ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 229/3587/24

1.Описова частина

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Бахмутелектротранс» (далі - КП «Бахмутелектротранс») про часткове скасування наказу, стягнення заробітної плати, середнього заробітку, компенсації за невикористані щорічні відпустки при звільненні, моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка в період з 18 листопада 2019 року по 01 квітня 2024 року перебувала у трудових відносинах з КП «Бахмутелектротранс» та обіймала посаду маляра.

З другої половини липня 2022 року заробітна плата відповідачем не виплачується.

29 березня 2024 року позивачка направила на ім`я керівника КП «Бахмутелектротранс» заяву про звільнення за власним бажанням з 01 квітня 2024 року на підставі статті 38 КЗпП України.

11 квітня 2024 року позивачка отримала від відповідача 4 622,96 грн.

Згідно відповіді на адвокатський запит, 17 квітня 2024 року позивачка дізналася, що з 01 квітня 2024 року трудовий договір з позивачкою був припинений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Також, 17 квітня 2024 року позивачка через свого адвоката дізналася, що 26 травня 2022 року директором КП «Бахмутелектротранс» було видано наказ № 05/26 «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану», згідно якого на період активних бойових дій з 01 червня 2022 року з позивачкою було призупинено дію трудового договору.

Позивачка вказує, що зі спірним наказом не була ознайомлена. На підприємстві після 01 червня 2022 року деякі працівники продовжують отримувати заробітну плату в повному обсязі, підприємство не знаходиться в стані припинення або ліквідації.

Зазначає, що згідно тексту наказу № 05/26 «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану» вбачається, що підставою для призупинення дії безстрокового трудового договору між позивачем та відповідачем є тимчасово відсутні умови для продовження подальшої виробничої діяльності через активні бойові дії, які виключають можливість сторін трудового договору виконувати свої обов`язки, передбачені трудовим договором. Указує, що з тексту указаного договору вбачається, що призупинення трудового договору відбулося лише для окремих працівників. Відповідач в односторонньому наказі не навів підстав та доказів абсолютної неможливості надавати роботу та неможливості виконувати її позивачкою, у тому числі можливість переведення позивачки на іншу роботу або залучення до роботи за іншою формою організації праці, наказ не містить способу обміну інформацією. Жодних умов призупинення дії трудового договору чи простою відповідач не погоджував з відповідачем.

На підставі наведеного вище, посилаючись на неправомірні дії відповідача при звільненні, позивачка просила суд скасувати наказ № 05/26 від 26 травня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану» в частині призупинення дії трудового договору з 01 червня 2022 року з ОСОБА_1 , стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з червня 2022 року по 01 квітня 2024 року (з урахуванням часткової сплати у липні 2022 року в розмірі 1 837,92 грн) в розмірі 196 162,08 грн, грошову компенсацію за невикористані нею 30 днів щорічної відпустки за 2022-2023 роки (з урахуванням отриманої компенсації за 20 днів у цьому році) в розмірі 8 614,20 грн, середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, та завдану моральну шкоду, яка полягає в додаткових незручностях, душевних стражданнях, психологічному напруженні в розмірі 50 000,00 грн. Також позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, виходив із відсутності порушення прав позивачки, передбачених статтею 43 Конституції України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 січня 2026 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності сторін у справі, щодо яких відсутні відомості про належне їх повідомлення, а тому відповідно до положень пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України наявні правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення по суті справи.

Відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що наказ № 05/26 від 26 травня 2022 року, яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 за своєю формою і змістом відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

28 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Деменкова Є. С. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22, від 21 грудня 2020 року у справі № 520/2226/19, від 30 червня 2021 року у справі № 752/18796/18, від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження в указаній справ та витребувано цивільну справу № 229/3587/24 з Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що позивачка перебувала у трудових відносинах з КП «Бахмутелектротранс» у період з листопада 2019 року по липень 2022 року.

Відповідно до наказу директора КП «Бахмутелектротранс» від 26 травня 2022 року за № 05/26 «Про призупинення дії трудового договору в умовах воєнного стану», у зв`язку з тим, що м. Бахмут Донецької області згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25 квітня 2922 року зі змінами входить до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, які виключають можливість сторін трудового договору виконувати свої обов`язки, передбачені трудовим договором, підприємство не може гарантувати безпеку працівникам, на період активних бойових дій з 01 червня 2022 року трудовий договір з муляром ОСОБА_1 призупинено до поновлення дії трудового договору окремим розпорядчим документом або після припинення воєнного стану. Заступнику головного бухгалтера ОСОБА_2 доручено ознайомити працівників зазначених в наказі телефонним методом, на період призупинення дії трудового договору припинити нарахування заробітної плати працівникам, зберігати робочі місця за працівниками згідно штатного розпису.

На підставі заяви ОСОБА_1 був виданий наказ від 01 квітня 2025 року № Н01/04 «Про припинення трудових відносин», згідно якого трудовий договір з муляром ОСОБА_1 припинений з 01 квітня 2024 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

Згідно з довідкою про доходи позивачки ОСОБА_1 , нею отриманий дохід за січень 2022 року в розмірі 8 063,03 грн, за лютий 2022 року в розмірі 7 061,04 грн, березень 2022 року в розмірі 4 522,47 грн, квітень 2022 в розмірі 5 224,82 грн, травень 2022 року в розмірі 4 548,32 грн, липень 2022 року в розмірі 1 702,81 грн та квітень 2024 року в розмірі 4 622,96 грн.

Відповідно до довідки від 26 грудня 2022 року № 1201-5002457024 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідь на адвокатський запит представника позивачки від 29 травня 2024 року № 428/05 щодо отримання інформації для надання правової допомоги ОСОБА_1 з питань захисту її інтересів, в.о. начальника Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради повідомила, що діяльність КП «Бахмутелектротранс» у період з 01 червня 2022 року по 12 квітня 2024 року не призупинялась. Місце реєстрації підприємства: м. Бахмут, вул. Героїв Праці, 18, тимчасова адреса: Київська область, м. Яготин, вул. Дмитрівська, 75. Господарська діяльність у період з 01 червня 2022 року по 12 квітня 2024 року здійснювалася не в повному обсязі. З червня по грудень 2022 року середня чисельність працівників склала 102 працівника, роботи проводилися у м. Бахмут. З січня по квітень 2023 року (20 працівників (м. Бахмут), а з квітня 2023 року по теперішній час отримують 3 працівника (дистанційно). Простій в період з 01 червня 2022 року по 12 квітня 2024 року не оголошувався.

2.Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом .

Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин (частина перша статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу).

Отже, право роботодавця припинити дію трудового договору не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва пошкоджені чи знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 203/5918/23, від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22, від 08 травня 2024 року у справі № 359/5261/22, від 22 травня 2024 року у справі № 755/10764/22.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 зроблено висновки, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника "та" дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію. Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

Суд установив, що позивачка працювала муляром в комунальному підприємстві «Бахмутелектротранс».

Призупиняючи наказом № 05/26 від 26 травня 2022 року дію трудового договору з позивачем на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідач виходив з тимчасової відсутності умов для провадження подальшої виробничої діяльності через активні бойові дії, які виключають можливість сторін трудового договору виконувати свої обов`язки, передбачені трудовим договором, підприємство не може гарантувати безпеку працівникам, у зв`язку з тим, що м. Бахмут Донецької області згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25 квітня 2022 року зі змінами входить до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій.

В тексті наказу зазначено, що поновлення трудового договору буде здійснено окремим розпорядчим документом або після припинення воєнного стану. Цим наказом фактично визнано неможливість для маляра, враховуючи специфіку її роботи, виконувати трудові обов`язки в обсязі, визначеному посадовими інструкціями, а для роботодавця створити умови для виконання трудових обов`язків.

Отже, роботодавець довів сукупність об`єктивних обставин: введення в Україні воєнного стану, необхідністю збереження життя і здоров`я працівників та відсутністю виробничих потужностей для виконання роботи маляра.

Саме сукупність цих факторів виключила можливість виконання трудового договору обома сторонами.

На підставі апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що наказ № 05/26 від 26 травня 2022 року, яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 за своєю формою і змістом відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до незгоди зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та здійсненою судами оцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду