ПОСТАНОВА
суддів Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Коломієць Г. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - акціонерне товариство «Дніпровська теплоелектроцентраль», розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Демінова Олега Ігорьовича, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» (далі -АТ «Дніпровська ТЕЦ») про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 13 вересня 2004 року вона працювала на AT «Дніпровська ТЕЦ», а з 06 квітня 2009 року займала посаду техніка 1 категорії адміністративно-господарського відділу.
Наказом АТ «Дніпровська ТЕЦ» від 19 серпня 2020 року № 69 її було звільнено з 31 серпня 2020 року за власним бажанням на підставі заяви від 18 серпня
2020 року.
Вважала своє звільнення незаконним, оскільки 31 серпня 2020 року нею до канцелярії AT «Дніпровська ТЕЦ» було подано заяву про відкликання заяви про звільнення та її скасування, яка була зареєстрована того самого дня о 08:15 год.
Листом від 09 вересня 2020 року AT «Дніпровська ТЕЦ» повідомило позивача, що 28 серпня 2020 року від товариства з обмеженою відповідальністю «Розрахунково-консультативний центр» (далі - ТОВ «РКЦ») було отримано лист-підтвердження із копією наказу від 28 серпня 2020 року щодо звільнення співробітників у порядку переводу на AT «Дніпровська ТЕЦ» 31 серпня 2020 року й цього самого дня на посаду, яку вона обіймала, було прийнято іншого співробітника. У зв`язку з цим, вона через свого адвоката зверталася із адвокатськими запитами, щоб отримати копії документів, на підставі яких новий співробітник зайняв її посаду, однак листом від 15 вересня 2020 року їй було відмовлено в наданні відомостей, а ТОВ «РКЦ» взагалі проігнорувало адвокатський запит.
У результаті порушення її трудових прав їй завдана моральна шкода, що виразилася у стражданнях та переживаннях у зв`язку з незаконним звільненням, розмір якої оцінений нею у 10 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним звільнення з посади техніка 1 категорії адміністративно-господарського відділу
АТ «Дніпровська ТЕЦ»; скасувати наказ АТ «Дніпровська ТЕЦ» про припинення трудового договору (контракту) від 19 серпня 2020 року № 69; поновити її на посаді техніка 1 категорії адміністративно-господарського відділу АТ «Дніпровська ТЕЦ»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2020 року по день поновлення на посаді, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 483,57 грн та допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, а також
10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суди розглядали справу неодноразово.
І. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2021 року в складі судді Івченко Т. П., ухваленим у порядку спрощеного позовного провадження, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним і скасовано наказ АТ «Дніпровська ТЕЦ» № 69 від 19 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 із посади техніка 1 категорії канцелярії
АТ «Дніпровська теплоелектроцентраль».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді техніка 1 категорії канцелярії АТ «Дніпровська ТЕЦ».
Стягнуто з АТ «Дніпровська ТЕЦ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 191 010,15 грн.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді техніка 1 категорії канцелярії АТ «Дніпровська ТЕЦ».
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 скористалась своїм правом на відкликання заяви про звільнення до закінчення двотижневого строку попередження, що встановлено статтею 38 КЗпП України, а тому суд уважав наявними підстави для визнання незаконним і скасування наказу про її звільнення й поновлення позивача на роботі. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд виходив із недоведеності вказаних позовних вимог.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Дніпровська ТЕЦ» залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2021 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу
АТ «Дніпровська ТЕЦ» задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-11296св22).
ІІ. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ «Дніпровська ТЕЦ» задоволено, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того, що на момент відкликання
ОСОБА_1 своєї заяви про звільнення за власним бажанням (31 серпня
2020 року), відповідачем вже було погоджено та запрошено на посаду працівника з іншого підприємства - ТОВ «РКЦ» ОСОБА_2 , яку в свою чергу було звільнено в порядку переведення до АТ «Дніпровська ТЕЦ» (наказ ТОВ «РКЦ» від 28 серпня 2020 року № 30-К), та яка є особою із інвалідністю ІІІ групи загального захворювання.
Апеляційний суд установив, що були відсутні підстави для допущення ОСОБА_1 01 вересня 2020 року до роботи, оскільки остання у цей день вже була відрахована зі штату працівників АТ «Дніпровська ТЕЦ», що підтверджується табелями обліку використання робочого часу. А доводи ОСОБА_1 про те, що заява про її звільнення написана нею під тиском керівництва не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Також апеляційний суд установив, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення із постановленням нового по суті спору.
Суд урахував відповідну правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Демінов О. І., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 вересня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Демінова О. І., про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строку на касаційне оскарження. Касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
У наданий судом строк заявник виконав вимоги ухвали суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її із суду першої інстанції.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Демінова О. І., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував відповідну судову практику Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд не врахував, що ОСОБА_1 подала заяву про відкликання її заяви про звільнення 31 серпня 2020 року, тобто того самого дня, коли й було винесено наказ про прийняття на роботу ОСОБА_2 , у зв`язку з чим помилково відмовлено в задоволенні позову. При цьому отримання позивачем трудової книжки жодним чином не свідчить про її волевиявлення щодо звільнення із роботи.
Також указується про порушення винесення наказу про прийняття на роботу
ОСОБА_2 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2024 року АТ «Дніпровська ТЕЦ» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, мотивований тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Демінова О. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 43-1, підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Крім того, працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву, і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільнені, дія трудового договору вважається продовженою (див., постанови Верховного Суду: від 07 липня 2021 року у справі № 661/1601/20, від 29 вересня 2021 року у справі
№ 279/3334/17).
Указане також відповідає роз`ясненням, наданим судам у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
При розірванні трудового договору з ініціативи працівника роботодавець може звільнити працівника в день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення. Визначення працівником дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
За змістом статті 38 КЗпП України право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує обов`язку роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави.
Сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини.
Аналогічний висновок викладно Верховним Судом у постанові від 10 жовтня
2018 року у справі № 359/2642/16-ц (провадження № 61-14726св18).
За відсутності домовленості працівника і роботодавця про дату звільнення до закінчення двотижневого строку, працівник не може бути звільнений в межах цього строку з дати, яку на власний розсуд обрав роботодавець. Працівник не може бути звільнений з дати, яка не відповідає домовленості (див. постанову Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 359/6858/19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням із 31 серпня 2020 року на підставі статті 38 КЗпП України
(а. с. 9, т. 1).
Наказом (розпорядженням) AT «Дніпровська ТЕЦ» від 19 серпня 2020 року № 69 ОСОБА_1 звільнено з посади техніка 1 категорії з 31 серпня 2020 року за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України (а. с. 11, т. 1).
31 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до AT «Дніпровська ТЕЦ» із заявою про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, в якій просила вважати недійсною її заяву про звільнення від 18 серпня 2020 року, оскільки така написана по проханню керівництва та фактично вона залишилась працювати на своєму робочому місці (а. с. 10, т. 1).
28 серпня 2020 року ТОВ «РКЦ» направило на адресу AT «Дніпровська ТЕЦ» лист-підтвердження, яким повідомив, що 28 серпня 2020 року інспектор ТОВ «РКЦ» Чміль В. В. звернулася із заявою про бажання звільнитися із посади інспектора ТОВ «РКЦ» за переводом до АТ «Дніпровська ТЕЦ» згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 48, т. 1).
Наказом ТОВ «РКЦ» від 28 серпня 2020 року № 30-К ОСОБА_2 звільнено
31 серпня 2020 року з посади інспектора консультаційного відділу на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України за переведенням до АТ «Дніпровська ТЕЦ» (а. с. 49, т. 1).
Наказом АТ «Дніпровська ТЕЦ» від 31 серпня 2020 року № 77 ОСОБА_2 прийнято на роботу з 01 вересня 2020 року до канцелярії техніком 1 категорії (а. с. 50, т. 1).
Відповідно до довідки серії 12ААБ № 624652 до акта огляду МСЕК від 18 листопада 2019 року ОСОБА_2 із 01 листопада 2019 року є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання строком до 01 листопада 2020 року (а. с. 51, т. 1).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що між сторонами було досягнуто згоди щодо звільнення позивача саме 31 серпня 2020 року, при цьому 31 серпня 2020 року було прийнято на роботу за переведенням іншу особу
( ОСОБА_2 ) на посаду, яку займала позивач, що попередньо (28 серпня 2020 року) було погоджено між керівництвом двох роботодавців (ТОВ «РКЦ» та АТ «Дніпровська ТЕЦ»).
При цьому позивачем не доведено, а апеляційним судом не встановлено, що заява про звільнення була подана внаслідок вчинення на неї тиску зі сторони відповідача. Доведення таких доводів є процесуальним обов`язком позивача (статті 12, 81 ЦПК України).
Підписавши заяву про звільнення за власним бажанням із визначенням дати розірвання трудового договору, ОСОБА_1 мала усвідомлювати наслідки вчинення таких дій.
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства. Висновки суду не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених у касаційній скарзі постановах.
При цьому апеляційний суд в оскаржуваній постанові виконав вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду
(частина перша статті 417 ЦПК України), перевірив, чи був належним чином повідомлений відповідач про дату, час і місце розгляду справи судом першої інстанції, та встановив відсутність доказів такого повідомлення.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції,
а також незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду