ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 537/4536/24

Описова частина

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Українські вертольоти» (далі - ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти») про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що з 01 липня 2022 року між ним та відповідачем укладений контракт, за яким він отримав посаду командира повітряного судна.

06 серпня 2024 року на його адресу надійшов конверт, в якому містився супровідний лист до наказу без номера «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», підписаний 18 липня 2024 року, за яким його звільнено за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою для видачі цього наказу зазначено службову записку директора Департаменту льотної експлуатації та акти фіксації порушень умов трудового договору (контракту).

Позивач зазначав, що відповідач видав ще наказ про його звільнення з роботи, підписаний 19 липня 2024 року, яким його звільнено з 23 липня 2024 року за прогул без поважних причин (як указано в самому наказі) у період з 19 лютого 2024 року до 15 липня 2024 року. Уважав обидва накази незаконними та такими, що підлягають скасуванню з одночасним поновленням його на роботі, оскільки він не здійснював прогул, тривалий час очікував на погашення відповідачем боргу із заробітної плати.

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, підписаний 18 липня 2024 року;

- визнати незаконним та скасувати наказ «Про звільнення з роботи», яким його звільнено з посади 23 липня 2024 року, підписаний 19 липня 2024 року;

- поновити його на посаді командира повітряного судна загону пошуково-рятувальних вертольотів департаменту льотної експлуатації відповідача з 24 липня 2024 року;

- стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу, який на час подачі позову становив 139 335,00 грн, з подальшим його коригуванням на час ухвалення рішення у цій справі;

- стягнути з відповідача на його користь судові витрати;

- допустити негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» про визнання незаконним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2025 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що відповідач довів, що після закінчення терміну відрядження позивач до офісу авіакомпанії не прибув, у режимі очікування не перебував і, як наслідок, у період з лютого до липня 2024 року був відсутній на роботі без поважних на то причин.

При цьому суд першої інстанції спростував доводи позивача щодо невиконання вимог про відібрання у працівника відповідних пояснень щодо причин відсутності на робочому місці, оскільки працівники підприємства неодноразово намагалися у телефонному режимі та шляхом направлення відповідних листів за адресою постійного проживання позивача з`ясувати причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місці.

Дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказів про звільнення з роботи, поновлення на роботі, суд уважав, що позовні вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення (стаття 147 КЗпП України), суд апеляційної інстанції вказав, що як за наказом від 18 липня 2024 року, так і за наказом від 19 липня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади, застосовано одне дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за вчинення дисциплінарного порушення у вигляді прогулу у період з 19 лютого 2024 року до 15 липня 2024 року без поважних причин.

У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гонтар В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2026 року, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

26 лютого 2026 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У квітні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Підставами касаційної скарги зазначає те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20), від 03 лютого 2021 року у справі № 278/1232/18 (провадження № 61-19574св19), від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21), від 13 березня 2023 року у справі № 565/2129/18 (провадження № 61-15718св21), від 29 березня 2023 року у справі № 369/14257/18 (провадження № 61-11188св20), та інші;

- суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам, не врахували, що позивач неодноразово спілкувався в телефонному режимі з приводу виплати йому коштів, відрядних за час очікування тощо. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, указував, що направляв позивачу листи, які він не отримував і про їх існування не був повідомлений. Суди цьому оцінку не надали.

Не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого не було повідомлено. Указує, що є недоведеним факт знаходження позивача за кордоном, оскільки відповідь Державної прикордонної служби України не є належним доказом щодо його місця знаходження.

Уважає неналежним доказом листування з позивачем у месенджері Вайбер, оскільки з листування неможливо встановити осіб, хто спілкується в месенджері.

Позивач був відсутній на робочому місці у період з 19 лютого 2024 року до 15 липня 2024 року, тобто понад 4 місяці. Позивача було звільнено за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Натомість відповідно до пункту 8-3 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відсутність працівника на роботі та відсутність інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль. Однак такий вид звільнення не є дисциплінарним стягненням.

Суди не врахували, що роботодавець мав звільнити позивача за пунктом 8-3 статті 36, а пунктом 4 статті 40 КЗпП України до спірних правовідносин.

Указує, що законом заборонено подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У березні 2026 року ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 листопада 2022 року ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» та ОСОБА_1 уклали трудовий договір (контракт), за яким ОСОБА_1 прийнято на роботу в Департамент льотної експлуатації ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» на посаду командира повітряного судна.

Пунктом 8.1 вказаного трудового договору передбачений строк його дії 2 (два) роки 8 (вісім) місяців з дати набрання ним чинності.

Пунктом 1.1. трудового договору від 01 листопада 2022 року, укладеного між сторонами, визначено, що позивач зобов`язався виконувати роботу, визначену цим контрактом, а роботодавець зобов`язався виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1.5. трудового договору, перебуваючи на посаді, працівник зобов`язаний виконувати посадові обов`язки, визначені посадовою інструкцією, проходити обов`язкові види підготовок у затверджених навчальних організаціях (АТО), дотримуватись правил внутрішнього розпорядку та графіку роботи, вимог щодо конфіденційної інформації роботодавця, дбайливо ставитись до майна роботодавця і вживати заходів до запобігання його пошкодження, втрати, псування.

Відповідно до пункту 3.2.2 трудового договору, роботодавець має право притягувати працівника до матеріальної та/або дисциплінарної відповідальності в разі порушення ним цього контракту, вимог посадової інструкції, внутрішніх розпорядчих документів роботодавця.

На підставі пункту 3.3.1 трудового договору, працівник зобов`язується якісно та в установлений термін виконувати роботу, покладену на нього цим контрактом та посадовою інструкцією, у цілковитій відповідності до вимог доведених роботодавцем контрактних (договірних), нормативних та спеціальних документів та розпоряджень, що регулюють діяльність персоналу роботодавця в період виконання завдань в інтересах замовника.

Згідно з пунктом 4.1 трудового договору виконання працівником посадових обов`язків за цим контрактом передбачається як на території України, так і за її межами. Місце виконання працівником посадових обов`язків у відповідний проміжок часу визначається наказом роботодавця (про направлення на підготовку, про відрядження, про виконання перельотів, учбово-тренувальних польотів, про перебування в режимі очікування, чергування, інше).

Пунктом 4.1 трудового договору передбачено, що по закінченню виконання посадових обов`язків у відрядженні працівник зобов`язаний прибути в офіс Авіакомпанії для проходження відповідних процедур звітності та перевірки стану здоров`я (якщо вимагається). Вибуття працівника після завершення відрядження до місця постійного проживання для виконання посадових обов`язків в режимі очікування здійснюється за розпорядженням директора департаменту льотної експлуатації.

Відповідно до пункту 12.2 трудового договору позивач особисто зазначив місце свого постійного проживання: АДРЕСА_1 .

08 серпня 2023 року наказом голови Правління генерального директора ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» № 08/691 «Про відрядження льотного складу до місій ООН» командира повітряного судна загону пошуково-рятувальних вертольотів департаменту льотної експлуатації ОСОБА_1 відряджено у період з 12 серпня 2023 року до 11 листопада 2023 року з міста Відень (Республіка Австрія) до Республіки Малі.

15 січня 2024 року наказом голови Правління генерального директора ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» за вих. № 1/50 «Про продовження термінів відрядження льотного складу» продовжено термін відрядження на 10 (десять) календарних днів з 16 січня 2024 року до 25 січня 2024 року командиру повітряного судна загону пошуково-рятувальних вертольотів департаменту льотної експлуатації ОСОБА_1 , відрядженому до Республіки Малі наказом від 08 серпня 2023 року № 08/691.

25 січня 2024 року наказом голови Правління генерального директора ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» Ткаченка В. В. за вих. № 1/88 «Про продовження термінів відрядження льотного складу» продовжено термін відрядження на 19 (дев`ятнадцять) календарних днів з 26 січня 2024 року до 15 лютого 2024 року командиру повітряного судна загону пошуково-рятувальних вертольотів департаменту льотної експлуатації ОСОБА_1 , відрядженому до Республіки Малі наказом від 08 серпня 2023 року № 08/691.

14 лютого 2024 року наказом голови Правління генерального директора ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» № 2/154 «Про продовження термінів відрядження льотного складу», із врахуванням внесених наказом голови Правління генерального директора ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» від 29 лютого 2024 року № 2/235 «Про зміни до наказів», продовжено термін відрядження на 3 (три) календарні дні з 16 лютого 2024 року до 18 лютого 2024 року командиру повітряного судна загону пошуково-рятувальних вертольотів департаменту льотної експлуатації ОСОБА_1 , відрядженому до Республіки Малі наказом від 08 серпня 2023 року № 08/691.

14 березня 2024 року на адресу ОСОБА_1 . Департамент льотної експлуатації ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» направив лист за вих. № 28/ЛС-24, відповідно до якого ОСОБА_1 повідомлено про необхідність прибуття в Україну у розпорядження директора Департаменту льотної експлуатації ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» і на протязі трьох діб з моменту закінчення відрядження доповісти відповідним посадовим особам про результати виконання виробничих завдань.

04 квітня 2024 року на адресу ОСОБА_1 . Департамент льотної експлуатації ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» направив лист № 968/24, відповідно до якого ОСОБА_1 повідомлено про необхідність прибуття в Україну у розпорядження директора Департаменту льотної експлуатації і на протязі трьох діб з моменту закінчення відрядження доповісти відповідним посадовим особам про результати виконання виробничих завдань.

12 червня 2024 року, 13 червня 2024 року, 14 червня 2024 року, 17 червня 2024 року, 18 червня 2024 року, 19 червня 2024 року, 20 червня 2024 року, 21 червня 2024 року, 24 червня 2024 року, 25 червня 2024 року, 26 червня 2024 року, 27 червня 2024 року, 28 червня 2024 року, 01 липня 2024 року, 02 липня 2024 року, 03 липня 2024 року, 04 липня 2024 року, 05 липня 2024 року, 08 липня 2024 року, 09 липня 2024 року, 10 липня 2024 року, 11 липня 2024 року, 12 липня 2024 року, 15 липня 2024 року працівникам ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» складено акти «Про відсутність на роботі командира повітряного судна загону пошуково рятувальних вертольотів департаменту льотної експлуатації ОСОБА_1 ».

18 липня 2024 року головний виконавчий директор ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» видав наказ № 325 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», із якого встановлено, що у зв`язку із відсутністю на робочому місці з нез`ясованих причин з 19 лютого 2024 року командира повітряного судна загону пошуково-рятувальних вертольотів департаменту льотної експлуатації ОСОБА_1 , до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

19 липня 2024 року наказом головного виконавчого директора ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» № 203/к/ командира повітряного судна загону пошуково-рятувальних вертольотів департаменту льотної експлуатації ОСОБА_1 звільнено 23 липня 2024 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

23 липня 2024 року вказані вище накази для відома та ознайомлення направлені ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти» на адресу ОСОБА_1 і отримані ним 06 серпня 2024 року.

Із листа № 19-86787/18/24 Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, надісланого 13 грудня 2024 року на виконання ухвали Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 листопада 2024 року, встановлено, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 18 лютого 2024 року до 25 жовтня 2024 року в базі даних не виявлено.

Мотивувальна частина

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Гонтаря В. М. не підлягає задоволенню.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Разом з цим, відповідно до сталої судової практики у такій категорії спорів причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див. постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21 (провадження № 61-11256св23), від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23 (провадження № 61-14192св23), від 05 жовтня 2023 року у справі № 671/2022/22 (провадження № 61-10474св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22(провадження № 61-9457св23)).

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі №.757/45015/20-ц (провадження № 61-4880св23).

Відсутність працівника на роботі може бути зафіксовано відповідним актом. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які об`єктивно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 (провадження № 61-16583св21), від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21 (провадження № 61-1886св22).

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до пункту 9.16 Правил внутрішнього трудового розпорядку ДП СК-018, затверджених наказом ПрАТ «АК «Українські вертольоти» 01 липня 2020 року (далі - Правила), після прибуття з відрядження з місії ООН працівник після повернення з регіону виконання авіаційних робіт зобов`язаний пройти медичне обстеження не пізніше 24-х годин з моменту прибуття; протягом трьох діб повинен доповісти посадовим особам визначеним в «Листі погодження спеціаліста, що прибув з відрядження», про підсумки роботи у відрядженні.

Пунктом 10.4 Правил визначено, що робочий час визначається з урахуванням особливостей, визначених Правилами визначення робочого часу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 02 квітня 2002 року № 219, та включає в себе наряду з іншим і час очікування, тобто час, протягом якого екіпаж повітряного судна перебуває у місці постійного проживання, чекаючи наступного відрядження.

Крім того, пунктом 4.1 трудового договору передбачено, що по закінченню виконання посадових обов`язків у відрядженні працівник зобов`язаний прибути в офіс Авіакомпанії для проходження відповідних процедур звітності та перевірки стану здоров`я (якщо вимагається). Вибуття працівника після завершення відрядження до місця постійного проживання для виконання посадових обов`язків в режимі очікування здійснюється за розпорядженням директора департаменту льотної експлуатації.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним, оскільки позивач після закінчення відрядження 19 лютого 2024 року не повернувся в Україну; не з`явився до офісу Авіакомпанії для проходження відповідних процедур звітності та перевірки стану здоров`я; за місцем очікування у період з лютого 2024 року до липня 2024 року був відсутній без поважних причин, чим допустив прогули, тобто був відсутнім без поважних причин на роботі та не надав доказів, які могли б свідчити про поважність причин відсутності на роботі у зафіксований роботодавцем період.

Оскільки роботодавець зафіксував факт неприбуття ОСОБА_1 до України у розпорядження департаменту льотної експлуатації після закінчення відрядження актами у період з 12 червня до 15 липня 2024 року, що передбачено умовами трудового договору та Правилами внутрішнього трудового розпорядку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що роботодавець виконав вимоги статті 148 КЗпП України щодо фіксації правопорушення, і посилання представника позивача на відсутність належних доказів відсутності ОСОБА_1 на роботі у період з лютого по липень 2024 року цих висновків не спростовують та на правильність вирішення спору не впливають.

Суди попередніх інстанцій з листування сторін у месенджері Вайбер установили, що роботодавець неодноразово вимагав від ОСОБА_1 надати пояснення причин невиконання умов трудового договору та розпоряджень, наказів директора Департаменту льотної експлуатації, однак відповіді не отримав.

При цьому суди врахували, що листування у месенджері Вайбер з позивачем є належним та допустимим доказом у силу вимог статей 77, 78 ЦПК України, а доводи касаційної скарги про те, що з цього листування неможливо встановити її автора, суперечать матеріалам справи (том 1, а. с. 155, 157).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), на яку як на підставу касаційного оскарження посилається заявник, зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Суди попередніх інстанцій встановили, що відсутність ОСОБА_1 на роботі (у місці очікування, тобто у розпорядженні директора Департаменту льотної експлуатації) не була оформлена належним чином, тому дійшли обґрунтованого висновку, що всі дії позивач вчиняв на власний розсуд, а об`єктивних обставин, які б не залежали від його волі та перешкоджали йому бути присутнім на роботі, не існувало.

При цьому колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, що притягнувши позивача до дисциплінарної відповідальності за прогул, порушень статті 147 КЗпП України роботодавець не допустив, оскільки за один і той же проступок (відсутність позивача у місці очікування після закінчення відрядження у період з лютого до липня 2024 року), оскільки застосував лише один із заходів стягнення - звільнення.

Наявність двох наказів від 18 липня 2024 року та від 19 липня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул у період з лютого до липня 2024 року, з урахуванням пункту 3 наказу від 18 липня 2024 року № 325, може бути обумовлено особливостями діловодства та дублюванням наказів по особовому складу ПрАТ «Авіакомпанія «Українські вертольоти».

Таким чином, встановивши, що позивач допустив прогул без поважних причин, що відповідач підтвердив належними і достовірними доказами, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про те, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено з дотриманням вимог закону.

Під час вирішення спору судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин приписи пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а також частини першої статті 148 КЗпП України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди не надали оцінку тому, що роботодавець мав застосувати положення пункту 8-3 статті 36 КЗпП України, а не пункт 4 статті 40 КЗпП України до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для припинення дії трудового договору на підставі пункту 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України мають бути одночасно дотримані дві обов`язкові умови: 1) фактична відсутність працівника на робочому місці понад чотири місяці поспіль; 2) відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад чотири місяці підряд (при цьому не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності).

У разі невиконання одночасно двох наведених умов, звільнення відповідно до такої підстави може бути визнано судом незаконним, наприклад, якщо працівник доведе, що протягом чотирьох місяців інформував роботодавця про причини своєї відсутності (див. постанову Верховного Суду від 22 травня 2025 року у справі № 204/15342/23 (провадження № 61-8102св24)).

З аналізу вказаних норм права вбачається, що пункт 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України не має нормативно встановленого пріоритету перед пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України і не витісняє останній як спеціальна норма.

Водночас слід урахувати, що застосування конкретної підстави визначається фактичним складом правопорушення (юридичних фактів), а не довільним вибором роботодавця.

Таким чином, якщо наявний склад прогулу, роботодавець може застосувати пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України для звільнення працівника, однак якщо складу прогулу в діях працівника немає, але є умови, визначені пунктом 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України, - пункт 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Отже, за обставин цієї справи, роботодавець, установивши, що в діях ОСОБА_1 наявний склад дисциплінарного проступку - прогул, обґрунтовано застосував саме положення пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Слід також зазначити, що висновки Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками судів попередніх інстанцій. У кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують установлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваних судових рішеннях, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження, а переоцінка доказів, в свою чергу, в силу вимог статті 400 ЦПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду