ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 932/6245/22

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила скасувати арешт (та відповідну заборону відчуження) нерухомого майна, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 серпня 2013 року в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 державним виконавцем Данченком О. М.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що на виконанні Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, правонаступником якого є Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1, яке здійснювалося на підставі виконавчого листа № 2-2243/10, виданого 25 жовтня 2012 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного комерційного банку «ФОРУМ» (далі - АКБ «ФОРУМ») заборгованості в сумі 43 336,94 грн.

Державний виконавець постановою від 16 липня 2013 року відкрив виконавче провадження.

20 серпня 2013 року прийняв постанову про арешт майна боржника.

21 травня 2014 року прийняв постанову про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», проте арешт з майна не був знятий. Вказане виконавче провадження знищено.

Посилаючись на те, що, повертаючи 21 травня 2014 року виконавчий документ стягувачу, державний виконавець неправомірно не скасував арешт, накладений в межах виконавчого провадження позивач просила позов задовольнити.

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 04 квітня 2023 року під головуванням судді Овчиннікової О. С. позов ОСОБА_1 задовольнив.

Зняв арешт з нерухомого майна, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладений у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 20 серпня 2013 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-2243/10, виданого

25 жовтня 2012 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «ФОРУМ» заборгованості в сумі 43 336,94 грн.

Виключив із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна № 2462389, дата реєстрації 12 вересня 2015 року, накладеного на підставі постанови Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 від 20 серпня 2013 року.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) задовольнив.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2023 року скасував.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) та Дніпровської філії Акціонерного комерційного банку «ФОРУМ» про зняття арешту з майна закрив.

Приймаючи постанову про закриття провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, а тому вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Трофімов Д. Ю. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року в якій просив оскаржену постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Адвокат Трофімов Д. Ю. Зазначає, що апеляційний суд не застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 16 травня 2018 року у справі № 204/910/16-ц; від 05 грудня 2018 року у справі № 425/1341/17; від 24 липня

2019 року у справі № 330/78/17-ц; від 28 серпня 2019 року у справі № 522/23419/16-ц; від 09 квітня 2020 року у справі № 732/1195/18; від 15 вересня 2020 року у справі

№ 761/27033/18; від 17 березня 2021 року у справі № 234/9605/18; від 18 січня

2023 року у справі № 940/734/21; від 04 січня 2023 року у справі № 336/6130/20;

від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20; від 17 серпня 2022 року у справі

№ 296/314/19; від 08 серпня 2022 року у справі № 712/5564/21; від 15 червня

2022 року у справі № 645/772/20; від 05 квітня 2022 року у справі № 343/2260/20;

від 26 січня 2022 року у справі № 607/7464/18; від 11 березня 2021 року у справі

№ 472/438/19; від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17; від 18 грудня

2020 року у справі № 740/3240/18; від 25 вересня 2019 року у справі

№ 359/5354/16-ц.

Вказує, що якщо вимога боржника про зняття арешту з майна пред`являється після завершення виконавчого провадження, а її підстави не пов`язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності виконавця (частини третя, четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»), то така вимога підлягає розгляду за правилами позовного провадження, за якою належним відповідачем є особа, в інтересах якої накладено арешт.

Отже, на думку представника ОСОБА_1 , законодавством передбачено, що звернення саме з позовом є альтернативною процедурою для вирішення питання про відновлення порушеного права позивача у тому разі, якщо виконавче провадження закінчене, а держаний виконавець арешт з майна не зняв.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Верховний Суд ухвалою від 09 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 932/6245/22 з місцевого суду.

13 вересня 2023 року справа № 932/6245/22 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилалася на те, що їй на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Позивач зазначала, що державний виконавець повернув виконавчий лист стягувачу, проте арешт з майна не зняв.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є обґрунтованими, оскільки позивачем не спростовано належними доказами, що арешт накладено на майно заявника, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому вона не може виступати позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.

Позивач, звертаючись з касаційною скаргою та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень у справі, посилався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 16 травня 2018 року у справі

№ 204/910/16-ц; від 05 грудня 2018 року у справі № 425/1341/17; від 24 липня

2019 року у справі № 330/78/17-ц; від 28 серпня 2019 року у справі № 522/23419/16-ц; від 09 квітня 2020 року у справі № 732/1195/18; від 15 вересня 2020 року у справі

№ 761/27033/18; від 17 березня 2021 року у справі № 234/9605/18; від 18 січня

2023 року у справі № 940/734/21; від 04 січня 2023 року у справі № 336/6130/20;

від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20; від 17 серпня 2022 року у справі

№ 296/314/19; від 08 серпня 2022 року у справі № 712/5564/21; від 15 червня

2022 року у справі № 645/772/20; від 05 квітня 2022 року у справі № 343/2260/20;

від 26 січня 2022 року у справі № 607/7464/18; від 11 березня 2021 року у справі

№ 472/438/19; від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17; від 18 грудня

2020 року у справі № 740/3240/18; від 25 вересня 2019 року у справі

№ 359/5354/16-ц.

Посилання на постанови, які буди прийняті Верховним Судом до висловлення Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) правової позиції, яка наведена вище у тексті цієї постанови колегія суддів відхиляє. оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію.

Посилання на висновки, викладені у інших постановах Верховного Суду колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини у справі, яка є предметом касаційного перегляду та у наведених заявником справах не однакові.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.

Одночасно колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений к постанові від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) згідно з яким філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.

Отже, суд першої інстанції ухвалою від 13 грудня 2022 року безпідставно залучив Дніпровську філію АКБ «ФОРУМ» у якості співвідповідача.

Апеляційний суд на наведене належної уваги не звернув, проте колегія суддів вважає обґрунтованим його висновок про закриття провадження у справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду в прядку позовного провадження, а тому наведене порушення норм процесуального права, вчинене місцевим судом, не вплинуло на правильність вирішення справи судом апеляційної інстанції.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Трофімова Д. Ю. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У поданій касаційній скарзі представник заявника адвокат Трофімов Д. Ю. заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає, що ця справа містить виключну правову проблему, а у справі

№ 592/11227/20 Верховний Суд висловив слушні та релевантні аргументи подібній правовій проблематиці.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною третьою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

За частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень 20 вересня

2023 року ухвалою у справі № 592/11227/20 Велика Палата Верховного Суду повернула наведену справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Зі змісту судових рішень, ухвалених у цій справі вбачається, що позивач просив скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яке стосується реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати у ОСОБА_2 та передати у власність ОСОБА_1 спірну квартиру.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду