ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 136/648/25

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Липовецька обласна лікарня відновного лікування дітей з органічним ураженням центральної нервової системи, порушенням психіки і опорно-рухового апарату Вінницької обласної ради» (далі - КНП «ЛИПОВЕЦЬКА ОБЛАСНА ЛІКАРНЯ ВЛД ВОР») про поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 13 серпня 1985 року позивач працювала у відповідача. 09 січня 2025 року її було попереджено про звільнення у зв`язку зі скороченням штату. 10 березня 2025 року наказом від 07 березня 2025 року № 24-ОС ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Передумовою скорочення є видання наказу із основної діяльності про внесення змін до структури і штатного розпису підприємства, установи, організації. Наказ має містити обґрунтування скорочення чисельності або штату працівників. У ньому мають бути зазначені перелік посад, кількість та категорії працівників, які будуть виключені із штатного розпису. Натомість наказ № 3-ОД від 09 січня 2025 року таким умовам не відповідає, оскільки не містить жодного обґрунтування необхідності введення з 09 березня 2025 року нової редакції штатного розпису та не пояснює, в чому полягає зміна в організації виробництва та праці, що стало відповідною передумовою скорочення штатної чисельності працівників.

Всупереч вимогам закону позивачку не було повідомлено, що станом на 09 січня 2025 року на підприємстві відсутні будь-які інші вакантні посади відповідно її спеціалізації, що не відповідає дійсності. Окрім того власник або уповноважений ним орган зобов`язаний пропонувати працівнику вакансії, які були на день попередження про звільнення, а також вакансії, які з`являються протягом 2 місяців і які відповідають його професії та кваліфікації (рівнозначні нинішній посаді або нижчі). Вказаних вимог відповідач не дотримався.

Просила суд поновити її на посаді асистента ерготерапевта лікувально-діагностичного відділення.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 15 січня 2026 року,у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в КНП «ЛИПОВЕЦЬКА ОБЛАСНА ЛІКАРНЯ ВЛД ВОР»відбулося скорочення посад та чисельності працівників. При виданні вказаного наказу директор підприємства діяв в межах чинного законодавства та своїх повноважень, визначених статутом підприємства.

Сторонами не заперечується, що з письмовим попередженням про наступне вивільнення позивач була ознайомлена 09 січня 2025 року, про що свідчить її підпис у відповідному попереджені. Наказ про її звільнення з 10 березня 2025 року виданий 07 березня 2025 року, таким чином слід констатувати своєчасне попередження працівника про наступне звільнення, тобто не пізніше ніж за два місяці.

При цьому у попереджені за вих. №15 від 09 січня 2025 року зазначено, що станом на 09 січня 2025 року на підприємстві відсутня будь-яка інша вакантна посада відповідно спеціалізації позивачки. Крім того, у додаткових поясненнях відповідач вказував, що станом на 09 січня 2025 року та протягом двох місяців в штатному розписі вакантних посад середнього медичного персоналу та молодшого медичного персоналу не було. Таким чином, підприємство не мало можливості працевлаштувати позивача та перевести її на іншу роботу на тому ж підприємстві, у зв`язку з відсутністю вакантних посад.

Отже, відповідачем було дотримано порядок звільнення позивача відповідно до норм чинного законодавства, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції. Вказав, що як встановлено у ході судового розгляду справи вакантних посад, які б відповідали кваліфікації та напрямку освіти позивача, на підприємстві не було, а тому такі посади їй не пропонувалися. Доводи апеляційної скарги у цій частині спростовуються наданими відповідачем копіями штатних розписів станом на 01 січня 2025 року, 03 лютого 2025 року, 04 лютого 2025 року, 03 березня 2025 року та довідкою про займані посади на підприємстві (а. с. 180-189, 193-194, 196).

Аргументи учасників справи

20 лютого 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд порушив вимоги, передбачені пп. г п. 2 частини першої статті 382 ЦПК України, оскільки не навів жодного спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, а також не надав їм правової оцінки.

Відповідно до наказу № 3-ОД від 09 січня 2025 року «Про заходи щодо скорочення чисельності та штату працівників» в КНП «ЛИПОВЕЦЬКА ОБЛАСНА ЛІКАРНЯ ВЛД ВОР»введено в дію нову редакцію штатного розпису шляхом скорочення однієї штатної одиниці асистента ерготерапевта. Жодних інших наказів щодо скорочення посад та чисельності працівників відповідач не приймав.

В той же час, як вбачається з додаткових пояснень, наданих директором (а. с. 52), з 15 січня 2025 року без скорочення персоналу було звільнено 3 працівника (2 медичні сестри та 1 молодша медична сестра) за власним бажанням, що свідчить про наявність вільних посад, які б могли бути запропоновані позивачу. Крім того, вільною на момент її звільнення була посада працівника призваного на військову службу, на яку вона могла бути прийнята за строковим трудовим договором на час відсутності основного працівника.

Твердження відповідача, що посади звільнених за власним бажанням були виведені поза штат є юридично нікчемними, не передбачене чинним трудовим законодавством України, якщо воно використовується як спосіб прихованого скорочення. На практиці це може означати виведення посади зі штатного розпису, що є скороченням. Оскільки рішень про скорочення штату щодо цих трьох посад не приймалось, вони були вакантними.

У березні 2026 року КНП «ЛИПОВЕЦЬКА ОБЛАСНА ЛІКАРНЯ ВЛД ВОР» подало до Верховного Суду відзив, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржені судові рішення - залишити без змін.

Зазначає, що позивача було повідомлено належним чином та відповідно до чинного законодавства про заходи скорочення чисельності та штату працівників, про що свідчить її підпис.

З метою приведення чисельності штатних посад підприємства у відповідність до вимог був проведений аналіз працівників, які би підлягали скороченню станом на 09 січня 2025 року: 2,0 посади асистента ерготерапевта є інвалідами III групи; 1,0 посада асистент фізичного терапевта у декретній відпустці; 1,0 посада асистент фізичного терапевта призваний на військову службу; 2,0 посади асистента фізичного терапевта навчаються у вищих учбових закладах без відриву від виробництва; 1,25 посади асистента ерготерапевта нарахування заробітної плати з коштів від наданих платних послуг; 1,0 асистент ерготерапевта має спеціалізацію; 2,0 посади асистент фізичного терапевта мають спеціалізацію; 1,0 посади асистента ерготерапевта виведена; 1,0 асистента посади фізичного терапевта виведена; 1,0 посади асистента ерготерапевта підлягаєє скороченню (без спеціалізації). Відповідно до аналізу займаних посад було вирішено скоротити 1,0 посади асистента ерготерапевта (без спеціалізації та пенсійного віку), тимчасово вільні 2,0 посади асистентів (декретна відпустка, мобілізація) не займати та залишити 6 посад асистентів відповідно до вимог договору з НСЗУ.

Станом на 09 січня 2025 року та протягом двох місяців в штатному розписі (укомплектованість за програмою «Облік медичних кадрів України») вакантних посад середнього медичного персоналу та молодшого медичного персоналу не було, а 15 січня 2025 року без скорочення персоналу було звільнено 3 працівника пенсійного віку (2 сестри медичні палатні та 1 молодша медична сестра) за власним бажанням, і указані посади виведені зі штатного розпису.

На позивача були неодноразові скарги як зі сторони пацієнтів, так і зі сторони колективу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15).

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з 13 серпня 1985 року ОСОБА_1 працювала у КНП «ЛИПОВЕЦЬКА ОБЛАСНА ЛІКАРНЯ ВЛД ВОР» на різних посадах, з 01 червня 2021 року - на посаді асистента ерготерапевта.

Наказом № 3-ОД від 09 січня 2025 року «Про заходи щодо скорочення чисельності та штату працівників» визначено відповідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, статті 64 ГК України ввести в дію з 09 березня 2025 року нову редакцію штатного розпису КНП «ЛИПОВЕЦЬКА ОБЛАСНА ЛІКАРНЯ ВЛД ВОР» з урахуванням таких змін: вивести із штатного розпису шляхом скорочення чисельності та штату працівників 1 штатну одиницю: асистент ерготерапевта - 1 особа; попередити працівника про заплановане вивільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП та запропонувати працівникові, який підпадає під скорочення, переведення за його згодою на вакантні посади (за наявності таких на момент попередження); протягом двомісячного строку працівникові, який підпадає під скорочення, повідомляти про можливе з`явлення вільних посад та пропонувати їх для переведення; у разі відмови від переведення підготувати документи для звільнення працівника.

Наказом № 4-ОД від 09 січня 2025 року «Про створення комісії по оптимізації чисельності працюючих» відповідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, статті 64 ГК України, необхідністю здійснення змін в організації виробництва і праці та вимог Національною Службою Здоров`я України (далі - НСЗУ) вирішено створити комісію по оптимізації чисельності працюючих в кількості 1 працівника, у складі голови комісії: директора Наталії Фармагей та п`яти членів комісії, а саме завідувач реабілітаційним відділенням Світлана Дужа; завідувач лікувально-діагностичного відділення Оксана Кухар , сестра медична старша Катерина Теслюк, головний бухгалтер Леся Лотоцька, інспектор з кадрів Світлана Тартачна. Комісії, подати список осіб, які можуть бути звільнені за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, враховуючи всі переваги на залишення на роботі, передбачені законодавством.

Відповідно до протоколу засідання комісії по оптимізації чисельності працюючих вирішено, проаналізувавши дані працівників, посади яких підлягають скороченню, запропонувати адміністрації КНП «ЛИПОВЕЦЬКА ОБЛАСНА ЛІКАРНЯ ВЛД ВОР» кандидатуру працівника на звільнення у зв`язку зі скороченням штату ? асистента ерготерапевта ОСОБА_1

09 січня 2025 року за вих. № 15 асистента ерготерапевта лікувально-діагностичного відділення ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням чисельності працівників на підставі наказу № 3-ОД від 09 січня 2025 року «Про заходи щодо скорочення чисельності та штату працівників», відповідно до статті 49-2 КЗпП України попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади 09 березня 2025 року згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 09 січня 2025 року на підприємстві відсутня будь-яка інша вакантна посада відповідно її спеціалізації. Із попередженням ОСОБА_1 ознайомлена, про що свідчить її особистий підпис.

Відповідно до наказу № 24-ОС від 07 березня 2025 року ОСОБА_1 , асистента ерготерапевта лікувально-діагностичного відділення, вирішено звільнити 10 березня 2025 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Із наказом ОСОБА_1 ознайомлена 10 березня 2025 року, про що свідчить її підпис.

Відповідно до довідки № 445 від 15 грудня 2025 року заробітна плата ОСОБА_1 за січень-лютий 2025 року становила 23 392,54 грн.

Відповідно до довідки № 11 від 07 січня 2025 року станом на 09 січня 2025 року наявні вакантні посади лікарів 4,5 ставки, які не могли бути запропоновані ОСОБА_1 відповідно до диплому працівника. Вакантні посади іншого персоналу 3,25 ставки в тому числі: юрист - 0,25 ст., терапевт мови та мовлення - 1,0 ст., фізичний терапевт- 1,0 ст., керівник ВІК -1,0 ст., які не могли бути запропоновані ОСОБА_1 відповідно до диплому працівника. Вакантна посада середнього медичного персоналу 1,0 ст., яка була наявна на 09 січня 2025 року, не могла бути запропонована ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що згідно з підписаним договором з НСЗУ було скорочено спроможність підприємства, відповідно вказана посада виведена з штатного розпису 04 лютого 2025 року. Що стосується звільнених за власним бажанням 2 сестер медичних та 1 молодшої медичної сестри - ці посади були виведені зі штатного розпису закладу.

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (частини перша-третя стаття 49-2 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, вказано, що «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією. При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15».

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що при її звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідач не виконав обов`язок щодо її працевлаштування на вакантні посади підприємства, незважаючи на те, що скороченню підлягала єдина посада, на якій вона працювала. В той час як на підприємстві звільнялися працівники за власним бажанням і ці вакансії їй не запропоновані;

суди встановили, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників ? наказом № 3-ОД від 09 січня 2025 року визначено ввести в дію з 09 березня 2025 року нову редакцію штатного розпису КНП «ЛИПОВЕЦЬКА ОБЛАСНА ЛІКАРНЯ ВЛД ВОР» з урахуванням таких змін ? вивести із штатного розпису шляхом скорочення чисельності та штату працівників 1 штатну одиницю ? асистент ерготерапевта;повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 09 січня 2025 року на підприємстві відсутня будь-яка інша вакантна посада відповідно її спеціалізації; відповідно до наказу № 24-ОС від 07 березня 2025 року ОСОБА_1 вирішено звільнити 10 березня 2025 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України;

відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, зокрема, що станом на 09 січня 2025 року два працівника на посадах асистента ерготерапевта знаходяться на довготривалих лікарняних і є інвалідами III групи, один працівник ? асистент фізичного терапевта у декретній відпустці, ще один працівник ? асистент фізичного терапевта призваний на військову службу, три працівники навчаються у вищих учбових закладах без відриву від виробництва, одна посада виведена, 1,25 посади оплачується з власних надходжень, з них 1 посада асистента ерготерапевта має спеціалізацію; 2 посади асистента фізичного терапевта мають спеціалізацію; 1 посада асистента ерготерапевта виведена; 1 посада асистента фізичного терапевта виведена. Відповідно до аналізу займаних посад було вирішено скоротити 1 посаду асистента ерготерапевта (без спеціалізації) та залишити 6 посад асистентів відповідно до вимог договору з НСЗУ. На виконання ухвали Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2025 року до додаткових пояснень відповідач долучив копії штатних розписів від 03 лютого 2025 року, 04 лютого 2025 року, 03 березня 2025 року. Згідно з наданими відповідачем копіями штатного розпису станом на 03 лютого 2025 року у відповідача було 4 посади асистента фізичного терапевта, 3 посади асистента ерготерапевта (а. с. 181); станом на 04 лютого 2025 року у відповідача було 4 посади асистента фізичного терапевта, 5 посад асистента ерготерапевта (а. с. 184); станом на 03 березня 2025 року у відповідача було 4 посади асистента фізичного терапевта, 5 посад асистента ерготерапевта (а. с. 187). У довідці відповідача № 11 від 07 січня 2026 року (а. с. 196) вказано, що вакантна посада середнього медичного персоналу 1,0 ст., яка була наявна на 09 січня 2025 року, не могла бути запропонована ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що згідно з підписаним договором з НСЗУ було скорочено спроможність підприємства, відповідно вказана посада виведена з штатного розпису 04 лютого 2025 року; що стосується звільнених за власним бажанням 2,0 посади сестри медичної та 1,0 посади молодшої медичної сестри - були виведені зі штатного розпису закладу;

в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, зокрема, що в період її скорочення було звільнено 3 працівника (2 медичні сестри та 1 молодша медична сестра) за власним бажанням, що свідчить про наявність вільних посад, які б могли бути їй запропоновані. Виведення цих посад «поза штат» не передбачене чинним трудовим законодавством і є незаконним;

апеляційний суд не врахував, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець є таким, що виконав обов`язок щодо працевлаштування працівника, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків. У справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю;

проте апеляційний суд доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині належним чином не перевірив, не з`ясував, чи існували на підприємстві відповідача вакантні посади (інша робота) у період з 09 січня 2025 року по 10 березня 2025 року (включно на день звільнення), чи запропоновані вони ОСОБА_1 або причини неможливості запропонувати їх позивачу, коли та з яких підстав зі штатного розпису підприємства виводились посади звільнених працівників без їх пропонування позивачу, якими доказами, окрім власних пояснень та довідок, роботодавець в суді першої інстанції підтвердив неможливість працевлаштування ОСОБА_1 на наявні вакантні посади.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок, що відповідачем дотримано порядок вивільнення позивача, передбачений статтею 49-2 КЗпП України, та про залишення рішення суду першої інстанції про відмову у позові без змін.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Тому постанову апеляційного суду слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду