ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 463/4746/24

1. Описова частина

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс-Захід» (далі - ТОВ «Акріс-Захід») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та додаткової заробітної плати.

Позовна заява обґрунтована тим, що на підставі наказу від 08 червня 2021 року № 62 його прийнято на роботу у ТОВ «Акріс-Захід» на посаду інженера-землевпорядника з 09 червня 2021 року. За суміщенням він виконував також обов`язки касира відділу землевпорядкування (Львів), отримуючи по видаткових касових ордерах кошти для подальшої виплати їх фізичним особам за оренду земельних ділянок (паїв). За результатами такої роботи передбачена виплата додаткової заробітної плати згідно з Положенням про оплату праці та преміювання працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань від 19 жовтня 2022 року (далі - Положення).

Зазначав, що за час роботи він досяг результатів по набору землі та передачі земельних ділянок в обробіток, проте виплата передбаченої Положенням додаткової заробітної плати за період 2022 року маркетингового року, а саме: з 01 липня 2022 року по 31 червня 2023 року, була проведена відповідачем в не повному обсязі, а за наступні періоди взагалі не виплачена. Він неодноразово звертався до відповідача щодо виплати грошових коштів згідно з Положенням, проте не отримав жодної відповіді.

02 квітня 2024 року під час проведення наради у м. Львові керівниками відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в ультимативній формі йому було вказано про необхідність написання заяви про звільнення за згодою сторін. Від написання такої заяви він відмовився.

04 квітня 2024 року він не зміг потрапити на своє робоче місце через чинення співробітниками товариства перешкод. Того ж дня він отримав копію наказу від 03 квітня 2024 року № 03/04-01-ПП про відсторонення від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати з 03 квітня 2024 року до закінчення проведення відносно нього службового розслідування, при цьому з наказом про проведення службового розслідування його не було ознайомлено.

Наказом відповідача від 22 квітня 2024 року № 22/04-01-ПП скасовано наказ від 03 квітня 2024 року № 03/04-01-ПП про відсторонення його від роботи з нарахуванням та виплатою середньоденного заробітку за період з 03 квітня 2024 року по 19 квітня 2024 року. Однак, цього ж дня, наказом від 22 квітня 2024 року № 152-к його звільнено з роботи за винні дії, які дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця. Підставою для звільнення став акт службового розслідування від 18 квітня 2024 року, який на його думку, не містив обґрунтувань та доказів, які б давали підстави відповідачу звільнити його з обох посад на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вважав такий наказ протиправним, а своє звільнення - незаконним і таким, що відбулося із грубим порушенням трудового законодавства України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ТОВ «Акріс-Захід» від 22 квітня 2024 року № 152 к «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 »;

- поновити його на посаді інженера-землевпорядника, за суміщенням касира, у ТОВ «Акріс-Захід» з 22 квітня 2024 року;

- стягнути із ТОВ «Акріс-Захід» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 22 квітня 2024 року по дату ухвалення рішення суду; - стягнути із ТОВ «Акріс-Захід» на його користь додаткову заробітну плату, передбачену Положенням про оплату праці та преміювання працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань від 19 жовтня 2022 року, у розмірі 2 880 920, 67 грн.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 займав посаду касира, яка безпосередньо пов`язана зі зберіганням, обробкою, реалізацією та/або застосуванням/використанням у процесі діяльності переданих матеріальних (валютних) цінностей; до посадових обов`язків ОСОБА_1 відноситься, зокрема, прийом і передача грошових коштів та інших цінностей, їх зберігання, він був матеріально-відповідальною особою та, зважаючи на підтверджені під час службового розслідування факти порушення ним посадових обов`язків в поводженні з матеріальними цінностями, що стали підставою втрати довір`я зі сторони роботодавця, оспорюваний наказ роботодавця про звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України винесено у відповідності до вимог чинного трудового законодавства і скасуванню він не підлягає.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки відсутні підстави для скасування оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 , то не підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про поновлення його на роботі та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 додаткової заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що виплата премій є додатковою пільгою працівників, що може бути запроваджена з метою заохочення та стимулювання працівників і не є обов`язковою виплатою. Нарахування премій є правом роботодавця, а не його обов`язком.

При цьому суд першої інстанції посилався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2025 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Акріс-Захід» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нову постанову про задоволення цих вимог.

Визнано протиправним та скасовано наказ ТОВ «Акріс-Захід» від 22 квітня 2024 року № 152 к «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера-землевпорядника, за суміщенням касира, у ТОВ «Акріс-Захід» з 22 квітня 2024 року.

Стягнуто з ТОВ «Акріс-Захід» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 173 758, 92 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в наказі про звільнення ОСОБА_1 від 22 квітня 2024 року № 152 к не міститься фактичних даних щодо допущених порушень трудової дисципліни, за які позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, а також не зазначено, які саме обов`язки, покладені на позивача відповідно до його посадової інструкції, він не виконав або виконував неналежним чином, а викладені у наказі загальні формулювання не пояснюють суть порушень трудової дисципліни, які допустив у роботі позивач.

З огляду на вказане, апеляційний суд дійшов висновку, що ТОВ «Акріс-Захід» не довело, що звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, тому наявні правові підстави для скасування оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на роботі.

Стягуючи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції керувався положеннями статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та, з огляду на розмір середньоденної заробітної плати позивача - 366, 58 грн, визначив, що середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня постановлення рішення складає 173 758, 92 грн.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 додаткової заробітної плати, передбаченої Положенням про оплату праці та преміювання працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань від 19 жовтня 2022 року, та зазначив, що премія є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці і відноситься до додаткової заробітної плати, її нарахування є правом роботодавця, вона не може мати обов`язкового характеру.

13 березня 2026 року через підсистему Електронний суд представник

ОСОБА_1 - адвокат Яциник В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 липня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткової заробітної плати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування положень статті 94, 97 Кодексу законів про працю України, статей 1, 2, 15 Закону України «Про оплату праці». Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 463/4746/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

28 травня 2026 року справа № 463/4746/24 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Яциником В. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили правову природу заявленої до стягнення суми додаткової заробітної плати, дійшли помилкового висновку, що спірна сума є премією, запровадження якої належить виключно до дискреційних повноважень роботодавця, яка має заохочувальний та стимулюючий характер і не є обов`язковою виплатою.

Суди належним чином не дослідили Положення про оплату праці та преміювання працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань від 19 жовтня 2022 року, яким передбачена виплата додаткової заробітної плати, нарахування та виплата якої здійснюється за досягненням показників по програмам, визначених цим положенням.

Вважає, що грошові кошти, передбачені цим Положенням за виконання відповідних програм, не можуть розглядатися як премія, за своєю правовою природою вони є складовою додаткової заробітної плати та елементом системи оплати праці, яка безпосередньо пов`язана з обсягом і результатами фактично виконаної роботи. Вказує, що виплати за програмами, передбаченими цим Положенням, мають чітко визначені підстави, порядок розрахунку, тарифи, базу нарахування та умови отримання, які закріплені у внутрішньому положенні компанії. Їх розмір визначається залежно від конкретних кількісних показників діяльності працівників, зокрема площі земельних ділянок, що перебувають в управлінні, кількості укладених або переукладених договорів, оформлення прав користування земельними ділянками, приведення землекористування у відповідність до законодавства та залучення нових земельних ділянок до обробітку компанії. З огляду на це, такі виплати мають ознаки відрядної (результативної) системи оплати праці, оскільки їх розмір прямо залежить від обсягу виконаної роботи та досягнутого результату. Звертає увагу на те, що фактично кожна дія працівника (укладення чи переукладення договору, оформлення права користування, залучення нових земельних ділянок, забезпечення стабільного землекористування тощо) має визначену грошову оцінку, яка встановлюється у вигляді тарифу за гектар земельної ділянки або за окремий договір. Таким чином, працівник отримує оплату не за сам факт перебування у трудових відносинах чи заохочення з боку роботодавця, а за конкретний обсяг виконаної роботи, що відповідає суті відрядної системи оплати праці. Порядок нарахування таких виплат є формалізованим та передбачає їх здійснення у разі досягнення працівником визначених показників, що, а відміну від премії, виключає дискреційний характер їх призначення.

01 травня 2026 року через підсистему Електронний суд ТОВ «Акріс-Захід» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що суди попередніх інстанцій повно та правильно встановили обставини справи в частині вирішення позовних вимог про стягнення додаткової заробітної плати, надали їм правильну правову оцінку та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, а викладені у касаційні скарзі доводи висновків судів не спростовують, тому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Звертає увагу на те, що у відповідача відсутнє Положення, яким передбачено виплату премій працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань, як і відсутні департаменти з такими назвами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом (розпорядженням) ТОВ «Акріс-Захід» від 08 червня 2021 року №0A3A0000062-0000000275 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду інженера-землевпорядника відділу землевпорядкування ТОВ «Акріс-Захід» з 09 червня 2021 року (а. с. 101, т. 1).

Наказом ТОВ «Акріс-Захід» від 25 липня 2022 року № 207-к «Про суміщення посад» дозволено ОСОБА_1 , інженеру-землевпоряднику відділу землевпорядкування (Львів), суміщення посади касира відділу землевпорядкування (Львів) з 26 липня 2022 року (а. с. 102, т. 1).

26 липня 2022 року між ТОВ «Акріс-Захід» та касиром ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а. с. 112, т. 1).

03 квітня 2024 року ТОВ «Акріс-Захід» прийняло наказ від № 03/04-01-ПП про проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_1 , інженера-землевпорядника відділу землевпорядкування (Львів), за сумісництвом касира відділу землевпорядкування (Львів), у зв`язку з інформацією про інцидент щодо неналежного виконання ним внутрішніх нормативних документів (а. с. 103, т. 1).

Наказом ТОВ «Акріс-Захід» від 03 квітня 2024 року № 03/04-01-ПП у зв`язку з проведенням службового розслідування ОСОБА_1 , інженера-землевпорядника відділу землевпорядкування (Львів), відсторонено від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати з 03 квітня 2024 року до закінчення службового розслідування (а. с. 4, т. 1).

Із акту службового розслідування від 18 квітня 2025 року встановлено, що в ході службового розслідування підтверджено невиплату коштів пайовикам ТОВ «Акріс-Захід» інженером-землевпорядником відділу землевпорядкування, касиром відділу землевпорядкування ТОВ «Акріс-Захід» ОСОБА_1 в сумі 27 221 грн, за які він прозвітував, як за виплачені. Привласнення вказаних коштів здійснено шляхом підроблення підписів та фальсифікації первинних бухгалтерських документів, що, крім матеріальних збитків, завдало істотної іміджевої шкоди інтересам ТОВ «Акріс-Захід». Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 1 договору про повну матеріальну відповідальність від 26 липня 2022 року, відповідно до якого касир бере на себе повну матеріальну відповідальність за збереження довірених йому адміністрацією матеріальних цінностей і у встановленому законом порядку відповідає за їх збереження, у зв`язку з чим зобов`язується, зокрема, дбайливо ставитись до переданих йому для зберігання матеріальних цінностей, приймати всілякі заходи для запобігання їх нестачі, розкраданню, знищенню, псуванню, втратам (а. с. 104-111, т. 1).

Наказом ТОВ «Акріс-Захід» від 22 квітня 2024 року № 22/04-01-ПП скасовано наказ від 03 квітня 2024 року № 03/04-01-ПП про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з нарахуванням та виплатою середньоденного заробітку за період відсторонення з 03 квітня 2024 року по 19 квітня 2024 року (а. с. 15, т. 1).

Наказом ТОВ «Акріс-Захід» від 22 квітня 2024 року № 152-к «Про припинення трудового договору ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , інженера-землевпорядника відділу землевпорядкування (Львів), за суміщенням касира відділу землевпорядкування (Львів), звільнено з роботи з 22 квітня 2024 року за винні дії, які дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця. Підставою для винесення наказу зазначено акт службового розслідування від 18 квітня 2024 року (а. с. 13, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яциник В. В., задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважав, що має право на виплату додаткової заробітної плати, яку оцінив у розмірі 2 880 920, 67 грн. Вказував, що виплата додаткової заробітної плати здійснювалась відповідачем працівникам товариства щоквартально на підставі Положення про оплату праці та преміювання працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань від 19 жовтня 2022 року, проте проведена з ним не в повному обсязі.

Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 3, статтею 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною другою, третьою статті 97 КЗпП України встановлено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Структура заробітної плати включає основну заробітну плату, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Отже, до структури додаткової заробітної плати входять, зокрема доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до статті 97 КЗпП України, статті 15 Закону України «Про оплату праці» та інших заохочувальних форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (абзац перший статті 21 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до правового висновку, викладеного у змісті постанови Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 569/11722/16-ц (провадження № 61-31573сво18), доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій належать до видів додаткової заробітної плати. Доплати як складові додаткової заробітної плати, визначаються законодавством і тому становлять обов`язкову частину у структурі заробітної плати (на відміну від премій). В колективному договорі можуть бути передбачені додаткові види доплат, підстави та порядок їх здійснення.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц (провадження № 61-12476сво21) зазначено, що премії, передбачені контрактом, як і інші премії, передбачені системою оплати праці, не нараховуються і не виплачуються автоматично. Їх виплата залежить від результатів праці працівника, а саме досягнення умов і показників преміювання, визначених у положенні про преміювання. Рішення про виплату премії приймає роботодавець на підставі виконаних працівником умов і досягнутих показників преміювання.

Позивач вказував, що відповідачем не в повному обсязі була виплачена додаткова заробітна плата, виплата якої передбачена Положенням про оплату праці та преміювання працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань від 19 жовтня 2022 року за досягненням показників по програмам, визначеним цим Положенням, тобто ця виплата безпосередньо пов`язана з обсягом і результатами фактично виконаної роботи.

Відповідач в судах попередніх інстанцій послідовно заперечував наявність у ТОВ «Акріс-Захід» Положення про оплату праці та преміювання працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань від 19 жовтня 2022 року, як і департаментів з такими назвами.

У матеріалах справі відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що позивач отримував додаткову заробітну плату або інші доплати, надбавки саме на підставі Положення про оплату праці та преміювання працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань від 19 жовтня 2022 року.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем вимог про невиплату відповідачем додаткової заробітної плати на підставі Положення про оплату праці та преміювання працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань від 19 жовтня 2022 року.

Суди правильно вказали про те, що виплата премій, які входять до структури додаткової заробітної плати, є додатковою пільгою працівників, що може бути запроваджена з метою заохочення та стимулювання працівників і не є обов`язковою виплатою. Нарахування премій є правом роботодавця, а не його обов`язком.

Суди дійшли правильного висновку про безпідставність доводів позивача про беззаперечний обов`язок відповідача виплатити йому додаткову заробітну плату на підставі Положення про оплату праці та преміювання працівників управління земельним банком департаменту юридичних та земельних питань від 19 жовтня 2022 року, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що у ТОВ «Акріс-Захід» діяло вказане Положення.

Розглядаючи спір, який виник між учасниками, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (див.: постанову Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20)).

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами першої та апеляційної інстанцій було ухвалено судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Тому заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду