ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/17538/25-ц

1. У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (далі - СНУ ім. В. Даля) про поновлення на роботі та стягнення грошових сум заборгованості при звільненні.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 06 серпня

2020 року, на підставі наказу № 01-15/84к від 05 серпня 2020 року, він був прийнятий до Луганського національного аграрного університету (далі - ЛНАУ) на посаду провідного фахівця Навчально-наукової лабораторії дистанційної освіти та організації інклюзивного процесу Центру сучасних освітніх та інформаційних технологій. 02 травня 2022 року наказом ЛНАУ № 01.01-02/34к було призупинено дію його трудового договору.

3. 31 липня 2022 року позивач, на підставі наказу ЛНАУ № 01.01-02/51к від 08 липня 2022 року, був звільнений із займаної посади в порядку переведення до СНУ ім. В. Даля на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України, однак не був повідомлений про своє звільнення і про необхідність виходу на нове робоче місце.

4. 28 грудня 2022 року наказом СНУ ім. В. Даля № 383-кд його було звільнено у зв`язку із відсутністю на роботі та інформації про причини такої відсутності понад 4 місяці поспіль.

5. Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просив суд:

- скасувати наказ від 28 грудня 2022 року № 383-кд про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця з інклюзивної освіти в СНУ ім. В. Даля;

- стягнути з СНУ ім. В. Даля на користь ОСОБА_1 заборгованість грошових сум, належних працівнику при звільненні.

6. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 травня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.

7. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний наказ про звільнення позивача був винесний передчасно, оскільки ОСОБА_1 належним чином не було повідомлено про необхідність виходу на роботу, проте позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду і не просив його поновити та не навів поважних причин його пропуску.

8. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Маринушкін А. Г., просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2026 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

9. 07 липня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Маринушкін А. Г., подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2026 року.

10. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 757/17538/25, які у липні 2026 року надійшли до Верховного Суду.

11. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 17 червня 2022 року у справі № 336/795/21, від 21 лютого 2023 року у справі № 910/6968/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

12. Також вважає, що судами порушені норми процесуального права та наявна передбачена пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстава для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

13. Наголошує, що оскарженні судові рішення містять протиріччя між мотивувальною та резолютивною частинами, оскільки суд першої інстанції встановив незаконність звільнення, проте відмовив у задоволенні позову з формальної підстави пропуску строку звернення до суду, що суперечить приписами статті 263 ЦПК України та є проявом надмірного формалізму.

14. Апеляційний суд, переглядаючи справу, погодився із судом першої інстанції виключно в частині пропуску строку звернення до суду, не надавши оцінки незаконності звільнення позивача, а також новим доказам, які були долучені на стадії апеляційного провадження, а саме висновку експертного дослідження № ЕД-19-25/64826-КТ від 12 січня 2026 року.

15. Звертає увагу, що суди обмежились формальною констатацією пропуску строку та не дослідили зібрані у справі докази, зокрема висновок експертного дослідження № ЕД-19-25/64826-КТ від 12 січня 2026 року, та наступні обставини, які свідчать про поважність причин пропуску строк звернення до суду: неповідомлення позивача про відновлення дії трудового договору; відсутність доказів ознайомлення позивача з наказом про переведення; перебування позивача у статусі внутрішньо переміщеної особи; реорганізація та евакуація університету; вжиття позивачем активних заходів досудового врегулювання спору; формальне повернення відповідачем звернення позивача щодо роз`яснення законності його звільнення; необхідність отримання інформації щодо обставин звільнення від Державної служби з питань праці та роботодавця.

16. Крім того, під час призупинення дії трудового договору відсутність працівника на роботі не може автоматично вважатися підставою для звільнення.

17. Стверджує, що суди не розглянули самостійну вимогу про стягнення належних працівникові при звільненні сум, яка не є похідною вимогою від вимоги про поновлення на роботі.

18. У серпні 2026 року СНУ ім. В. Даля, в інтересах якого діє адвокат

Персій І. В., подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 отримав копію наказу про своє звільнення 13 січня 2025 року, а до суду із розглядуваним позовом звернувся 11 квітня 2025 року. Зауважує, що позивач не подавав клопотання про поновлення пропущеного строку з наведенням обставин, які об`єктивно перешкоджали йому звернутися до суду своєчасно. Вказує, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які послався заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.

Обставини справи, встановлені судами

19. 06 серпня 2020 року, на підставі наказу № 01-15/84к від 05 серпня

2020 року, ОСОБА_1 прийнятий до ЛНАУ на посаду провідного фахівця Навчально-наукової лабораторії дистанційної освіти та організації інклюзивного процесу Центру сучасних освітніх та інформаційних технологій.

20. 01 березня 2021 року, на підставі наказу № 01.01-02/27к від 01 березня 2021 року, позивач переведений на посаду провідного фахівця сектору дистанційної освіти центру сучасних освітніх та інформаційних технологій.

21. Наказом ЛНАУ № 01.01-02/34к від 02 травня 2022 року (м. Старобільськ) із працівниками університету, в тому числі ОСОБА_1 , призупинено дію трудового договору, на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», до відновлення можливості виконувати роботу в повному обсязі, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану,

22. 07 червня 2022 року ОСОБА_1 отримав повідомлення відділу кадрів ЛНАУ про те, що найближчим часом планується переведення працівників, які погодилися продовжити трудові відносити зі СНУ ім. В. Даля та звільнення працівників, які не планують таке переведення.

23. 21 червня 2022 року ОСОБА_1 надіслав на корпоративну електронну пошту відділу кадрів ЛНАУ на ім`я ректора університету, яка в подальшому була передана до відділу кадрів СНУ ім. В. Даля заяву про прийняття на роботу на посаду провідного фахівця з інклюзивної освіти на повну ставку з 30 червня 2022 року в межах строку укладеного контракту за переведенням з ЛНАУ.

24. 31 липня 2022 року, на підставі наказу ЛНАУ № 01.01-02/51к від 08 липня 2022 року, ОСОБА_1 звільнений з займаної посади в порядку переведення до СНУ ім. В. Даля, на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України, про що позивач був ознайомлений через корпоративну електронну пошту.

25. 08 липня 2022 року вказаний наказ був надісланий на електронну пошту відділу кадрів та бухгалтерії СНУ ім. В. Даля.

26. Відповідно до наказу СНУ ім. В. Даля від 28 грудня 2022 року № 383-кд «Про звільнення» у зв`язку із відсутністю працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад 4 місяці поспіль, ОСОБА_1 звільнено з 31 грудня 2022 року за пунктом 83 частини першої статті 36 КЗпП України.

27. 10 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до СНУ ім. В. Даля щодо надання довідки з місця роботи і повідомив, що ознайомлений із наказом

№ 01.01-02/51к від 08 липня 2022 року про його переведення на нове місце роботи та про призупинення трудового договору.

28. 13 січня 2025 року у відповідь на звернення, ОСОБА_1 були надані витяг з наказу від 18 липня 2022 року № 154-кд «З особового складу. Професорсько-викладацький склад», витяг з наказу від 28 грудня 2022 року

№ 383-кд «Про звільнення» та довідка від 13 січня 2025 року.

29. 16 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до СНУ ім. В. Даля із заявою щодо отримання роз`яснень щодо законності звільнення, способів повідомлення та/або інформування ОСОБА_1 про необхідність виходу на роботу, ознайомлення з наказами про вихід на роботу та про звільнення.

30. СНУ ім. В. Даля листом від 03 березня 2025 року № 92/01 повернув заяву від 16 січня 2025 року ОСОБА_1 , вказавши на її неналежне оформлення.

31. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

32. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

33. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

34. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

35. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

36. Статтею 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

37. Згідно з пунктом 83 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

38. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

39. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

40. Відповідно до статті 235 КЗпП України разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

41. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

42. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

43. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

44. Верховний Суд у постановах від 02 грудня 2020 року у справі

№ 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18 звертав увагу, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

45. У розглядуваній справі суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки належним чином не було повідомлено про необхідність виходу на роботу.

46. В частині цих висновків рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалося і в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

47. З вказаних підстав надані позивачем апеляційному суду докази на підтвердження порушень вимог трудового законодавства при його звільненні не впливають на правильність вирішення справи по суті.

48. Водночас суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 позов про поновлення на роботі подав з пропуском встановленого статтею 233 КЗпП України строку, а поважні причини для поновлення цього строку відсутні, саме із зазначених підстав відмовив у задоволенні позову.

49. Судами попередніх інстанцій правильно враховано, що копію наказу про звільнення позивач отримав 13 січня 2025 року, після чого розпочався перебіг місячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України, однак з цим позовом до суду позивач звернувся у квітні 2025 року та не довів наявності обставин, що об`єктивно перешкоджали йому звернутися до суду у строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України.

50. Верховний Суд не вбачає підстав для ревізії цих висновків судів попередніх інстанцій.

51. Отримавши 13 січня 2025 року від відповідача запитувані документи, зокрема і оспорюваний у цій справі наказ від 28 грудня 2022 року № 383-кд, який містить досить детальний опис мотивів та підстав для звільнення з роботи, позивач не мав об`єктивних перешкод для реалізації свого права на звернення до суду у визначений законом місячний строк, однак зволікав із таким зверненням до квітня 2025 року.

52. Доводи касаційної скарги про те, що суди не розглянули вимогу позивача про стягнення належних працівникові при звільненні сум, є безпідставними, оскільки позивач, звертаючись з позовом, не конкретизував які самі виплати, що належали йому, не були здійснені СНУ ім. В. Даля, до роботи в якому він фактично не приступив.

53. При цьому в позові ОСОБА_1 посилався саме на положення частини другої статті 235 КЗпП України, які передбачають при винесенні рішення про поновлення на роботі одночасне прийняття рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та вказував, що його вимоги про зобов`язання відповідача виплати середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

54. Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, в задоволенні якої було відмовлено.

55. Щодо оплати праці за час призупинення дії трудового договору, то відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

56. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

57. За встановлених обставин висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 17 червня 2022 року у справі № 336/795/21, від 21 лютого 2023 року у справі № 910/6968/16, на які заявник посилається у касаційній скарзі.

58. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

59. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

60. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

61. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

62. Оскарженні судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

63. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду