. Водночас станом на 16 березня 2024 року представник ОСОБА_1 так і не надав до матеріалів справи № 752/6605/23 оригінал договору позики і розписки, що в сукупності з іншими обставинами справи свідчить про ухилення від проведення належної судової експертизи щодо вказаних документів.

У листопаді 2023 року від представника ОСОБА_1 - Стеценка Т. М. надійшов відзив на касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року. Представник позивача просить закрити касаційне провадження у справі, а у разі не встановлення підстав для закриття касаційного провадження відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Крім того, у відзиві викладено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.

Відзив мотивований тим, що:

суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про проведення експертизи. Тому суди не допустили порушень норм процесуального права;

відповідач попросив надати йому в борг грошові кошти, сторони погодили умови договору, позивач надав кошти; відповідач прийняв кошти та почав повертати їх відповідно до затвердженого сторонами графіка. Таким чином, обидві сторони, підписавши договір, почали його виконувати. Отже, суди у повному обсязі дослідили матеріали справи, встановили усі обставини та прийняли законне рішення відповідно до норм матеріального і процесуального права;

заперечення відповідача були б зрозумілими, якби він випадково через деякий час дізнався про існування претензій за договором, якого не вчиняв. У цій справі, відповідач підписав договір позики, власноруч написав розписку, вносив оплату за договором в межах істотних умов договору до певного моменту, з якого розпочалось порушення прав позивача. Тому доводи відповідача є безпідставними;

посилання на те, що певні докази у справі отримано з порушенням, а тому вони є недопустимими - частина тактики введення суду в оману та намагання відповідача уникнути відповідальності за договором позики.

У березні 2024 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року. Представник позивача просить закрити касаційне провадження у справі, а у разі не встановлення підстав для закриття касаційного провадження відмовити у задоволенні касаційної скарги. У цьому відзиві повторно викладено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.

Відзив обґрунтований тим, що додаткова постанова Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року є законною та мотивованою, підстав для її скасування немає.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 760/7234/22 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою зупинено виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання додаткової постанови Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року відмовлено.

У січні 2024 року справа № 760/7234/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 567/1042/22, від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3 760/19-ц, від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20 та у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі

№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17; судове рішення також оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 лютого 2024 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19; судове рішення також оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 07 січня 2021 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 укладений договір позики на суму 11 005 241,00 грн.

За змістом договору позики сторони домовились про те, що підтвердженням факту отримання грошової суми є підпис відповідача в кінці договору та розписка написана відповідачем.

На виконання умов договору відповідач видав власноруч написану розписку від 07 січня 2021 року про отримання від позивача грошових коштів у розмірі 11 005 241,00 грн.

Відповідно до пункту 3 договору позики від 07 січня 2021 року кошти повертаються згідно графіку, а саме частинами, щомісячно по 149 000,00 грн, починаючи з 31 березня 2021 року. Строк оплати по кожному платежу - останній день місяця, в якому має відбутися платіж. Останній платіж на суму 128 241,00 грн має бути повернутий позивачу до 30 квітня 2027 року.

Згідно з випискою з особового рахунку, наданою позивачем, відповідач сплачував кошти у строки визначені договором з березня 2021 року до січня 2022 року включно. З лютого 2022 року відповідач припинив сплачувати кошти.

Заборгованість за лютий-травень 2022 року становила 745 000,00 грн. Частина позики, яка не сплачена починаючи з червня 2022 року до 30 квітня 2027 року становить 9 366 241,00 грн.

На досудову вимогу ОСОБА_1 від 08 червня 2022 року про повернення усієї суми позики відповідач не відреагував та кошти не повернув.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Відповідно до частини першої - четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи, крім іншого, мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Сторони користуються рівними процесуальними правами (частина перша статі 49 ЦПК України).

Таким чином, передбачене нормами статей 12, 13, 43, 49 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов`язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

При зверненні до касаційного суду із касаційною скаргою представник ОСОБА_2 , крім іншого, вказувала, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, що позбавило його можливості довести обставини, на які він посилається, як підставу для відмови у задоволенні позову. На думку відповідача, результати судової почеркознавчої експертизи документів (підпису відповідача у договорі позики та розписки відповідача, яка видана позивачу) могли б поставити під сумнів їх автентичність.

Колегія суддів приймає зазначені аргументи касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 103 ЦПК України визначено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (частини перша та друга статті 102 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони вналежній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі №128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21)).

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 200/1897/15-ц (провадження № 61-11851св20)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись з позовної заявою, ОСОБА_1 подав до суду копії договору позики та розписки ОСОБА_2 від 07 січня 2021 року (т. 1, а. с. 8 - 10);

ухвалою суду від 29 червня 2022 року у справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 19 липня 2022 року (т.1, а. с. 23);

19 липня 2022 року в підготовче судове засідання прибув представник позивача. Відповідач до суду не з`явився, будь-яких заяв чи клопотань не подавав, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином (т. 1, а. с. 32-34);

22 серпня 2022 року на електронну адресу суду надійшло клопотання від відповідача про продовження строку на подання відзиву (т. 1, а. с. 35). Також представник відповідача подала клопотання від 23 серпня 2022 року про проведення підготовчого судового засідання в режимі відеоконференції (т. 1, а. с. 52). 25 серпня 2022 року через відсутність такої технічної можливості судове засідання не відбулось;

29 вересня 2022 року представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Проте зазначала, що «відповідач не може з впевненістю сказати, чи підписував він договір позики та розписку, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог до позивача, оскільки позивача та відповідача пов`язують ділові стосунки і між ними відбувався значний документообіг, якщо вказані документи і були підписані, то це відбулося виключно у зв`язку з неуважністю...». У прохальній частині відзиву представник відповідача, крім іншого, просить постановити ухвалу поро призначення експертизи, в якій поставити наступні питання: «Чи є підпис, що міститься в договорі позики від 07 січня 2021 року, копію якого надав позивач, підписом ОСОБА_2 ; Коли відбулося підписання позичальником договору позики та розписки від 07 січня 2021 року, копію яких надав позивач?» (т. 1, а. с. 63-65);

08 листопада 2023 року суд в режимі відеоконференції за клопотанням представника відповідача проведено підготовче судове засідання. Під час цього засідання суд, серед іншого, розглянув позицію представника позивача не приймати відзив відповідача, оскільки він поданий з пропуском встановленого судом строку для подачі такого відзиву. Натомість суд взяв відзив до розгляду. Під час проведення підготовчого судового засідання суд окремо звернув увагу представника відповідача на те, що відповідні норми ЦПК України, у разі потреби подати відповідне клопотання про призначення конкретної експертизи, передбачають зазначення у клопотанні не лише установи чи судового експерта, перелік питань, але й те, хто буде оплачувати проведення експертизи;

ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 08 листопада 2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду (т. 1, а. с.101-103);

у сторін та їх представників у судовому засіданні 29 листопада 2022 року не було жодного клопотання до початку судового розгляду. Суд акцентував увагу представника відповідача, що будь-яких заяв чи клопотань від них не надходило. З цим представник погодився і пояснив, що у зв`язку із відсутністю електроенергії він не мав можливості до теперішнього часу, будь-яке клопотання надрукувати. На питання суду, чому таке клопотання за потреби його подання, не було написано власноруч ручкою на папері, відповіді не надав. Не заперечував проти початку розгляду справи по суті. Після завершення виступу представників сторін та дослідження раніше поданих доказів, перед судовими дебатами, представник відповідача на питання, чи є у сторін доповнення чи клопотання, попросив 5 хвилин перерви, під час якої власноручно на аркуші паперу написав клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, оплату він гарантує. Експерту поставити питання про те, чи є підпис ОСОБА_2 справжнім та встановити дату проставляння підписів сторін на договорі (т. 1, а. с.105-106). Представник позивача категорично заперечував проти задоволення цього клопотання (т. 1, а. с.108-110);

ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року в задоволенні клопотання відмовлено, адже докази, не подані у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від її волі. Зважаючи на те, що суд неодноразово роз`яснював норми ЦПК України щодо стадії заявлення відповідних клопотань, на що представник відповідача вказував, що жодних клопотань немає; на даний час також не з`ясовано будь-яких нових обставин, з приводу яких таке клопотання могло б виникнутилише на цій стадії, суд погодився з доводами представника позивача, що дії представника відповідача спрямовані на затягування розгляду справи.При цьому підстав для обов`язкового призначення експертизи у справі не встановлено.Окремо суд вказав, що представник відповідачау відзиві просив провести почеркознавчу експертизу підпису відповідача на копії договору та копії розписки. Проте копія будь-якого документа не може містити оригінального підпису (т. 1, а. с. 113-115);

отже, представник відповідача двічі подавав до суду клопотання про призначення експертизи. Зокрема клопотання, яке було заявлене 29 листопада 2022 року у судовому засіданні (друге клопотання), суд вирішив ухвалою від 29 листопада 2022 року. Разом з цим суд першої інстанції належним чином не вирішив (не повернув/не відмовив/не задовольнив) клопотання про призначення експертизи, яке було викладено у відзиві на позовну заяву (перше клопотання). Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув;

суди не врахували, що у справах про стягнення заборгованості на підставі договорів позики, укладених як у формі розписки, так і окремим документом, необхідно досліджувати відповідні боргову розписку та договір позики. Оскільки у відповідача виник сумнів щодо автентичності підпису на договорі позики та розписки ОСОБА_2 від 07 січня 2021 року, оригінали яких відсутні у матеріалах справи, дане питання підлягає з`ясуванню;

суд першої інстанції не з`ясував обставин, які належать до предмету доказування, не спростував доводів відповідача щодо автентичності підпису на договорі позики та розписки ОСОБА_2 від 07 січня 2021 року, не витребував та не долучив до матеріалів справи оригінали договору та розписки та, не вирішивши належним чином клопотання про призначення експертизи, яке було викладено у відзиві на позовну заяву, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи, яке було заявлене у судовому засіданні 29 листопада 2022 року, вважаючи що таке клопотання подано з порушенням процесуальних строків. Суд апеляційної інстанції на зазначені порушення уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин оскаржені судові рішення слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стосовно оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року та існування додаткового рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року

*Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

З урахуванням того, що постанова Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року підлягає скасуванню, то додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2023 року також слід скасувати.

Крім того, втрачає силу й додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року, адже за результатами касаційного оскарження рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року підлягає скасуванню.

Щодо клопотань ОСОБА_1 , які підписані його представником Стеценком Т. М. , про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 .

У листопаді 2023 року та у березні 2024 року представник позивача подав до суду відзиви на касаційні скарги, в яких містяться клопотання про закриття касаційного провадження. Клопотання мотивовано тим, що відповідачем (його представником) не обґрунтовано та не доведено існування підстави касаційного оскарження, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки колегія суддів зробила висновок про наявність підстав для задоволення касаційних скарг, то у задоволенні клопотань про закриття касаційного провадження належить відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року зупинено виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку. З огляду на результат касаційного перегляду справи підстави для поновлення виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року відсутні.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 396, 400, 409, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду