ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/1821/23

1. Описова частина

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що наказом Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) від 28 серпня 2014 року № 600-к його було призначено на посаду першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області).

18 березня 2015 року співробітниками Служби безпеки України та Генеральної прокуратури України було розпочато досудове розслідування за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42015000000000420, відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

01 жовтня 2015 року слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Чернобаєвим С. І. складено та вручено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42015000000000420 від 18 березня 2015 року про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а саме в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року задоволено клопотання слідчого, обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 413 400 грн та поміщено в Лукянівське СІЗО.

05 жовтня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений з Лукянівського СІЗО у зв`язку з внесенням застави на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року.

Після звільнення з-під варти позивач був позбавлений засобів існування, оскільки ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2015 року у справі № 757/36938/15-к за клопотанням прокурора його відсторонено від посади строком на 2 місяці. Надалі строк відсторонення від роботи неодноразово продовжувався до 01 травня 2016 року, а тому у вказаний період позивач зовсім не отримував заробітну плату.

27 квітня 2016 року позивачу був вручений обвинувальний акт, який у подальшому направлений до Приморського районного суду міста Одеси.

Під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження в ДМС України проводилися організаційні заходи, якими посаду позивача скорочено та в порядку переведення з посади першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області з 07 жовтня 2016 року його призначено на посаду головного спеціаліста Малиновського районного відділу в місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області з посадовим окладом у розмірі 3 274 грн на місяць.

Після тривалого розгляду судом кримінальної справи, вироком Приморського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2019 року у справі № 522/8136/16-к ОСОБА_1 був визнаний невинуватим у пред`явленому обвинувачені та його виправдано за частиною третьою статті 368 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Вирок набрав законної сили 03 лютого 2020 року.

В результаті незаконного притягнення в якості обвинуваченого у кримінальному провадженні № 42015000000000420 від 18 березня 2015 року та чотирирічного провадження у суді ОСОБА_1 зазнав значних матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів, витрати по сплаті грошової застави та упущеної вигоди у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади тощо.

За договором про надання правових послуг від 02 жовтня 2015 року № 31, укладеним між адвокатом Князьською Н. А. та дружиною позивача - ОСОБА_2 , внесено гонорар на загальну суму 155 000 грн, а згідно з договором про надання правової допомоги від 01 жовтня 2016 року загальна сума витрат на правову допомогу адвоката Кравцова Д. В. склала 120 000 грн.

Крім того, перебуваючи на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області, у період досудового слідства та судового розгляду, з 01 жовтня 2015 року по 03 жовтня 2020 року позивач недоотримав дохід у вигляді заробітної плати на загальну суму 1 049 688,64 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь відшкодування матеріальної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 42015000000000420 від 18 березня 2015 року в розмірі 1 738 188,64 грн, з яких: 413 400 грн - витрати зі сплати грошової застави; 155 000 грн та 120 000 грн - витрати, пов`язані зі зверненням за професійною правничою допомогою; 1 049 688,64 грн - упущена вигода у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення та втрату посади.

За клопотаннями представника ОСОБА_1 - адвоката Ушакова О. О. та представника Державної казначейської служби України - Богдан І. С. ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 01 листопада 2023 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ГУ ДМС України в Одеській області, Офіс Генерального прокурора, Службу безпеки України.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2024 року у складі судді Свяченої Ю.Б. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів на підтвердження завдання відповідачами йому матеріальної шкоди, не довів наявності такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вину останніх в її завданні.

Посилаючись на те, що звільнення позивача відбулось не у зв`язку з незаконним засудженням, а у порядку переведення, що є самостійною підставою для звільнення з державної служби, незалежно від обставин притягнення особи до кримінальної відповідальності, суд дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 6 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

У період з 07 жовтня 2016 року до 03 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 продовжував працювати в ГУ ДМС України в Одеській області на посаді головного спеціаліста Малиновського РВ у м. Одесі та отримував заробітну плату відповідно до наявних в матеріалах справи довідок про доходи. У зв`язку з викладеним, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 недоотриманого доходу у вигляді заробітної плати у розмірі 1 049 688,64 грн.

Вимоги щодо стягнення на користь ОСОБА_1 внесеної застави у сумі 413 400 грн не підлягають задоволенню, так як вироком Приморського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2019 року у справі № 522/8136/16-к серед іншого скасовано запобіжний захід відносно позивача у вигляді застави. Кошти, внесені на рахунок 37311001002807 отримувача УДКСУ в Печерському районі м. Києва, код отримувача 02896745, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року (справа № 757/36478/15-к), в якості застави за ОСОБА_1 в сумі 413 400 грн повернуто заставодавцю.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів у розмірі 64 322,50 грн та упущену вигоду, у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади, перебуваючи під слідством і судом у розмірі 109 286,27 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у період з 07 жовтня 2016 року до 03 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 продовжував працювати в ГУ ДМС України в Одеській області на посаді головного спеціаліста Малиновського РВ у м. Одесі та отримував заробітну плату відповідно до наявних в матеріалах справи довідок про доходи.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не мав можливості працювати на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області в період з 02 жовтня 2015 року до 06 жовтня 2016 року, тобто 1 рік і 5 днів, що складає 370 днів, за які йому належить стягнути упущену вигоду у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади, перебуваючи під арештом, слідством і судом, в розмірі 109 286,27 грн, що складає 23,39 % від задоволених позовних вимог.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції зазначив, що відсторонення від роботи позивача ОСОБА_1 відбулося на період проведення досудового розслідування, а не у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Проте, з даним твердженням суду погодитись не можна, так як відсторонення позивача ОСОБА_1 від виконання ним службових обов`язків відбулося саме на підставі притягнення його до кримінальної відповідальності. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 6 Закону № 266/94-ВР.

Колегія суддів також вважала, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування йому матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів на час розслідування і винесення виправдувального вироку, підлягають задоволенню, однак у розмірі 23,39 % від задоволених позовних вимог, що складе 64 322,50 грн.

Оскільки вироком Приморського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2019 року у справі № 522/8136/16-к серед іншого скасовано запобіжний захід відносно позивача у вигляді застави, а внесені в якості застави за ОСОБА_1 кошти в сумі 413 400 грн повернуто заставодавцю, то вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь внесеної застави не підлягають задоволенню.

31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржуване судове рішення та стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів у розмірі 275 000 грн, а також упущеної вигоди у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади, перебуваючи під слідством і судом, у розмірі 467 235,84 грн.

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц, у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 501/4890/15-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, від 23 жовтня 2021 року у справі № 661/285/20, від 26 липня 2023 року у справі № 727/7635/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22, від 23 квітня 2025 року у справі № 641/2576/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 661/285/20, у постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16.

21 листопада 2025 року представник Офісу Генерального прокурора - Тихонова О. М., а 03 грудня 2025 року - представник ГУ ДМС України в Одеській області - Білоконь Н. О. також подали до Верховного Суду через підсистему Електронний судкасаційні скарги на постанову Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скаргаОфісу Генерального прокурора подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 816/364/16, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16, від 14 липня 2020 року у справі № 809/1466/15, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 757/21608/18-ц.

Касаційна скаргаГУ ДМС України в Одеській області подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 641/7772/17, від 30 червня 2020 року у справі № 641/7984/17, від 11 вересня 2020 року у справі № 638/11416/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/17962/15, від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19, від 30 травня 2024 року у справі № 640/24099/20, а також - не дослідив зібрані у справі докази.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали із Приморського районного суду міста Одеси.

10 грудня 2025 року справа № 522/1821/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалами ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора та ГУ ДМС України в Одеській області.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд встановив, що позивач не мав можливості працювати на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМСУкраїнив Одеській області в період з 02 жовтня 2015 року до 06 жовтня 2016 року, тобто 1 рік і 5 днів, що складає 370 днів, за які йому належить стягнути упущену вигоду у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрати посади, перебуваючи під арештом, слідством і судом, в розмірі 109 286,27 грн.

Однак термін перебування ОСОБА_1 під слідством та судом слід обраховувати з 01 жовтня 2015 року (дата повідомлення про підозру) та відповідно до абзацу 3 пункту 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), яким передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно довідки ГУ ДМС України в Одеській області № 10/43 від 06 жовтня 2020 року про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за три місяці до його затримання органами досудового розслідування, в період з липня 2015 року, серпня 2015 року по вересень 2015 року, заявник отримував заробітну плату у розмірі 40 372,64 грн (серпень 2015 року - 31 100,45 грн, вересень 2015 року - 9 272,19 грн). Тобто, середньомісячна заробітна плата, обчислена, у порядку, встановленому Порядком № 100 складає 20 186,32 грн (40 372,64 грн - заробітна плата ОСОБА_1 за останні 2 місяці до затримання : 2).

Оскільки позивач ОСОБА_1 не мав можливості працювати на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області в період з 01 жовтня 2015 року до 06 жовтня 2016 року, тобто 1 рік і 6 днів, що складає 371 днів, то на його користь підлягає стягненню упущена вигода у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрати посади, перебуваючи під арештом, слідством і судом, в розмірі 242 235,84 грн.

Втрачений заробіток з 07 жовтня 2016 року по 03 лютого 2020 року, а саме різниця в посадовому окладі, становить 5 000 грн в місяць, а за 45 місяців перебування під судом складає 225 000 грн.

Таким чином, внаслідок незаконних дій органів досудового слідства ОСОБА_1 втратив посаду та недоотримав дохід у вигляді заробітної плати з 01 жовтня 2015 року по 03 лютого 2020 року на загальну суму 467 235,84 грн.

Крім того, понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги є цілком обґрунтованими, пов`язані з довготривалістю досудового слідства (розслідування), розглядом справи в суді, підготовкою захисниками значної кількості документів, що було проігноровано судом першої інстанції, та не повно досліджено апеляційним судом.

Касаційні скарги Офісу Генерального прокурората ГУ ДМС України в Одеській області мотивовані тим, що як упущена вигода відшкодовуються лише ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення позивачем вимоги про відшкодування упущеної вигоди покладає на нього обов`язок довести, що ці доходи (вигода) дійсно могли б бути ним отримані. Однак в цій справі позивач не надав належних доказів того, що він міг та повинен був отримати вказані доходи і тільки неправомірні дії представників прокуратури стали єдиною та достатньою причиною, яка завадила йому отримати прибуток. Тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 упущеної вигоди у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади, перебуваючи під слідством і судом, у розмірі 109 286,27 грн.

Термін перебування ОСОБА_1 під слідством та судом слід обраховувати з 01 жовтня 2015 року (дата повідомлення про підозру) до 03 лютого 2020 року (дата набрання законної сили виправдувального вироку від 21 грудня 2019 року), що становить 4 роки 4 місяці та 14 днів, або 52 повних місяці. Водночас, сам позивач зазначав, що строк відсторонення його від роботи продовжувався лише до 01 травня 2016 року. Однак суд апеляційної інстанції не врахував встановлений у справі строк відсторонення позивача від роботи (посади), який становив - з 07 жовтня 2015 року (дата винесення Печерським районним судом міста Києва ухвали) по 01 травня 2016 року (крайня дата відсторонення позивача від роботи), що становить 6 місяців та 25 днів, з яких 148 робочих днів.

Також судом апеляційної інстанції наведено помилковий розрахунок втраченого заробітку ОСОБА_1 , адже для визначення середньої заробітної плати, ним довільно взято розрахунок за останні три місяці, замість двох, та здійснено множення на 52 місяці (увесь термін перебування під слідством та судом), а не період фактичного відсторонення його від роботи - 6 місяців та 25 днів.

Судом апеляційної інстанції не надано оцінку цим обставинам, а також не враховано, що сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної за серпень 2015, зазначена в довідці про доходи за 2015 рік, майже втричі перевищує суму отриманого ним середнього заробітку за травень, червень, липень, а також за вересень 2015 року. Крім того, вказана довідка не містить інформації про роботу позивача на посаді першого заступника начальника Головного управління начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області, не містить інформації про його середньоденний та середньомісячний заробіток. Оскаржувана постанова апеляційного суду взагалі не містить посилання на довідку, інформація якої була б підставою для обрахунку середнього заробітку позивача за час відсторонення його від посади. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не надав оцінку періодам перебування ОСОБА_1 на лікарняному та, відповідно, отримання ним компенсації за ці періоди під час його відсторонення від посади, що також призвело до помилкового розрахунку суми втраченого ним заробітку.

Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2023 року у справі № 640/24099/20, яка набрала законної сили, було встановлено, що ОСОБА_1 звільнений 06 жовтня 2016 року в порядку переведення для подальшої роботи в ГУ ДМС України в Одеській області, відповідно до статті 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а не у зв`язку з незаконним засудженням.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Держави Україна упущеної вигоди у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади внаслідок перебування під слідством і судом, оскільки відсторонення та звільнення позивача відбулось не у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності та не у зв`язку з незаконним засудженням.

Оскільки в матеріалах справи відсутні документального підтверджені витрати на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат, то суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою адвокатів, у розмірі 64 322,50 грн.

У грудні 2025 року представник Державної казначейської служби України - Недошовенко А. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, однак постанову Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки належними відповідачами в цій справі є Служба безпеки України та Генеральна прокуратура України - органи, діями/бездіяльністю яких, на думку позивача, завдано шкоди, а не Державна казначейська служба України. Крім того, звертає увагу на те, що стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку грошових коштів на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів у розмірі 64 322,50 грн; упущеної вигоди у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади, перебуваючи під слідством і судом у розмірі 109 286,27 грн, призведе до нецільового використання бюджетних коштів саме Державної казначейської служби України, оскільки кошти, які виділяються на його утримання, як окремої юридичної особи та суб`єкта господарювання, на цілі, визначені чинним законодавством України, не можуть бути стягнуті на користь інших осіб.

У грудні 2025 року представникСлужба безпеки України - Осадчій А. В. також подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, постанову Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що відсторонення та звільнення позивача відбулось не у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності та не у зв`язку з незаконним засудженням. При цьому зазначив, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У грудні 2025 року представник Офісу Генерального прокурора - Плясун Г. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 - відзиви на касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та ГУ ДМС України в Одеській області,в яких сторони навели доводи, аналогічні доводам їх касаційних скарг на постанову Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року.

Фактичні обставини справи

18 березня 2015 року слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України внесено до ЄРДР відомості за № 42015000000000420 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

01 жовтня 2015 року був виготовлений протокол про затримання ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні ним кримінального правопорушення (т.1 а.с.200-203).

02 жовтня 2015 року слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Чернобаєвим С. І. складено та вручено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42015000000000420 від 18 березня 2015 року про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а саме в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди (т.1 а.с.204-211).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було затримано і вжитий відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (т.1 а.с.212-214).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2015 року у справі № 757/36938/15-к ОСОБА_1 було тимчасово відсторонено від посади першого заступника начальника ГУ ДМС України в Одеській області - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства до 02 грудня 2015 року (т.1 а.с.221-222).

10 листопада 2015 року ДМС України винесено наказ № 704-к «Про відсторонення від посади ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 відсторонено від посади першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області до 02 грудня 2015 року (т.1 а.с.165).

10 листопада 2015 року ГУ ДМС України в Одеській області винесено наказ № 567 «Про оголошення наказу ДМС щодо відсторонення від посади ОСОБА_1 » (т.1 а.с.166).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 лютого 2016 року у справі № 757/5207/16-к ОСОБА_1 тимчасово відсторонено від посади до 01 квітня 2016 року (т.1 а.с.223-224).

19 лютого 2016 року ДМС України винесено наказ № 57-к «Про відсторонення від посади ОСОБА_1 ».

19 лютого 2016 року ГУ ДМС України в Одеській області винесено наказ № 56-к «Про оголошення наказу ДМС щодо відсторонення від посади ОСОБА_1 ».

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2016 року у справі № 757/14937/16-к ОСОБА_1 тимчасово відсторонено від посади до 01 травня 2016 року.

28 квітня 2016 року ДМС України винесено наказ № 296-к «Про відсторонення від посади ОСОБА_1 ».

29 квітня 2016 року ГУ ДМС України в Одеській області винесено наказ № 505-к «Про оголошення наказу ДМС щодо відсторонення від посади ОСОБА_1 ».

27 квітня 2016 року ОСОБА_1 був вручений обвинувальний акт, який в подальшому було направлено до Приморського районного суду міста Одеси.

Вироком Приморського районного суду міста Одеси від 21 грудня 2019 року у справі № 522/8136/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачені та виправдано його за частиною третьою статті 368 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Вирок набрав законної сили 03 лютого 2020 року (т.1 а.с.227-243).

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, ГУ ДМС України в Одеській області підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом касаційних скарг рішення Приморського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2024 року та постанова Одеського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді витрат зі сплати грошової застави у розмірі 413 400 грн не оскаржуються, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

В пункті 8 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, вказано, що згідно з частиною першою статті 4 Закону № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється згідно з Порядком № 100.

Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Викладене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19).

Схожі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2024 року у справі № 598/1592/20, від 12 березня 2025 року у справі № 707/564/24.

Матеріалами справи, яка переглядається, підтверджено, що у жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДМС України, яким просив:

- визнати протиправними дії ДМС України про відмову призначити ОСОБА_1 на посаду першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області або на іншу рівнозначну посаду;

- зобов`язати ДМС України призначити ОСОБА_1 на посаду першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області або на іншу рівнозначну посаду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2022 року у справі № 640/24099/20 адміністративний позов задоволено, поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області або на іншій рівнозначній посаді (т.4 а.с.109-114).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року у справі № 640/24099/20 апеляційну скаргу ДМС України задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2022 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ДМС України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії відмовлено (т.4 а.с.116-120).

Постановою Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 640/24099/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року - без змін (т.4 а.с.121-123).

У вказаній справі суди встановили, що на період проведення досудового розслідування позивача тимчасово відсторонено від посади першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області на підставі ухвал слідчого судді.

Отже, таке відсторонення відбулося на період проведення досудового розслідування, а не у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

25 травня 2016 року позивачу, який працював на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області, вручено попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі вимог статті 43 та пункту 6 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» через виведення відповідної посади, яку обіймав позивач, зі штатного розпису.

У зв`язку із затвердженням змін до структури ГУ ДМС України в Одеській області, введенням в дію змін до штатного розпису на 2015 рік ГУ ДМС України в Одеській області, наказом ДМС України від 31 грудня 2015 року № 180, та відповідно до частини третьої статті 5, абзацу 3 частини четвертої статті 43 Закону України «Про державну службу» та підпунктів 13, 25 пункту 10 Положення про ДМС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, наказом ДМС України від 06 жовтня 2016 № 607-к «Про звільнення ОСОБА_1 », з 06 жовтня 2016 року позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області в порядку переведення для подальшої роботи в ГУ ДМС України в Одеській області, відповідно до статті 32 КЗпП України.

Наказом ГУ ДМС України в Одеській області від 07 жовтня 2016 року №525-к «Про призначення ОСОБА_1 », позивача призначено на посаду головного спеціаліста Малиновського районного відділу в м. Одеса ГУ ДМС України в Одеській області.

Отже, звільнення позивача відбулось не у зв`язку з незаконним засудженням, а у порядку переведення, що є самостійною підставою для звільнення з державної служби, незалежно від обставин притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Виходячи з цього, у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 640/24099/20 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що положення статті 6 Закону № 266/94-ВР не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

Таким чином, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, враховуючи обставини, які не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, оскільки у період з 07 жовтня 2016 року до 03 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 продовжував працювати в ГУ ДМС України в Одеській області на посаді головного спеціаліста Малиновського РВ у м. Одесі та отримував заробітну плату відповідно до наявних в матеріалах справи довідок про доходи, то суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач ОСОБА_1 не мав можливості працювати на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області в період з 02 жовтня 2015 року до 06 жовтня 2016 року, тобто 1 рік і 5 днів, що складає 370 днів, за які йому належить стягнути упущену вигоду у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади, перебуваючи під арештом, слідством і судом.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Крім того, посилання заявників в касаційних скаргах на те, що ОСОБА_1 не мав можливості працювати на посаді першого заступника начальника Головного управління - начальника управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області в період з 01 жовтня 2015 року та саме з цієї дати слід обраховувати строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом є необґрунтованими, оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42015000000000420 від 18 березня 2015 року про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, було складено та вручено 02 жовтня 2015 року, та саме на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було затримано і вжитий відносно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення апеляційного суду з точки зору застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті в частині стягнення за рахунок Державного бюджету України грошових коштів на користь ОСОБА_1 упущеної вигоди у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади, перебуваючи під слідством і судом у розмірі 109 286,27 грн, Верховний Суд дійшов висновку, що в означеній частині судом апеляційної інстанції надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в цій частині.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, ГУ ДМС України в Одеській області, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України про відшкодування упущеної вигоди у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади, перебуваючи під слідством і судом,внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 42015000000000420 від 18 березня 2015 року, у розмірі 109 286,27 грн, відповідає вимогам закону й підстави для його скасування в цій частині відсутні.

Разом з цим, ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та стягуючи на його користь 64 322,50 грн у рахунок відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів, апеляційний суд виходив з того, що такі витрати підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених позовних вимог про відшкодування позивачу матеріальних збитків у вигляді недоотриманої заробітної плати через відсторонення від посади та втрату посади.

Однак наведені висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Згідно із пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) вказано, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Верховний Суд зауважує, що, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

У Кримінальному процесуальному кодексі України визначено, що юридична допомога у кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

Визначені Законом № 266/94-ВР та сплачені громадянином витрати у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 740/463/22).

Передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 727/7635/21 (провадження № 61-8814св22).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надається договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 336/3604/20 (провадження № 61-13843св21) вказав, що підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування може бути лише відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат.

У справі, яка переглядається, на обґрунтування вимог про відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатівпід час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, ОСОБА_1 посилався на те, що на представництво його інтересів адвокатом Князьською Н. А. за період з 02 лютого 2016 року по 02 травня 2016 року він поніс витрати у загальному розмірі 155 000 грн. На підтвердження цих витрат, разом із позовною заявою позивач подав до суду копії: договору про надання правової допомоги по кримінальному провадженню від 02 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Князьською Н. А.; квитанції до прибуткового касового ордера від 02 жовтня 2015 року на суму 5 000 грн; розрахунку розміру витрат на оплату послуг адвоката згідно договору про надання правових послуг за № 31 від 02 жовтня 2015 року; довідку від 01 липня 2020 року № 125, видану ОСОБА_1 адвокатом Князьською Н. А.; довідку Головного управління ДФС у м. Києві від 01 червня 2016 року № 2986, видану суб`єкту господарської діяльності Князьській Н. А. ; свідоцтва платника єдиного податку, виданого 15 травня 2012 року ДПІ у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби України суб`єкту господарювання Князьській Н. А.; акта прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 02 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні № 42015000000000420 від 18 березня 2015 року, складеного 01 липня 2016 року та підписаного адвокатом Князьською Н. А.

Також ОСОБА_1 посилався на те, що на представництво його інтересів адвокатом Кравцовим Д. В. станом на 01 жовтня 2016 року він поніс витрати у загальному розмірі 120 000 грн. На підтвердження цих витрат, разом із позовною заявою позивач подав до суду копії: договору про надання адвокатських послуг від 01 жовтня 2015 року № 1/01-10-2015, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Кравцовим Д. В.; договору про надання адвокатських послуг від 01 жовтня 2015 року № 2/01-10-2015, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Кравцовим Д. В.; квитанцій до прибуткового касового ордера від 01 січня 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 лютого 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 березня 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 квітня 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 травня 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 червня 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 липня 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 серпня 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 вересня 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 жовтня 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 листопада 2016 року на суму 10 000 грн, від 01 грудня 2016 року на суму 10 000 грн; розрахунку від 01 жовтня 2015 року щодо витрат за надання адвокатських послуг ОСОБА_1. відповідно до договору про надання правової допомоги від 01 жовтня 2015 року; акта прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг до договору про надання адвокатських послуг від 01 жовтня 2015 року, складеного 01 жовтня 2016 року, підписаного адвокатом Кравцовим Д. В. та ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції взагалі не дав оцінки вищенаведеним доводам позивача, не дослідив належним чином надані ним докази, а також не з`ясував, чи дійсно понесені позивачем витрати були пов`язані з наданням йому юридичної допомоги у кримінальному провадженні № 42015000000000420, чи є розмір цих витрат обґрунтованим.

Без належного і повного з`ясування наведених обставин справи та перевірки їх доказами висновки апеляційного суду про відшкодування витрат на юридичну допомогу у кримінальному провадженні у визначеному цим судом розмірі є передчасними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору в означеній частині, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про стягнення за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою до адвокатів саме у розмірі 64 322,50 грн.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, ГУ ДМС України в Одеській області, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України про відшкодування витрат, пов`язаних зі зверненням за професійною правничою допомогою під час досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні № 42015000000000420 від 18 березня 2015 року, не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо клопотанняОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

11 травня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду через підсистему Електронний суд клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому послався на те, що справа становить значний суспільний інтерес, містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами четвертою-п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

В заявленому клопотанні відсутні посилання на обставини справи, які по-різному тлумачаться судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, що свідчило б про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_1. фактично мотивував його тим, що апеляційний суд ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків і такі механізми є ефективними.

За наведених обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду